Контрольная работа з "Криміналістики"

1)  інформації місця події з традиційним, природним перебігом події;

2)  інформації місця події з типовими аналогами;

3)  слідів (предметів) з довідковими даними;

4) слідів (предметів), виявлених на місці події, між собою;

5)  даних місця події з доказами, точно встановленими по справі.

Фальшиве відображення події злочину може бути вста­новлено шляхом зіставлення інформації місця події з тра­диційним, природним ходом події. Ця традиційність, при­родність визначається уявленням слідчого про її законо­мірний розвиток.

Так, при виявленні трупа, який висить у зашморгу на висоті, що перевищує зріст потерпілого, слідчий висунув версію про самогубство. Потім уявив собі картину того, що трапилося: аби покінчити життя самогубством у подібних умовах, по­терпілому треба було прив'язати мотузку до гачка, надіти зашморг на шию. Тому він повинен був скористатися під­ставкою достатньої висоти, на якій мали залишитися сліди взуття потерпілого, а на підлозі — сліди від підставки. Від­сутність підставки або слідів, обов'язкових у разі самогубст­ва, суперечить висунутій версії, виступає щодо неї як нега тивна обставина.

Слідчий сприймає обстановку місця події як людина, яка володіє спеціальною підготовкою та навичками роботи у даній галузі. Професійні знання допомагають йому ви­значати докази, що повинні бути виявлені у цих обстави­нах, співвідносити їх з дійсністю та її особливостями. Мо­жливість розкриття будь-якого інсценування обумовлена, по-перше, тим, що злочинець із суб'єктивних причин не може бездоганно інсценувати обстановку події, бо він не має відповідних знань, у його розпорядженні не завжди є необхідні технічні засоби, а по-друге, інсценування об'єк­тивно не може збігатися з дійсної картиною події. Різниця у змісті цих подій, механізмі утворення слідів, характерні дії учасників накладають певний відбиток на місце події.

Тактичний прийом зіставлення інформації місця події з природним перебігом події дозволяє виявити негативні обставини, що суперечать йому. Так, при уявному порів­нянні існуючої обстановки з належною остання завжди відрізняється неповнотою і абстрактністю. Тому, аби ус­пішно здійснювати таке порівняння, треба володіти певни­ми, достатньо повними образами – уявленнями.

Важливе значення має тактичний прийом, який поля­гає у співставленні інформації місця події з типовими ана­логами. Використання аналогії забезпечує перенесення знань відносно одних фактів на інші факти, якщо між відомими і досліджуваними фактами є схожість. Як типові аналоги можуть бути запропоновані:

1)  типові ознаки певного виду злочину;

2) типові способи вчинення та приховування злочинів.

У процесі зіставлення слідів, предметів, ознак з типо­вими аналогами можуть бути виявлені й такі фактичні да­ні (або їх відсутність), яких не повинно бути (або вони ма­ють обов'язково бути). Ці негативні обставини виступатимуть своєрідними сигналами фальшованого відображення події злочину.

До пожежної частини надійшло повідомлення про пожежу. Черговий пожежної частини на місці події виявив обгорілий труп жінки. Для проведення огляду місця події і трупа прибули слідчий прокуратури і судово-медичний експерт. Труп знаходився у кімнаті на підлозі біля столу, поблизу бу­ла виявлена праска, ввімкнена в електричну мережу. Кімна­та була сильно задимлена і закопчена. Картина події свідчи­ла про те, що смерть потерпілої сталася від полум'я та ча­ду. Однак при ретельному огляді трупа на шиї були виявлені два відбитки підковоподібної конфігурації, їх зіставлення з типовими аналогами (типовими ознаками у разі смерті від дії високої температури) дозволило віднести такі сліди до негативних обставин. Механізм утворення цих слідів випа­дав з послідовності дій, які характеризували дану подію. Су­дово-медичний експерт у висновку вказав, що смерть стала­ся внаслідок ураження електричним струмом, а два підково­подібні сліди на шиї є електромітками.                   «, Як підозрюваний був допитаний чоловік потерпілої, який зізнався у вчиненні вбивства і пояснив, що близько п'ятої го­дини ранку він увімкнув електричний дріт в електромережу, підійшов до жінки, яка спала, і доторкнувся ним до її шиї. Потім він поклав труп у кімнаті на підлогу, ввімкнув праску в електромережу, зачинив двері і пішов на роботу, тобто інсценував смерть жінки від нещасного випадку.

У криміналістичній літературі запропоновані переліки типових ознак, що характеризують ті чи інші способи зло­чинів. Так, стосовно розслідування вбивств є ознаки, які характеризують повішення, удавлення руками чи зашмор­гом та ін. Такі ознаки можуть бути використані при огляді місця події як типові аналоги.

Як тактичний прийом у цій системі ефективним є зіставлення слідів (предметів), виявлених в процесі огляду місця події, з довідковими даними, що являють собою ти­повий опис слідів, їх форми, локалізацію. До довідкових

даних можуть бути віднесені й типові сліді, які свідчать про інсценування злочину. Зокрема, до таких даних мо­жуть бути віднесені:

а)  наявність трупних плям, що суперечать даній позі трупа (трупні плями на спині трупа, який лежить облич­чям додолу);

б) дві (або більше) странгуляційні борозни за наявності одинарної петлі;

в) наявність замкненої странгуляційної борозни і слідів крові з рота чи носа або з інших частин тіла, які розміщу­ються нетипово стосовно пози трупа (наприклад, слід кро­ві з рота до вуха трупа, який висить у зашморгу);

г)  відсутність на руці трупа бризок крові, які повинні попасти на неї при пострілі у голову з пістолета з близької відстані при самогубстві, та ін.

Фальшиве відображення події може бути встановлено шляхом зіставлення слідів (предметів), які виявлені на місці події, між собою. Таке зіставлення дозволяє виявити відсутність причинних зв'язків між окремими слідами. Вивчення слідів на місці події сприяє виявленню й таких слідів, що знаходяться у суперечності з іншими.

Як тактичний прийом системи використовують також зіставлення даних місця події з доказами, які точно вста­новлені по справі. У процесі огляду місця події слідчий має певну інформацію про характер події, а іноді й докази, що підтверджують ті чи інші факти. Тому зіставлення інфор­мації місця події з доказами, які точно встановлені по справі, дає змогу виявити невідповідності між ними і підт­верджує штучний характер тих чи інших слідів.

3. Методика розслідування хабарництва

Хабарництво розглядається як родове поняття, що охоплює два взаємозалежних склади злочину: 1) одержання хабара та 2) давання хабара. Оскільки ці діяння є обов'язковими елементами хабарництва, то вони й визначають особливості його кримінального механізму. Для складу злочину не має значення, чи був отриманий хабар до або після виконання (або невиконання) службовою особою певних дій по службі. Діяння вважається закінченим після одержання нею предмета хабара. Однак для доведення провини необхідне розслідування обставин, пов'язаних із діями (або бездіяльністю) службової особи.

На відміну від багатьох інших видів злочинів кримінальний механізм хабарництва має свої особливості, основна з яких полягає в тому, що суб'єктна система хабарництва складається з двох обов'язкових елементів – хабародавця й хабарника (службової особи), відносини між якими мають обопільне прихований, погоджувальний характер. Дана обставина значно звужує можливості виявлення хабарництва та його розслідування.

Злочинний механізм хабарництва та взаємодія елементів його криміналістичної характеристики являють собою дві загальні кримінальні ситуації. Перша з них охоплює механізм злочинної змови співучасників і передачу предмета хабара-підкупу. Друга ситуація являє собою механізм службових дій (бездіяльності) службової особи, що вступила в змову з хабародавцем (безпосередньо або через посередника) у розрахунку на одержання хабара-нагороди. Таким чином, механізм злочину може розвиватися в двох основних напрямах:

1) заінтересована особа (хабародавець або посередник) передає хабарнику предмет хабара-підкупу. Незалежно від того, виконуються або не виконуються відповідні службові дії на користь хабародавця, злочин вважається закінченим. При цьому залишається низка характерних матеріальних слідів (безпосередньо предмет хабара, матеріал упаковки, сліди рук тощо), а також інші ознаки у вигляді виявлення інтересу хабародавця до вирішення певних питань (одержання матеріальних вигод, пільг, вирішення підприємницьких, житлових, трудових, побутових питань), а також ознаки, що вказують на наявність можливостей задовольнити зазначені інтереси певною службовою особою;

2) хабародавець передає службовій особі предмет хабара-винагороди за виконання останньою дій на користь заінтересованої особи (одержання очікуваного результату). У таких випадках, поряд із слідами передачі предмета хабара утворюються ознаки, що відбивають службові дії (або стримування від них) певної службової особи, та матеріальні сліди у вигляді документів, внесених до них змін, видача кредитів, пільг, надання замовлень, а також сліди у поведінці, що зафіксувалися в пам'яті осіб, що стикалися з діями службової особи.

Посередник у системі хабарництва може:

1) представляти злочинні інтереси певної службової особи (нерідко – це колега по службі, близький знайомий);

2) бути особою, пов'язаною із хабародавцем, що визвався налагодити стосунки з певною службовою особою – потенційним суб'єктом одержання хабара;

3) діяти із шахрайською мотивацією, свідомо не збираючись здійснювати посередництво, так чи інакше привласнити предмет хабара або його частку. Серед таких осіб нерідко зустрічаються шахраї, що займаються «улагоджуванням справ» у вигляді кримінального промислу.

Обставини, що підлягають встановленню. Під час перевірочних дій і на початку розслідування хабарництва необхідно встановити такі обставини:

1) подію та обставини (час, місце та ін.) передачі службовій особі хабара;

2) мету давання хабара;

3) предмет хабара та його ознаки, джерела одержання коштів для давання хабара;

4) спосіб передачі хабара;

5) коло осіб, що приймали участь у передачі та одержанні хабара;

6) коло осіб, що були присутніми при передачі хабара;

7) обставини, що передували передачі хабара;

8) наявність вимагання або провокації хабара;

9) характер стосунків між особами, причетними до хабарництва;

10) характер службових дій, виконаних хабарником;

11) законність виконаних службовою особою дій.

У випадках, якщо хабародавець або посередник зробили заяву про давання хабара, необхідно з'ясувати, чи було це зроблено добровільно і вчасно.

Необхідно враховувати, що хабар може бути отриманий службовою особою за виконання законних дій. Це може утруднити розслідування, потребувати пошуку додаткових джерел доказів.

Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування. Кримінальні справи про хабарництво порушуються за матеріалами органів боротьби з економічною злочинністю, організованою злочинністю і корупцією. Такі справи пов'язані з заявами, що надійшли в органи прокуратури про майбутню дачу хабара в зв'язку з вимагання та іншими обставинами. Іноді справи про хабарництво порушуються в результаті явки з повинною, коли хабародавець звертається в органи прокуратури або дізнання з заявою про вчинений хабар, сподіваючись на звільнення від кримінальної відповідальності, якщо стосовно нього мало місце вимагання хабара, або він добровільно заявив після давання хабара про те, що сталося, до порушення кримінальної справи (ч. З ст. 369 КК). Незалежно від зазначених ситуацій перевірочні дії та початок розслідування здійснюються з урахуванням того, що:

1) заява може бути наклепницькою і тоді гласна її перевірка може скомпрометувати службову особу;

2) у випадку достовірності викладених у заяві фактів така перевірка може насторожити винних і пов'язаних із ними осіб, що може негативно вплинути на результати розслідування.

Програма початкових слідчих дій складається з:

а) допиту заявника з метою одержання відомостей щодо предмета хабара, його особливостей, характеру дій, які повинна здійснити службова особа, встановлення осіб, що можуть підтвердити показання заявника;

б) затримання хабародавця (посередника) в якості підозрюваної особи з отриманим хабаром;

в) обшуку місця передачі хабара, особи, що одержала хабар, хабародавця (посередника), за наявності даних про передачу хабара, із метою виявлення предмета хабара, упаковки тощо;

г) допит зазначених осіб як підозрюваних;

ґ) огляд предмета хабара для встановлення його особливостей, приналежності раніше певній особі. Наприклад, при виявленні в підозрюваного грошових купюр у протоколі огляду повинно бути зазначено номінал кожної купюри, зовнішній вигляд, написи, забруднення та інші індивідуальні ознаки, упаковка;

д) огляд місця передачі хабара, місця зустрічей учасників злочину з метою виявлення матеріальних слідів, що вказують на перебування в даному місці певних осіб (слідів рук, особистих предметів та ін.);