Складові та аналіз зовнішнього середовища прямого впливу на організацію

 Серед факторів непрямого впливу найважливіше місце займає технологія, що одночасно  є і внутрішньою перемінною. Організація  повинна враховувати перспективні технології, що можуть вплинути на швидкість старіння своєї продукції і якого роду продукцію покупець очікує в майбутньому. Відносно недавно виниклі великі технологічні нововведення докорінно змінили виробничі процеси і продукцію. Це комп´ютерна, лазерна, мікрохвильова, напівпровідникова технологія, супутниковий зв´язок, генна інженерія та ін. Вони вплинули не тільки на організації, але і на суспільство в цілому. Зберегти конкурентноздатність можна, орієнтуючись на високі технології.

 На  інтереси організації також впливає  загальна зміна економіки: інфляція, економічний спад, коливання курсу  долара щодо валют інших країн. Наприклад, інфляція може викликати зростання витрат. Зниження податків збільшує масу грошей у населення, що сприяє розвитку бізнесу.

 На  організацію впливають також  життєві цінності та традиції. Неетично поширювати слухи, що ганьблять конкурента, приймати на роботу через знайомих. До соціокультурних факторів, що впливають на організацію, відносяться прихильність визначеній торговій марці чи негативне відношення до конкретного товару або явища.

 Організаціям  необхідно рахуватися також з  політичними факторами і ставленням місцевого населення. Якщо організація веде справу за межами внутрішнього ринку, то їй необхідно враховувати особливості зовнішнього середовища тієї країни, в якій вона здійснює свою діяльність. У кожній країні зовнішні фактори будуть унікальними. Вони торкаються не тільки потреб, але й культури, звичок і звичаїв іншої нації.

 У середовищі міжнародного бізнесу виділяються  такі фактори, як культура, економіка, законодавство, державне регулювання та політична ситуація.

 Система цінностей, релігії, звичаїв і установок, що переважають у суспільстві, уособлюють собою культуру. Для ефективного ведення справ необхідно вивчати культурні відмінності та змінювати поведінку стосовно цінностей інших націй.

 Фірми, які працюють у міжнародному середовищі, повинні також враховувати і загальні економічні фактори (як обмінний курс валют, рівень заробітної плати, дисконтні ставки відсотку і загальний рівень економічного розвитку).

 Ретельному  вивченню підлягають закони і державне регулювання країни, у якій здійснюється виробництво чи ведеться торгівля. Вивченню підлягають трудове й антимонопольне законодавство, патентна справа, ціноутворення, закони ринкової економіки.

 Значення  факторів зовнішнього середовища різко  підвищується у зв´язку зі зростанням складності всієї системи суспільних відносин (соціальних, економічних, політичних тощо), що складають середовище менеджменту. Саме зовнішнє оточення диктує стратегію організації. 

     1.1 Зовнішнє середовища підприємства, як сукупність чинників макро та мікросередовища 

     Підприємство  — це відкрита система, і його розвиток залежить від зовнішнього середовища (його також називають загальним  оточенням, середовищем непрямого  впливу або сукупністю неконтрольованих факторів). Зовнішнє середовище, або  середовище непрямого впливу, діє  не безпосередньо на кожну окрему організацію, а на всі одразу. Це не означає, що їхній вплив менший за вплив факторів безпосереднього оточення. Необхідність дослідження проблеми взаємодії підприємства і зовнішнього середовища обумовлена формуванням нової концепції управління підприємством як відкритої системи, внутрішня стабільність якої залежить від умов зовнішнього середовища. Навіть, якщо в самому підприємстві не відбувається ніяких змін, постійні зміни навколишнього середовища чинять суттєвий вплив на результати його діяльності. Це викликає необхідність проведення постійного моніторингу стану зовнішнього середовища підприємства, який розглядається як невід'ємна складова частина стратегічного планування.

     У сучасних умовах будь-яка організація повинна не лише призвичаїватись до зовнішнього середовища шляхом адаптації своєї внутрішньої структури і поведінки на ринку, але і активно формувати зовнішні умови своєї діяльності, постійно виявляючи в зовнішньому середовищі угрози та потенційні можливості. Це положення увійшло в основу стратегічного управління, використовуваного передовими фірмами в умовах високої непередбачуванності зовнішнього середовища. Первинним етапом та інформаційною основою стратегічного управління є дослідження зовнішнього середовища фірми, тобто системний збір і аналіз інформації про неї. Аналіз зовнішнього середовища зазвичай вважається початковим процесом стратегічного управління, оскільки забезпечує базу як для визначення місії та цілей фірми, так і для вироблення стратегій поведінки, які допоможуть підприємству виконати місію і досягти своїх цілей. Він є процесом, за допомогою якого розробники стратегічного плану контролюють зовнішні по відношенню до організації чинники, або визначають загрози для фірми.

     Прийнято  визначати такі ситуативні характеристики окремих елементів зовнішнього  оточення та їх взаємодії:

     - взаємопов'язаність чинників зовнішнього оточення, тобто рівень сили, з якою зміна одного чинника впливає на зміну інших чинників середовища;

     складність  зовнішнього середовища, яка визначається кількістю чинників, на зміну яких виробнича система мусить реагувати  для забезпечення свого виживання, а також рівень варіації кожного  чинника;

     - динамічність зовнішнього оточення, тобто швидкість, з якою відбуваються  зміни в оточенні підприємства; більшість дослідників вважають, що швидкість змін в окремих  галузях та сферах економіки  має тенденцію до прискорення;

     - невизначеність зовнішнього оточення, яка розглядається як функція  від кількості інформації стосовно  дії кожного чинника та впевненості  в її достовірності.

     Всі ці характеристики зовнішнього середовища організації говорять про високу динаміку і варіантний характер змін, що відбуваються в ній, що наскладує на керівництво завдання якомога точнішого прогнозування, оцінки і аналізу зовнішнього оточення фірми, що склалося, а також заздалегідь встановити характер і силу можливих погроз, що дозволить виробляти і адекватно ситуації коректувати вибрану стратегію. У сучасних умовах найбільш дієвим вважається необхідність здійснювати превентивне реагування на прогнозовані у зовнішньому середовищі зміни, оскільки лише за допомогою цього можна не лише вижити, адаптуватися, але і максимально ефективно використовувати наявні в організації резерви, а також можливості, виникаючі внаслідок змін, що відбуваються.

     Фактори зовнішнього середовища мають певний зв’язок як між собою, так і  з внутрішнім середовище, цей зв’язок полягає в рівні сили, з якою зміна одного фактора діє на інші складові. Треба виявити основні тенденції, взаємовплив цих факторів і побудувати прогнози їхнього розвитку.

     Основними принципами, які необхідно враховувати при организації дослідження зовнішнього середовища є принципи об’єктивності, системності, принцип розвитку, регулярності, гнучкості та релевантності.

     Дослідження зовнішнього середовища є необхідним також у процесі антикризової стратегії. Причини які зумовлюють дослідження середовища були викладені в творах Градовой.А.П.

     По-перше, Невідповідність підприємства до вимог  зовнішніх контрагентів здебільшого  спричиняють появу та розвиток кризових явищ.

     По-друге, стан та напрям розвитку зовнішнього  середовища певною мірою визначають можливості підприємства щодо локалізації  кризи та виходу з неї. Погіршення зовнішнього середовища є потужним каталізатором прискорення розвитку кризи, що призводить аж до банкрутства та ліквідації суб'єкта підприємництва. Це посилює часові обмеження антикризового процесу, ускладнює виконання програми антикризових дій. Якщо прогнозуються зміни на краще в загальному стані зовнішнього середовища або в його певних сегментах, це послаблює та уповільнює розвиток кризи, стає перешкодою для її розвитку. За цих умов потенційні результати від вжитих антикризових заходів мають бути оперативними, дійовими, вагомими.

     По-третє, розробляючи антикризові заходи, необхідно враховувати стан та прогноз  розвитку зовнішнього середовища, забезпечувати  їх адекватність та часову відповідність  до процесів, що відбуваються за межами підприємства.

     У сучасній економічній літературі зовнішнє оточення підприємства розглядається  як складна багаторівнева структура, елементи кожного рівня якої формуються під впливом власних (специфічних) факторів та по-різному (за силою та напрямом) впливають на діяльність підприємства. Прийнято виокремлювати  два рівні зовнішнього оточення:

     1.Загальне  оточення (макросередовище), яке включає  до свого складу глобальні  чинники, що віддзеркалюють соціально-економічні  відносини у суспільстві. Здебільшого макросередовище не має специфічного впливу на окремо взяте підприємство, але ступінь впливовості на окремі підприємства різний, що обумовлюється відмінностями як у сферах діяльності, так і у внутрішньому стані (потенціалі) підприємств. Макросередовище визначає загальні умови підприємницької діяльності, атмосферу бізнесу, впливає на чинники мікросередовища та через них (опосередковано) - на розвиток підприємства.

     2. Оперативне середовище (мікросередовище), яке охоплює чинники, які здійснюють  безпосередній вплив на конкретне підприємство. Традиційно прийнято розглядати такі групи чинників, як покупці, постачальники, конкуренти, державне законодавство.  

     1.2 Комлексний підхід до оцінки зовнішнього середовища 

     Як  бачимо попередні автори неодмінно  поділяли зовнішнє середовище на мікро  та макросреду і вже потім формували  перелік чинників, які діють на підприємство. Розглядаючи мікросереду  автори групували усі чинники  за окремими класифікаційними ознаками. Чинники мікросередовища автори вже групували за окремими блоками. Вариантів класифікацій чинників макросередовища було куда більше ніж вариантів класифікації мікросереди. На мій погляд доцільно би було об΄єднати чинники макросереди та мікросереди в одну класифікацію, а вже потім проводити їх комплексний аналіз. Практично усі чинники мікросередовища формуються на на рівні держави і як зазначалося раніше є меньш прогнозуємими ніж чинники макросередовища. Усі ж чинники макросередовища, окрім впливу законодавчих органів формуються на рівні різних підприємств. Але розмежування чинників впливу зі сторони держави на мікро та мактрорівні такі не певні, що з деякими з них може виникнути плутанина чи деякі з цих чинників просто залишаться не заміченими.

     Також треба відмітити, що на відміну від  поставників, споживачів та конкурентів  діяльність держави, яка скерована на прийняття законодавчо-нормативних актів набагато меньш прогнозована, а головніше підприємство не може впливати на цей чинник. Це ще один вагомий недолік класификацій, які були розроблені раніше. А найголовніше, що він зустрічається у всіх друкованих видавництвах, де розглядається класифікація чинників зовнішнього середовища підприємства. Тому на мій погляд доцільніше було б відокремити чинник діяльності держави у законодавчій сфері, яка відноситься до мікросередовища та згрупувати іх в одну групу інституціональних чинників.

     Проаналізувавши увесь перелік чинників я пропоную звести їх в наступну класифікацію:

     1.Ринкові  чинники: конкуренти, споживачі та  конкуренти.

     2.Техніко-технологічні  чинники: поява нових матеріало  та енергосберігаючих технологій; наявність технополісів, технопарків  та бізнес-інкубаторів; сприяння  держави розвитку науково-технічного  прогресу; «технологічні прориви» (де саме); скорочення або продовження «життєвого циклу» технологій; питома вага наукоємких виробництв і продукції; вимоги до науково-технічного рівня виробництва, що забезпечує конкурентоспроможність;

     3.Інституціональні  чинники: прийняття нормативно-правових  актів; державна політика приватизації/націоналізації; державний контроль і регулювання  діяльності підприємств (узагалі); міждержавні угоди з іншими  урядами; рішення уряду щодо підтримки окремих галузей підприємств (пріоритети);

     4.Економічні  чинники: характер економіки та  економічних процесів (у тому  числі інфляція або дефляція); система оподаткування та якість  «економічного законодавства»; масштаби економічної підтримки окремих галузей (підприємств); загальна кон’юнктура національного ринку; розміри та темпи зростання чи зменшення ринку (взагалі); розміри та темпи зростання сегментів відповідно до інтересів фірми; стан фондового ринку; інвестиційні процеси; ставки банківського проценту; система ціноутворення та рівень централізовано регульованих цін; вартість землі; структура національної економіки.

     5.Політичні  чинники: діяльність держави по  підпримці окремих галузей господарства; політика захисту національного  виробника; рівень корупції; рівень політичної стабільності; періодичність зміни політичних напрямків розвитку держави.