Подорожі за часів Київської Русі

Міністерство  культури України

Харківська  державна академія культури 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

Подорожі  за часів Київської Русі 
 
 

Виконав: студент 2 курсу ф-ту культурології  групи 6-Т 

Поляков Віктор

Перевірила: Божко Л.Д. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Харків

2011

План 

1. Флот та морські походи за часів Київської  Русі

    а)  Початки мореплавства.

    б) Дніпровий флот.

    в) Перші походи на Чорне море.

    г) Походи Олега й Ігоря.

    д) Останній похід на Царгород. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    А)  Початки мореплавства.

    Плавба  в Україні була розвинена від  найдавніших часів. Українські землі  багаті на ріки: Дніпро з великими притоками - Прип’яттю та Десною та цілою мережею  другорядних рік і річечок, Дністер, Буг, Сян – все це були природні шляхи, здовж яких скупчувалося й  організувалося людське життя. Річка  на низині була найлегшою і найдоступнішою дорогою серед непрохідних пущ, і її спокійне плесо приманювало  до себе первісну людину. А рибальство у давніх часах було одним із головних джерел прожитку. Слов’яни здавна споруджували собі річні човни. Були це спершу видовбані  пні дерев – човни однодеревки. Ці однодеревки бували різного розміру, але деколи доходили до досить поважної довжини; на побережжі Балтійського моря знайдено такий однодеревний човен 15 м завдовжки.

    Візантійський імператор Костянтин Багрянородний оповідає, як дуже поширені були такі однодеревні човни на Дніпрі в половині X століття: „Підвладні Русі слов’яни, що звуться кривичі і лучани і інші слов’яни вирубують за зиму дерева на човни, обробляють і як прийде час, коли розтане лід, спускають їх у близькі озера. І як спустять у ріку Дніпро, ідуть цією рікою, приходять до Києва, витягають човни і продають Русі. А Русь купує самі кадовби, розбиває давні однодеревки, бере з них весла, уключини до весел та інший припас і споряджає нові”.

    Великий вплив на розвиток й поліпшення плабви у нас мали варяги. Вони були найславнішими  мореплавцями середніх віків, перетнули  всі європейські моря і могли  бути добрими вчителями слов’ян.

    Якої  величини були наші воєнні кораблі, можемо здогадуватися з того, скільки  людей вони в собі вміщали. Про  похід Олега на Константинополь  літопис пише, що в одному кораблі  вміщувалося 40 людей. Але про похід  Русі на Каспій у тому самому часі історики згадують, що кораблі мали по 100 людей  залоги (екіпажу). Очевидно кораблі  бували різних розмірів.

    Що  в нас були спроби витворити свій власний тип воєнного корабля, про  це свідчать оповідання літопису з 1151. р. Тоді йшла боротьба за Київ і князь  Ізяслав Мстиславич вжив кораблі  для оборони Дніпра на широкому просторі від Києва до устя Прип’яті. Літописець описує воєнні кораблі ближче: „Ізяслав особливо й дивно побудував лоді: гребців у них не було видати, тільки весла було видко, а людей  не видати, бо лоді були покриті дошками; і вояки стояли на горі у бронях і стріляли; а керманичів —було  двоє, один на носі, а другий при кермі, і куди хотіли, туди їхали, не повертаючи лодій”.  
 

    Б) Дніпровий флот.                                                                                             

    Руський флот тих часів була особливо розвинений на Дніпрі і на великих дніпрових  допливах. Вище навели ми оповідання Костянтина Багрянородного, як цей флот в X. віці творилася. З літописних згадок бачимо, що й пізніше плавба скрізь розвивалася. Древляни з Полісся до Києва за Ольги їздили човнами. Підчас нападу печенігів на Київ 968. р., на лівому боці Дніпра стояли лоді і прийшли на допомогу столиці. Володимир Великий  у похід на волзьких болгар перевозив  війська човнами. Ярослав Мудрий човнами спроваджував війська з  Новгорода Великого.

    Найбільша пристань для кораблів була під Києвом. Тут увесь час стояли на поготові човни для перевозу через Дніпро і завжди можна було переїхати  з одного боку на другий. Підчас різних походів кияни часто виїжджали  на човнах. Так наприклад., у походи проти половців на пороги 1068 і 1103 р., на зустріч князеві Юрієві 1150. р., в похід проти берладників  на Олешшя 1160. р. Флот бувала й на більших  притоках Дніпра; напр. 1041 р. Ярослав  виправився на Мазовше човнами, —мабуть  Прип’яттю, і далі річками і багнами  на Буг. Досить часто згадується про  човни на Десні.

    Цей річний флот виступав деколи в воєнному характері. Як вище було згадано, 1151. р. Ізяслав Мстиславович своїми кораблями  боронив лінії Дніпра і на ріці став до бою. Другий такий бій на воді відбувся під Черніговом 1160. р.: „билися за Десну завзято одні на конях, другі в насадах їздячи, і не пустили їх через ріку”.

    З Дніпра і його приток човни переправлялись не раз на інші ріки по т. зв. волоках. Це були місця, де лежали приготовлені кругляки, на яких можна було тягнути  човни від одної ріки до іншої. Найславніший волок був на дорозі від верхів’я Дніпра до Ловаті, на шляху, що йшов до Балтійського моря. Така переправа  коштувала немало праці, але вкорочувала  дорогу.

    Ще  важча - й найтяжча з усього - була переправа через Дніпрові пороги. імператор Константи Багрянородний  описує подорож торгового флоту  з Києва до Чорного моря; так  само виглядали й воєнні виряди.

    „У  місяці червні вирушають униз рікою  Дніпром (з Києва) і приходять  до Витичева - це город підвладний Русі. Ждуть там два або три дні, поки позбираються всі човни, рушають  і пливуть вниз тією рікою Дніпром. Насамперед приходять до першого  порога, що зветься Ессупи, — по руськи (тобто по-варязьки), а по славянськи це значить „не спи”. Цей поріг  вузький, по середині його скелі круті  та високі, стирчать як ті острови. Вода б’ється об них і піниться, та спадає звідтіль водоспадом, зчиняє великий  гук і страх. Тимто руси не наважуються  плисти посеред нього, але прибиваються недалеко, висаджують на суходіл людей, а інше знадіб’я залишають у човнах; тоді роздягаються, намацують ногами, щоб не наскочити на яку скелю, і так палицями пропихають човен - ці ніс, ті середину, інші керму. І з такою пильною обережністю між закрутами й берегами ріки проходять цей перший поріг. Коли проминуть цей поріг, забирають із берега решту люду й прибувають до другого порога, що по-руськи зветься Ульворсі, а по-слов’янськи Островуні прах (Островний праг), що значить „острів порога”. І цей подібний до першого, тяжкий, і непрохідний; знову висаджують людей і переводять човни, як і попереду. Подібним способом проходять і третій поріг, званий Геляндрі, що по-славянськи значить „гук порога”. Далі так само четвертий поріг, великий, званий по-руськи Аіфар, по-славянськи Неасит (Неясить), бо у скелях того порога гніздяться пелікани. При цьому порозі прибивають геть усіма човнами до берега, вибрані люди виходять стерегти їх і йдуть, держачи пильну сторожу від печенігів. Всі інші забирають із човнів речі, які мали з собою, ведуть невільників у кайданах суходолом шість миль, аж пройдуть поріг. Тут одні тягнуть волоком, другі на плечах несуть свої човни і переносять за поріг, і так спускають їх у ріку, кладуть свої речі і змову відпливають. Приходять до п’ятого порога, що зветься по-руськи Варуфорос, по-славянськи Вульніпрах (Вольний праг), бо він творить велике озеро, знову перепроваджують свої човни через закрути ріки, як при першому, і другому, порозі, і приходять до шостого порога, що зветься по-руськи Леанті, а по-славянськи Веруці (Вируючий), тобто „кипіння води”, і його подібним способом минають. Пливуть звідси і до сьомого порога, що зветься по-руськи Струвун, по-славянськи Напрезі (Напряжи), це значить „малий поріг”. Як пройдуть його, доходять до броду, що зветься Крарійський; туди херсоняни (з Криму) переходять із Русі, а печеніги на Херсонес; цей брід завширшки як гіпподром, а заввишки - наскільки очі можуть сягнути, і .наскільки долетить стріла, як стріляти відтіль сюди. Тим то на цьому місці сходяться печеніги і б’ються з Руссю.

    Як  минуть це місце, пристають до острова  св. Григорія (Хортиця), і на цьому  острові складають свої жертви, бо там стоїть превеликий дуб. Жертвують  живих птахів; навколо застромлюють стріли; інші жертвують хліб і м’ясо  і, що хто має, бо такий у них  звичай. За птахів кидають жереб  чи їх зарізати, чи пустити живих. Почавши  від цього острова руси не бояться  печенігів, аж поки йдуть до ріки Селини. Звідси рушають, пливуть чотири дні, аж поки доїдуть до лиману на усті ріки. Тут є острів св. Етерія. Коли приб’ються до нього, спочивають там два або  три дні, направляють свої човни, як є яка шкода в вітрилах, щоглах, кермі. Устя ріки, як сказано, має лиман, і йде він аж до моря, а коло моря є цей острів св. Етерія.

    3відси  пливуть до ріки Дністра і,  прибувши щасливо, знову спочивають. Вибравши добру годину, рушають  і приходять до річки, званої  Біла, там так само відпочивають, потім рушають і, приходять  до Селини, рукава ріки Дунаю.  І поки минуть ріку Селину, печеніги біжать поруч, і як  море, як то часто буває, кине  човни до берега, всі виходять, щоб разом відбиватися від  печенігів. Від Селини вже не  бояться нікого; йдуть до Болгарії  і приходять до гирла Дунаю.  Від Дунаю проходять до Конопи, з Конопи в Константинію, до  ріки Варни, від Варни ідуть  до ріки Дицини — все те  у болгарській землі. З Дицини  приходять в меземврійську країну, і таким чином аж сюди йде  ця бідолашна і страшна, тяжка  і трудна дорога”. 

    В) Перші походи на Чорне море.

    Наші  кораблі на Чорному морі з’явилися  вперше на переломі VIII й IX. століття. Докладніших  описів цих перших морських походів  не маємо, збереглися про них тільки скупенькі вістки в легендарних  житіях святих. Так десь перед 800. р, на побережжя Криму напав князь  Бравлин „дуже могутній”; він  руйнував усі міста від Корсуня (Херсонесу) до Керчі, десять днів добував  город Сурож (Судак), добув його, але  коли хотів пограбувати церкву св. Стефана, на нього найшла тяжка слабкість; аж коли звернув церквам пограбовані  скарби, здоров’я йому вернулося. В  тому самому часі якась інша ватага поруйнувала побережжя Малої  Азії від Мармурового моря аж по Синопу. Грецький літописець не шкодує чорних барв при описі наїздників: «Напали варвари - Русь, народ, як це всі знають жорстокий і немилосердний, що не знає ні трохи милосердя до людей. Скидаються на звірів своєю вдачею, нелюдські у своїх учинках, самим  виглядом виявляють вони жадобу крови, ні в чому втіхи людської не знають, тільки в убиванні... Вирубують немилосердно всіх, не вважаючи на стать, на роки, не жалують старих, не минають дітей, на .всіх разом погубну озброюють  руку... Руйнують церкви, поганять святощі... Аж у місті Амастрі при гробі  святого Юрія чудо спинило суворого воєводу, і він прийняв християнство.”

    Ці  перші походи обняли вже значні простори Чорного моря, і до них потрібні були більші морські сили. На жаль, про  склад і організацію тодішньої  нашого флоту побожні легенди  не переказали нічого реального.

    В 860. р. відбувся великий похід на Царгород під проводом київських князів Аскольда та Дира.

    Візантійський імператор Михаїл був тоді з військом у Малій Азії і столиця залишилася без опіки. Руський флот був великий: одні джерела подають двісті кораблів, інші - триста шістдесят. Русь пограбувала  околиці Царгороду, попалила передмістя, але сильно укріпленого міста  не пробувала добувати. На звістку, що імператор вертається з походу, князі наказали війську завернутися і „так цей народ із тріумфом вернувся до своєї землі”, писав про це венеціанський літописець. У якій небезпеці знайшлася тоді могутня столиця візантійських імператорів, про це барвистими словами оповідає костянитинопольський патріарх Фотій у одній зі своїх проповідей:

    „Чи пригадуєте ви собі той переполох, ті сльози й той зойк, що в них  попало місто в останнім одчаю? Чи пригадуєте ви собі ту темну і страшну  ніч, коли життя всіх нас збиралося  зайти з заходом сонця і  світ нашого існування мала проковтнути  глуха темрява смерті? Чи пригадуєте ви собі той час нестерпний, важкий, коли прийшли до нас варварські кораблі, дихаючи чимось суворим, диким, погубним; коли море тихо і спокійно розстелювало свій хребет, давало їм приємну і  легку плавбу, а на нас підіймало  суворі хвилі війни; коли вони плили  попри місто й виставляли .моряків  із мечами, немов погрожували місту  смертю від меча; коли вся людська  надія залишила людей, і місто  покладалося на єдину оборону  в Бога; коли переполох і темрява  опанували розум, й вухо прислухалося тільки до одної вісти: перелізли  варвари мури, опанували вороги місто?«  Пізніше греки склали легенду, що руський флот повернутися примусила  буря, яка зчинилася тоді, коли в  море вклали одяг Божої Матері...

    Г) Походи Олега й Ігоря.

    В 907 р. на Царгород ходив походом князь  Олег. Наш літопис оповідає, що руський  флот складалася з 200 кораблів, по 40 людей  у кожному; у війську були й  варяги і слов’яни з різних племен - поляни, древляни, сіверяни, в’ятичі, навіть дуліби й хорвати з далеких  західних земель. Греки замкнули царгородську пристань Суд і боронилися з мурів  города. „Олег вийшов на берег і  почав воювати і багато вбивства заподіяв довкола міста грекам: розбили  багато палат, попалили церкви, а бранців, що їх забрали були в полон, одних  посікли, других мучили, інших розстрілювали, а ще інших кидали в море; і  багато іншого лиха накоїла Русь грекам, як це вороги роблять”. Літопис подає  народній переказ, немов Олег казав  до кораблів поприроблювати колеса, що вітер дув у вітрила, і так, мовляв, флот в’їхав під місто. Тоді греки з князем склали мир.