Туристичні ресурси Вінницької області

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Історико-культурні  туристські ресурси

     В області взято на державний облік 640 пам’яток архітектури та містобудування (з них — 167 національного значення), 1434 пам’ятки археології (з них — 14 національного значення), 1798 пам’яток історії (з них — 5 національного значення), 201 пам’ятку монументального мистецтва (з них — 3 національного значення). Стан збереження довкілля на їх територіях задовільний, більшість із них представлені будинками, церквами, соборами. 
Площа земель історично – культурного призначення становить 375,8 га. До Списку історичних населених місць включено 24 пункти Вінничини: Бар, Бершадь, Браїлів, Брацлав, Вінниця, Вороновиця, Гайсин, Дашів, Жмеринка, Іллінці, Копайгород, Могилів-Подільський, Муровані Курилівці, Оратів, Погребище, Немирів, Ситківці, Томашпіль, Тульчин, Хмільник, Чечельник, Шаргород, Ямпіль.

     Найцікавіші історико-культурні місця і пам’ятники:

     Немирівське скіфське городище, знаходиться недалеко від Немирова. Тут виявлено одне з найбільших (150 га) скіфських городищ VІІ – VІ ст. до н.е., оточене могутніми валами – 32 м завширшки, 9 м. заввишки, 5,5 км завдовжки. В Х-ХІ ст. існувало давньоруське поселення. Вперше городище було досліджено у 1909–1910 рр. С.С. Гамченком, пізніше у передвоєнні роки – Г.Д. Смірновим, а в післявоєнні – М. І. Артемоновим.

     Через територію городища протікає р. Мірка. З зовнішньої сторони доступ до городища утруднений ровом шириною до 20 м. В центрі городища на високому крутому березі знаходиться так зване Зайчисько, що також обнесене валами.

     Територія городища вперше заселена людьми в  ІІІ тис. до н. е. Племенами трипільської культури. С.С. Гамченко дослідив тут кілька підземних жител незвичайної форми, стіни яких були обмазані глиною.

     Пізніше на цій же території жили племена передскіфського часу VII ст. до н. е., скіфи VI–V ст. до н. е. У Х-ХІ ст. – племена уличів, відомі за літописами.

     Основний  вал пам’ятки насипаний у VI ст. до н. е. М. І. Артамонов розкопав кілька землянкових жител, що мали овальну форму. Їх дах підтримувався центральним стовпом. В центрі городища знаходився зольник – ритуальне місце, куди скидалися кухонні залишки. В землянках та зольниках знайдено багато керамічних виробів, виробів з бронзи та заліза.

     На  городищі вперше на Поділлі знайдена давньогрецька кераміка, що свідчить про тісні торгові зв’язки  місцевих племен з причорноморськими  містами-державами. Крім цього тут  знайдені високохудожні вироби з  кістки. Місцева кераміка теж досить високохудожня, прикрашена врізаним орнаментом та зі залискованими стінками.

     Державний історико-культурний заповідник «Буша», державний заповідник, розташований в селі Буша на території Ямпільського району Вінницької області України. Заповідник створено постановою Кабінету міністрів України 18 серпня 2000 р. Заповідник «Буша» – видатна природнича, археологічна, історична та мистецька пам’ятка. Археологічні знахідки на території с. Буші свідчать про давню заселеність краю. Унікальною пам’яткою нашої давньої культури є скельний храм із відомим бушанським рельєфом дохристиянського часу. Про активну участь бушан у національно-визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького нагадує оборонна фортеця XVI–XVII ст. Сотні бушанців віддали своє життя під час героїчної оборони міста були в листопаді 1654 року. Неподалік від села знаходиться геологічний заказник загальнодержавного значення Гайдамацький Яр, відомий своїми ландшафтними краєвидами. Все це стало підставою для створення Державного історико-культурного заповідника «Буша» (Постанова Кабінету міністрів України від 18 серпня 2000 року за №1275). Заповідник має площу 6,93 га та 190 га охоронних земель.

     На  території заповідника знаходяться: багатошарове поселення трипільської, скіфської, пеньківської культур та поселення давньоруського часу; висічений  в скелі дохристиянський храм з унікальним художнім рельєфом ІІ-V-ХVІ ст.; підземні ходи та залишки оборонної фортеці XVI–XVII ст.; козацьке кладовище XVII-ХІХ ст.; парк історичної скульптури ХХ ст. В 2004 року на території заповідника був створений музей побуту та етнографії у старовинній 130-річній хаті. Тут зберігаються знаряддя праці, посуд, одяг, рушники, скриня, колиска, картини, ікони місцевого українського населення.

     З 1986 року у серпні-вересні відбувається Всеукраїнський симпозіум скульпторів-каменярів (каменотесів) «Подільський оберіг», під час яких було вже створено понад сто унікальних скульптур, більшість з яких розміщена на Замковій горі в парку скульптур. Парк під відкритим небом є постійно діючою експозицією заповідника.

     Вінницький  краєзнавчий, музей розташований у само́му середмісті Вінниці за адресою: вул. Соборна, буд. 19. Був заснований у травні 1918 року. Відкритий для відвідування 1919 року Вінницький краєзнавчий музей - відомий науково-методичний та пам'ятко-охоронний центр східного регіону Поділля. Його фонди нараховують біля 100 тис. одиниць зберігання, серед яких - унікальна колекція золотих прикрас доби бронзи та сарматського періоду, яка експонувалась на шести міжнародних виставках. Славиться музей нумізматичною та етнографічною збірками, колекцією зброї та мінералів. При музеї діє бібліотека, заснована у 1920 р. Її довоєнний фонд знищено у 1943 р. Сучасна збірка містить понад 10,5 тис. видань кінця ХVІІІ - поч. ХХІ ст., переважно українською, російською та польською мовами.

     Ставка  Гітлера "Вервольф", ("Wehrwolf" з нім. - "озброєний вовк" або "вовче лігво") розміщалася у 8 км на північ від м. Вінниці біля с. Стрижавка та Коло-Михайлівка. За часів Великої Вітчизняної війни вона використовувалася для керування військовими діями на Східному фронті. Будівництво польової ставки спершу планувалося біля Лубен (Полтавської області).

     "Вервольф" фактично був зменшеною копією  головної ставки Гітлера "Вольфшанце" у Східній Пруссії. Зовні ставка  мала досить непоказний вигляд. Наземну частину складала 81 будівля.  Майже всі будівлі були побудовані з дерева з дерев’яними дахами. З північного боку під лісом – електростанція. Поблизу – дві радіостанції, приміщення персоналу, охорони, водокачка, басейн, телефонний вузол, який забезпечував прямий зв’язок з Берліном, Києвом, Ростовом, Харковом, Дніпропетровськом, Житомиром. Поряд зі ставкою – посадочна смуга для літаків. Підземна частина – 3 залізобетонні бомбосховища, зокрема головний бункер фюрера, масивної конструкції: товщина стін – 2,5 м, перекритів – 4,5 м. Територія була замаскована, всі будівлі пофарбовані в темно-зелений колір. Над підземними спорудами посаджені дерева, кущі.

     Нині  ставка є досить унікальним і цікавим  об’єктом. Дослідникам вдалося відновити точні розміри території ставки та її окремих зон. Крім того, було виявлено місцезнаходження центрального в’їзду, котельні, електростанції, водокачки, очисних споруд, плацу та КПП. Але багато таємниць залишилося. Навколо ставки і досі точиться чимало пересудів, висловлюються нові гіпотези, пов’язані з нею. До полеміки долучити зможете і ви, якщо завітаєте до Вінниці та відвідаєте наш “Вервольф”.

     Національний  музей-садиба М.І. Пирогова, музей відкрито 9 вересня 1947 року в с. Пирогово яке, згодом увійшло до території м. Вінниці. В минулому – це садиба „Вишня” с. Шереметка де, під Вінницею, з 1861 по 1881 рік жив і працював видатний вчений, геніальний хірург, анатом, творець воєнно-польової хірургії, педагог, засновник вітчизняного товариства Червоного Христа Микола Іванович Пирогов (1810 - 1881). 
Це єдиний у світі музейний комплекс, що має таку структуру: складається з меморіальної садиби, будинку Миколи Пирогова - головного корпусу музею, парку і саду площею 20 гектарів, музею-аптеки, церкви – Некрополь, що стала домовиною вченого, адже саме там лежить його забальзамоване тіло, доступне для огляду. 
За період свого існування музейний комплекс, що містить понад 17 тисяч експонатів, здобув славу і популярність у всьому світі, адже його встигли відвідати 7 мільйонів екскурсантів зі 168 країн світу. 
В 2006 році виповнилось 125 років від дня смерті М.І. Пирогова. За цей період було проведено 8 ребальзамацій його тіла з метою подальшого збереження в природному середовищі.

             Літературно-меморіальний музей класика української літератури М.М. Коцюбинського , музей Михайла Коцюбинського розташований м. Вінниця, вул. І.Бевза, 15 у будинку, де народився класик української літератури. Це один з перших літературно-меморіальних музеїв України. Експозиція його побудована за монографічним принципом і розміщена в п’яти кімнатах меморіального будинку. Різноманітні матеріали послідовно розкривають життєвий і творчий шлях письменника та його громадську діяльність. У рік музей відвідує понад 30 тисяч чоловік.

     Шаргород  – місто трьох  культур (комплекс пам’яток), миколаївський монастир (поч. XVIII-ХІХ ст.) до 1715 р. був зруйнований турками, пізніше відновлений. У 1797 р. у ньому була відкрита семінарія, а потім духовне училище, яке проіснувало до 90-х років ХІХ ст.

     Миколаївський монастир – це пам’ятка споруд різних часів і складається з Миколаївського собору, привратного корпусу із дзвіницею, братського корпусу з Михайлівською  церквою, башти й господарського корпусу.

     Шаргородськая синагога – один з найчудовіших архітектурних пам'ятників єврейських общин Подолії. Будівля була ґрунтовно  реконструйована, найімовірніше, на початку XVIII в., після закінчення турецького правління. Воно, хоча і понесло істотні втрати, в цілому збереглося, можливо, завдяки тому, що було за радянських часів пристосоване під сокоморсовий завод, який працює і зараз.

     Костел  Флоріана Шарого збудовано у стилі  бароко із каменю та цегли. Головний фасад  оздоблено барочним фронтоном. В  інтер’єрі збереглося чотирнадцять горельєфних композицій ХІХ ст., у східній частині – дві  дерев’яні полі хромові скульптури XVIII ст., а також різна кафедра XVIII ст. На зводах та стінах східної частини зберігся живопис, розчищений у 1963 р., виконаний у 1895–1899 рр. художником А. Тенчинським.

     Храм  Непорочного Зачаття  Присвятої Діви Марії, с. Мурафа, Шаргородський  район, храм засновано у 1627 р. Фундаторкою виступила Ядвіга Белжецька. У 1786–1787 він був оновлений Йоахимом Потоцьким. Існував до 1936 р. З 1941 р. костел відновив свою діяльність.

     Величезне біле приміщення костелу височиться і ніби парить над містечковою  забудовою. Планова структура костелу  вирішена в традиційних формах двобашенних  базилік. Після перебудови Мурафський костел отримав характерне для бароко декоративне оформлення. Збереглись розписи XVIII ст. із вплетенням гербажу фундаторів храму та духовий орган.

     Костел  прикрашають вітражі з орнамент ально-тематичними малюнками, виготовлені  у Варшаві в 1895 р.

     Територія пам’ятки огороджена високою цегельною  стіною з масивною кутовою баштою п’ятикутного плану, що була перероблена  з колишньої оборонної та парадними  воротами

      Садиба  С. Комара, смт Муровані Курилівці (XVI – ХІХ ст.), садиба включає в себе: замкові мури (XVI ст.), палац, арсенал (конюшні), флігель (1805), міст (ХІХ ст.).

     Палац збудований у 1805 р. на залишках замкових споруджень XVI ст. Велична будівля височіє над парком і глибокою долиною р. Жван і вражає своєю красою та масштабами.

     На  господарському подвір’ї садиби виділяється  будівля старої конюшні – пам’ятки рідкісного типу господарських споруджень, які збереглися до сьогодні.

     У 1814 році відомий паркобудівничий  Д. Макклер заклав поряд з палацом розкішний пейзажний парк (саме палац і парк збереглися до нашого часу і прикрашають селище). Макклер уміло використав унікальні природні дані Мурованокуриловецького ландшафту, проклав доріжки – алеї, зробив насадження, враховуючи великі природні скали.

     До  оздоби парку належала і так звана  «кам'яна баба», яку було знайдено недалеко від містечка і встановлено  в парку.

     Після 1917 р. в приміщенні палацу квартирувала прикордонна військова частина, а в 1939 р. садибу було передано під школу-інтернат, яка знаходиться там і досі.

      Архітектурний комплекс «Мури», м. Вінниця, Єзуїтський монастир був заснований у 1610 р. У 1610–1617 рр. коштом В. Калиновського для монастиря було збудовано будинок з костелом у вигляді феодального замку. Під час оборони Єзуїтський та Домініканський монастирі утворювали єдину фортецю. Вони, оточені мурами з баштами, увійшли в історію під назвою «Мури». Ця могутня фортеця відіграла значну роль у другій половині VXII ст. та першій половині XVIII ст.

     У 1610 р., одночасно з монастирем, було засновано єзуїтський колегіум, під який було відведено значну частину монастирської будівлі. Стіни будівлі мають 1,5 м товщини. В них пробиті маленькі прямокутні вікна. Стіну з боку р. Буг підтримують три контрфорси.

     Домініканський  монастир був заснований у 1624 р. поруч з Єзуїтським, коли м. Черленкове, де перебували домініканки, було спалене татарами. Дерев’яні споруди монастиря у 1647 р. були оточені кам’яними мурами зі стрільницями. У 1758 р. на місці дерев’яного костьолу на кошти Михайла Грохольського було збудовано мурований костел з келіями. Домініканки володіли монастирем до 1805 р. У 1805 р. у монастирі розташувалося «народне училище». Монастир скасовано у 1831 р. У 1839 р. костел було пристосовано під православну церкву і перейменовано на Преображенський собор.