Лекции по "Социальному страхованию"

^{Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти й нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку.}

Особливо слід відзначити індексацію як специфічну форму соціальних гарантій, яка свідчить про розвиненість форм розподілу в державі. Однак якщо держава не має механізму вилучення у виробника частини прибутку, одержаного від зростання цін, тоді індексація тільки збільшує інфляцію.

^{Індексація — це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм підвищення цін на споживчі товари та послуги.}

 

^{1.3.Сутність та функції страхування}

 

Функції соціального страхування:

• формування грошових фондів, з яких покриваються витрати, повязані з життєдіяльністю непрацездатних і осіб, що з погляду на обставини не беруть участі в трудовому процесі;
• забезпечення потрібної структури трудових ресурсів;
• зменшення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих і непрацюючих (безробітні, інваліди) громадян;
• сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу;
• пітримка сформованого матеріального рівня застрахованого, якщо звичайне джерело доходу стає для нього недоступним ( захисна функція);
• відшкодування збитку з втрати працездатності і збитку здров'я  за допомогою матеріального відшкодування втрати заробітку, а також оплати послуг у зв'язку з лікуванням і реабілітацією (компенсаційна функція);
• забезпечення застрахованим (і членам їхніх родин) покриття усіх витрат достатніх для нормального протікання відтворювального циклу, що охоплює практично весь життєвий цикл, у випадку хвороби, старості, інвалідності, безробіття, вагітності (відтворювальна функція);
• вплив на суспільний розподіл і перерозподіл: соціальні виплати зпільшують частку вартості, що направляється на споживання застрахованим; це полягає в поділі матеріальної відповідальності за соціальні ризики між усіма застрахованими, роботодавцями і державою (перерозподільча функція);
• узгодження інтересів соціальних суб'єктів з ряду принципових для життєдіяльності найманих робітників питань (стабілізуюча функція).

 

1.4. Система соціального страхування в Україні

 

Основним джерелом фінансування ЗДСС відповідно до чинного  законодавства є страхові внески роботодавців та застрахованих осіб. Застраховані особи сплачують страхові внески до всіх фондів, крім Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків. Кошти страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Роль фінансів соціального  страхування в розподільчих відносинах проявляється при розгляді його взаємозв’язків з державними фінансами і, насамперед, з бюджетною системою. Зазначимо, що фінансування соціальної сфери традиційно відбувалося в Україні за залишковим принципом, що супроводжувалось щорічним зменшенням рівня фінансування державних соціальних гарантій.

Доцільно зазначити, що в даний час у країні вже створено основу, як в економічній, так і в суспільній сфері, для вдосконалення діючої системи соціального страхування, про що свідчать основні показники соціально-економічного розвитку України. Під впливом позитивної економічної динаміки та низької інфляції намітилася тенденція до зростання реальних наявних доходів населення.

 

1.5.Статус, функції та правові засади  діяльності страхових фондів.

 

^{У залежності від страхового випадку існують наступні види загальнообов'язкового державного соціального страхування:}

^{-  пенсійне страхування;}

^{- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням;}

^{- страхування від нещасного випадку на виробництві і при професійному захворюванні, що спричинили за собою втрату працездатності;}

^{- страхування на випадок безробіття;}

^{- медичне страхування;}

^{- інші види страхування, передбачені законами України.}

^{Отже, в рамках соціального страхування  виділяють пенсійне страхування (втрата працездатності внаслідок похилого віку, інвалідності, у разі втрати годувальника); медичне страхування (тимчасова втрата працездатності); страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням людини (втрата працездатності через вагітність та материнство, втрата доходу внаслідок смерті годувальника); страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання (втрата працездатності через виробничий травматизм, професійну захворюваність); страхування на випадок безробіття (втрата доходу внаслідок безробіття).}

 

План  семінарського заняття

1. Сутність соціального захисту.
2. Сутність та функції страхування.
3. Система соціального страхування в Україні.
4. Статус, функції та правові засади діяльності страхових фондів.

 

^{Перелік питань до самостійної  роботи}

1. Витоки страхування.
2. Форми страхування.
3. Види особистого страхування.

 

Індивідуальні завдання

1. Функціонування  чотирьох основних моделей соціального  захисту на сьогоднішній день  в США та країнах Європейського  Союзу.

2. Складові елементи  системи взаємодоповнюючого соціального  захисту населення України.

3. Види соціальних  допомог відповідно до правових  актів Міжнародної організації  праці. 

4. Соціальні  аспекти створення  універсальної  системи соціального захисту  населення від усіх чинників нестабільності.

5. Вплив соціального  страхування на підвищення ефективності  діяльності підприємства.

6. Взаємозв'язок  соціального та особистого страхування.

 

Рекомендована література:

[ 1 ], [ 7], [ 11 ], [ 10 ], [ 16 ], [ 17], [ 115 ], [ 133 ]

 

 

 

Тема 2. Іноземний досвід у сфері соціального страхування

 

План  лекційного заняття

2.1.Огляд систем  соціального страхування зарубіжних  країн

2.2.Проблеми  розвитку системи соціального  страхування  за кордоном та  в Україні

2.3.Розвиток  пенсійного страхування в зарубіжній та вітчизняній практиці

 

 

2.1. Огляд  систем соціального страхування  зарубіжних країн

 

Соціальне страхування є найважливішим елементом системи соціального захисту, практично її організаційною основою в більшості розвинутих країн світу. Доцільність диверсифікації фінансових ресурсів соціального страхування виправдана практикою зарубіжних країн. Так, система соціального страхування в Німеччині включає декілька автономних фондів, які охоплюють окремі види страхування: Фонд пенсійного страхування робітників та службовців, Фонд страхування через хворобу, Фонд страхування по безробіттю. У Великобританії функціонують два основні соціальні фонди: Фонд національного страхування і пенсійні фонди державних підприємств; у Японії чотири великих фонди: Фонд страхування здоров'я, Фонд національних пенсій, Фонд страхування від виробничого травматизму та Фонд страхування від безробіття; у Франції найбільш значними соціальними фондами є Фонд страхування через хворобу, інвалідність, материнство, Пенсійний фонд, Фонд допомоги родинам та Національний фонд допомоги безробітним. Дані фонди посідають важливе місце у фінансовій системі країн, про що свідчить обсяг сконцентрованих у них коштів: у Франції спеціальні фонди за розміром наближаються до державного бюджету країни; в Японії зі спеціальних фондів фінансується більше половини державних витрат, у Великобританії – близько третини [138,64].

Соціальне страхування країн ЄС спрямоване па забезпечення основних життєвих потреб та недопущення суттєвого зниження доходів внаслідок дії факторів соціального ризику.

^{І. За механізмами фінансування соціальних видатків можна визначити декілька варіантів:}

1) північно-європейський варіант (Ірландія, Великобританія та скандинавські країни), де за рахунок соціального страхування покривається до половини соціальних видатків: загальна сума відрахувань до фондів встановлена в межах 15 % ВВП. При цьому може значно коливатись як співвідношення між страховими та бюджетними виплатами, так і загальна частка соціальних виплат у ВВП. Так, у Данії та Швеції загальна частка соціальних видатків становить майже 40 % ВВП, водночас соціальне страхування покриває лише чверть цих витрат у Данії та близько половини — у Швеції. В Ірландії ж ці показники становлять відповідно 20 та 33 %;

2) континентальний варіант представлений у Німеччині, Бельгії та Нідерландах, де частка соціальних видатків у ВВП становить приблизно 30 %, дві третини з них покриваються за рахунок систем соціального страхування.

Соціальне страхування отримало найбільш ранній розвиток і набуло своєрідних «класичних» форм у континентальних країнах (Німеччина та Франція). Для цього типу можна виділити чотири основні види соціального страхування: пенсійне, медичне, на випадок безробіття та від нещасних випадків на виробництві чи професійних захворювань. В окремих країнах існують інші види: сімейне (Франція), на випадок піклування та догляду (Німеччина, Австрія).

Система соціального страхування Нідерландів, на відміну від «класичних» зразків, характеризується постійними змінами і має значний адаптаційний потенціал. Вона є найбільш розвиненою в Європі за масштабами виплат і має багато спеціальних характеристик. У Нідерландах соціальне страхування здійснюється за двома організаційно-фінансовими формами:

- системою державного або національного страхування;

- системою страхування найманих працівників.

 

^{2.2. Проблеми розвитку системи соціального страхування за кордоном та в Україні}

Існування сучасних систем соціального страхування і досягнення ними значних соціальних результатів не позбавляють їх від суттєвих проблем. За оцінками спеціалістів, найбільш глобальною проолемою є зростання видатків пенсійного та медичного страхування. Це обумовлено змінами загальної демографічної ситуації — збільшенням частки населення похилого віку. Розвиток системи медичних технологій призводить до суттєвого подорожчання вартості медичних послуг та потребує їх адаптації до нових умов. Це стосується розподільчих пенсійних систем континентального типу з високим коефіцієнтом заміщення втраченого заробітку. Розрахунки свідчать, що без зміни основних засад функціонування протягом найближчих кількох десятків років такі системи стануть фінансово неспроможними.

Неефективність контролю при управлінні фондами соціального страхування через механізми соціального партнерства є новою проблемою у розвитку соціального страхування, що виникає у разі зростання числа офіційних оформлень інвалідності. Наприклад, у Нідерландах число інвалідів працездатного віку досягає 15 % загального числа представників відповідної вікової категорії. Спеціалісти пояснюють це недостатньою зацікавленістю органів управління фондів, які не несуть фінансової відповідальності, в обгрунтованому визначенні підстав для надання допомоги. Тому Данія вже провела, а Нідерланди приступають до здійснення заходів із реорганізації цього виду соціального страхування.

Основними заходами щодо вирішення вказаних проблем вбачаються:

• боротьба з шахрайством, обмеження видатків, посилення контролю;
• передача функцій соціального страхування приватним некомерційним та комерційним організаціям (за оцінками спеціалістів під час здійснення таких заходів на першому етапі спостерігається зростання видатків);
• використання нових фінансових механізмів. Так, в межах розподільчих систем пенсійного страхування створюється стратегічний резерв, кошти якого шляхом здійснення фінансових вкладень мають елімінувати у довгостроковому періоді дію демографічних чинників. Крім цього, запроваджується обов'язкова участь застрахованих у накопичувальних пенсійних планах — серед членів ЄС, крім Данії, такий підхід має вже досить довгу історію, він запроваджений у Швеції й Італії.

 

2.3. Розвиток  пенсійного страхування в зарубіжній  та вітчизняній практиці

 

У більшості  країн світу основу пенсійної  системи становить обов'язкове пенсійне страхування. Так, при вивченні міжнародного досвіду становлення та розвитку пенсійної системи деякі автори виділяють три підходи. Два з них історично існували давно і передбачали гарантоване державою збереження доходу після припинення трудової діяльності та забезпечення прожиткового мінімуму для всіх непрацездатних громадян, а  третій з'явився останнім часом – це чилійська модель, в основі якої лежить система обов'язкового накопичення коштів на старість усіма працюючими громадянами в період їх трудової діяльності, функціонування якої і контролюється державою [63, с. 91].

Керівник проекту  «Впровадження пенсійної реформи  в Україні» Г.Мак Таггарт називає  такі типи моделей пенсійного страхування (у постсоціалістичних країнах світу):

1. чилійська, яка характеризується сплатою внесків лише працівниками. Так, у Чилі та Казахстані із заробітної плати утримується 10 % на пенсійне страхування;
2. угорська, за якою сплата внесків як на обов'язкове солідарне пенсійне страхування, так і на недержавне накопичувальне пенсійне забезпечення здійснюється за пенсійними схемами з визначеними внесками;
3. латвійська — з умовно-накопичувальними рахунками;
4. польська, що доповнює попередню модель. У Польщі до 1 січня 1999 р. діяла умовно  -  накопичувальна система, а після цього - внески сплачуються до приватних пенсійних фондів, із яких платники отримують реальний інвестиційний дохід;
5. російська, що складається з базової пенсії для всіх громадян, а також додаткових пенсійних виплат (за рахунок номінального й реального інвестування пенсійних активів) [51, с. 62].
6. узагальнюючи досвід підходу до пенсійного страхування і забезпечення, можна констатувати, що у більшості зарубіжних країн склалася трирівнева модель пенсійного забезпечення громадян. Як правило, перший рівень системи становлять пенсії з обов'язкового пенсійного страхування, другий – професійні пенсії, третій – пенсії, що населення отримує в рамках особистого добровільного пенсійного забезпечення. При цьому підкреслимо, що незалежно від напряму розвитку системи пенсійного страхування та країни її впровадження держава завжди відігравала визначальну регуляторно-контрольну роль у перебігу цього процесу [41, c. 55; 43, c. 14].
7. зміст поняття «трирівнева пенсійна система» варіюється від країни до країни. У північних країнах, таких, наприклад, як Швеція, Норвегія й Фінляндія, перший рівень включає державні (народні) пенсії фіксованого розміру, не зумовлені попередньою сплатою страхових внесків; другий рівень – пенсії з обов'язкового додаткового пенсійного страхування працюючих громадян; третій – пенсії з особистого добровільного страхування, а також додаткові професійні пенсії від підприємств. Водночас у ряді країн Латинської Америки, насамперед у Чилі, перший рівень забезпечується пенсіями, що надаються в рамках системи соціальної (адресної) допомоги, з перевіркою в їх потребі, другий рівень – виплатами в рамках обов'язкової участі всіх працюючих громадян в накопичувальній системі, і третій – виплатами з добровільного особистого страхування громадян [50, c. 21.; 51, c. 66].