Історико-культурні ресурси в туризмі

    Найбільш популярним видом народної архітектури є традиційне житло, зокрема хата. Це затишна, білена зовні і всередині будівля, крита соломою. Вона є етнографічною ознакою українського народу.

    Серед господарських споруд, які можуть бути пам'ятками народної . архітектури, зустрічаються клуні, де обмолочували збіжжя; хліви, де утримували худобу; комори, де зберігали запаси зерна, вжиткові речі тощо. Такі споруди найбільш поширені у середній і південній частині України.

    Найоригінальнішим і найбільш привабливим видом народної архітектури в Україні є дерев'яні церкви, які вважаються шедеврами світової архітектури, а також дзвіниці, каплиці і навіть плебанії (місце проживання церковнослужителів).

    У запропонованій шкалі оцінок пам'яток народної архітектури взято до уваги широкий діапазон їх наявності і рівня привабливості - від окремих будівель з елементами народної архітектури, які оцінюються 1 балом, до групи будівель і навіть цілих поселень у вигляді музеїв під відкритим небом, яким присвоєно найвищий оціночний бал.

    Громадські  споруди (VII), переважно житлові, до яких відносяться народні школи, народні  доми, корчми, а також господарські виробничі споруди (водяні млини, вітряки, перші гідроелектростанції тощо) можуть мати практичне застосування і до сьогодні. У більшості випадків вони вважаються досить привабливими об'єктами туристичного огляду. Відповідно до сказаного, найвищим балом оцінено добре збережені пам'ятки громадських споруд.

    Палацово-паркові  ансамблі (VII) є вагомою частиною архітектурної спадщини України. Вони мають досить обширну мережу старовинних палаців, парків і виділяються не лише історико-культурною значимістю. Адже чимало з них безпосередньо використовуються з рекреаційною метою.

    Із  втратою оборонного значення замків (середина XVIII ст.) різко розширюється географія палацового будівництва. Вони забудовуються за межами міст-фортець, досить повсюдно і дуже часто у сільській місцевості. Найбільшого розмаху палацово-паркове будівництво досягнуло у XIX ст.

    Цікаво  відзначити, що в Україні таке будівництво було важливим елементом росту багатьох поселень, центрами формування систем розселень.

    У запропонованій методиці оцінки палацово-паркових ансамблів за основу при визначені  величини балу береться рівень їх збереження та стан впорядкованості.

    Оцінка  сучасних пам'яток архітектури (IX), куди можуть входиги окремі житлові, виробничі, культурні, освітянські, спортивні та інші споруди або їх групи, зводиться до рівня використання найновіших технічних засобів у будівництві та стан їх атрактивності в сучасному архітектурно-ландшафтному середовищі.

    Великою популярністю серед туристів користуються вироби народних майстрів. Найбільш повно  вони представлені в експозиціях  музеїв, які часто відвідують відпочиваючі. Разом із тим туристи дуже зацікавлені  у придбанні художніх виробів ручного виготовлення.

    У шкалі оцінок "Професійні художні  промисли" (X) і "Народні художні  промисли" (XI) первинними показниками  виступають як кількість професійних  майстрів і народних умільців, що мають  експозиції власних творів, так і  наявність музейних експозицій, що складені з художніх творів професійних майстрів, або з творів народних умільців. Останні оцінені найвищим балом.

    Значний вплив на підвищення туристично-пізнавальної атрактивності поселення, району має  наявність та рівень зосередження етнографічних пам'яток (ХП).

    Український народ володіє колосальним духовним потенціалом, який зосереджений в традшгшній культурі, зокрема в матеріальній. Особливо це видно у традиційному хліборобстві (на етнічних територіях України населення справіку займалось не лише обробітком землі, а й тваринництвом, допоміжними заняттями і промислами). Праця на землі вимагала певних знарядь (для оранки, збору зернових і т.п.), технологій її обробітку, догляду за культурами і зберігання врожаю.

    Пам'ятки матеріальної культури, які найкраще представлені у експозиціях етнографічних музеїв, музеїв народної архітектури і побуту (у запропонованій системі оцінок саме музеям із такими експозиціями присвоєно найвищий бал - "5"), відображають не лише матеріальний процес, а й абстрагують такі елементи хліборобства як культ землі, магія слова, магія предмету. Тобто у цілісній системі народно-градиційної культури будь-яка речова пам'ятка є органічною єдністю матеріального і духовного.

    Таким чином, запропонована методика оцінки пам'яток, що входять до історико-культурної спадщини народу, дозволить якнайповніше визначити туристично-пізнавальний потенціал окремого поселення, місцевості, району, що сприятиме ефективному функціонуванню та прибутковості сучасної індустрії туризму. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновки 

    Отже, історико-культурні туристичні ресурси — це сукупність створених у процесі історичного розвитку певної території пам'ятників матеріальної і духовної культури, які є об'єктами туристського інтересу. До групи істо-рико-культурних рекреаційних ресурсів належать пам'ятки історії, історичні архітектурні пам'ятки, пам'ятки сучасної архітектури, унікальні споруди культури, спорту тощо.

    Історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні  пам'ятки народу дуже важливі для  формування світогляду народу, для задоволення матеріальних, у тому числі туристичних, потреб. У розвинених країнах світу цей туристичний ресурс активно використовують для отримання прибутку. Деякі країни, наприклад, Італія, Франція, значну частину прибутків, які дає рекреаційне господарство, отримують від вмілої експлуатації історико-культурного потенціалу. Цьому сприяє велика кількість пам'яток, їхня висока художня цінність, добра збереженість, вміла організація туристичних послуг. Всесвітньо відомі пам'ятки історії та культури Риму, Венеції, Флоренції, Парижа приваблюють щороку сотні тисяч туристів.

    Досвід  багатьох країн світу засвідчує, що історико-культурні об'єкти можуть бути визначальними у формуванні попиту на туристичні ресурси і впливати на отримання значних доходів. За даними офіційної статистики такі доходи найбільші в СІЛА, Іспанії, Франції, Італії, Великобританії, Австрії. В 1996 році вони становили відповідно 64,4; 28,4; 28,2; 24,3; 20,4; 14,6 млрд. дол. Пам'ятки історії та культури у вищезгаданих країнах узяті під охорону, добре впорядковані і постійно реставруються, що дозволяє вміло використовувати їх на. ринку туристичних послуг,

    У нашій державі історико-культурні  об'єкти практично не оцінені як туристичні ресурси, більшість визначних  пам'яток не включена у туристичні маршрути, що приводить до їх використання в обмежених масштабах. Все це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес, який, за прикладом зарубіжних країн, при належній рекламі може давати значний економічний і соціальний ефект.

    В Україні взято під охорону 70 тис. пам'яток історії та культури, в тому числі понад 12 тис. пам'яток архітектури з добре збереженими ансамблями - центральна частина Львова (наприкінці 1998 р. Львів увійшов до списку найцінніших в історико-культурному відношенні міст світу), Київ із спорудами доби Київської Русі, місто Жовква (Львівська область), Кам'янець-Подільський, який за кількістю пам'яток архітектури займає третє місце після Львова і Києва. Визначні пам'ятки архітектури знаходяться у Чернігові, Луцьку, Ужгороді, Білгород-Дністровському, Хусті та багатьох інших містах України. Високу історичну пізнавальну цінність мають руїни Херсонеса і Пантікапея в Криму, Ольвії в Миколаївській області.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Список  використаних джерел 

1. Бейдик  О.О. Тлумачний сник термінів з рекреаційної географії (географії туризму). К.: Київ. - Київський університет, 1993.- 56 с.
2. Енциклопедія архітектурної спадщини України: тематичний словник. - К.: Українська Академія архітектури, 1985.- 366 с,
3. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. -Чернівці: Прут, 1985. - 120 є.
4. Завада В.Т. Архітектурна спадщина України як об'єкт туризму. Регіональний аспект // Туристично-краєзнавчі дослідження. Випуск 1. Частина друга. - К.: Інститут туризму. - С.13-28.
5. Лесик О.В. Замки та монастирі України.- Л.: Світ, 1993. - 173 с.
6. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України.- Львів: Інститут регіональних досліджень НАНУ, 1997. - 259 с.
7. Памятники истории и культуры Украинской ССР. - К.: Наукова думка, 1987. -756 с.
8. Полинова Н.Ф. Оценка необходимого и достаточного времени на осмотр зкскурсионньїх обьектов // Социально-географические проблемьі повьппения зффективноституристско-зкскурсионного обслуживания.- Минск: Из-во Беларуск. ун-та, 1978. - С.100-104.
9. Проблеми міжнародного туризму: Збірник наукових статей.- К.: ТОВ "ЧасПІК", 1997. - 264 с.