Договір роздрібної купівлі-продажу

Оскільки договір купівлі-продажу  в роздрібній торговельній мережі виконується, як правило, під час його укладення, закон не вимагає його обов'язкового письмового оформлення.

У роздрібній торгівлі таким документом, як правило, є касовий чек, який відповідно до Закону України "Про застосування електронних контрольно-касових  апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" має бути виданий споживачеві разом з покупкою через електронний контрольно-касовий апарат, на якому зазначено повну суму покупки.

Істотними умовами  договору роздрібної купівлі-продажу є умови про предмет, ціну, а в деяких випадках і про строк. Умова про строк є істотною при здійсненні купівлі-продажу в кредит.

Договір роздрібної купівлі-продажу, як і будь-який інший договір купівлі-продажу, є похідним способом (правовою підставою) набуття громадянами та іншими суб'єктами права власності. Він підтверджує наявність зобов'язальних правовідносин між торговельним підприємством та покупцем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1 ІСТОТНІ, ЗВИЧАЙНІ ТА ВИПАДКОВІ УМОВИ ДОГОВОРУ

Зміст договору як спільного юридичного акта сторін становлять, по-перше, умови, щодо яких вини дійшли згоди і, по-друге, ті умови, які приймаються ними як обов’язкові  на основі чинного законодавства. Таким чином, зміст цивільно-правового – це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін.        Об’єктом нашого дослідження є умови цивільно-правового договору: істотні, звичайні, випадкові. Істотні умови договору мали пріоритетне положення з точки зору визначення предмету дослідження, оскільки відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Мета роботи полягає в тому, щоб висвітлити сутність, особливості та значення умов договору різного виду. Завданнями  даного реферативного дослідження  вважаємо: - вивчення класифікації  умов договору; - встановлення  їх особливостей; - визначення значимості  істотних, звичайних і випадкових  умов для договору;          В процесі роботи застосовувались наступні методи: аналітичний, логічний, системний, порівняльний, інші. Джерелами інформації слугували  законодавчі акти України, літературні  видання.           Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є  укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди [2, с. 191].          Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір  взагалі не вважається укладеним. Такі суттєві умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.          Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов’язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов’язкової сили для сторін.          Істотними вважаються насамперед ті умови договору, які названі  такими за законом. Коло таких умов можна визначити, проаналізувавши норми ЦК України та інших спеціальних нормативних актів, що регулюють даний вид договірних відносин. Так, за ст. 10 Закону України "Про оренду державного і комунального майна” істотними умовами договору оренди є об’єкт оренди (склад і вартість майна); строк дії договору; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов’язань; відповідальність сторін [3, с. 645].  Істотними умовами договору є також такі, які прямо не названі у нормативних актах, але конче потрібні для договору даного виду. Наприклад, умова про ціну є необхідною для будь-якого оплатного договору. В п. 5 ст.626 Цивільного кодексу України закріплена презумпція, що договір вважається оплатним, якщо інше не випливає із закону, інших нормативно-правових актів, угоди сторін або суті договору. Істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет договору і ціна. Важливими при визначенні предмета договору є не лише вид  майна, а й інші характеристики, такі як кількість, сортимент, якість тощо. Умови про предмет договору міни є також істотними. Суттєвим елементом у договорі дарування є зазначення про те, що дарувальник передає або зобов’язується передати у майбутньому обдаровуваному безоплатно майно у власність. До істотних умов договору позички слід віднести предмет договору, оскільки у разі, якщо ідентифікувати майно, що є предметом позички, неможливо, умова предмета договору позички буде вважатися неузгодженою, а договір позички таким, що не укладений. Іншою істотною умовою договору позички є його безоплатність у разі, якщо ця умова прямо не визначена договором або не випливає із суті відносин між сторонами, користування майном може бути визнано таким, що ґрунтується на договорі найму (оренди), за яким розмір плати за користування майном може бути визначений п. 1 ст. 762 ЦК України [7, с. 87]. Зміст підрядного договору визначається його істотними умовами, якими є предмет договору, його ціна та строки виконання робіт. Однією з істотних умов договору про оплатне надання послуг є оплата, тобто її розмір, термін та порядок внесення, а істотною умовою договору надання послуг є якість виконання роботи. У Цивільному кодексі України  зазначені істотні умови договору управління майном, тобто такі умови, щодо яких сторони обов’язково повинні досягти згоди, в іншому випадку договір буде вважатися таким, що неукладений. У цьому договорі такими умовами є: - перелік майна,  що передається в управління. Договір управління вважатиметься неукладеним, якщо сторони не домовляться про предмет договору; - розмір і  форма плати за управління  майном. Договір управління майном  є оплатним і він не буде  укладений, якщо сторони не  домовляться про плату. Істотною умовою договору банківського вкладу є визначення імені фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої зроблено вклад (Ст. 1063 ЦК України). Кожна із сторін договірних відносин може наполягати на узгодженні й таких умов, які  в законі прямо не названі істотними  і за своїм характером не є необхідними для даного виду договору. Було б нерозумно ігнорувати ці умови, бо за ними іноді криються інтереси суб’єктів цивільних правовідносин. Тому в п. 1 ст. 638 ЦК України до істотних віднесено й усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.          Таким чином, істотні  умови договору це:         - умови, які безпосередньо зазначені в законі;         - умови, які необхідно погодити саме для даного виду договору;         - умови, на погодженні яких наполягає одна із сторін.          Серед договірних умов, крім істотних, виділяють також звичайні та випадкові.      Звичайні умови  договору – це ті умови, які передбачаються у законі чи іншому нормативно-правовому  акті і стають обов’язковими для сторін внаслідок факту укладення договору. Від істотних звичайні умови відрізняються тим, що вони не потребують окремого погодження і про них не обов’язково застерігати у тексті договору.      Отже, звичайними можна вважати умови, які традиційно, за звичаєм, включаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але розуміється, що вони підлягають виконанню. Наприклад, уклавши договір найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов’язків по проведенню капітального і поточного ремонту. Але згідно з чинним законодавством України, капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний – наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто в цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає. Випадковими умовами договору прийнято вважати такі умови, які погоджені сторонами на відступ від положень диспозитивних норм або з метою розв’язання питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Вони, як правило, не передбачаються даним видом договору і встановлюються тільки за погодженням сторін. Тому випадкові умови можна виявити, порівнявши їх зі звичайними умовами: якщо якусь умову включено у договір на зміну чи доповнення до правил, викладених у законодавчому акті, то порівняно із звичайно прийнятими в договорах даного виду умовами вона виявиться випадковою. Наприклад, винагорода за договором доручення за загальним правилом не передбачена, але сторони можуть зазначити право на винагороду. Або: за однією із справ сторони уклали договір позики і передбачили, що поки боржник буде розраховуватися з кредитором, кредитор має право користуватися автомобілем, який боржник придбав на взяті в борг гроші. Інший приклад: якщо за договором майнового найму обов’язок проводити поточний ремонт майна покладено на наймодавця, то ця умова для даного конкретного договору вважатиметься випадковою. Якщо випадкові  умови за погодженням сторін знаходять  місце в договорі, вони набувають  ознак істотних умов. На перший погляд відмінності між істотними і  випадковими умовами стосовно того чи іншого конкретного договору відсутні, оскільки кожна з них підлягає безумовному виконанні. Але їх відмінність одразу проявляється як тільки виникає спір з приводу факту укладення договору. За відсутності умов, які об’єктивно відносяться до істотних умов договору, немає і самого договору. Але якщо одна із сторін заперечує факт укладання договору, посилаючись на відсутність в ньому умови, яку вона за погодженням намагалася включити в договір, то, оскільки така умова за своєю природою є випадковою, договір може бути визнаний як такий, що не уклався, лише при доведеності факту погодження сторонами такої умови [4, с. 263].           Отже, договір  є взаємною угодою, тому в ньому  містяться окремі положення, умови, які визначають права та обов’язки сторін, сутність яких становить зміст договору. До змісту договору входять істотні, звичайні та випадкові умови. Ця класифікація має не лише теоретичне, а й практичне значення, особливо в тих випадках, коли мова йде про встановлення самого факту укладання договору.          Істотними умовами  договору є умови про предмет  договору, умови, що визначені законом  як істотні або є необхідними  для договорів даного виду, а також  усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто  згоди [2, с. 191].      Звичайні умови  договору – це ті умови, які передбачаються у законі чи іншому нормативно-правовому  акті і стають обов’язковими для сторін внаслідок факту укладення договору. Від істотних звичайні умови відрізняються тим, що вони не потребують окремого погодження і про них не обов’язково застерігати у тексті договору. Випадковими умовами  договору прийнято вважати такі умови, які погоджені сторонами на відступ  від положень диспозитивних норм або з метою розв’язання питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Вони, як правило, не передбачаються даним видом договору і встановлюються тільки за погодженням сторін. Всі умови –  істотні, звичайні та випадкові –  після укладення договору стають однаково обов’язковими і мають додержуватися сторонами. Зміст договору, тобто сукупність передбачених у ньому умов, завжди визначається угодою сторін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2    Права та обов'язки сторін за договором роздрібної купівлі-продажу

 

Права та обов'язки сторін за договором роздрібної купівлі-продажу. Покупець (споживач) за договором має право на: відповідну якість товару; належне торговельне обслуговування; безпеку товарів; відшкодування збитків, спричинених товарами неналежної" якості; відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів; гарантований рівень споживання; державний захист своїх прав; об'єднання у спілки споживачів тощо. Враховуючи це, законодавство встановлює вимоги до продавців, яких слід додержуватися на етапі підготовки товару до продажу, і котрі спрямовуються на забезпечення якості товару. Це, так звані, передпродажні обов'язки, які передбачені у відповідних правилах продажу конкретних видів товарів. Наприклад, відповідно до Правил продажу продовольчих товарів продавець зобов'язаний забезпечити стан торговельних приміщень на рівні, що відповідає санітарно-гігієнічним, технологічним та протипожежним нормам, встановленим для приймання, зберігання та реалізації харчових продуктів; транспортні засоби для перевезення цих продуктів повинні мати санітарний паспорт, бути чистими, у справному стані; торговельно-технологічне обладнання, що використовується при організації роздрібного продажу, має забезпечувати збереження якості товарів і товарного вигляду протягом строку їх придатності. Забороняється приймати, зберігати та продавати продовольчі товари, які швидко псуються, без використання холодильного обладнання.

Відповідно до Правил продажу непродовольчих товарів  продавець проводить підготовку товарів до продажу (перевірка цілісності упаковки, розпакування, перевірка наявності маркувальних даних і якості, чистка, прасування, перевірка наявності інструкцій з експлуатації, технічних паспортів, гарантійних талонів, комплектність виробів, перевірка роботи у дії тощо).

Відповідно до Правил роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами передбачається обов'язкова передпродажна підготовка цих товарів кваліфікованими фахівцями продавця згідно з вимогами нормативно-технічної документації, про що робиться відмітка в сервісній книжці тощо.

Права та обов'язки сторін за цим договором визначаються, перш за все, за загальними правилами про договір купівлі-продажу. Так, продавець зобов'язується передати покупцеві товар, якість, кількість, асортимент, строк придатності, комплектність якого відповідає вимогам, передбаченим у статтях 669, 671, 673, 677, 682, 683 ЦК. Товар передається у тарі і упаковці (ст. 685 ЦК) разом з його приналежностями і документами, що його стосуються (ст. 666 ЦК). Виходячи з того, що цей договір - двосторонньо зобов'язуючий, покупець має право вимагати передачі йому товару з додержанням продавцем вимог щодо останнього, які були вказані.

Між тим момент передачі продавцем майна за договором роздрібної купівлі-продажумає особливості. При продажу товару за зразками обов'язок вважається виконаним з моменту доставки товару за місцем проживання фізичної особи—покупця або місцезнаходженням юридичної особи-покупця, якщо інше не встановлене договором або законом. За цим договором покупцю доставляється товар, який він відбирає за зразком (описом) і котрий повинен відповідати зразку (опису). Доставка, виходячи із змісту ст. 704 ЦК, прирівнюється до передачі речі. До моменту передання товару покупець має право відмовитися від договору за умови відшкодування продавцеві витрат, пов'язаних з вчиненням дій щодо виконання договору. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3Права покупця у разі продажу йому товару неналежної якості

 

1. У разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором:

1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;

2) вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні;

3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни;

4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

2. Покупець, який придбав непродовольчі товари, що вже були в користуванні і реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, про що він був поінформований продавцем, має право пред'явити вимоги, передбачені частиноюпершою цієї статті, якщо придбані товари містили істотні недоліки, не застережені продавцем.

1. Вимоги, що  передбачені ст. 708 ЦК, покупець вправі  пред'явити до продавця, якщо неналежна  якість товару виявлена впродовж  гарантійного або інших строків, установлених обов'язковими для сторін правилами або договором. Строками, які названі тут іншими, є ті, що встановлені ст. 680 ЦК. Загальне правило — застосовуються «розумні строки», а граничними є строки — два роки — для рухомого майна і три 
роки для нерухомого. Див., також п. З коментаря до ст. 680 ЦК. Договором або законом може бути встановлений більш тривалий строк.

2. Строк для  пред'явлення вимог до продавця  у зв'язку з продажем недоброякісних  сезонних товарів відраховується  від дня початку сезону. Перелік сезонних товарів затверджено постановою Кабінету Міністрів.

3. Вимоги, передбачені  ст. 708 ЦК, покупець може пред'явити  за своїм вибором. На відміну  від ст. 678 ЦК, що диференціює наслідки  продажу неякісних товарів залежно  від істотності чи неістотності виявлених недоліків, ст. 708 ЦК такої диференціації не передбачає. Важливо тільки, щоб недоліки не були застережені продавцем при продажу товару. Правила ч. 1 ст. 708 ЦК на момент прийняття Цивільного кодексу 
погоджувались з чинною на той час редакцією ст. 14 Закону «Про захист прав споживачів». Але Законом від 1 грудня 2005 р. Закону «Про захист прав споживачів» [186] був викладений у новій редакції. Стаття 8 названого Закону в редакції від 1 грудня 2005 р. надає покупцеві право на розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми не у всіх випадках виявлення недоліків у товарах упродовж 
гарантійних строків, а тільки тоді, коли мають місце фальсифікація товару або істотні недоліки товарів, які виникли з вини продавця (виготовлювача). При цьому істотний недолік визначається у п. 12 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів» як «недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором». У силу застереження в п. 2 розділу V  «Прикінцеві положення» Закону «Про захист прав споживачів» («до приведення у відповідність із цим Законом інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону») переважному застосуванню підлягає ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів». Істотні недоліки мають визначатись відповідно до 
не ч. 1 ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів» (а не ч. 2 ст. 678 ЦК).

4. Стосовно товарів,  які вже були у користуванні та продані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, покупець має право пред явити вимоги, які випливають із продажу товарів неналежної якості, за умови, що виявлені недоліки є істотними, а покупець не був поінформований продавцем про їх наявність.

5. Вимоги, що  випливають із передання продавцем  покупцеві недоброякісних товарів,  на розсуд покупця можуть бути  пред'явлені до продавця або  до виготовлювача товару. Ці вимоги, як це передбачено ч. З ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів», можуть бути пред'явлені до підприємств, які спеціально створені для таких цілей торговельними підприємствами або підприємствами-товаровиробниками або які уклали відповідні договори з торговельними підприємствами або підприємствами-товаровиробниками.

6. Закон «Про  захист прав споживачів» установлює  низку правил, що стосуються порядку реалізації покупцем своїх правомочностей, що випливають із передання на виконання договору купівлі-продажу товару неналежної якості: 1) на продавців і виробників покладається обов'язок при продажу товарів інформувати покупців про підприємства, на які покладається обов'язок задовольняти вимоги покупців, що ви 
пливають із передання товарів неналежної якості (ч. 4 ст. 8); 2) заміна недоброякісного товару на доброякісний має здійснюватись негайно. За наявності необхідності перевірки якості строк заміни подовжується до 14 днів, а за відсутності такого товару у продавця — до двох місяців (ч. 6 ст. 8); 3) строк усунення недоліків установлений тривалістю 14 днів (диспозитивно) (ч. 8 ст. 8); 4) на письмову вимогу покупця 
йому на час усунення недоліків проданого товару має бути наданий для користування з доставкою аналогічний товар (ч. 9 ст. 8); 5) порушення прав споживача, що випливають із передання йому продавцем товару неналежної якості, тягне обов'язок продавця відшкодувати збитки впродовж одного місяця після пред'явлення такої вимоги (ч. 12 ст. 8). Це — унікальне правило, оскільки строки, впродовж яких боржник, котрий порушив зобов'язання, зобов'язаний відшкодувати завдані таким порушенням збитки, зазвичай не встановлюються.

7. Частина 10 ст. 8 Закону «Про захист прав  споживачів» надає право споживачеві  пред'явити вимогу про безоплатне  усунення недоліків у товарі, що виникли з вини виробника  не тільки впродовж гарантійного строку, а і протягом установленого строку служби товару. Якщо строк служби не встановлено, обов'язок безоплатного усунення недоліків продавець несе протягом десяти років з дня передання товару покупцеві. Якщо обов'язок усунути недоліки продавець не виконав упродовж 14 днів або іншого погодженого строку, покупець отримує права, що встановлені на випадок виявлення недоліків у проданих товарах протягом гарантійного строку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

В умовах ринкової економіки договір  купівлі-продажу є основним регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами, відносин у сфері розподілу і перерозподілу матеріальних благ, забезпечуючи вільний і оптимальний розвиток усіх форм власності, підприємництва і торгівлі.  

Враховуючи специфіку українського товарного ринку, де провідну роль відіграють мале та середнє підприємництво, значну роль у становленні та функціонуванні вітчизняної економіки відіграють договори роздрібної купівлі продажу. Їхня специфіка обумовлює необхідність окремого їх аналізу та дослідження норм чинного законодавства щодо особливостей правового регулювання, змісту, умов укладення та розірвання та інших обставин.