Міжнародний договір

Господарські  договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими  актами щодо окремих видів договорів.У  змісті договору прийнято розрізняти істотні, звичайні та випадкові умови.

Істотними визнаються ті умови, без яких даний  вид договору не може вважатися укладеним. Тому істотні умови визначають обов'язковий  зміст договору (наприклад, ціна в  договорі купівлі-продажу).

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому  разі погодити предмет, ціну та строк  дії договору. Умови про предмет  у господарському договорі повинні  визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують  господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено  інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від  відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

До  звичайних умов належать ті, які  самі по собі передбачаються і, як правило, у договір не включаються тому, що передбачені у нормах права. Невключення  звичайних умов у договір не впливає  на його юридичну чинність, тому що в  цьому випадку застосовуються правила  відповідної правової норми. Наприклад, при відсутності в договорі вказівки на місце здійснення зобов'язання застосовуються правила, зазначені в статтях  Цивільного кодексу.

Випадковими умовами договору визнаються ті, які  найчастіше не передбачаються в договорах  такого типу, але можуть бути включені в його зміст за згодою сторін.

Форма договору

Правове регулювання форми договорів  виражається у встановленні вимог  до них і наслідків щодо їх порушення. Мета відповідних вимог полягає  в тому, що вони дозволяють зробити  відносини сторін більш визначеними, зняти підстави для суперечок  у майбутньому з приводу самого факту здійснення договору і його змісту. Деякі норми додають акту фіксації договору публічний характер. З цим пов'язаний державний контроль за його змістом в інтересах обороту  і третіх осіб.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони  домовилися укласти договір у  певній формі, він вважається укладеним  з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для  такого виду договорів не вимагалася.

Щодо  господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений  у письмовій формі. Закон вимагає, щоб господарські договори укладалися письмово і були підписані уповноваженими особами.

Такий договір може бути укладений шляхом складання одного документа, підписаного  сторонами, а також шляхом обміну документами за допомогою поштової, телеграфної, телетайпної, телефонної, електронної чи іншого зв'язку, що дозволяє вірогідно установити, що документ виходить від сторони за договором. Законом та іншими правовими актами й угодою сторін можуть бути встановлені  додаткові вимоги, яким повинна відповідати  форма договору (здійснення на бланку визначеної форми, скріплення печаткою тощо), і передбачатися наслідки недотримання цих вимог. Якщо ж такі додаткові вимоги не встановлені, сторони при укладанні договорів вправі довільно визначати його реквізити і їхнє розташування в письмовому документі. Тому порядок розташування окремих пунктів договору в письмовому документі ніяк не впливає на його дійсність.

При укладанні ряду господарських договорів  застосовують не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила  їх складання і які мають точно  визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується туристичного ваучера.

Форма договору покликана закріплювати і  правильно відображати погоджене  волевиявлення його сторін. При з'ясуванні змісту договору вирішальне значення надається його буквальному тексту та змісту, що випливає з нього. Це орієнтує учасників цивільного обороту на необхідність ретельної і детальної  роботи над текстом договору, який повинен адекватно відображати  дійсну волю сторін, що має місце  при укладанні договору.

Договір є укладеним з моменту одержання  особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про  прийняття цієї пропозиції.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню  або державній реєстрації, є укладеним  з моменту його нотаріального  посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального  посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.

Умови укладення, зміни та розірвання договору

У господарському праві існують певні  умови, на яких повинні базуватися сторони  при укладанні договору. До таких  умов відноситься, насамперед, воля договору. Прояв волі договору в конкретній договірній практиці має для сфери  господарського обороту ряд дуже важливих аспектів:

1. Учасники господарських правовідносин  вільні в укладанні договору. Вони не можуть бути примушені  до укладання договору, крім випадків, коли обов'язок такого укладання  передбачений Цивільним кодексом, законом чи добровільно прийнятим  зобов'язанням. Отже, громадяни і  юридичні особи вільні укладати  чи не укладати договір, а  також у виборі контрагента  за договором.

2. Учасники господарських правовідносин  можуть укладати не тільки  договори, передбачені законами  чи іншими нормативними актами, але й інші договори, що не  суперечать їм.

3. Сторони договору можуть конструювати  свої взаємини з елементів  декількох різних договорів, створюючи  так званий змішаний договір.  У такому випадку до їхніх  відносин будуть застосовуватися  у відповідних частинах правила  про ті договори, елементи яких  використані сторонами, якщо інше  не випливає із суті змішаного  договору сторін про те, які  норми підлягають застосуванню  до їх договору.

4. Сторони договору вільні у  визначенні умов його змісту, крім випадків, коли ті чи інші  умови договору прямо пропонуються  законом чи іншим правовим  актом.

Отже, можна зробити висновок про те, що ідея автономії волі, втілена  в Цивільному кодексі, залежить від  самого суб'єкта права і відповідно, кожний вправі вибирати той вид договору, якого він потребує. Головне —  щоб укладений договір не суперечив  закону.

Для того, щоб сторони могли досягти  угоди і укласти договір, необхідно, принаймні, щоб одна з них зробила  пропозицію про укладання договору, а інша прийняла цю пропозицію. Тому укладання договору проходить дві  стадії. Перша стадія має назву  оферти (пропозиція однієї сторони  укласти договір), а друга —  акцепту (прийняття пропозиції другою стороною укласти договір).

Відповідно  до цього сторона, яка робить пропозицію укласти договір, іменується оферентом, а сторона, що приймає пропозицію, — акцептантом. Договір вважається укладеним, коли оферент одержить акцепт від акцептанта.

Як  правило, обміну офертою і акцептом передують переговори. Вони можуть привести чи не привести до укладання  договору. Перший контакт між сторонами  може мати форму запиту чи запрошення до укладання договору, що звичайно містяться в каталозі, рекламі, запрошенні брати участь у торгах на будівництво  чи у виконанні інших робіт.

Пропозицію  укласти договір (оферту) може зробити  кожна із сторін майбутнього договору.

Разом з тим, далеко не будь-яка пропозиція укласти договір здобуває силу оферти. Пропозиція, визнана офертою повинна:

бути  досить визначеною і виражати явний  намір особи укласти договір;

містити всі істотні умови договору;

бути  звернена до одної чи декількох конкретних осіб.

При відсутності будь-якого із зазначених вище ознак, пропозиція може розглядатися тільки як виклик на оферту (запрошення робити оферту).

Пропозиція  укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання  адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або  не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Від виклику на оферту необхідно відрізняти публічну оферту. Під публічною офертою  розуміється пропозиція, яка містить  всі істотні умови договору, з  якої убачається воля особи, що робить пропозицію, укласти договір на зазначених у пропозиції умовах з кожним, хто  відгукнеться. У цьому випадку  пропозиція укласти договір звернена до будь-кого і кожного, тому перший, хто відгукнеться на публічну оферту, акцептує її і тим знімає пропозицію.

Акцептом  визнається згода особи, якій адресована оферта прийняти цю пропозицію, причому  не будь-яка згода, а лише така, що є повною і безумовною. Якщо ж  принципова згода на пропозицію укласти  договір супроводжується якими-небудь доповненнями чи змінами умов, що містяться  в оферті, то така згода не має  сили акцепту. Виконання особою, яка  одержала оферту, у термін, встановлений для її акцепту, дій по виконанню  зазначених у ній умов договору (відвантаження  товарів, надання послуг, виконання  робіт, сплата відповідної суми тощо) вважається акцептом, якщо інше не передбачено  законом, іншими правовими актами чи не зазначено в оферті.

Якщо  у пропозиції укласти договір  вказаний строк для відповіді, договір  є укладеним, коли особа, яка зробила  пропозицію, одержала відповідь про  прийняття пропозиції протягом цього  строку.

Якщо  відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов'язань.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, що визначені законом як істотні  або є необхідними для договорів  даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).

Загальний порядок укладання господарських  договорів згідно з Господарським  кодексом України полягає ось  у чому:

1. Господарський договір за загальними  правилами викладається у формі  єдиного документа, підписаного  сторонами та скріпленого печатками.  Допускається укладення господарських  договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами,  факсограмами, телеграмами, телефонограмами  тощо, а також шляхом підтвердження  прийняття до виконання замовлень,  якщо законом не встановлені  спеціальні вимоги до форми  та порядку укладення даного  виду договорів.

2. Проект договору може бути  запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо проект договору  викладено як єдиний документ, він надається другій стороні  у двох примірниках.

3. Сторона, яка одержала проект  договору, у разі згоди з його  умовами оформляє договір відповідно  до вимог частини першої цієї  статті і повертає один примірник  договору другій стороні або  надсилає відповідь у листі,  факсограму тощо у двадцятиденний  строк після одержання договору.

4. За наявності заперечень щодо  окремих умов договору сторона,  яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження  у договорі, та у двадцятиденний  строк надсилає другій стороні  два примірники протоколу розбіжностей  разом з підписаним договором.

5. Сторона, яка одержала протокол  розбіжностей до договору, зобов'язана  протягом двадцяти днів розглянути  його, в цей же строк вжити  заходів для врегулювання розбіжностей  з другою стороною та включити  до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились  неврегульованими, передати в цей  же строк до суду, якщо на  це є згода другої сторони.

6. У разі досягнення сторонами  згоди щодо всіх або окремих  умов, зазначених у протоколі  розбіжностей, така згода повинна  бути підтверджена у письмовій  формі (протоколом узгодження  розбіжностей, листами, телеграмами,  телетайпограмами тощо).

7. Якщо сторона, яка одержала  протокол розбіжностей щодо умов  договору, заснованого на державному  замовленні або такого, укладення  якого є обов'язковим для сторін  на підставі закону, або сторона  — виконавець за договором,  що в установленому порядку  визнаний монополістом на певному  ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

8. У разі, якщо сторони не досягли  згоди з усіх істотних умов  господарського договору, такий  договір вважається неукладеним  (таким, що не відбувся). Якщо  одна з сторін здійснила фактичні  дії щодо його виконання, правові  наслідки таких дій визначаються  нормами Цивільного кодексу України.

Місцем  укладення договору є місце проживання фізичної особи або місцезнаходження юридичної особи, яка зробила  пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Підстави  для зміни або розірвання договору. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено  договором або законом. Договір  може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.