Природно-рекреаційних ресурсів Чернігівської області

                    Бурхливо розвивались Прилуки  за часів правління у місті  полковників Гната та Григорія  Галаганів, які мали величезні багатства на Полтавщині. У ці часи збудована полкова скарбниця (Галаганівський арсенал), у 1720 році на кошти Гната Галагана збудовано полкову Спаську церкву та Спасо-Преображенську церкву, вони побудовані  у передмісті – Іванівська та Сорочинська.

                    У Прилуках у різні часи  перебували гетьман Сагайдачний,  митрополит Петро Могила, патріарх  Макарій, Святий Дмитрій Ростовський,  ігумен Ісая Косинський та  інші. У XIX ст. спостерігається бурхливий розвиток міста: будуються приватні будинки, громадські споруди, торгові ряди. Старе місто будувалось у стилі класицизму, а пізніше модерну.

                    З Прилуками тісно пов’язані  імена Галаганів та Скоропадського, а Григорій Галаган заснував  один з найвідоміших учбових  закладів України – Київську Колегію Павла Галагана.

                    Біля села Качанівка на березі  річки Смош розташувався  найвідоміший  поміщицький маєток Лівобережної  України, заснований у першій  половині XVIII ст. У 1771-1808 рр.  Качанівкою володіли граф П. Румянцев-Задунайський та його син, у 1808-1897 рр. – Тарновські. Тут збереглися палац, два флігелі і водонапірна башня, що утворюють парадний двір, альтанка М Глинки, два службових корпуси, Георгіївська церква і чудовий парк. За радянських часів тут працював дитячий будинок і санаторій, доки 1980 року колишній маєток не перетворився на Історико-культурний заповідник „Качанівка”.[9 с.212; 213]

                    Село Сокиринці на берегах  річки Утка, відоме з давньоруських  часів. Його назва походить  від першого поселення Івана  Сокири, який започаткував тут хутір. З 1717 року стає власністю прилуцького полковника Гнат Іванович Галагана, який допоміг військовим Петра I зруйнувати Запорожську Січ 1709 року. Він помер 1 1748 році і був похований у Прилуцькій церкві Преображення Господня. Після відставки Гната Галагана місце Прилуцького полковника займає його син Григорій (1716-1763 рр.).

                      Григорій Гнатович одружився  в 1738 р. з Оленою Михайлівною  – дочкою Михайла Васильовича  Дуніна-Борковського, у яких народився  син Іван.

     Григорій  Галаган помер в с. Сокиринцях 1777 р. і похований у церкві Вознесіння, яка була знищена у 1937 р.

                      Іван Григорович Галаган одружився  з Катериною Дараган, жив у  Сокиринцях, побудував дерев’яний  будинок, який зберігся до 1829 року. Григорій Іванович народився 1768 року, виховувався в Лейпцігу. У маєтку створив кріпосний театр, побудував у Сокиринцях кам’яну церкву. Одружився з Іриною Милорадович. Помер в 1803 році.

                      Павло Григорович Галаган (1793-1834) був високоосвіченим , у 1814 році одружився з Катериною Гудович і оселився в Сокиринцях. Павло задумав перебудувати Сокиринці. Він запрошує сюди вченого садівника Бістерфельда. 600 десятин лісу, відведених під парк,були багатим матеріалом для садівника-художника. Запрошено також і архітектора П. Дубровського. Вони і створили чудову садибу. Останній власник садиби – М.К. Ламсдорф-Галаган, який разом з родиною залишив садибу у 1918 році.

                     Село Тростянець у XIX ст. стає власністю нащадків гетьмана Скоропадського. 1830 році тут постають маєткові будівлі, а за рік навколо них було засновано парк. Майже півстоліття кріпаки І Скоропадського створювали високомистецькі ландшафти і краєвиди. Титанічні зусилля не пішли намарно – Тростянецький дендропарк площею 204 га, де зростало понад 400 видів і форм дерев і чагарників, вважався одним з найбагатших у Радянському Союзі.[9 с.214] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.2. Рекреаційно-туристичні ресурси Чернігівської області 

                   У Чернігівській області налічується  528 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в т.ч. Тростянецький і Сокиринський парки.

                   Тростянецький дендропарк розташований на сході Чернігівщини в селі Тростянець Ічнянського району (ще два містечка з однойменною назвою є в Сумській і Вінницькій областях).

                   Перша документальна згадка про Тростянець відноситься до 1549 р. Хутір Крячів біля Тростянця в 1820 р. був куплений Іваном Скоропадським, що походив із гетьманського роду. З 1833 року розпочато будівництво палацу, закладено парк, що має славу одного з найкращих у Європі. Тростянецький дендропарк створений на безлісній рівнині, якщо в балці не рахувати невеликої діброви посеред степу під назвою Богівщина. З цього місця й бере початок парк. На відведеній для цього території було викопано 4 ставки, навколо яких насаджені листяні породи дерев — тополя, клен, липа, дуб, береза, а також хвойні — ялина, сосна. Значну частину території парку займають штучні ставки загальною площею водного дзеркала 10 га.

                   З 1858 р. увага зосереджена на формуванні штучного рельєфу, на зразок того, який І. Скоропадському довелось бачити у французьких парках. 28 років знадобилося для створення гірського саду на насипних пагорбах заввишки 30-35 м у північно-східній частині парку — так званих «швейцарських Альп». У парку були споруджені загати, греблі, мости. Його прикрашали скульптури міфічних героїв і богів, альтанки.

     У 1886 р. в парку налічувалось понад 620 порід дерев і чагарників. Нині в дендрологічний колекції парку  ця цифра сягає 1700. Крім місцевої флори, в парку прижились переселенці з інших географічних зон континентів: плакуча ялина, посаджена над могилою І. Скоропадського, коркове, кавове, оцтове та інші рідкісні породи дерев. У 1940 р. Тростянецький парк оголошено державним заповідником.

                   У палаці Скоропадських була картинна галерея, що складалась переважно з полотен із краєвидами України.[4 с.219]

     Ще  один знаменитий парк Чернігівщини —  Сокиринський.

     Перша згадка про село Сокиринці відноситься  до 1092 р. В 1716 р. селом володів прилуцький полковник Гнат Ґалаґан. Його онук Павло в 1829 році збудував новий будинок, а навколишній ліс упорядкував у стилі англійського парку.

                    Сокиринський палац критими переходами з'єднується з флігелями. Ворота з огорожею, службові приміщення, господарчі двори, оранжерея входять до єдиного на Лівобережжі комплексу подібного типу.

     Г.П. Ґалаґан цікавився етнографією  рідного краю. В 60 кімнатах сокиринського  палацу містилась унікальна ко лекція старовинних предметів, творів українського і світового живопису.

                    З 1823 р. почалось формування ландшафту Сокиринсь-кого парку, в який гармонійно вписувались паркові споруди: дві альтанки (збереглась одна з них - ротонда), церква із дзвіницею, каплиця, колодязь, греблі, містки (Красний і Готичний), скульптури.

                     Садиба уціліла, але в ній довгий час функціонувало сільське професійно-технічне училище, що спеціалізувалось на підготовці переважно механізаторів. Це супроводжувалось господарською забудовою, виникненням безсистемних насаджень, що порушувало архітектурну цілісність і об'ємно-просторову композицію парку.

                     Все нові палацово-паркові ансамблі створювались на Чернігівщині, так само як і по всій Україні, протягом другої половини XVIII — на початку XIX ст. їх власники збирали цінні наукові колекції, засновували картинні галереї, бібліотеки. Сформувався феномен садибної культури на базі культури різних верств населення (аристократії, помісного дворянства, шляхти, козацької старшини) та елементів народної культури. Палацово-парковий комплекс зберігся також у Качанівці, яка знаходиться в Ічнянському районі. Вона була власністю співака Федора Коченовського. З 1770 р. село переходить у володіння графа П.О. Румянцева-Задунайського, генерал-фельдмаршала, за наказом якого розпочато будівництво палацу і закладення парку.

                     В 1824 р. господарями Качанівки стали Тарновські. Цей рід походить від козацької старшини. Перший із Тарновських, Григорій Степанович, створив театр, зібрав колекцію живопису, в якій були полотна А. Ван-Дейка, О. Іванова, К. Брюллова, О. Кіпренського, І. Айвазовського та ін. Його гостями були М. Глінка, С. Гулак-Артемовський та інші видатні діячі культури. Г.С. Тарновський поклав початок збиранню автографів. У сімейному альбомі Тарновських, що нині зберігається в Чернігівському історичному музеї, на його 37 сторінках налічується 604 автографи.

                    В Качанівці М. Гоголь уперше читав перед поважним зібранням „Тараса Бульбу”, „Одруження”.

     Перше виконання Увертюри і окремих частин опери М. Глінки „Руслан і Людмила” теж відбулось у Качанівці, де вони були зіграні садибним оркестром.

     У Качанівці побували М. Костомаров, М. Максимович, Марко Вовчок, І Рєпін, М. Врубель, Д. Яворницький і багато інших діячів вітчизняної і світової культури.

                    Неодноразово бував у Качанівці Тарас Шевченко. Господарями садиби були збережені малюнки, картини, вірші поета після його арешту. Пізніше вони лягли в основу Шевченкіани Василя Тарновського (молодшого), при якому Качанівка досягла свого найвищого розквіту.

                     У „Лицарському залі” Качанівської садиби була створена галерея портретів українських гетьманів, серед яких і портрет І. Мазепи. Більшість експонатів цієї галереї не збереглося. В. Тарновський володів унікальною колекцією козацьких атрибутів, що налічувала близько 1 тис. експонатів: шаблі, хоругви, літаври і навіть гетьманська булава І. Мазепи. Зібрання українських старожитностей зацікавило І. Рєпіна, який у 1880 р. разом із В. Сєровим приїхав до Качанівки з метою зробити ескізи до картини „Запорожці”.

                     В 1898 р. міркування матеріального порядку змусили В. Тарновського продати Качанівку. Сам він перевіз свою колекцію до Києва і невдовзі помер. В. Тарновський був похований на Аскольдовій могилі, а пізніше його прах був перенесений на Звіринецьке кладовище. Своє зібрання він заповів Чернігівському українському земству, яке в 1902 році відкрило в Чернігові музей українських старожитностей імені В. В. Тарновського. Сьогодні колекція не є цілісним зібранням: її експонати входять до 7 розрізнених експозицій.

                     Новий власник Качанівки, П.І Харитоненко, подарував маєток своїй дочці, яка разом зі своїм чоловіком М.С. Олі-вою цікавилась мистецтвом. У коло спілкування подружжя входили О.Н. Бенуа, К. Сомов, В. Сєров та інші художники, які бували в їх петербурзькому домі. В 1915 р. Качанівку відвідав Петров-Водкін і був від неї у захваті.

                      Качанівський парк за всіма параметрами витриманий у європейських традиціях садово-паркового мистецтва. Тут є алеї, складна система доріг і стежок, «давні» руїни, галявини, пагорби, озера, острови, мости, скульптури, альтанки і т. ін.

                      У Качанівській садибі в різний час розміщувались дитячий будинок, кліматичний санаторій, евакогоспіталь, туберкульозний санаторій. Пам'ятка зазнала значних руйнувань, що заторкнули не лише дім, а й парк, який перетворився на суцільні лісові хащі. Не збереглися зимовий сад, картинна галерея, скульптури, посуд, меблі. Зруйновані інтер'єри палацу.

                      В 1981 р. Качанівку оголошено історико-культурним заповідником, розпочалися реставраційні роботи.[4 с. 220; 224]

                      На Чернігівщині на державному обліку перебувають 5,5 тис. пам'яток історії і культури. 230 пам'яток архітектури внесено до Державного реєстру.

     В області 5 історико-культурних заповідників, 19 музеїв з 9 відділами. В селі Мезин (Мізин) виявлено одну з найстаріших  палеолітичних стоянок в Україні (XV тис. до н.е.) і городище VI-V тис. до н.е. В 1965 р. відкрито Мезинський музей, де представлено 41 тис. експонатів.

                       Чернігівський обласний історичний музей ім. В.Тарновського є одним з найстаріших в Україні. Він створений у 1896 р. на основі приватних колекцій любителів старожитностей, меценатів. У фондах музею зібрано понад 150 тисяч пам'яток матеріальної і духовної культури, що відноситься до різних періодів історії Чернігівщини. Музей міститься в колишньому будинку губернатора.

                       В Чернігові є також музей народного декоративно-прикладного мистецтва, художній музей, літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського.

                       В області є 40 готелів і один готельно-офісний центр. Серед кращих готелів — „Брянськ”, „Градецький”, „Придеснянський”, „Десна”.

       Історично Чернігів був центром,  навколо якого зосереджувались поселення слов'янського племені сіверян. Як місто почав формуватися в кінці VII ст. Перша літописна згадка про Чернігів відноситься до 907 р.

                      В XIV ст. тут було споруджено фортецю. В XVI ст. Чернігів був прикордонним російським містом.

                      В області загалом багато історичних міст та селищ в яких зосереджена велика кількість історико-культурних та сакральних пам’яток, зокрема місто Чернігів, Новгород-Сіверський, Батурин, Любеч, Ніжин, Остер, с. Вишеньки, с. Короп, с. Густиня, с. Седнів, с. Сосниця, м. Ічня, с. Погорільці, с. шевченкове, с. Заньки, с. Піски, тощо.