Історія Cофійської площі

Марк Євангеліст (фрагмент)

У зеніті центральної бані зображений Христос Пантократор (Вседержитель), який царює над усім простором.

Навколо Христа-Вседержителя — чотири архангели, з яких лише один — мозаїчний, а інших в кінці XIX ст. домалював олією М. О. Врубель.

У простінках між вікнами барабана зображені дванадцять апостолів, з них мозаїчною збереглася лише верхня частина постаті Павла.

З чотирьох зображень євангелістів на парусах, що підтримують баню, цілком залишилась постать Марка на південно-західному парусі.

На північній і південній підпружних арках розташовано п'ятнадцять мозаїчних медальйонів із зображенням мучеників. На стовпах передвівтарної арки — мозаїчна сцена «Благовіщення»

Фрески

Фреска — це розпис мінеральною фарбою на вологому тиньку.

Частина фресок, що збереглися в Софійському соборі, датується ХІ століттям — вони були виконані під час будівництва собору. В XIX столітті, під час реконструкції собору, на стіни були нанесені нові малюнки, виконані олійними фарбами, які, як правило, повторювали контури старих зображень. В ХХ столітті, під час чергової реставрації вченими було виявлено, що велика частина фресок ХІ століття збереглася під шаром тиньку та олійних фарб, і, де це було можливо, старі фрески були відкриті.

Родина Київського Князя Ярослава Мудрого. Фреска ХІ століття

Колірна гама древніх фресок створювалася на поєднанні темно-червоних, жовтих, оливкових, білих тонів та блакитного тла. Для розпису Софії характерна чіткість композиції, виразність образів, барвистість, органічний зв'язок з архітектурою. Весь ансамбль стінопису Софії Київської за своїм змістом був підпорядкований єдиному задуму — християнського віровчення й утвердженню феодальної влади. Разом з тим розпис головного храму держави повинен був показати велич Київської Русі, її міжнародне визнання, роль київського князівського дому в політичному житті Європи. Тому в Софії значне місце відведено світським композиціям. На трьох стінах центрального нефу, напроти головного вівтаря, було написано сімейний портрет засновника собору князя Ярослава Мудрого. У центрі величезної композиції містилося зображення Христа з постатями княгині Ольги та князя Володимира. З обох боків до цієї групи підходили Ярослав, його дружина княгиня Ірина, їхні сини й дочки. Очолював процесію Ярослав, який тримав у руках модель собору.

Свята Євдокія.Фреска XI ст.

Тут Ярослав — будівничий міста і засновник митрополичого храму — виступав як продовжувач справ своєї прабабки Ольги та батька Володимира, які багато зробили для об'єднання слов'янських племен, зміцнення Київської Русі та установлення рівноправних відносин з Візантією та іншими країнами. Члени сім'ї Ярослава також відігравали значну роль у політичному житті Європи: дружина князя була дочкою шведського короля, два його сини були одружені з візантійськими принцесами, дочки були королевами Франції, Норвегії, Угорщини. За словами письменника того часу Іларіона, Русь була «ведома й сльішима єсть всеми четьірьми конци земли».

На жаль, до нашого часу від цієї фрескової композиції уціліли лише постаті дітей Ярослава на південній і частково на північній стінах. Про решту зображень розповідає малюнок голландського художника А. ван Вестерфельда, який бачив фреску в середині XVII століття.

Та ж сама смислова лінія продовжується у розпису двох сходових веж собору. В наш час учені довели (доктор історичних наук С. О. Висоцький), що фрески веж оповідають про важливу політичну і культурну подію в житті Київської Русі середини Х сторіччя — про приїзд до столиці Візантії київської княгині Ольги і про шану, яку виявив їй імператор Костянтин Багрянородний. У північній та південній вежах живописна оповідь починається знизу і відповідно продовжується в міру сходження вгору.

«Зішестя Святого Духа» XIX ст., олія, Кирилівська церква. Фрески північної вежі розповідають про урочистий в'їзд Ольги до Константинополя. Від цієї композиції вціліли лише фрагменти окремих сцен, де зображено імператрицю з почтом та імператора Романа (сина Костянтина Багрянородного) на білому коні. На верхньому майданчику сходів збереглася велика композиція «Княгиня Ольга на прийомі у Костянтина Багрянородного». Ліворуч — імператор, який сидить у палаці на троні, та два охоронці, озброєні списами і щитами. Праворуч, у центрі, зображено княгиню Ольгу. На її голові — корона, зпід якої на плечі спадає білий прозорий плат. Поруч з Ольгою — жінки з її почту.

Головною композицією південної вежі є фреска «Іподром», що розповідає про другий прийом княгині імператором — на константинопольському іподромі, де вона була свідком кінних змагань.

У верхній частині вежі добре збереглося зображення палацу іподрому — великої триповерхової споруди з відкритими галереями, де розташувалися глядачі. Праворуч в імператорській ложі сидить імператор Костянтин Багрянородний. Художник переконливо передав його портретні риси — виразні очі, великий ніс з горбочком, бороду. Поруч — княгиня Ольга у світлих шатах, зі складеними на грудях руками. З виставами на іподромі, очевидно, пов'язані фрескові композиції «Акробати» і «Скоморохи», де музиканти грають на струнних, ударних і духових інструментах (серед них — пневматичний орган).

Звертає на себе увагу розпис, що зберігся в колишній хрещальні собору, зокрема фрескова композиція XI століття «Сорок севастійських мучеників». Хрещальнею приміщення стало на рубежі XI—XII сторіч, коли в арку галереї було вбудовано апсиду. Фрески апсиди — «Хрещення» і постаті святителів — відбивають стилістичні особливості монументального мистецтва того часу.

Фрески збереглися в усіх древніх приміщеннях собору, в першу чергу на стінах центрального підбанного простору (євангельські сцени).

У бокових вівтарях — жертовнику і дияконнику — збереглися цикли фрескових композицій, що розповідають про діву Марію (вівтар Іоакима та Анни) і про діяння апостола Петра (вівтар Петра і Павла).

Розпис південного вівтаря (Михайлівського) присвячений архангелу Михаїлу, який вважався на Русі покровителем Києва і князівської дружини. Фрески крайнього, північного вівтаря оповідають про святого Георгія — духовного патрона князя Ярослава Мудрого. Великий інтерес викликає цикл фрескового розпису, що зберігся на хорах. Це сюжети «Зустріч Авраамом трьох подорожніх», «Гостинність Авраама», «Жертвоприношення Ісаака», «Три отроки в пещі огненній», «Тайна вечеря», «Чудо в Кані Галілейській» тощо.

Значне місце в розписах собору займають орнаменти: вони обрамовують віконні та дверні прорізи, підкреслюють лінії арок і склепінь, збігають пілонами й стовпами, панеллю проходять понад підлогою.

На стінах обох веж добре видно орнаменти, символічні малюнки та численні мисливські сцени: «Полювання на ведмедя», «Боротьба ряджених», «Полювання на вепра» тощо. Ці фрески розповідають про побут феодального двора, про мисливський промисел, про тваринний і рослинний світ Київської Русі.

Фрески веж — унікальна пам'ятка середньовічного монументального мистецтва і важливе історичне джерело, що свідчить про культурні зв'язки Київської Русі та Візантії.

Іконостас

Іконостас Софійського Собору 1747року

В ХІ ст. під час будівництва Собору вівтар був відокремлений від загального приміщення лише невисокою передвівтарною огорожею, виготовленою з мармуру.

Перший іконостас був виготовлений та встановлений під час перебудови Собору Митрополитом Петром Могилою у 1637—1638 роках.

Під час великої перебудови XVIII зміни в бік бароко торкнулися і інтер'єру Собору. Виконаний у цьому стилі дерев'яний позолочений іконостас був виготовлений в 1747 році українськими майстрами і є чудовим взірцем різьблення по дереву та станкового живопису. Іконостас мав 3 яруси, з яких до цього часу зберігся тільки нижній, оскільки в 1935—1937 роках більшовики зруйнували та спалили вісім барокових іконостасів, бічних вівтарів та верхні яруси головного вівтаря.

Окремою цінністю в іконостасі були виготовлені із срібла та позолочені царські врата, виготовлені відомими київськими золотарями Петром Волохом, Іоанном Завадовським та Петром Тараном у 1747—1750 роках.

Врата простояли в Соборі 184 роки, аж до 1934 року, коли більшовики розпорядилися розрізати їх на шматки (що б легше було винести з Собору та переплавити) та відправити в резервний фонд дорогоцінних металів.

Випадково кілька фрагментів воріт 1977 році знайшли у запасниках Києво-Печерської лаври, де в сталінські роки було розміщене т.зв. Музейне містечко. Туди зі всієї України звозили конфісковані церковні цінності, які в основному переплавляли на метал.

Вдалося з'ясувати, що уцілілі частини врат потрапили туди з резервного фонду дорогоцінних металів у 40-і роки минулого століття. Інші, ймовірно, були переплавлені.

В радянські роки реставрувати врата не вдалося, бо Москва не дала дозволу на купівлю 2,2 кг. срібла необхідних на реставрацію вцілілих частин.

Зараз царські ворота відреставровані, їх повернули на своє колишнє місце.

Південна в'їздна башта. Башта є південним в'їздом на територію колишнього монастиря з вулиці Володимирської. Цей в'їзд і башта виникли на початку XVIII століття, що, очевидно, зв'язано із зміною планування міста. Наприкінці XVII століття тут була глуха дерев'яна огорожа.

Південний в'їзд був зручний для підвезення в монастир продуктів, бо поблизу башти містилися трапезна і хлібня (пекарня).

У XIX столітті тут зберігалась частина консисторського архіву. Увінчана башта півсферичним куполом з високим шпилем, на якому в XVIII столітті було встановлено металевий флюгер у вигляді крилатої постаті архангела Михайла. У плані башта квадратна. В центрі першого поверху - широкий склепінчастий проїзд. У товщі східної стіни було сторожове приміщення зі склепінням, цегляною підлогою і вікнами, що виходили на східний фасад і в проїзд. Над проїздом розташоване просторе високе приміщення, яке займає весь другий поверх споруди.

Є припущення, що другий поверх башти виник трохи пізніше від першого, бо існують певні відмінності в архітектурі обох ярусів.

У XVIII столітті із західного та східного боку башти був мур. Тепер до башти зі сходу прилягає колишній корпус монастирських келій XIX століття, а західний фасад цілком закритий пізнішою будівлею, яка з'єднала башту з консисторією.

Архітектурний декор фасадів південної башти характерний для зодчества кінця XVII - початку XVIII століття. Обидва поверхи увінчані уступчастими карнизами. Стіни розчленовані пілястрами, прикрашені нішами різної форми і легкими напівколонками у верхньому ярусі. Південна в'їзна башта є цікавою пам'яткою української цивільної архітектури XVIII століття.

Брама Заборовського, монастирський мур. Щоб ознайомитися з Брамою Заборовського, треба вийти під південною в'їзною баштою на Володимирську вулицю і, повернувши праворуч, обігнути наріжний житловий будинок, пройти по Стрілецькому провулку вздовж західної межі заповідника.

З боку Стрілецького провулка зберігся первісний монастирський мур, збудований у 1745-1746 роках. Такий мур оточував увесь монастир у XVIII столітті, а в XIX - у міру забудови території житловими будинками - стару огорожу в багатьох місцях було зруйновано і споруджено нові цегляні стіни з боку Володимирської вулиці та площі Богдана Хмельницького. До наших днів збереглися тільки окремі ділянки муру XVIII століття по Стрілецькому провулку, Стрілецькій вулиці й частково - біля дзвіниці на площі Богдана Хмельницького. Кам'яну огорожу XVIII століття викладено з цегли на вапняному розчині. Її висота - близько чотирьох метрів. Стіна розчленована пілястрами й увінчана карнизом складного профілю. По низу проходить двохуступчастий цоколь. У глибині Стрілецького провулка, відступивши від лінії огорожі, стоїть Брама Заборовського - один з найчудовіших творів українського барочного мистецтва.

Браму збудовано в 1746 році як західний парадний в'їзд на територію митрополичого двору. Свою назву вона дістала від імені замовника - київського митрополита Рафаїла Заборовського. Заборовський був освіченою людиною, захоплювався архітектурою і будівельною справою, добре креслив і малював. Для здійснення своїх широких будівничих задумів він залучив Й. Шеделя, який створив у Києві кілька визначних споруд. Брама Заборовського - одне з кращих творінь архітектора.

Сучасна пам'ятка є лише частиною брами XVIII століття, яка являла собою кам'яну споруду прямокутної форми розміром 16,5х13,5 м. У середній частині брами був арковий проїзд завширшки близько 4 м, з боків його - кордегардії (сторожові приміщення). Із західного і східного боків над проїздом височіли пишні барочні фронтони. У XVIII столітті до Брами Заборовського з боку Золотих воріт вела вулиця, в перспективі якої за парадною брамою височів ансамбль Софіївського монастиря з палацом митрополита на першому плані. У XIX столітті в зв'язку з переплануванням території Києва Брама Заборовського опинилась у глухому провулку, а рівень землі перед нею підвищився майже на метр. Тому в 1822-1823 роках браму було замуровано, кордегардії розібрано, а на місці митрополичого двора посаджено сад. Від первісної споруди брами зберігся лише її західний портал* з фронтоном.

Обабіч аркового проїзду розташовані масивні пілони* і дві пари колон з корінфськими капітелями*. Над ними височить чудової форми барочний фронтон. Розташування колон і пілонів у різних площинах надає архітектурі брами особливої краси і гармонійно поєднує її з трапецієвидною площею перед воротами. Розчленованість площин пілонів, розміщення колон у нішах створює багатий світлотіньовий ефект. Прекрасний мальовничий силует брами доповнює соковитий ліпний декор, який вкриває всі площини фронтону та арки. Характер ліпної роботи свідчить про те, що в ній брали участь народні майстри. У центрі фронтону - великий медальйон із зображенням схрещених факелів і корони над ними. Над проїздом поміщено фамільний герб Заборовського - палаюче серце в обрамленні пальмових гілок.

Загальне композиційне вирішення брами, стильова єдність архітектурних форм і всіх елементів декору свідчать про тонкий художній смак і високу майстерність творців цієї споруди. В скарбниці української архітектури Брама Заборовського є однією з найцінніших перлин.

Будинок по вул. Софійській 16. У будинку № 16 по цій вулиці мешкали видатні українські композитори та музичні діячі — Андрій Ольховський (у 1934—1943 роках), Левко Ревуцький (у 1956—1977 роках), Анатолій Коломієць (у 1956—1997 роках), Платон Майборода. В цьому ж будинку знаходиться Центр музичної інформації та Музичний Фонд України.