Париж- культурна столиця світу

       Музей імпресіонізму розмістився в  скромному двоповерховому будинку в самому центрі Парижа-на терасі парку Тюїльрі. Будинок цей було побудовано в період Другої імперії. Музей був відкритий тільки в 1947 році, а в 50-ті роки він був відреставрований і переобладнаний.На першому поверсі музею розмістилися колекції творів Едуарда Мане, серед яких знаходяться і дві з його прославлених робіт-«Сніданок на траві» і «Олімпія». Саме вони викликали у свій час бурю обурення серед паризьких міщан і обивателів.

       На  першому поверсі Музею виставлені і полотна «живописця радості» Огюста Ренуара-«Дорога в траві», «Натурниця на сонці». Полотна Ренуара переходять і на другий поверх Музею. Крім них, тут виставлені картини Клода Моне, Пісарро, Сезанна, Вінсента Ван Гога, Поля Гогена та інших художників. І одним із шедеврів є картина К. Моне "« Враження "», що дала назву всьому напрямку імпресіонізму.

       Національний  Музей Мистецтв імені Жоржа Помпіду.

       У 1970-Е роки в Парижі був побудований  новий багатофункціональний культурний центр, який ознаменував собою новий етап у розвитку музейної архітектури. Екстравагантна конструкція Бобура  (так в побуті називають цей центр ) нагадує зовні величезну фабрику. Сталь, скло, складне переплетення червоно-синіх труб, прозорі галереї ескалаторів і переходів, якихось дивних металевих деталей, винесених назовні ... Бобур всередині позбавлений яких би то не було проміжних опор і стаціонарних стін, а всі його несучі елементи демонстративно виставлені назовні. Архітектура Бобура не закінчена і спеціально орієнтована на зміни в майбутньому.

       На  конкурс архітектурних проектів цієї споруди була подана 681 робота з 49 країн, а будували її за проектом італійця Ренцо Піано і англійця Річарда Роджерса.У центрі Помпіду знаходиться тепер головний паризький музей сучасного мистецтва, у ньому регулярно влаштовуються виставки.

       Багата  публічна бібліотека Бобура нараховує більше мільйона томів. На відкритих стелажах розставлені книги і журнали по всім галузям знань, на столах-апаратура для читання мікрофільмів. Великі збори діапозитивів, аудіо-і відеокасет, магнітних плівок із записом музичних творів доступні будь-якому відвідувачу. З тераси ресторану на останньому, шостому, поверсі відкривається ні з чим незрівнянна картина -Даху Парижа.

       Центр Помпіду ховає в своїх стінах не тільки бібліотеку і модульні виставкові приміщення. Тут є ще й кінотеатр і концертний зал, дитячий майданчик для ігор, кілька ресторанів і барів. У підвальних поверхах Центру розташувався Інститут дослідження координації акустики і музики, який представляє собою комплекс ультрасучасних акустичних лабораторій. Його концепція розроблена таким чином, щоб поєднувати оптимальні умови для акустичних досліджень з можливістю доступу широкої публіки в демонстраційний зал.У перші дні відкриття Центру в нього щодня приходили до 45000 відвідувачів. Незабаром він став головним атракціоном Парижу, обігнавши за відвідуваністю навіть Ейфелеву вежу.

       Орсе  – музей з вокзалу.

       Створення цього музею стало значною подією в культурному житті Франції. Найбільший вокзал Орлеанської компанії, що втратив своє функціональне значення, повинен був перетворитися "з вокзалу у музей" – в цьому полягала головна ідея його реставраторів і організаторів. Одним з головних завдань у реалізації цього проекту було не тільки зберегти вокзал в первозданному вигляді, але і включити його в сучасне життя, надати музею - вокзалу подвійну функцію, - як носія історичної пам'яті, так і сучасного справжнього явища.

       Знаменитий Паризький вокзал Орсе розташовувався в центрі Парижу – навпроти Лувру та Тюїльрі. Він був побудований архітектором Віктором Лалу до Всесвітньої виставки 1900 року. На думку багатьох критиків, вокзал став "лебединою піснею французкого модерна ". Вокзал Орсе вважався останнім досягненням техніки того часу, самим ультросучасним з усіх - він був свого роду апофіозом промислового століття.

       Все в ньому привертало увагу сучасників, величезний неф, величезна висота, циклопічні портики, годинник,що світиться. Крім всіх цих досягнень, вокзал був у вищому ступені функціональний. Проте з часом він перестав задовольняти прискорений ритм життя, до кінця 1960-х років вокзал занепав і пережив забуття. На зміну йому готувалося будівництво міжнародного готелю, в конкурсі на проект якого взяли участь найбільші архітектори того часу.

       Однак у 1937 році рішення про будівництво готелю було скасовано. Вокзал визнався історичним пам'ятником, і його купило міністерство культури Франції. Ось тоді і виникла ідея перетворити вокзал у Музей XIX століття. В ньому передбачалося створити музей мистецтв з новітньою експозиційної технологією, але з мінімальним зміною архітектури та структури самого вокзалу, його інтер'єру та декору.

       Ідея  створення такого музею знайшла  підтримку в особі президента Франції Жискар д'Естена, який і почав цю грандіозну роботу. За розробленою програмою новий Музей повинен був стати музеєм багатодисциплінарного - тобто включати в свої експозиції і демонструвати живопис, графіку, скульптуру, декоративні меблі, твори фотографії і зародження кіномистецтва, архітектури, містобудування, історичні та документальні матеріали - все, що відображає минулу епоху.

       Експоновані в Музеї Орсе твори мистецтва предстовляють собою один з видатних періодів французького мистецтва другої половини XIX - початку XX століття. Живопис представлено ​​полотнами Давида, Енгра, Делакруа, імпресіоністів, скульптура - творами Родена. Зал Родена вважається одним з найкрасивіших в Музеї Орсе, а досягається це дякуючи гармонійному співвідношенню трьох творів скульптора з архітектурою самого вокзалу.

       Наймаштабнішим приміщенням нового Музею став Великий Неф, в якому виставлені колекції скульптури.

       В глибині нефа розташувалися дві вежі, в яких експонуються твори "ар нуво". З терасами сусідять зали для експозиції творів живопису та декоративно - прикладного мистецтва. З одного боку - це зали Дом'є, Коро, Мілле, з іншого - Енгра, Делакруа, Дега, Гюстава Моро. У перетині нефа розташувалися зали Гюстава Курбе і декоративного мистецтва часів всіх Імперій.

       Кіно

       Історія французького кіно.

       Саме  у Франції народився кінематограф, коли 28 грудня 1885 року в салоні "Гран-кафе" на бульварі Капуцинів (Париж) відбувся перший публічний показ "Кінематографа братів Люмерів" . Можна сказати, що з того часу французьке кіно ніколи не було в занепаді і є одним з найвідоміших у світі, поступаючись лише Голлівуду.

       В початковий період свого розвитку французьке кіно було переважно трюковим. Важливу  роль для французького кіно відіграв Ж. Мельєс, залучивши до роботи в кіно видатних драматургів, акторів, та композиторів. До Першої світової війни Франція випускала близько 90 % світової кінопродукції.

       Після війни у Франції виник рух  проти використання кіно у комерційних  цілях. Рух очолили представники кіноавангарду. Ними створювалися кіноклуби які поширювали кращі досягнення світового кіно.

       Історія сучасного французького кіно

       Сучасне обличчя французького кіно сформувалося лише після Другої світової війни. Після  декількох антифашизьких стрічок  відбулися кардинальні зміни  у сторону гуманізму. Більшість  фільмів кінця 1950-х років мали розважальну тематику і були далекими від соціальних проблем. З 1946-го року, крім 1948-го та 1950, щорічно проводиться  Міжнародний кінофестиваль у Каннах. З 1976 проводиться щорічне нагородження національної кінопремії "Сезар". В кінці 1940 років та на початку 1950-х стали відомі такі зірки французького кіно як: Жерар Філіп, Жан Маре, Марі Казарес, Луі де Фюнес, Серж Реджані , Бріжіт Бардо (розпочавши кінокар'єру в 1952 році, вона здобула статус секс-символу та всесвітню популярність завдяки кінофільму «І Бог створив жінку» (1956).)та інші. Після війни також отримали світову славу екранізації французької класики: "Червоне та чорне"(1954), "Тереза Ракен"(1953). Та найбільш важливим вважають фільм А.Рене "Хиросима, кохання моє"(1959).

       Французька  нова хвиля.

       Французька  нова хвиля – напрямок кінематографу Франції кінця 1950-х початку 1960-х років. Першим фільмом цього напрямку вважають стрічку «Красень Серж» Клода Шаброля (1958р.)

       На  вершині "нової хвилі" французького кіно за короткий термін приходять  більше 150 нових режисерів, серед  яких найпомітнішими були : Жан-Люк Годар, Клод Лелуш,Клод Шаброль, Луі Маль. Інновації французької нової хвилі проникли у схожі напрямки кінематографу Європи, Японії ,США. Цей напрямок вплинув на таких режисерів як: Коппало, Де Пальма, Скорсезе, Поланський.

       Режисер Жак Демі зняв мюзикли відомі до сьогоднішніх днів : "Шербурські парасольки"(1964), "Дівчатка з Рошфора"(1967). 
В 60-70-ті роки світову славу здобули такі французькі актори як: Жана Моро, Жан-Луі Трентінян, Жан-Поль Бельмондо, Катрін Деньов, Ален Делон, Анні Жирардо, а таклж коміки Жерар Депардьє, Пєр Рішар. 
Сучасне обличчя французького кіно створюють режисери Люк Бессон, Жан-Пєр Жене, Франсуа Озон, та актори Жан Рено, Одрі Тату, Софі Марсо, Кристіан Клавє, Меттю Касовіц. Таким успіх французького кінематографу став можливим завдяки активні підтримці французької влади у розвитку та експорті кіно.

       Висновок 

       Париж, як і більшість великих міст, утворився  в результаті об'єднання декількох селищ, що мають власну історію, свій дух, свою чарівність. Заснований в III ст. до н.е. кельтами, що називали себе "паризіі", після 23 віків, це місто, що пережило поселення галлів, легіони Цезаря, нашестя варварів, династії і режими, змови і революції, перетворилося на одне з найкрасивіших міст світу.

       Париж різний, але для кожного він  несе щось особливе, своє те неповторне і вабляче, що примушує нас знову  і знову повертатися в це дивовижне  місто. У цьому місті є все - грандіозні бульвари і вузенькі вулички, величні монументи і невисокі будівлі середньовічних часів, всесвітньо відомі ресторани і маленькі затишні  кафе на тихих провулках. Кожен округ живе власним життям, лівий берег не схожий на правобережжі, а іноді і дві станції метро - як два різні світи.

          Література, яка використовувалась

Биржаков  М.Б. Введение в туризм. СПб.: Герда, 2004.

Жан-Мари Перуз де Монкло. Париж. Великие города мира. Слово,

2005.

Квартальнов В.А. Иностранный туризм. М.: Финансы  и статистика,

2007.

Кирнозе З. И.. Страницы французской классики. М.: Просвещение,

2005.

Комбо И. История Парижа. - М.: Издательство "Весь мир", 2005. - 176

с.

Немировская Л.З. Культурология. История и теория культуры: Учеб.

пособие. –

М.: ВСХИЗО, 2006. - 93 с.

Смирнов В.П. Франция в ХХ веке. - М.: Дрофа, 2007. - 352с.