Природно-рекреаційних ресурсів Чернігівської області

                                                 ЗМІСТ 

ВСТУП…………………………………………………………………………..2-3

РОЗДІЛ 1 РЕКРЕАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

         1.1. Географічне положення та історико-культурні особливості Чернігівської області…………………………………………………………..4-9

         1.2.     Рекреаційно-туристичні ресурси Чернігівської області………..10-18

РОЗДІЛ 2 РОЗРОБКА ТУРІВ ПО ЧЕРНІГОВУ І  ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

         2.1.     Тур по Чернігову………………………………………………….19-23

         2.2.     Тури по Чернігівщині…………………………………………… .24-30

    ВИСНОВКИ…………………………………………………………………31-32

      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….33-34 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                      ВСТУП 

               У світлі національного й культурного  відродження України розвиток  рекреації й туризму набуває сьогодні особливого значення. Рекреаційна галузь, сформована як самостійна ланка господарської структури, складова економічної системи, набуває дедалі більшого значення й інтегрується у світову туристичну індустрію. Унікальний комплекс історичний, культурних та природних пам’яток, значні рекреаційні можливості України приваблюють туристів. Спостерігається збільшення обсягів в’їзного та внутрішнього туризму, зростання кількості підприємств, задіяних у сфері рекреації та туризму, збільшення числа зайнятих. Сукупний обсяг наданих тур послуг у 2008 році становив близько 3,3 млрд. грн.. Розвиток рекреації істотно впливає на стан справу багатьох галузях господарства, є одним із найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. З оптимізацією цієї сфери діяльності суспільства тісно пов’язане виявлення ресурсів і можливостей кожної адміністративної області для рекреаційної діяльності.

                Одним з привабливих туристичних  районів є Чернігівщина, серед  природних ресурсів якої регіональний ландшафтний парк „Міжрічинський” (площа 102472,95га), 437 заказників (загальна площа 113488,4 га), 133 пам’ятки природи (804,39га), 22 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва (415,8га),

     52 заповідних урочища (17551,6га), дендропарк  „Тростянець” (204,7га), Менський зоопарк (9га) та багато історичних пам’яток.[4 с.216]

                 Об’єктом дослідження курсової роботи є Чернігівська область.

                  Предметом дослідження є природно-рекреаційний потенціал Чернігівської області.

                    У процесі написання курсової роботи нами було опрацьовано близько 25 джерел. Насамперед варто назвати фундаментальні академічні праці, що дають найповнішу та всебічну, детальну характеристику досліджуваної території по суті складають методологічну базу курсової роботи. Це такі видання „Географічна енциклопедія України Т.4” та А.С. Іванченко „ Україна”, також було використано підручник Є.В. Панкової „ Туристичне краєзнавство”.

                     Метою роботи є всебічне дослідження  природно-рекреаційних ресурсів Чернігівської області.

                      Для реалізації зазначеної мети  перед нами були сформовані такі завдання:

     - дати загальну характеристику регіону;

     - описати природно-рекреаційні ресурси області та їх задіяння в туризмі;

     - скласти тури по Чернігову і Чернігівській області.

                       Структурно робота складається з вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних джерел. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                               РОЗДІЛ 1

     1.1.Географічне положення та історико-культурні особливості

                                       Чернігівської області   

                 Чернігівська область(площа 32,9 тис.  кв. км) - один із найбільших за  площею і найдавніших регіонів  України, утворений 1932р., на півночі  межує з Білоруссю і Російською Федерацією. Більша частина краю лежить на Придніпровській низовині (Чернігівське Полісся) і тільки північно-східну частину (Новгород-Сіверське Полісся) займають відроги середньо руської височини, а крайні південно-східні райони – Полтавська рівнина. Область розташована на півночі України, в поліській та лісостеповій зонах. Лісами вкрито 20 % території.

                 Пласкій, іноді положисто-хвилястій,  поверхні області, п’ята частина  якої вкрита лісами, особливої  мальовничості та природної поважності додають широкі долини рівнинних, але швидкоплинних рік – Дніпра та його лівих припливів – Десни, Снову, Сейму та інших.

                 Клімат помірно-континентальний.  Середньорічні температури січня  -7С, липня +19С. Середньорічна  кількість опадів 550-600мм.[9 с.209]

                 Адміністративно-територіальні одиниці  складає 22 райони: Бахмацький, Бобровицький, Борзнянський, Варвинський, Городянський, Ічнянський, Козелецький, Коропський, Корюківський, Куликівський, Менський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Носівський, Прилуцький, Ріпкинський, Семенівський, Сосницький, Срібнянський, Талалаївський, Чернігівський, Щорський. Кількість населених пунктів, всього 1539, в т.ч. міст – 15, селищ міського типу – 30, сіл – 1494. Міста обласного значення Ніжин, Прилуки, Чернігів. Населення складає всього – 1206,8 тис. чоловік, у тому числі міського – 714,7 тис. чоловік, сільського – 492,1 тис. чоловік.

                  Географічне розташування на  стику трьох держав, природні  можливості, розгалужена мережа  автомобільних шляхів, доступ до ринків України і країн СНД  створюють можливості для розширення експортного потенціалу. Сьогодні Чернігівська область підтримує тісні зовнішньо економічні зв’язки із 72 країнами світу.[9 с. 209; 210]

                   На Чернігівщині зосереджений значний туристичний потенціал. Сприятливі кліматичні умови, різноманітна флора і фауна, наявність 610 природних заповідних об'єктів роблять територію області привабливою для відпочинку. В області функціонують 13 санаторіїв і будинків відпочинку, численні профілакторії, бази відпочинку, дитячі табори, пляжі, лісопарки.

                   Перші поселення давньої людини  на теренах краю з’явилися  в середньому палеоліті (понад  50 тис. років тому). У VII-VIII ст. тут жили східнослов’янські племена сіверян і полян, а в XI ст. утворилося величезне Чернігівське князівство. У 1239-1240 рр. поліські землі захопили татаро-монголи, після яких ці терени контролювали Велике князівство Литовське (друга половина XIV-XV ст.), Московська держава (XVI ст.) і Річ Посполита (перша половина XVII ст.).

                  Після Визвольної війни (1648-1654) і Переяславської угоди з Московською  державою (1654) Чернігівщина стає  частиною козацької автономії,  що проіснувала до 1775 р. Згодом  Чернігівське і Новгород-Сіверське  намісництва увійшли до складу Малоросії (1797), а потім чернігівської (1802) губернії Російської імперії.

                   У деяких містах краю збереглися  православні культові споруди  часів Київської Русі, а архітектурну  спадщину XVII-XIX ст. демонструють різноманітні зразки релігійного і цивільного будівництва – православні храми, палаци і маєтки з чудовими парками, адміністративні будинки і пам’ятки.

                   Чернігів – одне з найстаріших  міст країни на високому березі  Десни – відомий з літописів  за 907 рік. Після утворення Чернігівського князівства (1024) в місті будують один з найдавніших храмів Київської Русі – Спасо-Преображенський собор, що став усипальницею чернігівських князів. Згодом з’являється Єлецький (1076) і Троїцько-Іллінський (1069) монастирі та будується П’ятницька церква (XII ст.). Після руйнування Чернігова татаро-монголами 1239 р. місто занепадає і лише наприкінці XV ст. відбудовується Єлецький монастир і відновлюється Успенський собор. 1534 р. над Десною постає фортеця, яку нині уособлюють дванадцять бастіонних гармат на валу Дитинця.[9 с.210; 211]

                   З 1618 р. Чернігів переходить  під владу Речі Посполитої, за  п’ять років дістає магдебурзьке  право. Відновлюється Троїцько-Іллінський  монастир(1649), де реконструюється  Еллінська церква (1069) і постають нові: Введенська церква (1677), Троїцький собор (1695) і 58- метрова монастирська дзвіниця (1775). Також у 1069 р. були засновані Антонієві печери як печерний християнський монастир князем Святославом Ярославичем і відомим церковним діячем давньоруської доби – Антонієм Печерським. Згідно з літописом, монастир спочатку мав назву Богородичний ( монастир Божої Матері).

                  Під владою Московії наприкінці  XVII ст. Чернігів став одним з найбільших міст українського Лівобережжя. Зі світських споруд ті часи презентують будинки полкової канцелярії (XVII ст. , будинок Я Лизогуба) і Малоросійського колегіуму (1700), а серед культових – Катерининська церква (1715). З 1782 р. Чернігів – центр намісництва, а з 1802 р. – губернії. У старому місті збереглося чимало споруд XVIII-XIX ст., що роблять Чернігів північним туристичним центром країни.

                  Місто Ніжин на берегах річки  Остер відоме з літописів за 1147 рік, коли тут була фортеця  Чернігівського князівства, зруйнована 1239 р. Поселення відродилося на початку XVII ст. з будівництвом нової фортеці і згодом стало найбільшим полковим центром Лівобережжя. Ніжин прикрасили Миколаївський (1669) і Благовіщенський (1716) собори та низька інших культових споруд. 1820 р. в місті відкривається Гімназія вищих наук (згодом ліцей), а нині – Ніжинський педагогічний університет, названий на честь найвидатнішого свого учня – письменника Миколи Гоголя.

                  Новгород-Сіверський – князівська  столиця на високому березі  Десни – відомий з 1096 року. Місцевий володар Ігор Святославович 1185 р. здійснює невдалий похід проти половців, що став сюжетом видатного шедевра давньоруської літератури „Слово о полку Ігоревім” (1187). Після руйнування татаро-монголами (1239) Новгород-Сіверський відродився лише за часів гетьманської України, коли постали головні міські пам’ятки – найстарший Успенський собор (1671) і відновлений Спасо-Преображенський монастир. На його теренах будують Палатний корпус з Петропавлівською церквою (1693); надбрамна вежа (1699), мури і вежі, будинок настоятеля з церквою Святого Іллі, келії і бурса (XVII ст.). 1796 р. монастирський двір прикрасив Спасо-Преображенський собор. 1990 р. тут створено Історико-культурний музей-заповідник „Слово о полку Ігоревім”.[ 9 с.212]

                  Містечко Козелець на берегах річки Остер за часів гетьманської України було центром Київського полку, про що нагадує будинок полкової канцелярії (1760). Найвидатнішою місцевою архітектурною пам’яткою є величний собор Різдва Богородиці із дзвіницею (1766), започатковані графинею Н. Розумовською. За своєю пишністю і красою Козелецький собор не має рівних серед культових споруд середини XVIII ст. у всій Російській імперії. Родзинкою чудового храмового інтер’єру є грандіозний, у сім ярусів, різьблений позолочений іконостас.

                   Прилуки одне з найвідоміших міст України, яке широко розкинулося на берегах красеня Удаю. Місто відоме у світі визначними історичними і архітектурними пам’ятками, славними і трагічними історичними подіями, талановитими людьми.

                    Першу письмову згадку про „Прилук-город”  у 1085 році залишив київський князь Володимир Мономах. Він розповів синам про те, як уникнув сутички з ворогами під захистом фортеці Прилук-города і, зібравшись з силами, розбив ординців у період з 15 серпня по 8 вересня 1085 р.В козацькі часи у Прилуках постала неприступна козацька фортеця з валами і ровами, стінами та вежами, церквами й палацами, посадами міщан.

     Фортеця мала п’ять воріт або брам, на стінах стояли великі і малі гармати.

                     У справі розбудови міста найбільше зробив полковник Прилуцького козачого полку Дмитро Назарович Горленко. При ньому зміцнилася фортеця, були заселені селянами навколишні хутори, він сприяв ремеслам та торгівлі, опікувався церквами, школами й притулками, побудував у 1697 році новий собор Різдва, У Густині Миколаївську та Петропавловську церкви, відновив Іванівський (літній) та Дмитрівський (осінній) ярмарки.