Історико-культурні ресурси в туризмі

    План 

    Вступ 

    1. Історико-культурні туристичні ресурси

    2. Методика оцінки історико-культурних туристичних ресурсів 

    Висновки

    Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ 

    Ефективність  туристичної діяльності значною  мірою залежить від адекватної оцінки всього комплексу туристичних ресурсів. Але перш ніж розпочати оцінювання, туристичні ресурси треба поділити на складові, тобто класифікувати. У науковій літературі пропонується декілька підходів до класифікації туристичних ресурсів. Найбільшого поширення набули класифікації польського економіста М. Труаси (1963) і французького економіста П. Дефера (1972).

    В основу класифікації М. Труаси покладено  поділ туристичних ресурсів на створені й не створені працею людини. Він  виокремлює такі три групи туристичних ресурсів:

    1. Природні туристичні ресурси,  що визначаються як "потенційний  туристичний капітал", до них  належать клімат, повітря, пейзаж, моря, озера, ріки, гори, ліси тощо. Ці туристичні ресурси можна  визначити як природно-кліматичні. Особливістю природних ресурсів є те, що вони не відновлюються в міру споживання чи відновлюються десятиліттями або навіть сторіччями, як, наприклад, ліси.

    2. Туристичні ресурси, створені  працею людини, тобто архітектурні  споруди, пам'ятники, твори мистецтва  тощо. Це об'єкти показу чи екскурсій.

    3. Додаткові туристичні ресурси,  створені працею людини для  надання послуг — інфраструктура  району, всі підприємства, призначені  для прийому та обслуговування  туристів. Такі ресурси можна  назвати ще економічними зручностями  подорожі, вони слугують підставою для оцінювання розвиненості сфери послуг для прийому й обслуговування туристів. Наприклад, у деяких європейських країнах дедалі більшого поширення набувають спеціальні гастрономічні тури. Мета таких подорожей — відвідування певних ресторанів і знайомство з кухнею тієї чи іншої країни. Так, великим попитом користуються гастрономічні тури в Іспанію, на весь світ славиться знаменитий Октоберфест — свято пива в Мюнхені.

    На  відміну від М. Труаси, П. Дефер  не відносить до туристичних ресурсів підприємства з прийому й обслуговування туристів. На нашу думку, такий підхід можна мотивувати тим, що ці підприємства лише дають змогу використовувати туристичні ресурси, але самі по собі не можуть служити метою туристичної подорожі.

    Отже, у даній роботі ми розглянемо та проаналізуємо історико-культурні ресурси в туризмі та методику оцінки історико-культурних туристичних ресурсів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Історико-культурні туристичні ресурси 

    Історико-культурні  туристичні ресурси — це сукупність створених у процесі історичного розвитку певної території пам'ятників матеріальної і духовної культури, які є об'єктами туристського інтересу. До групи істо-рико-культурних рекреаційних ресурсів належать пам'ятки історії, історичні архітектурні пам'ятки, пам'ятки сучасної архітектури, унікальні споруди культури, спорту тощо.

    Історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні  пам'ятки народу дуже важливі для  формування світогляду народу, для  задоволення матеріальних, у тому числі туристичних, потреб. У розвинених країнах світу цей туристичний ресурс активно використовують для отримання прибутку. Деякі країни, наприклад, Італія, Франція, значну частину прибутків, які дає рекреаційне господарство, отримують від вмілої експлуатації історико-культурного потенціалу. Цьому сприяє велика кількість пам'яток, їхня висока художня цінність, добра збереженість, вміла організація туристичних послуг. Всесвітньо відомі пам'ятки історії та культури Риму, Венеції, Флоренції, Парижа приваблюють щороку сотні тисяч туристів.

    До  популярних туристичних об'єктів належать середньовічні замки — укріплене житло середньовічних феодалів, королів, султанів, шахів, інших володарів. Багато замків у Європі та на Близькому Сході побудовані войовничими чернечими орденами. Для замків-фортець зазвичай обирали важкодоступні місця на крутих пагорбах і горах. Навколо замків концентрувалися селища, жителі яких ховалися в замках від ворогів. Замки, різноманітні за архітектурою і внутрішнім облаштуванням, могли витримати довгі місяці облоги і були практично неприступними. У XIV—XV ст. замки втратили своє оборонно-військове призначення і перетворилися на палаци знаті та аристократії.

    Значна  частина замкових споруд дійшла до наших днів у вигляді руїн, проте  збережені й відновлені замки  в Іспанії, Німеччині, Швейцарії переобладнані під музеї з багатими колекціями середньовічних картин, посуду, меблів, інших елементів інтер'єру. Замки є цікавим елементом туристичної програми, їх охоче відвідують туристи. Найбільше старовинних замків в Іспанії та Франції — Шовіньї, Фалес, Лош, Кусі, Лувр, Віландо та ін.

    Унікальний  замок Нойшванштайн у Баварії (Німеччина) з багатьма маленькими вежами послужив Уолтові Діснею прототипом для створення  казкового замку "Діснейленда", що став емблемою всіх тематичних парків типу "Діснейленд" (в Америці, Європі та Японії).

    В Україні під охороною держави  перебувають понад 70 тис. пам'яток історії  та культури, серед них понад 12 тис. особливо цінних у туристичному плані  пам'яток архітектури, які є зразками монументальних витворів мистецтва, починаючи від Ш ст. до н. е.

    Пам'ятки історії та архітектури на території  Україні розміщені нерівномірно. Більшість із них знаходиться  в західних областях України, а також  у Київській, Хмельницькій, Вінницькій, Чернігівській, Сумській областях та в  Республіці Крим. Східні й південні області не е настільки багатими на пам'ятки архітектури, — найдавніші з них датуються XVII ст., що пов'язано з пізнім освоєнням території.

    Найбільше пам'яток історії та архітектури  розміщено у Львові (2500) та Львівській області. Це пояснюється давнім освоєнням цієї території, віддаленістю від театрів воєнних дій минулого, порівняно високим економічним розвитком та значною густотою населення. Львів розташований на перехресті важливих торговельних шляхів з півночі на південь і з заходу на схід. У Львові збереглися визначні пам'ятки, починаючи від ХП ст. Особливо цінними є архітектурні ансамблі площі Ринок (XV'—XIX), ву лиць Вірменської (XIV—XIX) та Руської, які занесені до списку світової архітектурної спадщини ЮНЕСКО. Мистецьку цінність європейського масштабу мають ансамблі Успенської церкви (XVI—XVП), Святоюрського (ХУП) та Вірменського (XIV—XVIII) соборів; Домініканського костелу (ХУШ) [4,c.23].

    Другим  містом в Україні за кількістю  пам'яток архітектури є Київ (понад 1500). Передусім це споруди епохи Київської Русі — Золоті ворота (1037), Софіївський собор (1037), Видубицький монастир (XI), ансамбль Києво-Печерської лаври (XI). Зважаючи на виняткову художню цінність, за рішенням ЮНЕСКО, ансамбль споруд Софіївського собору та Києво-Печерської лаври внесені до списку світової культурної спадщини.

    Кам'янець-Подільський  — місто-заповідник, що за кількістю  пам'яток архітектури (понад 150) посідає  третє місце в Україні. Особливу цінність становлять Стара фортеця (XI—ХУШ), церкви, костели, житлові та цивільні споруди.

    В Україні збереглися пам'ятки, пов'язані  з колонізацією Причорномор'я стародавніми греками. Це руїни Херсонесу і  Пантікапея в Криму, Ольвії в Миколаївській  області.

    Через часті напади на землі України  іноземних загарбників на її території споруджено чимало замків і фортець, які мають європейське значення. До найцінніших варто віднести замки в Ужгороді, Кременці, Луцьку, Острозі та ін.

    Характерними  елементами пізнавальних ресурсів є  соціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане з територією та історією як України, так і інших країн. До них належать, зокрема, місця, пов'язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні всесвітньо відомих письменників, художників, політичних діячів.

    Вплив туризму на збереження історичних й архітектурних споруд і пам'ятників є надзвичайно великим і, здебільшого, негативним. Саме тому багато років в Італії була закрита для відвідування туристами Пізанська вежа, у Римі існує загроза руйнування Сенату, обмежено кількість туристських відвідувань Ватикану. Єгипетським пірамідам, багатьом пам'ятникам середніх віків також загрожує руйнування [9,c.137].

    Останніми роками активізували свою діяльність захисники навколишнього середовища. Між ними та виробниками туристичних  послуг склалися взаємини, які можна поділити на три типи.

    1. Відносна незалежність — прихильники  різних позицій, поважаючи протилежну  думку, зберігають ізоляцію і  максимально обмежують контакти. Такі взаємини не характерні  для масового туризму.

    2. Симбіоз (взаємна підтримка) — виявляється як розумне та контрольоване використання природних ресурсів. Природні зони, археологічні зони й історичні пам'ятники оберігаються й підтримуються.

    Збереження  та підтримка з погляду туризму  може проявлятися у таких формах, як:

    — стимулювання відновлення історичних місць, будинків і пам'ятників;

    — стимулювання трансформації старих будинків і просторів у зовсім нові, з новими туристичними можливостями;

    — активізація збереження природних  ресурсів;

    — підвищення відповідальності за управління й адміністративний контроль, що поліпшує якість навколишнього середовища і дає змогу більшою мірою задовольняти потреби туристів.

    3. Конфлікт — з приводу руйнування  навколишнього середовища. Руйнівна  активність туристів проявляється  або в повному винищенні туристичних ресурсів, або в постійному негативному впливі на соціокультурну систему, наслідком якого можуть бути зміна ціннісних систем, моральних законів, загального стилю життя і рівня безпеки. 
 
 
 
 
 
 

    2. Методика оцінки історико-культурних туристичних ресурсів 

    Історико-культурні  туристичні ресурси (ІКТР) - це пам'ятки історії і культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і  можуть бути використані в туристичній  діяльності. До складу ІКТР входять пам'ятки історії, архітектури, мистецтва, етнографічні пам'ятки і пам'ятки народної творчості.

    Досвід  багатьох країн світу засвідчує, що історико-культурні об'єкти можуть бути визначальними у формуванні попиту на туристичні ресурси і впливати на отримання значних доходів. За даними офіційної статистики такі доходи найбільші в СІЛА, Іспанії, Франції, Італії, Великобританії, Австрії. В 1996 році вони становили відповідно 64,4; 28,4; 28,2; 24,3; 20,4; 14,6 млрд. дол. [6, с.87]. Пам'ятки історії та культури у вищезгаданих країнах узяті під охорону, добре впорядковані і постійно реставруються, що дозволяє вміло використовувати їх на. ринку туристичних послуг,

    У нашій державі історико-культурні  об'єкти практично не оцінені як туристичні ресурси, більшість визначних пам'яток не включена у туристичні маршрути, що приводить до їх використання в обмежених масштабах. Все це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес, який, за прикладом зарубіжних країн, при належній рекламі може давати значний економічний і соціальний ефект.

    В Україні взято під охорону 70 тис. пам'яток історії та культури, в тому числі понад 12 тис. пам'яток архітектури  з добре збереженими ансамблями - центральна частина Львова (наприкінці 1998 р. Львів увійшов до списку найцінніших  в історико-культурному відношенні міст світу), Київ із спорудами доби Київської Русі, місто Жовква (Львівська область), Кам'янець-Подільський, який за кількістю пам'яток архітектури займає третє місце після Львова і Києва [4, с.19]. Визначні пам'ятки архітектури знаходяться у Чернігові, Луцьку, Ужгороді, Білгород-Дністровському, Хусті та багатьох інших містах України. Високу історичну пізнавальну цінність мають руїни Херсонеса і Пантікапея в Криму, Ольвії в Миколаївській області.