Туристичні ресурси Одеської області

.

За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Одеська область посідає одне з провідних місць в Україні. Особливість економіко-географічного розташування, розвинута транспортна мережа, благодатні природно-кліматичні умови, наявність пам’яток природи, архітектури, історії та культури, цілющих грязей та джерел мінеральних вод створюють сприятливі передумови для формування високорентабельної туристично-рекреаційної галузі.

За даними таблиці ми бачимо, що кількість туристів обслугованих суб’єктами туристичної діяльності, іноземні туристи,туристи – громадяни, які виїжджали за кордон,внутрішні туристи і кількість екскурсантів за 2000-2010 роки мають хвильовий характер.

Регіон має 92 природно-заповідні зони, у тому числі державного значення – Дунайський біосферний заповідник, Дунайські та Дністровські плавні, ландшафтний парк “Тилигульський”, ботанічний сад Одеського національного університету ім. І. І.Мечникова, 19 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 2 заповідні урочища. Серед численних природних багатств області важливе місце посідають унікальні лікувальні грязі, запас яких становить майже 400 млн. м3 та мінеральні води: сірчано-водневі, гідро-карбонатні, йодо-бромні, натрієві, термальні й інші бальнеологічні види вод, запаси яких становлять понад 4700 м3 на добу. [29]

В області налічується 704 курортно-оздоровчих установ та закладів, які приймають і обслуговують туристів і відпочиваючих, зокрема: 34 санаторно-курортних закладів, 40 дитячих оздоровниць, 595 пансіонатів, будинків та баз відпочинку, 37 готельних господарств (м. Одеса), де можна одночасно розташувати біля 100 тисяч осіб.

Найбільшого розвитку в Одеській області набуло створення туристичних підприємств різних форм власності, які працюють за ліцензіями на організацію іноземного, зарубіжного, внутрішнього туризму, а також проведення екскурсійної діяльності.

Поновлено прийом та обслуговування іноземних круїзних туристів в українській частині дельти Дунаю з відвідуванням міст Ізмаїл, Вилкове та Дунайського біосферного заповідника. Проводиться робота щодо збільшення судозаходів іноземних круїзних суден у порт Одеса. Позитивним фактором є ріст потоку в область іноземних туристів.

Таким чином, туристична галузь хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того, яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє, зокрема майбутнє економіки, а отже життя України в цілому.

РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА ТУРИСТСЬКИХ РЕСУРСІВ

2.1.Природні туристські ресурси

На території області є 92 природно-заповідні зони, у тому числі державного значення - Дунайський біосферний заповідник, Дунайські і Дністровські плавні, ботанічний сад Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, 19 парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва тощо. Пам’ятками природи є Михайлівський яр і Одеські катакомби.

Дунайський біосферний заповідник. Його унікальність і своєрідність пов'язані з розташованими тут Кілійською дельтою, наймолодшою і найдинамічнішою ділянкою однієї з найбільших у світі дельт, дунайської, а також великими прісноводними водоймами - лиманами.

Внаслідок цього тут переважють величезні водно-болотні угіддя, представлені очеретяними плавнями, вкритими мережею проток, каналів, з численними озерами. Окрім того, в регіоні різноманітні й наземні екосистеми. На відносно невеликій за площею територією є ділянки заплавних лісів, луків, солончаків, пісків, залишки степів. У густонаселеній і вкрай освоєній Європі дельта Дунаю є справжньою оазою живої природи серед розораних і порушених степів півдня України.

Для забезпечення охорони природних комплексів Придунайського регіону, відповідно до Указу Президента України від  10 серпня 1998 року №861/98,   на базі природного заповідника "Дунайські плавні" було створено Дунайський біосферний заповідник.

На території заповідника зареєстровано 953 види судинних рослин, з них до Червоної книги України віднесено 20 (білоцвіт літній, водяний горіх плаваючий, гвоздика бесарабська, меч-трава болотна, рястка Буше, сальвінія плаваюча тощо), а до Європейськго червоного списку включено 11 видів.

В акваторії заповідника зареєстровано 90 видів риб, з яких 15 включено до Червоної книги України (стерлядь, лосось дунайський, лосось чорноморський, осетер атлантичний, умбра, йорж смугастий, білуга тощо), 7 – до Європейського червоного списку.

Виявлено 255 видів птахів (62 % орнітофауни України), серед них на гніздуванні відмічено 124 види, 196 пролітних. До червоної книги включено 41 вид: баклан малий, орлан-білохвіст, пелікан кучерявий, пелікан рожевий, лелека чорний, гага звичайна тощо. До Європейського червоного списку включено 7 видів.

Зафіксовано 42 види ссавців, з них у Червоній книзі України – 13: видра, морська свиня, перев'язка, сліпак білозубий, тюлень-монах, афаліна, дельфін-білобочка, кіт лісовий тощо.

На території заповідника налічується більше 800 видів комах. З них 36 видів занесені до Червоної книги України: жук-самітник, красотіл пахучий, бражник мертва голова, махаон, сколія-гігант, стиз смугастий, мурашиний лев-акантоклізіс тощо,  до Європейського червоного списку включено 15 видів.

За своїм потенціалом Дунайський біосферний заповідник не тільки не поступається міжнародним резерватам, але і має перед ними багато переваг. Інтерес, що збільшується, до заповідника спостерігається не лише з боку міжнародної наукової громадськості. Значну популярність він здобуває серед вітчизняних і закордонних туристів, що вимагає звернути особливу увагу на такий вид туризму, як екологічний.

З метою залучення туристів до участі в охороні природи регіону різноманітними шляхами (науковий моніторинг, проекти по відновленню деградуючих ділянок, фінансова допомога тощо) та забезпечення їх необхідною інформацією і вихованням при заповіднику створено Інформаційно-туристичний центр.

Саме тут відвідувачів інформують про статус природоохоронної території, заходи, які забезпечують збереження розмаїття тваринного і рослинного світу, про те, як зменшити вплив на уразливі природні комплекси та надають багато іншої корисної інформації про історію краю та природокористування.

Екологічна просвіта екотуристів – це можливість впливу на їхню поведінку через збільшення розуміння природних і культурних цінностей, отримання туристами незабутніх вражень. Це ще і визначена гарантія того, що природні і культурні цінності, які є дуже важливі для місцевих жителів, збережуться не тільки для нинішнього покоління, але і для нащадків. [29]

"Місто на воді". Пішохідна екскурсія по старій частині м. Вилкове по "єриках" (вулицям-каналам), де близькість води зберігає прохолоду навіть в найспекотніший день. Місто минулих традицій, смоляних човнів, старообрядчеських храмів, запашних фруктів і ягід, неповторного місцевого вина і різноманітного рибного застілля.

Ботанічний сад ОНУ ім. І.І. Мечникова. Урочисте відкриття робіт послідувало вже 17 листопада 1819 року, причому граф Ланжерон посадив перше дерево, а до весни наступного, 1820 року, привезені були з казенних лісових дач та з Імператорського Никітського саду десятки тисяч відібраних Десметом дерев і насіння; після чого почалися з розмахом роботи по посадці і посіва.

Витрачаючи на той час величезні кошти на сад, за короткий час, він розростається цілими гаями дерев, як листяних (дуб, липа, акація тощо), так і хвойних (ялина, сосна, модрина); з успіхом висаджуються в нім навіть японські і північно-американські дерева; влаштовується обширний фруктовий сад і культивуються самі кращі французькі овочі; закладається величезний деревний розплідник. Сьогодні в ботанічному саду Одеського національного університету на Французькому бульварі на площі 16 гектарів «мешкають» більше, ніж 3000 видів зелених рослин найрізноманітнішого віку. І з кожним роком «населення» збільшується. За 190 років із різноманітних куточків земної кулі  зібрано і привезено чудову колекцію.

До 1866 року сад був переданий у власність міста і до цього часу в нім вже встигло встановитися повне запустіння. Квітники і дерева знаходилися в найжалюгіднішому стані, а вирубки були настільки значними і обширними, що можна було чекати в самий найближчий час повну відсутність дерев в нім.

Для збереження від загибелі того, що ще залишалося, обнесли стінами два гаї, один - листяних, а другий - хвойних дерев; решта простору (за винятком розплідника) залишилася не огородженим, і в гарну погоду наповнювалося місцевою публікою.

Перша світова війна, революція і громадянська війна наклали свій відбиток на стан саду. До 1926 року ботанічний сад знаходився у віданні "Дитячого містечка", Одеського губнаробраза, Одеського сільськогосподарського інституту, що негативно позначилося на його діяльності.

У 1934 році ботанічний сад переходить у підпорядкування відновленому Одеському університету. Директором саду стає доц. І.Власенко.

Після війни розпочалася енергійна робота по відновленню ботанічного саду. Ботанічний сад, що існує сьогодні, належить Одеському держуніверситету ім. І. І. Мечнікова і є експериментальною базою по акліматизації і озелененню Причорноморського степу.

Багато перепитій чекало Ботанічний сад з часу його заснування, але завдяки величезному бажанню і працьовитості попередніх поколінь, які будували і ушляхетнювали Одесу, ми маємо можливість відвідувати це чудове місце, вивчати походження дерев і квітів милуючись їх неповторною красою. У цьому парку можна вивчити походження дерев і квітів по табличках біля них. У саду їх безліч. Сюди можна прийти з екскурсією, а можна й самому.

Одеський міський сад. Цей почесний одеський старожил, що називався також Казенним і Дерибасівським садом, усього на кілька років молодше Одеси. В 1803 р. брат засновника міста Йосипа де Рибаса - майор, неаполітанський консул Фелікс де Рибас, вирішив "озеленити" свою земельну ділянку, що залишилася після зведення будинку. Тоді були висаджені акації й інші екзотичні для Одеси рослини, за якими ретельно доглядали. Міський сад розцвів, і його облюбувала найвишуканіша публіка. В 1806 році цей благодатний куточок був подарований місту.

У Міському саду відпочивали, ділилися новинами, слухали духовий оркестр, пили мінеральні води в павільйоні Лагідзе. Міський сад і в наші дні радує одеситів і гостей міста. Так, саме він забезпечує чи не половину "одеської" фотосесії туриста. На вході з Дерибасівської публіку зустрічає бронзове сімейство левів: батько-добувач (з дичиною) - на одному постаменті, левиця з дитинчам - на іншому. Леви - справжні іноземці: "вихованців" скульптора А. Кена привезли із Франції в середині XІХ ст. для однієї з одеських дач, а потім, у 1827 р., поставили "охороняти" Міський сад.

В 1999 році в Міському саду на радість одеситів і гостей, встановили пам'ятник. стільцю роботи майстри Гамбса, "героєві" роману І. Ільфа й Є. Петрова "12 стільців" (автор пам'ятника - Михайло Рева). Туристові, сфотографувавшись на "бендерівському" стільці, варто пройти трохи далі й знову присісти на ослін поруч із самим. Утьосовим! Пам'ятник великому одеситові, артистові й джазмену Леоніду Утьосову (скульптор Олександр Токарєв) - немов символ одеської гостинності. Благодушно поглядаючи на публіку, що прогулюється Дерибасівською, бронзовий Утьосов "обіймає" потенційного сусіда. Для гостя на ослоні завжди найдеться місце! "Сердце, тебе не хочется покоя" - давним-давно співав маестро. А сьогодні настав час загадувати бажання в Міському саду біля бронзового "Дерева кохання"! У нього пелюстки - у формі сердець, їх 210, як Одесі в рік установки пам'ятника. А головне, на дереві на 65 мовах написане найважливіше слово - "любов". Але що любов без мрії? Про це міг би розповісти ще один легендарний одесит - перший одеський авіатор, спортсмен Сергій Уточкін. У його брата був кінотеатр в Міському саду, і знамените прізвище допомагало комерції. Колишній кінотеатр Маяковського - тепер знову кіно "Уточкіно", а пам'ятник Сергію Уточкіну (роботи того ж А. Токарєва) - на висоті. Одеський мрійник, що запускає "паперовий" літачок, розташувався на сходах (цікаво, що Сергій Уточкін якось побившись об заклад з'їхав Потьомкінськими З "Путівника по Одесі" за 1905 рік: "В саду є павільйони для продажу винограду, кумису, кефіру й морозива".