Конярство в україні

Зараз у  навчальній стайні Аграрного університету 32 голови коней і 18 — поні. Нещодавно  продали на Київський іподром  дуже симпатичний плід наукової роботи — кімнатного коня, зріст якого всього 49 см (середній зріст звичайного поні — 110 см, а наймініатюрнішого, народженого в Аргентині, — 34 см). Отже, всі коні — і великі, і маленькі — заслужено потребують нашої любові, уваги і турботи.

В Вінницькій області розвивається кінна справа у селі Човновиця (Оратівський район). Родом звідси голова корпорації конярства України Ігор Горошко, який у своєму рідному селі заснував кінний завод у 1996 році.

у Човновиці  і дотепер діє база старого конезаводу, на якій у 2004 році фізичними особами створено ТОВ «Кінний завод «Вінниччина»,які є виконавцями Державної програми по збереженню, утриманню, розведенню та нарощуванню поголів’я коней української верхової породи. Таких заводів, як у Човновиці, в Україні всього 11. Підприємства зі статусом «завод» займаються генетикою, селекцією, підбором кобил і жеребців для виведення чистокровного потомства. Коней на «Вінниччині» замовляє «Конепром». Нині на конезаводі помітно нарощується поголів’я. Якщо два-три роки було 30-40 конематок, то тепер удвічі більше.

Розводять найпопулярніші породи, зокрема, українську верхову. Також проводиться покращення української породи, і ці результати визнані в Україні. На кожне лоша, яке тільки народилося, на цьому заводі вже є попит.

Коні із Човновиці, звісно, не для гужового транспорту і не для скачок. Цих вороних на дорогах Оратівщини не зустріти. У рамках олімпійських програм їх беруть для конкурсів та виїздок.

Просторі  оратівські поля та луги якраз ідеальні у випасі коней, нагадують тваринам санаторні умови. Та й селянам вигода: за орендовані землі власники конезаводу розраховуються з людьми грішми, виписують борошно, крупи, олію – все, що є у коморі.

У той же час завод розвивається. По-сучасному  облаштували зимове приміщення, є  літній табір, випасу достатньо. За останні три роки закупили 20 маток. Утримання однієї чистокровної кобили у рік обходиться в 10 тис. грн. У щоденний раціон входить 100-200 грамів моркви, цукор, молоко, взимку – сіно, овес, кукурудза. Лошатам обов’язкові біодобавки для зміцнення м’язів. На кінному заводі працюють місцеві люди. Роботи вистачає усім, бо закритий цикл виробництва. Тобто, весь корм коням вирощують на полях Оратівського району. І більше того, за роботу працівники заводу відзначені грамотами Міністерства АПК України.  

  Торійська порода

  Її  формування розпочато наприкінці XIX ст. і відбувалося на кінному заводі «Торі», заснованому в 1856 р. Це складна багатопородна помісь від схрещування місцевих естонських кобил з норфолькськими жеребцями, англо-нормандськими, остфризькими, тракененськими, чистокровними верховими та ін.

  Затверджена у 1950 р.

  Для цих коней характерна витривалість, добра роботоздатність та спокійний  темперамент.

  Масть коней переважно руда і бура (до 60 %) з великими відмітинами на голові і ногах, гніда — до 30 %, рідко ворона, чала, солова та солова з ознаками чубарості. Селекційна робота з породою централізована: діє єдина комісія із запису коней до Державної книги та ліцензування жеребців-плідників, введено систему парувальних свідоцтв, у яких записуються походження кожної кобили до третього ряду родоводу включно.

    В породі виділено три типи: важкий — ТА, полегшений — ТВ та основний (середній) — Т.

  Тепер в Естонії порода вдосконалюється  у напрямі створення верхових спортивних та прогулянкових коней. Поширена в господарствах Рівненської та Волинської областей. 

  Радянський  ваговоз

  У другій половині XIX ст. з Бельгії  в Росію завозили не тільки арденів, але й брабансонів. Завезених жеребців схрещували з місцевими кобилами, поліпшеними жеребцями ваговозних (суффольк, шайр, першерон, арден, битюг), рисистих і навіть верхових порід. Після отримання помісей II, III і IV поколінь метод поглинального схрещування замінили розведенням помісей бажаного типу «в собі». Для неї характерні масивність, спокійний темперамент, хороша роботоздатність, скороспілість. Лошата в 6-місячному віці досягають живої маси 350 — 370 кг, а в річному 500 — 530 кг. Плодючість становить 65 - 70 лошат від 100 кобил, тривалість племінного використання 16 — 18 років. Порода перспективна у м'ясному напрямі. Краще племінне поголів'я зосереджене на Починківському (Нижній Новгород) та Мордовському кінних заводах, у господарствах Володимирської і Тамбовської областей та в Україні (Сумська область). Порода затверджена в 1952 р.   

    Першерони

     — найпопулярніша у світі порода ваговозів. Виведена у Франції в нормандській провінції Перш. Єдиної думки щодо походження цих коней немає. Одні автори вважать її потомками найдавніших коней Франції. Інші стверджують, що ця порода виведена на початку XIX ст. схрещуванням місцевих кобил з арабськими, британськими та булонськими жеребцями.

    Спочатку  в породі виділяли три типи:

    легкий  арабізований першерон,

    першерон  у типі легкого ваговоза

    і першерон важкого масивного типу. Тепер таких типів немає. Суттєвим фактором існування та вдосконалення  коней цієї породи було використання їх у поштових каретах, диліжансах та особливо в омнібусах міського пасажирського  транспорту, оскільки для цього потрібні були великі, масивні, витривалі коні з хорошим рисистим алюром.