Контрольная работа з "Криміналістики"

">е) пред'явлення для впізнання предмета хабара особам, які раніше бачили цей предмет, у тому числі хабародавцю.

У випадках, коли на хабарництво вказують непрямі дані, розслідування починається з огляду документів із метою встановлення: їх підробки; незаконності виконання службових дій; неправомірності невиконання таких дій; порядку їх виконання; порядку проходження документації; недотримання правил оформлення документів, спрощення його порядку; порушення звичайної черговості розгляду питань, прискорення його в порівнянні з встановленими або звичайними термінами виконання службових дій та ін.

Залежно від ситуацій здійснюються такі подальші початкові слідчі дії: обшук у підозрюваних у хабарництві та хабародавця з метою виявлення предмета хабара, слідів і документів, що свідчать про це; допит підозрюваного про обставини виконання ним певних службових дій, про причини порушення встановленого порядку розгляду і вирішення питань, про обставини придбання майна, цінностей, наявності грошей, що, можливо, є предметом хабара; допити хабародавця і посередників про обставини розслідуваної справи; інші дії, що випливають із конкретних слідчих ситуацій.

Для розслідування наявного вимагання хабара розробляється тактична операція, яка являє собою комплекс слідчих дій: допит заявника про індивідуальні ознаки предмета хабара; затримання особи, підозрюваної в хабарництві з переданими їй грошима або цінностями;, обшук цієї особи й обшук на місці передачі хабара; огляд виявлених при здійсненні цих дій предмета хабара, документів, що можуть мати відношення до справи. До комплексу зазначеної операції входять відповідні оперативно-розшукові заходи. Така операція має повністю виключати дії, які були б спрямовані на свідоме створення з боку службових осіб правоохоронних органів обставин і умов, характерних для провокації хабара (ст. 370 КК).

При затриманні враховується ймовірність ситуації, за якої особа, що підозрюється у хабарництві, може заявити про те, що: а) мала намір повідомити про факт дачі хабара, однак не встигла це зробити; б) не помітила, хто і як залишив у неї предмети, що проходять по справі як хабар (коли вони виявилися на столі серед паперів, у відкритій шухляді столу та ін.). 

У методиці розслідування розроблені прийоми спростування обману підозрюваного у вимаганні хабара, що полягають у спостереженні за тим, як особа, яка підозрюється у хабарництві, виконала обумовлені дії в інтересах хабародавця. Відповідно ж до п. 7 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, мають право застосовувати засоби для фіксації предметів, що можуть набути доказового значення. До таких засобів фіксації, наприклад, відноситься фіксація номерів купюр, приготованих заявником для передачі певній службовій особі як хабар, та ін.

Наявність ознак, що викликали необхідність висування версій щодо вимагання хабара, може бути пояснена іншими, зовні подібними з хабарництвом злочинами, іншими правопорушеннями або законними діями, сприйнятими заявником як хабарництво. До таких діянь відносяться, зокрема, деякі службові злочини (зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службова недбалість; провокація хабара); шахрайство, пов'язане з використанням звання особи з метою одержання майна, а також його вимагання; одержання незаконної винагороди не службовою особою. Іноді помилки в оперуванні загальними версіями можуть відбуватися через упереджене ставлення до повідомлення про хабарництво. При перевірці даної версії необхідно відмежовувати корупційні діяння, відповідальність за які настає відповідно до Закону «Про боротьбу з корупцією».

Версія «хабарництво вчинене» перевіряється шляхом з'ясування способу передачі предмета хабара:

1) прямої (безпосередньо службовій особі, поштовим відправленням, банківським перерахуванням, через третю особу, яка не є посередником); 

2) замаскованої під законні дії (дарування, отримання премії, спадщини, гонорару, кредиту, погашення боргу, купівлі-продажу, виконання робіт, послуг тощо).

Версії про суб'єкт хабарництва перевіряються стосовно того, чи є цей суб'єкт службовою особою або він користується певними функціональними повноваженнями як працівник державної установи і не є службовою особою (за наявності визначених підстав така особа може відповідати за ст. 354 КК); чи є службова особа саме тією відносно якої є заява або інші дані, або це інша службова особа; чи існують або відсутні зв'язки (службові, родинні, земляцькі, сусідські тощо) між суб'єктами хабарництва та ін.

Версії про хабародавця (особливо великих хабарів), крім з'ясування даних, що характеризують його, спрямовані на встановлення джерела матеріальних коштів:

1) отриманих на законних підставах;

2) добутих безпосередньо злочинним шляхом (як хабара, у результаті вчинення розкрадань, інших економічних злочинів, вимагання тощо);

3) отриманих із джерел, що належать злочинній групі (у тому числі організованій), що поповнюються з числа неврахованих коштів, тіньового сектора, легалізованих («відмитих») грошей.

Тактика проведення слідчих дій. Тактика допиту свідків враховує ставлення їх до розслідуваної події та суб'єктів діяння. Найбільш поінформованими про злочинну діяльність обвинувачених бувають їх родичі, колеги по службі та інші близькі до них особи. Заінтересованість зазначених осіб у виправданні злочинців від обвинувачення вимагає ретельного вивчення особи допитуваного та використання доказів, спрямованих на викриття неправдивих показань. 

Тактика допиту свідків, не заінтересованих у вирішенні справи (відвідувачі установи, деякі співробітники та ін.), зводиться до детального відтворення важливих для розслідування обставин із використанням тактичних прийомів, зокрема, спрямованих на відновлення в їх пам'яті забутих фактів.

Допит обвинувачених здебільшого пов'язаний із труднощами, які обумовлені, як правило, заперечуванням пред'явленого обвинувачення з огляду на заздалегідь продуману поведінку на випадок розслідування і неправдиві показання співучасників даного злочину (хабародавців, посередників). У випадках змови зазначених осіб слідчий при проведенні допиту використовує систему доказів самого факту передачі предмета хабара, фактів проведення службових дій, обумовлених хабаром та ін. Під час допиту виникає необхідність у застосуванні тактичного прийому у вигляді максимальної деталізації показань про обставини, що пов'язані із установленими слідством фактами. Обвинувачених, що заперечують свою провину, вдається також викрити завдяки пред'явленню ретельно перевірених доказів, що спростовують їхні неправдиві доводи.

Необхідно критично ставитися до випадків визнання обвинуваченим своєї провини, оскільки такі показання часто спрямовані на перекручення дійсних мотивів і обставин злочину. У випадку визнання обвинуваченим своєї вини слідчий має одержати від нього детальні показання по всіх питаннях предмета доказування, з уточненням найважливіших обставин, а саме: від кого надійшла пропозиція про хабар; за що конкретно пропонувався хабар службовій особі; яким був предмет хабара; коли, у якій обстановці та у який спосіб він був переданий; як велися переговори про хабар (безпосередньо або через третю особу), як і коли була передана винагорода посереднику; хто й у якому вигляді передав винагороду посереднику; хто знав про дачу хабара службовій особі; чи підтримує зараз зв'язки хабародавець із цією особою; у чому це виявляється і хто про це знає; чи не залишився в розпорядженні допитуваного предмет хабара, його частина, упаковка тощо.

При допиті хабародавця виявляються суперечності в його показаннях, які він дає з метою пом'якшити свою відповідальність або уникнути її. У сприятливих ситуаціях хабародавець, бажаючи досягти зазначеної мети може давати правдиві показання, що сприяє викриттю хабарника.

Тактичним прийомом перевірки правдивості показань хабародавця, що визнає свою вину, є детальний допит його про місце передачі хабара або місце зустрічей із хабарником (посередником), розташування окремих предметів, про їх особливості. Бажано запропонувати допитуваному зобразити схематично місце передачі хабара (помешкання або ділянку місцевості), після чого така схема додається до протоколу допиту. Для зіставлення схеми і показані із фактичною обстановкою в залежності від обставин доцільно зробити огляд зазначеного помешкання (місцевості) або перевірку показань на місці.

При допиті посередника з'ясовується: хто та при яких обставинах залучав його як посередника; чи не був він сам ініціатором цього; яка винагорода була йому запропонована (або він зажадав) і що фактично одержав; коли він зустрічався з особою, що одержала хабар, і хабародавцем, при яких обставинах; хто про них може дати показання.

Для перевірки показань про обставини давання й одержання хабара, усунення суперечностей у показаннях, а також в цілому викритті учасників злочину проводиться очна ставка. У деяких випадках для клопотання про очну ставку походить від обвинуваченого. Однак при цьому слід встановити, чи не буде спроб з боку обвинуваченого яким не будь способом вплинути на іншого учасника очної ставки з метою змінений останнім своїх показань.

При розслідуванні хабарництва може проводитися пред'явлення для впізнання з метою встановлення особи, якій був переданий хабар (особа, що одержала хабар, посередник), якщо допитувана особа (хабародавець, свідок) не може назвати прізвище, адресу або конкретну посаду обвинуваченого. Може виникнути ситуація, коли обвинувачений, що визнав свою вину, стверджує, що може впізнати особу, яка дала йому хабар, хоча й не знає його прізвища, місця проживання або роботи. У таких випадках доцільно провести пред'явлення для впізнання обвинуваченим хабародавця. Ця слідча дія проводиться також і для впізнання предметів, які раніше належали хабародавцю та були виявлені у особи, що отримала хабар, або у посередника.

Якщо виникає необхідність в уточненні місця передачі хабара або місця проживання учасників хабарництва, проводиться перевірка показань на місці. При допиті, що обов'язково передує перевірці показань, докладно з'ясовуються деталі матеріальної обстановки місця передачі хабара, які можуть стати відомими лише в результаті безпосереднього сприйняття їх допитуваним.

При необхідності перевірити показання очевидців передачі хабара з метою встановлення можливості за певних умов бачити або чути те, що відбувається, доцільно провести слідчий експеримент.

Провадження судових експертиз по справах про хабарництво пов'язане з вирішенням питань, що відносяться до компетенції почеркознавчої, техніко-криміналістичної експертизи документів, судово-економічних, трасологічних та інших видів експертиз.

Список використаної літератури

1.      Конституція України від 28.06.1996.

2.      Кримінальний кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131).

3.      Кримінально процесуальний кодекс України від 28.12.1960 № 1001-056.

4.      Постанова Верховного Суду України Про судову практику у справах про хабарництво від 26.04.2002. 

5.      Бантишев О.Ф. Кузьмін С.А. Хабарництво: кваліфікація та документування. Практичний посібник. - К.: Вид-во Паливода А.В. 2009.

6.      Бантишев О.Ф. Рибачук В.І. Відповідальність за злочини у сфері службової діяльності: Питання кваліфікації злочинів передбачених розділом ХVІІ Кримінального кодексу України: Навч. посіб. - К.: Ін Юре 2003.

7.      Біленчук П.Д. Гель А.П. Криміналістика: Навч. посібник - К.: МАУП 2001. 

8.      Гармаев Ю.П. Обухов А.А. Квалификация и расследование взяточничества: учебно-практическое пособие. - М.: НОРМА 2009.

9.      Гора І.В. Криміналістика: Посібник для підготовки до іспитів - К.: Видавництво Паливода А.В., 2003. - 146 с.

10. Когутич І.І. Криміналістика: Курс лекцій.- К.: Атіка 2008.

11. Криміналістика: Навч. посібник / За ред. В.Ю. Шепітька. - К.: Ін Юре 2004.

12. Криміналістика: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Кол. авторів. Кер. В.Ю.Шепітько. – К.: Ін Юре, 2001. - 682 с.

13. Кримінальне право України. Підручник для студентів юридичних навчальних закладів / Александров Ю.В. Антипов В.І. Володько М.В. та ін. - К.: Правові джерела 2002.

14. Кримінальне право України: в 2-х т. / За ред. М.І. Бажанова В.В.Сташиса В.Я. Тація. - К.: Юрінком Інтер 2005.

15. Кримінальне право України / За ред. В.А.Клименка М.І.Мельника. - К.: Юридична думка 2004.

16. Криминалистика: Учеб. пособие / Под ред. Е.П. Ищенко - М.: ИНФРА-М 2006.

17. Крупко Д.І. Порівняльний аналіз системи складів хабарництва в німецькому швейцарському і українському праві // Проблеми перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства: Матеріали науково-практичної конференції (4-5 квітня 2003 р.). - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії вну-трішніх справ України 2003. - С. 85-88.

18. Михеенко М.М. Нор В.Т. Шибіко В.П. Кримінальне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер 2002.

19. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. - К.: А.С.К. 2001.

20. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. В.Ф. Бойко та ін. - К.: А.С.К. 2002.

21. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. К.М. Василенка - Х.: Право 2003.

22. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника М.І. Хавронюка - К.: Юрінком Інтер 2005.

23. Мельник М. Дача хабара: проблемні питання кваліфікації і звільнення від відповідальності // Підприємництво господарство і право. - 1999. - № 5. - С. 25-33.

24. Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика проблеми кваліфікації удосконалення законодавства - К.: Парламентське вид-во 2000.