Токсикологія стахіоботріотоксинів

При атипової формі  стахіботріатоксикозу патологоанатомічні зміни виражені слабо і в основному характеризуються геморагічним діатезом.

Патологоанатомічні  зміни при даному захворюванні бувають  різними, вони не завжди однаково виражені і залежать в основному від  важкості і тривалості патологічного процесу.[5]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                       6. Лікування.

 

Специфічних методів  лікування не розроблено, проте проводять  симптоматичне лікування, що може бути ефективним, лише за своєчасного його застосування.

При наявності  захворювання всіх тварин клінічно досліджують, беруть кров для визначення  кількості лейкоцитів, тромбоцитів і визначають швидкість згортання крові. На основі проведених досліджень проводять комплекс лікувальних заходів. Малоцінних тварин вибраковують.

Лікування направлено на зниження всмоктування токсинів в  організмі за допомогою ентеросорбентів: вугілля активоване в дозі 80г великим тваринам і 10-20г дрібним.

Коню

Rp.: Tabulettae Carbo activatis 0,5

D. t. d. № 160

S. Всередину  на 1 прийом

Хворим тваринам вводять загально тонізуючі засоби внутрішньовенно розчин кальцію хлориду 10% в дозі 100-200мл і підшкірно 2-5мл розчину адреналіну 0,1%, а через 30-40 хвилин внутрішньовенно вводять 10% розчин йодистого калію в дозі 20-60мл. Даний курс лікування проводять 2-3 рази.[4]

Коню

            Rp.: Solutionis Calcii chloridi 10% - 450 ml

D.S. Внутрішньовенно  по 150мл  на протязі 3 днів

                        #

Коню

Rp.: Solutionis Adrenalini hydrochloridi 0,1%-16 ml

D.S. Підшкірно по 4мл на протязі 4-х днів

                              #

Rp.: Solutionis Kalii iodidi 10% - 150ml

D.S. Внутрішньовенно  по 50 мл на протязі 3-х днів  через 30 хв. після введення розчину  адреналіну.

Зовні на виразки  і тріщини застосовують висушуючи  засоби такі як цинкова мазь

Rp.: Unguenti Zinci 50,0

D.S. Зовнішнє  

                    # 

Rp.: Solutionis Kalii permanganatis 0,1 % - 100ml

D.S. Зовнішнє. Для промивання ротової порожнини. [15]

 

Жуйним тваринам при виникненні атонії застосовують внутрішньовенно 10% розчин натрію хлориду  в дозі 200 мл 1 раз на добу 2-3 дні. З  румінаторних засобів в середину настій білої чемериці по 10-15 мл в 500 мл води. [13]

 

Корові 

Rp.: Solutionis Natrii chloridi 10% - 600ml

D.S. Внутрішньовенно  по 200 мл 3 дні підряд

                      #

Корові

Rp.: Tincturae Veratri – 15,0

          Aquae destilatae – 500,0

          M.f. solutio

D.S. В середину  на один прийом 

При розладах шлунково-кишкового  тракту хворим тваринам вводять обволікаючі  та слизові засоби відвар льону в  дозі 2-3 л.

 

 

Коню

Rp.: Mucilaginis Semeni Lini 2 L

D.S. В середину на один  прийом.

Для виведення  з шлунку токсичних речовин проводять  промивання шлунку розчином перманганату калію 0.1%

Свині

Rp.: Solutionis Kalii permanganatis 0,1 % - 5 L

      D.S. для промивання шлунку.

Для підтримання  серцевої діяльності кофеїн в дозі коням і великій рогатій худобі 10-15мл, дрібним 4-5мл

Корові 

Rp.: Solutionis Coffeini – natrii bensoatis 10% - 10 ml

D.t.d №3

S.підшкірно  один раз у день

Для запобігання  розвитку інфекційного процесу застосовують антибіотики.  [15]

Коню

Rp.: Ampicillini – 6000000 ED

D.t.d №3

S. Внутрішньом’язово  1 раз на добу

 

Головним у  лікуванні є вилучення з раціону  уражених кормів. Тваринам рекомендовано  дієтичну годівлю це бовтанки з висівок, сіно, організовувати мінеральну підгодівлю, включити  до раціону кормовий напівцукровий буряк, з раціону жуйних виключити силос, кислий  жом. Перевести тварин в чисті і сухі приміщення, що добре провітрюється.[13].

 

 

 

                            7. Профілактика

 

Основним профілактичним заходом проти стахіботріотоксикозу тварин є дотримання агрозоотехнічних вимог при заготівлі і зберіганні кормів.

При виникненні захворювання господарство об’являється не благополучним по стахіботріотоксикозу. Рекомендується негайно змінити  раціон, виключити уражений корм, з раціону великої рогатої худоби – кислі корми.

Ці заходи ведуть до припинення захворювання. Після  цього проводять поголовний клінічний  огляд і термометрію тварин, а  також гематологічні дослідження. На основі клініко-гематологічних досліджень тварин не благополучного господарства ділять на 4 групи: явно хворі з підвищеною температурою; з субклінічною формою захворювання, але з наявністю зрушень в загальній картині крові (лейкопенія, зниження рефракції кров’яного згустку) і атонією передшлунків; хворі з місцевим процесом; клінічно здорові тварини.

В не благополучних  господарствах проводять ветеринарно-санітарні заходи: вологе прибирання приміщень, знищення залишків уражених кормів, біотермічних знезараження гною, дезінфекція приміщень розчинами лугів. [9].

Нині застосовується хімічні, фізико-хімічні, біологічні методи детоксикації вторинних токсичних метаболітів мікроскопічних грибів у кормах, але це не вирішує проблеми і не призводить до повної інактивації мікотоксинів. Тому на цих трудомістких і малоефективних методах не може базуватися профілактика мікотоксикозів с/г тварин і птиці. Вочевидь, тільки розробка науково обґрунтованих норм допустимих кількостей мікотоксинів у кормах відкриває нові можливості щодо використання таких кормів без шкоди для здоров’я поголів’я та продуктивності тварин.

Профілактика  мікотоксинозів тварин і птиці грунтується  на ретельному мікотоксикологічному контролі кормів і не допущенні до згодування тих, що містять концентрації мікотоксинів вищі за максимально допустимі рівні.

Розробки максимально, допустимих рівнів мікотоксинів у кормах пов'язана зі значними труднощами, в першу чергу з відсутністю в природі, за деякими вийнятками, “чистих” форм мікотоксикозів. Токсичні гриби значно поширені, в процесі свого розвитку за певних умов продуктують цілі комплекси мікотоксинів, які контамінують корми і при їх поїдвнні діють синергічно на організм тварини. Крім того використовувати чисті токсичні культури грибів для експерементального вивчення мікотоксинів і розробки максимально доступустимих рівнів теж не доцільно, тому що кожний токсичний гриб може продуктувати від 1 до 12 мікотоксинів. Тому при розробці максимально допустимих рівнів мікотоксинів у кормах для тварин і птиці слід враховувати умови контамінації їх тільки одним мікотоксином, або їх сумішю. [11].

Розробка надійних та дієвих заходів профілактики мікотоксикозів тварин є вимогою часу і спрямовани на створення регламентованих норм гранично допустимих рівнів мікотоксинів у кормах з метою одержання екологічно чистих продуктів тваринництва.

 

                                                                       

 

 

 

 

 

 

 

 

8.Ветеринарно-санітарна оцінка продуктів тваринництва

 

При проведенні вететинарно-санітарної оцінки туш тварин враховують стійкість збудника, післязабійну діагностику, санітарну оцінку м'яса та ветиринарно-санітарні заходи.

Збудник стахіботріотоксикозу при утворенні спор лего перезимовує і навесні проростає на зернах, або соломі. Нагрівання до 112 0С знешкоджує гриб через 2 години. Токсичні речовини гриба стійкі до нагрівання, висушування і дії ультрафіолетових променів. При стерилізація парою під тиском 0,25 мПа протігом 3 годин токсини втрачають силу.

Післязабійна  діагностика. При типовій фрмі захворювання відмічають некротичні виразки слизової оболонки ротової порожнини, губ, мигдаликів, рідше надгортаника. В серцевому м'язі некротичні осередки темно-червоного кольору з чорним центром різної величини. В печінці, на дні рубця і сичуга зустрічаються також темно-червоні з чорним осередком змертвіння тканин різної величини. Лімфатичні фузли області голови і шиї збільшені, темно-червоного кольору з крововиливами.

Санітарна оцінка м'яса. М'ясо дозволяється використовувати  в їжу лише в тому випадку, якщо немає змін в м'язовій та інших  тканинах туші, а також отриманні  негативних результатів бактеріологічного дослідження. В даному випадку м'ясо використовують лише після термічної обробки проварюванням. Внутрішні органи хворих тварин підлягають технічній утилізації. При виявленні некротичних ділянок тушу разом з усіма органами утилізують.

Ветеринарно-санітарні заходи. Для дезинфекції застосовуєть 4% розчин їдкого натру,  2% розчин формаліну, 2% розчин карболової кислоти та інші засоби.[12].

 

 

                                                Висновок

Мікотосикози, а в тому числі і стахіботріотоксикоз  є небезпечним для сільськогосподарських тварин і птиці, що завдає значних економічних збитів господарствам, тому дане захворювання потребує особливої уваги з боку спеціалістів ветеринарної медицини , при його виникнені, а також запобігання виникненню шляхом вивчення питань щодо правильного зберігання кормів.

Особливого  значення потребує мікотоксикологічний контроль за якістю кормів на всіх етапах виробництва, зберігання і годівлі тварин. В сучасних умовах використання недоброякісних кормів, що містять мікотоксини, залишається актуальною проблемою.

В наш час не розроблено ефективних спецефічних методів лікування , воно не завжди дає бажані результати і потребує затрати коштів і часу, що не завжди є економічно вигідним.

Для запобігання  виникненню хвороби в господарстві лікарю ветиринарної медицини необхідно:

-проводити профілактичні заходи в господарстві з першого дня появи захворювання і провести підтвердження діагнозу шляхом лабораторних досліджень кормів.

-постійно вести контроль за якістю кормів від процесу заготівлі і до згодовування,своєчасно проводити діагностику захворювання на підставі епізоотичних і клінічних досліджень і не допускати масового перезаражання тварин.

Отже, постанова  достовірного діагнозу створює науково обгрунтовані передумови для розробки і реалізації заходів щодо запобігання захворюванню. За результатами вивчення патолого-анатомічних і патогістохімічних змін встановлюють специфіку загальної характеристики мікотоксинів для остаточної діагностики і прфілактики їх у практиці ветеринарної медецини.

 

                           Список використаної літератури

1. Вертинський І. Стахиботриотоксикоз лошадей: Десертация доктора ветеринарних наук – М, 1941-213с.
2. Горин А. Е. Микотоксини: значение и контроль//Ветеринария. 2006- №3-с 9-11
3. Каришева А. Ф. Спеціальна епізоотологія. –К. „Вища освіта.” 2002 с701.
4. Конюка О.І., Скорохід В.Й., Гуфрій Д.Ф. Клінічна ветиринарня формакологія – К. Видавництво УСГА, 1993-344с.
5. Левченко В.І., Влізно В.В.Ветеринарно клінічна біохімія – Біла Церква. Білоцерківський державниц аграрний університет, 2002-399с.
6. Малинин О.А., Хмельницький Г.А., Куцан А.Т. Ветиринарная токсикология – Корсунь – Шевченковский: Ирена, 2002-660с.
7. 4 Мікотоксини: всесвітня загроза здоровю тварин//Здоровя тварин і ліки-2005-№9-с 8-9.
8. Саркисов А.Х. Микотоксикозы – М. Государственное издательство с/г литературы,1954 – 214 с.
9. Справочник по микозам и микотоксикозам с/х животных. Под редакцией С.Н. Харченко, В.П. Литвина, И.М. Тарабары – К. Урожай 1982-166с
10. Червяков Д.К. Формакологія с рецептурой. - М. Агропромиздат 1986-317с.
11. Хмельницький Г.А.,Локтинов В. Н., Полоз Д. Д. Ветеринарная токсикология –М :Агропромиздат,1987. -319с.
12. В.І. Втетеринанрно-санітарна експертиза з основами технології і стандартизації продуктів тваринництва – К.сільгоспосвіта 1995-711с
13. ХмельницькийГ. Духницький В. Засоби профілактики та лікування мікотоксикозів тварин //Ветеринарна медицина України- 2004-№9 с33-34.