Шпаргалка по "Международному праву"

 

 

 

 

82    Детально правовий режим каналів регулюється національним правом відповідної держави і міжнародних договорів, наприклад Конвенцією щодо забезпечення вільного плавання по Суецькому каналі 1888 року. 
Найбільш значними каналами, що мають до того ж суттєве значення для судноплавства, є Суецький канал, Панамський канал, Нільський канал і деякі інші. Принципи правового режиму міжнародних каналів: 
— повага суверенних прав власника каналу і невтручання в його внутрішні справи; 
— свобода судноплавства каналом для суден усіх держав без будь-якої дискримінації; 
— обов'язок користувача додержуватися норм міжнародного права і національного законодавства держа-ви-власниці каналу. 
Режим судноплавства більшостю каналів характеризується такими основними рисами: 
— канали в мирний час відкриті для всіх невійськових суден і військових кораблів усіх держав; 
— адміністрації каналу попередньо повідомляється назва і приналежність судна, отримується свідоцтво на судно (у більшості каналів обмежується проходження суден визначенням розмірів і тоннажу), передбачена сплата зборів; 
— установлюються правила проходження каналу. 
У воєнний час воюючим державам у каналі забороняється висаджувати і приймати на борт війська, вантажити і розвантажувати військові вантажі і т.д.; стосовно території каналу забороняється блокада. 
Детально правовий режим каналів регулюється національним правом відповідної держави і міжнародних договорів, наприклад Конвенцією щодо забезпечення вільного плавання по Суецькому каналі 1888 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

108 Відповідно до положень Статуту ООН і відповідно до основних принципів міжнародного права держави повинні вирішувати міжнародні спори мирними засобами. Проте сучасне міжнародне право припускає можливість правомірного застосування збройних сил (самооборона від агресії, застосування збройних сил ООН, реалізація права на самовизначення).

У міжнародному праві є велика кількість  норм, що регламентують суспільні  відносини в період збройних конфліктів. Обсяг і якість регулювання цих  відносин дозволяють свідчити про існування  самостійної галузі міжнародного права, що визначає допустимість засобів і методів ведення війни, забезпечує захист жертв збройних конфліктів, установлює взаємовідносини між воюючими і державами, що не воюють, і т.д

Міжнародна доктрина і практика виробили основні принципи сучасного права збройних конфліктів (міжнародного гуманітарного права): 
— гуманізація збройних конфліктів; 
— обмеження воюючих у виборі методів і засобів ведення війни; 
— міжнародно-правовий захист жертв війни; 
— охорона цивільних об'єктів і культурних цінностей; 
— захист інтересів нейтральних держав; 
— сполучення воєнної необхідності і підтримка суспільного порядку з повагою до людини; 
— заборона заподіювати противнику шкоди, нерозмірної із метою війни — знищення або ослаблення його воєнної мощі та ін.

Особливе значення має  питання про застосування нових засобів ведення війни, у тому числі і термоядерної зброї, променевої (для впливу на людський організм), інфразвукової (для поразки внутрішніх органів людини), генетичної (для негативного впливу на механізм спадкоємності), психотронної (для впливу на психіку людей) зброї і подібних їм видів і засобів. Хоча ці види зброї, за винятком термоядерної, знаходяться в даний час тільки на стадії розроблення, проте питання про недопущення їхнього використання є насущною міжнародно-правовою проблемою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

109 Таким чином, міжнародне право вимагає оголошення війни. Воно може здійснюватися в різноманітних формах: 
— шляхом звернення до власного народу; 
— шляхом звернення до народу або уряду держави-супротивника; 
— шляхом звернення до світового співтовариства. 
Особливий спосіб оголошення війни — ультиматум — категорична вимога, яка не допускає ніяких подальших спорів і заперечень, уряду однієї держави, котрий пред'являє її уряду іншої держави під загрозою, що у разі невиконання цієї вимоги до певного терміну уряд, що пред'явив ультиматум, вживе певних заходів. Мова, таким чином, йде про загрозу війни.

Визначення агресії, прийнятого на XXIX сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 році, у якості актів агресії, незалежно від оголошення війни, розглядаються такі акти прямої агресії: 
а) вторгнення або напад збройних сил держави на територію інших держав, або будь-яка воєнна окупа ція, який би тимчасовий характер вона не носила, "що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка з застосуванням сили анексія території іншої держави або частини її; 
б) бомбардування збройними силами держави те риторії іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; 
в) блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; 
г) напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили або морські і повітряні флоти іншої держави; 
д) застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з державою, що приймає, з порушенням умов, передба чених в угоді, або будь-яке продовження їхнього пе ребування на такій території після припинення дії угоди та ін. 
Не вважається відповідним міжнародному праву не тільки ведення війни неоголошеною,

Оголошення війни, навіть якщо за цим актом не слідують власне воєнні дії, означає початок юридичного стану війни і настання для усіх воюючих сторін певних правових наслідків: 
— між державами припиняються дипломатичні і кон сульські відносини (дипломатичному і консульському персоналу забезпечуються захист і можливість безе решкодно залишити територію противника). На час збройного конфлікту інтереси однієї воюючої держави на території іншої представляє зазвичай нейтральна держава, що має дипломатичні відносини з обома воюючими сторонами; 
— перестають застосовуватися багато норм міжна родного права, несумісні з воєнним часом, зокрема, припиняють дію двосторонні політичні, економічні, культурні угоди між воюючими державами. Багатосторонні договори (наприклад, із питань зв'язку, транспорту, тран зиту та ін.) припиняються; 
— починають діяти міжнародні норми, прийняті спеціально для періоду збройного конфлікту (союзні договори, договори про взаємну і воєнну допомогу, договори стосовно правил ведення війни, причому останні не можуть бути денонсовані і т.п.); 
— припиняються і забороняються економічні, торгові, фінансові угоди й інші відносини з юридичними і фізичними особами воюючої сторони; 
— майно, що є власністю ворожої держави (крім майна дипломатичних представництв і консульських установ), підлягає конфіскації; 
— торгові судна воюючих, що знаходяться до початку війни у ворожих портах, повинні залишити порт противника (для цього встановлюється розумний термін для вільного виходу з територіальних вод держави-су-противника — індульт, після закінчення котрого такі судна підлягають реквізиції і затримці до закінчення війни незалежно від їхньої приналежності (державі, приватним компаніям або особам); військові кораблі підлягають обов'язковій реквізиції; 
— до громадян ворожої держави може бути застосований спеціальний режим (обмеження пересування, примусове поселення у відведених владою місцях, інтернування та ін.); 
— власні громадяни діляться на мирне населення і збройні сили. 
Війна завжди ведеться у визначених просторових межах. Театр війни — це територія воюючих сторін, відкрите море і повітряний простір над ним, у межах яких ведуться воєнні дії. 
Театр війни буває сухопутний, морський і повітряний. 
Театром сухопутної війни є сухопутна територія держави; театром морської війни — внутрішні морські води, територіальне море воюючих держав і відкрите море. Театром повітряної війни є повітряний простір над сухопутним і морським театром війни.

 

Відповідно до норм міжнародного права  право сторін у збройному конфлікті  вибирати методи або засоби ведення  війни не є необмеженим. Цей принцип, сформульований IV Гаазькою конвенцією 1907 року, знайшов своє підтвердження в І Додатковому протоколі 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року. Крім того, існує принцип, що забороняє застосування в збройних конфліктах зброї, снарядів і речовин і методів ведення війни, що можуть завдати надмірні ушкодження або принести зайві страждання. Цей принцип у своєму початковому виді — недопущення зайвих страждань — був уперше сформульований Петербурзькою декларацією 1868 року. 
Таким чином, міжнародне право обмежує законні засоби і методи ведення війни. 
Під засобами ведення війни розуміються зброя й інші засоби, застосовувані збройними силами у війні для заподіяння шкоди і поразки супротивника. 
Методи ведення війни — це способи застосування засобів війни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

110 Воєнна окупація — це тимчасове захоплення території (частини території) однієї держави збройними силами іншої держави і установлення військової адміністрації на захопленій території. Воєнна окупація будь-якої території не означає її переходу під суверенітет держави, що захопила. 
Відповідно до положень IV Гаазької конвенції 1907 року, IV Женевської конвенції 1949 року, Додаткового протоколу І держава, що окупує, зобов'язана прийняти всіх заходів для забезпечення порядку на захопленій території. Населення території, що окупується, повинно підпорядковуватися розпорядженням влади, проте його не можна примушувати до приношення присяги на вірність державі, що окупує, участі у воєнних діях, направлених проти їхньої країни, давати відомості про її армію. Повинні шануватися честь, життя цивільних осіб, їхня власність, релігійні переконання, родина. Держава, що окупує, зобов'язана постачати цивільне населення необхідним одягом, продовольством і санітарними матеріалами. 
Стосовно цивільних осіб забороняється: 
а) чинити будь-які акти насильства, залякування або образи; 
б) застосовувати примусові заходи, фізичного або морального порядку, зокрема, із метою одержання ві домостей; 
в) застосовувати катування, тілесні покарання, ме дичні досліди і т.п.; 
г) застосовувати колективні покарання; 
д) захоплювати заручників; 
є) депортувати цивільне населення з окупованої території. Іноземцям, які виявилися на території, що окупується, забезпечується право її покинути можливо в короткий час. Таким чином, воєнна окупація — це міжнародно-правовий режим, при якому: 
а) збройні сили однієї держави тимчасово займа ють і удержують територію ворожої держави; 
б) окупант здійснює функції воєнного контролю і цивільного управління шляхом установлення нових норм права; 
в) продовжується стан війни між державою, що окупується, й державою, що окупує; 
г) суверенітет стосовно окупованої території не переходить до окупанта і він не вправі цілком лік відувати стару систему права; 
д) міждержавні відносини на окупованій терто рії регулюються нормами міжнародного гуманітар ного права; 
є) після закінчення війни відносини з приводу окупації повинні бути ліквідовані в договірному порядку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

112 Стосовно цивільних осіб забороняється: 
а) чинити будь-які акти насильства, залякування або образи; 
б) застосовувати примусові заходи, фізичного або морального порядку, зокрема, із метою одержання ві домостей; 
в) застосовувати катування, тілесні покарання, ме дичні досліди і т.п.; 
г) застосовувати колективні покарання; 
д) захоплювати заручників; 
є) депортувати цивільне населення з окупованої території. Іноземцям, які виявилися на території, що окупується, забезпечується право її покинути можливо в короткий час. Таким чином, воєнна окупація — це міжнародно-правовий режим, при якому: 
а) збройні сили однієї держави тимчасово займа ють і удержують територію ворожої держави; 
б) окупант здійснює функції воєнного контролю і цивільного управління шляхом установлення нових норм права; 
в) продовжується стан війни між державою, що окупується, й державою, що окупує; 
г) суверенітет стосовно окупованої території не переходить до окупанта і він не вправі цілком лік відувати стару систему права; 
д) міждержавні відносини на окупованій терто рії регулюються нормами міжнародного гуманітар ного права; 
є) після закінчення війни відносини з приводу окупації повинні бути ліквідовані в договірному порядку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

118      Назвемо основні договори в сфері міжнародного повітряного права, прийняті під егідою ІКАО: 
(І) Договори чиказької системи: 
— Конвенція про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго, 1944 рік); 
— Статут міжнародної організації цивільної авіації (Чикаго, 1944 рік); 
— Угода про транзит міжнародними повітряними лініями, «про дві свободи повітря» (Чикаго, 1944 рік); 
— Про міжнародний повітряний транспорт, «про п'ять свобод повітря» (1944 рік); 
— Договір про відкрите небо 1992 року. 
(2) Договори варшавської системи: 
— Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшава, 1929 рік і Гаазький протокол до цієї конвенції 1955 року); 
— Конвенція про відповідальність авіаперевізника на міжнародних лініях (Варшава, 1929 рік); 
(3) Договори римської системи: 
— Конвенція про збитки, завдані іноземному повітряному судну і третім особам на поверхні (Рим, 1952 рік); 
— Додатковий протокол до конвенції 1952 року (Рим, 1978 рік); 
(4) Договори про незаконне втручання в діяльність 
цивільної авіації: 
— Конвенція про злочини і деякі інші дії на борту повітряного судна (Токіо, 1963 рік); 
— Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (Гаага, 1970 рік); 
— Конвенція про боротьбу з незаконними актами, 
спрямованими проти безпеки цивільної авіації (Мон 
реаль, 1971 рік і Додатковий протокол до неї 1978 року).

 

Оскільки основним джерелом сучасного  міжнародного повітряного права є Чиказька конвенція 1944 року, необхідний її більш детальний аналіз. 
Конвенція, відповідно до її заголовка, присвячується діяльності міжнародної цивільної авіації, але фактично її положення істотно ширше і стосуються здійснення будь-яких міжнародних польотів, а також будь-якої діяльності держав за межами їхньої національної юрисдикції, її учасниками є, за деякими винятками, усі держави світу. 
Конвенція, відповідно до її статті 3, «застосовується тільки до цивільних повітряних суден і не застосовується до державних повітряних суден», якими є повітряні судна, використовувані на військовій, митній і поліцейській службах. 
Але в той же час ніяке державне повітряне судно не здійснює польоту над територією іншої держави і не здійснює на ній посадки, крім як із дозволу, наданого спеціальною угодою або іншим чином, і відповідно до її умов.

 

 

 

 

 

 

115   З урахуванням цього була розроблена й укладена Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 року. Конвенція встановлює: 
а) термін «держава, що запускає» означає: держава, що здійснює або організує запуск космічного об'єкта, і держава, із території котрої або з установок якої здійснюється запуск космічного об'єкта; 
б) термін «космічний об»єкт» включає складові частини космічного об'єкта, а також засоби доставки його і його частини; 
в) термін «держава реєстрації» означає державу, що запускає, у регістр якої занесений космічний об'єкт у відповідності зі статтею II Конвенції. Відповідно до цієї статті, коли «космічний об'єкт за пускається на орбіту навколо Землі або далі в космічний простір», держава, що запускає, реєструє цей космічний об'єкт шляхом запису у свій відповідний регістр і інформує Генерального секретаря ООН про веденнятакого регістра.

Слід враховувати, що зазначені положення поширюються також на будь-яку міжурядову організацію, що здійснює космічну діяльність із дотриманням відповідних положень Конвенції, встановлених у її статті VII. 
Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 року містить важливі положення, що стосуються принципів космічної діяльності держав відповідно до Договору 1967 року. Угода оголошує небесні тіла та їхні природні ресурси «спільною спадщиною людства» і передбачає необхідність установити спеціальний режим експлуатації природних ресурсів Місяця й інших небесних тіл, коли «буде очевидним, що така експлуатація стане можливою найближчим часом». Цій же меті слугують положення Конвенції про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року, що забороняють застосування будь-яких науково-технічних засобів, у тому числі і космічних, для впливу на погоду і клімат Землі, якщо такі засоби можуть викликати довгострокові руйнівні або згубні для природи наслідки.