Сучасний стан готельного господарства

Сучасний  стан готельного господарства

Готельне  господарство є однією з основних складових  туристської індустрії  України. У 2004 р. в  Україні налічувалось 1308 готельних підприємств на 949,1 тис. місць.

За  формами власності  їх кількість розподіляється так: 40 % перебу вають  у загальнодержавній  та комунальній, 57 —  у колективній  і 3 % — у приватній  власності.

Середньорічний  коефіцієнт завантаження готелів у 2000 р. в  серед ньому по Україні становив 0,24. При цьому мінімальне використання місткості готелів — 9 % — було в Луганській та Миколаївській облас тях, а максимальне — 78 % — у Севастополі. У Києві цей показник дорівнював 40 %.

Якщо  відкинути максимальне  й мінімальне значення показників за вантаженості, то використання місткості  українських готелів у 2000 р. становило 0,20. Це значення є більш об'єктивним для характеристики стану готельного бізнесу в Україні. Винятком з цього незадовільного становища є Київ, де завантаженість у 1995 р. дорівнювала 0,52, в 1998 р. - 0,35, в 1999 р. - 0,37, у 2000 - 0,40.

У більшості регіонів України рівень завантаженості готелів коли вався від 0,17 до 0,22.

Чисельність готелів в Україні скоротилась з 1995 р. по 2000 р. на 88 одиниць, або на б %, їх місткість зменшилась на 27 963 місця, або на 21 %.

Найбільше скорочення спостерігалось у Києві — на 4287 місць, об ластях Хмельницькій (2953), Донецькій (2709), Львівській (1719),

Усього  готелями України  надано послуг 358 446 іноземним  грома дянам, що становить 10,9 % загального числа  осіб, яким надано послуги (табл. 5).

Найбільшій  кількості іноземних  туристів надано готельних  послуг у таких регіонах України: Київ (36,1 %), АР Крим (10,4%), областях Львівській (9,1 %), Одеській (5,3 %), Дніпропетровській (5,3 %), Київ ській (4,2 %), Донецькій (4,0 %).

Середня тривалість перебування  однієї особи в  готелях становить  для громадян України 2,7 доби, для іноземців  — 2,6 доби.

Середня місткість номера по Україні дорівнює 2,02, у Києві — 1,9, а  в областях, зокрема  Рівненській і Донецькій, — 1,8, в Одеській — 2,2, у Чернігівській і Херсонській — 2,3, у Сумській — 2,6.

На  виконання статті 15 Закону України «Про туризм» з 1 жовтня 1999 р. введено обов'язкову сертифікацію готельних  послуг та послуг харчування, які надають суб'єкти туристської діяльності. Згідно з чинним законодавством обов'язковій сертифікації в Україні нині підлягають 266 підприємств, що надають готельні послуги, та 455 підприємств хар чування. Станом на 01.10.2040 р. сертифікат відповідності надано: на готельні послуги — 158 підприємствам, на послуги харчування — 274 підприємствам.

Результатом проведеної роботи стало  помітне підвищення рівня обслу говування на підприємствах готельної галузі.

Разом з тим існуюча  інфраструктура туризму  ще не відповідає вимо гам міжнародних  стандартів. У більшості  готелів відсутні сучасні засо би зв'язку та комунікацій, конференц-зали з відповідною аудіовізуальною технікою та технічними засобами для синхронного перекладу.

Подальший розвиток готельного господарства неможливий без су часного  обладнання і новітніх технологій, про що нагадує девіз  Все світньої туристської організації на 2003 рік: «Технологія і природа — два актуальних аспекти розвитку туризму на початку двадцять першо го століття». Це стосується насамперед інформаційних технологій, ефективних і надійних систем захисту, без чого неможливо досягти високого рівня якості послуг.

Кількість готелів в Україні порівняно з туристськими країнами світу незначна. У Великій Британії, наприклад, функціонує близько 260 тис. готелів. У країнах Європи число великих готелів становить 15 — 25 % загальної кількості готельних господарств, 75 —85 % — мотелі та готелі сімейного типу. За даними аналізу структури готельного господарства України, такі форми готельного господарства, як мотелі, кемпінги, мо лодіжні бази, надзвичайно поширені в інших країнах, в Україні прак тично не розвинуті.

Як  свідчить міжнародний досвід, саме такі підприємства могли б дати істотний поштовх розвитку галузі та створенню додаткової кількості робочих місць.

Чинне законодавство України  нечітко визначає готельне господарство, його належність до сфери туристських  послуг та відомче  підпорядку вання. Тому для розвитку готельного господарства України, підвищення попиту на ринку споживання готельних послуг, створення і входження на ринок малих готельних підприємств доцільним є розробка проекту Зако ну України про розвиток готельного господарства. Положення Закону мають визначити правові, економічні та організаційні засади створення і подальшого розвитку конкурентних відносин на цьому ринку.

· Завантаженiсть по Українi 25%, в Києвi - 44%

· Забезпеченiсть готельними мiсцями - 2,4, в Києвi - 7.

Готелi, що вiдповiдають свiтовим стандартам: 0,8, в Києвi - 2.

П"ятизiрковi готелi - "Днiпропетровська Україна", "Прем"єр Палас", "Кемпiнскi (Одесса)".

Управлiння: Акцiонернi Товариства - часто контрольний пакет акцiй у Дежави.

Туристські  комплекси — сукупність рекреаційних підприємств, різ них за функціями, місткістю понад 1000 місць, розміщених на туристському маршруті й об'єднаних загальною функціональною програмою — ту ризм. Туристські комплекси включають різноманітні типи туристських підприємств: туристський готель, туристська база, автотуристські підприєм ства (мотор-готель, мотель, кемпінг), водні туристські підприємства (ботель, ботокемпінг, флотель, флотокемпінг, акватель), мобільні туристські підприємства (потяг, теплохід), флайтель, туристський притулок і хатина.

Санаторні комплекси — сукупність рекреаційних підприємств, різ них за функціями, місткістю понад 1000 місць, розміщених у лікувальній місцевості (курорті) і об'єднаних загальною функціональною програ мою — лікування. Санаторні комплекси включають різноманітні типи санаторних підприємств: санаторій, санаторій-профілакторій, дитячий санаторій, спеціалізований санаторій, санаторний табір, лікарня.

Комплекси відпочинку — сукупність рекреаційних підприємств, різ них за функціями, місткістю понад 1000 місць, розміщених у міській, приміській або міжосельній зонах відпочинку й об'єднаних загальною функціональною програмою — відпочинок-релаксація. Комплекси від починку включають різноманітні типи підприємств: база відпочинку, будинок відпочинку, пансіонат, дитяча дача, дитячий табір, молодіжний/ табір, санаторій-пансіонат, курортний готель.

Сучасна типологія засобів  розміщення визначається розвитком рек  реаційної інфраструктури, забезпеченням її нормативно-експлуатацій ними актами, виявленням функціонально-технологічних  структур.

Типологічна уніфікація засобів  розміщення дає змогу  створити стан дарт засобів розміщення, центральною частиною якого має бути їхня класифікація на основі класифікації засобів розміщення, розробленої ВТО.

Усі засоби розміщення можна  класифікувати за формами, видами й  типами. Форми засобів  розміщення визначаються основним видом дія  льності: тільки розміщення або розміщення плюс послуги. Традиційно тільки розміщення надавали підприємства неготельного типу (non hotel type). Розміщення плюс послуги надавати підприємства готельного типу. Види засобів розміщення визначаються соціальними умовами розмі щення: колективні, індивідуальні, приватні. Типи засобів розміщення визначаються їхнім функціональним профілем.

Відмітною рисою підприємств готельного типу є технології готель них послуг.

Структурні  зміни в готельному господарстві України  вимагають упровадження уніфікованих технологій для створення  нової політики "готельної  марки": підвищення якості послуг і комфортності підпри ємств, використання нових технологій та комплексної автоматизації тех нологічних процесів.

Засоби  розміщення є основними  джерелами статистичних даних із внутрішнього туризму. Для обстеження засобів розміщення використо вуються  конкретні методи:

1) реєстрація засобів  розміщення;

2) перепис засобів  розміщення;

3) обстеження гостей  у засобах розміщення.

За  статистикою в 1990 р. у колишньому Радянському  Союзі налічу валося близько 350 тис. готельних місць.

Нині  у Росії — 250 тис. готельних місць (у Москві — 75 тис. місць, у Санкт-Петербурзі — близько 30 тис. місць); в Україні — 120 тис. місць (у Києві — 16 тис. готельних місць).

За  статистикою ВТО  майже половина готельних  місць світу (40 %) розміщені в Європі.

Показник  забезпеченості готелями визначається кількістю  готель них місць  на 1000 жителів.

Нормативним показником вважається 10 готельних місць  на 1000 жителів. По Україні  такий показник становить 2,3 готельних міс  ця на 1000 жителів, по Києву — 6 готельних  місць (для порівняння: у Москві — 9,3 готельних  місця; у Санкт-Петербурзі — 6,4; у Парижі — 38,4; у Відні - 25,6).

11 194 418 готельних службовців, що становить 5 % від загальної  кіль кості службовців, зайнятих у туристській  індустрії. Світова готельна практика пропонує градацію відношення чисельності персоналу до кіль кості готельних місць: 0,22 — 0,76.

В Україні починаючи  з 1992 р. спостерігається  скорочення числа  готельних підприємств, зменшення кількості місць і чисельності персо налу. Так, з 1992 по 1995 р. кількість готелів зменшилася на 15,6 %, номерів — на 11,6 %, місць — на 16,6 %, число готельних службовців — на 3,4 %. З 1995 по 1998 р. скорочення кількості готелів сповільнилося і становило 4,9 %, номерів — 11,1 %, місць — 13,05 %, але зріс відсоток скорочення готельних службовців до 7,4 %. При цьому показник чисель ності персоналу на одне готельне місце з 1992 р. постійно зростав (від 0,18 до 0,21), а з 1995 р. - стабілізувався (0,215 - 1995 p.; 0,217 -1996 p.; 0,219 - 1997 p.; 0,216 - 1998 р.) (табл. 1.7).

У Києві з 2004 р. змінюються кількісні й якісні характеристики готельних  підприємств: кількість готелів скоротилася на 5,75 %, номе рів — на 17 %, місць — на 27 %, число готельних службовців на 12,3% (табл. 1.8).

На  чисельність персоналу  впливає рівень комфорту — категорія готелю, підтверджена сертифікатом.

За  статистикою 2004 р. в  Україні 50,8 % готельних  підприємств було заявлено на сертифікацію (табл. 1.9).

Станом  на 11.06.2000 р. підтвердили свою категорію тільки 9 % готельних підприємств по Україні та 43% — по Києву (табл. 1.10).

Динаміка  сертифікації підприємств готельного типу визначається існуючими формами власності та управління. За статистикою 2004 р. готельні підприємства колективної форми власності становили 57 %, державні — 40,5 %, приватні — 2,6 % від загальної кількості готельних підприємств. При цьому було заявлено на сертифікацію: з колектив них — 45,6 %, з державних — 56 %, з приватних — 80 % .

Крім  того, форми управління готельними підприємствами визнача ються їхньою підпорядкованістю різним відомствам (за статистикою 1998 р. таких відомств було 18 по готельних підприємствах і 41 по санаторних).

Таке  розходження і  неузгодженість форм управління впливають  на технологію, якість і вартість готельних послуг. Наприклад, за статисти чними даними 1997 р. середня ціна проживання в готелях України зросла за рік на 11 %, у готелях Києва — на 26,5 %. Зростання цін визначило динаміку прибутків від експлуатації за рік .

Зростання доходів (у 2004 р. на 71 % порівняно з 2001 р.) при загальному зниженні інших показників (місткості  — на 17 %, надання  ліжко-ночей —  на 25 %) пов'язано з інфляційними процесами і ринко вими умовами ціноутворення. На рівень цін впливає кілька чинників: розмір собівартості й нормативного прибутку, рівень конкуруючих цін, співвідношення попиту і пропозиції.

Собівартість  виробництва послуг є вихідною базою  калькуляції цін, нижче яких готель не може продавати  свої послуги. Завдання зниження собівартості до рівня купівельної спроможності вимагає скорочення чисельності персоналу, впровадження високопродуктивних ресурсозбері гаючих технологій, комплексної автоматизації технологічних процесів.

Висновки

Концепція розробки уніфікованих технологій готельних  послуг пе редбачає створення спеціальних технологічних стандартів, спрямо ваних на розробку єдиної "готельної марки".

Аналіз  сучасного стану  засобів розміщення в Україні виявив неузго дженість як термінологічну, типологічну, статистичну, так  і за формами управління, володіння і рівнями комфорту.