Основні напрями туризму в Україні в повоєнний період

Не залишалося поза увагою і питання ефективного використання та збереження природно-рекреаційних і туристсько-екскурсійних ресурсів України.

У 1966 р. було створено Українське товариство охорони пам'яток історії  та культури, яке відіграло значну роль у виявленні, охороні, збереженні та пропаганді історико-культурних пам'яток. Було створено історико-архітектурні заповідники в Києві, Чернігові, Львові, Кам'янці-Подільському, Каневі, Луцьку, Острозі, Переяславі-Хмельницькому, Полтаві, Слов’яногірську та інших містах. На їх базі виникали цілі туристські комплекси, що ставали центрами формування туристсько-екскурсійних потоків.

Загалом у 50 -60-ті pp. відбувалося  не лише відновлення туристсько-екскурсійної справи, а й створення умов для  її подальшого піднесення.

3. Система організації туризму після світової війни:

Після Другої світової війни  швидко розвивалася потужна індустрія туризму зі своїми інститутами, масовим виробництвом туристичних послуг, різноманітними методами організації та управління.

Продовжувався розвиток та вдосконалення  світової транспортної системи. В кінці XX ст. найбільш розповсюдженим видом туристичного транспорту був автотранспорт (80 %). Популярним залишався, особливо в Західній Європі, залізничний транспорт; вкрай важливим він був у СРСР (в 1990-і рр. в країнах СНД), адже саме залізничним транспортом здійснювалося близько 75 % всіх перевезень в цьому регіоні. До 1940 р. подорожі на інші континенти здійснювалися,  здебільшого,  водним транспортом, де пасажирам І і II класів пропонувалась вишукана кухня і різноманітні розважальні програми. У другій половині XX ст. для подорожей на далекі відстані використовувався, найчастіше, повітряний транспорт. Попит на авіатранспорт був і залишається, порівняно з іншими регіонами, найбільш високим у Північній Америці, Європі та Японії, а також в окремих регіонах Азії. Міжнародний авіазв'язок між цими регіонами складає 75 % всесвітніх авіаперевезень. При аеропортах сконцентровано більшість представництв фірм з прокату автомобілів; як правило, вони належать до відомих у цій сфері мереж, найбільшою з яких є фірма НегІ2. Загалом у світі наприкінці XX ст. компаній з прокату авто налічувалось більше п'яти тисяч.

Регулювання міжнародних авіаперевезень здійснювали дві організації. Міжнародна організація цивільної авіації  була створена в 1944 р. в Чикаго, у  зв'язку з підписанням 52 країнами Конвенції з міжнародної цивільної авіації. В наш час до цієї організації входить більше 180 країн, а її діяльність координується ООН.

З 1945 р. на міжнародній арені діє  Всесвітня асоціація повітряного  транспорту, яка виникла ще в 1919 р. для регулювання міжнародного комерційного зв'язку та впровадження єдиних правил і процедур запровадження узгоджених тарифів на міжнародні пасажирські авіаперевезення.

В авіаперевезеннях в міжнародному туризмі в другій половині XX ст. активно  став використовуватись чартер, згідно якого туристичні фірми стали укладати контракти на оренду літака або частини його місць (блок-чартер), що спричинило здешевлення турів. У другій половині XX ст. в індустрії гостинності спостерігалися незаперечні успіхи. Сьогодні світова мережа готелів представлена багатьма засобами розміщення, які можуть задовольнити різні смаки. Тут є свої рекорди. Наприклад, в Амстердамі функціонує найвищий в світі «плавучий готель», він переміщується між причалами міста і створює ілюзію морської подорожі; найвищий наземний готель, у 73 поверхи, побудовано в Сінгапурі; підводний готель функціонує на дні Перської затоки; популярними стали бунгало на деревах і т. п.

Пожвавлення економіки в другій пол. XX ст. викликало трансформацію  готельної справи та індустрії приватних готелів в сучасну індустрію з різними формами власності та управління. Прикладом концентрації виробництва в готельній індустрії є виникнення готельних ланцюгів.  В організаційній структурі управління готелями у світовій готельній індустрії у 1950-і рр. сформувались дві основні моделі організації готельної справи.

Перша — модель Рітца, названа на честь швейцарського підприємця Цезаря Рітца. Готелі цієї моделі, здебільшого, були орієнтовані на європейські традиції вишуканості та аристократизму. На межі XX і XXI ст. ця модель в Західній Європі переживала кризу. За останню чверть минулого століття зі світового ринку готельних послуг зникло більше 2 млн. готелів у стилі «палас».

Друга модель, — реалізована в  готельному ланцюзі Holiday Inn, — пов'язана з іменем американського підприємця Кемонса Уільсона. Один із перших готелів Holiday Inn було побудовано в 1952 р. у США. В цій моделі робиться ставка на велику гнучкість в задоволенні потреб клієнта та стандартизацію послуг, незалежно від того, в якій в країні знаходиться готель. На межі XX і XXI ст. під контролем цього ланцюга перебувало більше 50 % готельних номерів світу.

Найбільша концентрація готелів зафіксована  у США та Західній Європі (70 %). За концентрацією готелів в одному місті має перше місце Лас-Вегас (США). Більшість готельних ланцюгів у світі також американські. Найвідоміші з них — West Inn i Hilton , які відносяться до класу «люкс». До ланцюгів середнього класу відносять Маrrіоtt, Ноlіdау Іnn, Sheraton.

Світовий простір, зокрема територію колишнього СРСР, освоюють не тільки американські готельні ланцюги, але й австрійський Маrco Роlо Ноtеls аnd Rеsоrts, французький Ассоr, британський Іntеr Соntinentaltels, гонконзький Nеw Wоrld/Rеnаіssаnsе Ноtels тощо. Но, в будівництві деяких готельних ланцюгів (наприклад, Нilton, Іntеr Соntinental) беруть участь авіакомпанії, що дає їм можливість вигідно вкладати капітал та збільшувати сфери впливу.

Для захисту професійних інтересів  працівників готельної індустрії  в ряді країн створені національні асоціації. Вони входять до Міжнародної готельної асоціації (МГА), яка координує розвиток готельної індустрії на міжнародному рівні. Важливим внеском МГА в розвиток міжнародного туризму було прийняття в 1981 р. міжнародних готельних правил, які визначили принципи взаємовідносин клієнта і адміністрації готелю, що не втратило своєї актуальності і в наш час.

Відбулися зміни і в ресторанному бізнесі. Зокрема, якщо на рубежі ХІХ-ХХ ст. престижні ресторани пропонували, здебільшого, французьку кухню, то в другій половині XX ст. з'явились розкішні ресторани, які стали пропонувати національні кухні. У 1959 р. в США відкрився перший ресторан, який запровадив нові традиції в ресторанному бізнесі, називався він «Чотири пори року», відрізнявся своїм сезонним меню, славився сучасною архітектурою та інтер'єром.

Важливою зміною у  сфері харчування туристів було створення ресторанів швидкого обслуговування. Одним із засновників цієї системи став Рей Крок, який в 1955 р. уклав контракт з братами Макдональдами, власниками ресторану гамбургерів у Каліфорнії, в результаті чого була створена мережа ресторанів швидкого обслуговування McDonald’s. З початку 90-х рр. збільшився ринок піцерій, які на межі XX і XXI ст. були сконцентровані в 3-х основних ланцюгах: Ріzzа Нut, Dominо Ріzzа, Littlе Саеsаr. Ресторани швидкого обслуговування, що утворюють відомі ресторанні ланцюги, стали до смаку багатьом туристам. В країнах на території колишнього СРСР функціонують, крім перелічених вище, такі відомі мережі ресторанів швидкого обслуговування, як японська «Фудзі» та китайська «Золотий дракон».

Туризм у другій половині XX ст. у розвинених країнах став масовим  і організованим. В деяких країнах поширені дві форми туризму: стихійна і організована. Більшість турів мала індивідуально спрямований характер. Асортимент видів туризму з кожним роком збільшувався і орієнтувався на широкий спектр попиту різних категорій населення. І хоча протягом XX ст., в цілому, першість була за культурно-пізнавальними видами туризму, в другій половині XX ст. помітно збільшився попит на комфортабельні круїзи, пригодницькі тури та екологічний туризм.

Особливим і дуже цікавим  явищем туристичного бізнесу другої половини XX ст. став таймшер.

Принцип таймшеру полягає  у тому, що ті, хто бажає регулярно відпочивати в розкішних умовах, можуть придбати право перебування у дорогих апартаментах протягом 1-3 тижнів на рік. Це вигідніше, ніж придбати у повну власність будинок біля моря. Власник таймшеру може не турбуватися про ремонт, охорону та комунальні платежі; крім того, ті, хто сплатив за таймшер, отримують можливість обмінюватися такими будинками (квартирами), відпочивати кожний сезон в іншому будинку. Таким чином, власники таймшеру стають членами своєрідного великого клубу.

Перша таймшерна система  була створена в 1974 р. у США — це RСІ. Вона, не володіючи жодним курортом, контролювала обмін відпочивальників та певні послуги. Наприкінці XX ст. в її базі даних налічувалося близько 300 курортів у 81 країні світу; до системи RСІ входили авторитетні клуби: Beverly HillsClub, Holliwood Mirage, Тhе Santа Вагbага Сlub (Канарські острови), Тhе Allen House Сlub (Великобританія) тощо.

В 1990-і рр. з таймшером  було пов'язано багато гучних скандалів, надійшло безліч скарг про недобросовісність роботи фірм, які продавали таймшери. Шляхом психологічного тиску під час презентацій, підробки документів та підкупу посадових осіб численні шахраї обманювали довірливих представників заможної частини населення. Особливо поширеними такі шахрайства були в Росії в середині 1990-х, а в останні роки XX ст. вони набули розповсюдження й в Україні.

Тим не менш, таймшер до кінця XX ст. залишався однією з популярних форм проведення дозвілля представниками «середнього класу» країн Європи та Америки. У 1999 р. кількість родин-власників таймшеру сягнула 3,5 млн. Найбільша кількість таймшерних курортів (понад 40 % від загальносвітової кількості) і кількість власників (1,4 млн. чол.) у 1999 р. була зафіксована у США.

У другій половині XX ст. будувалися 8-палубні круїзні гіганти, які  можуть одночасно приймати до 6200 туристів. Наприкінці XX ст. на ринку круїзів домінували грецькі, італійські, норвезькі, датські та британські компанії. Географія круїзних турів постійно розширюється. Розроблено круїзні тури по акваторіях всіх океанів і великих морів, не кажучи про навколосвітні круїзи. Щоб утриматись на ринку круїзів, компанії повинні бути інтернаціональними і мати матеріальну базу в багатьох регіонах. Наприклад, круїзні туроператори Р&О і Royal Carribian. Останній з цих двох компаній навіть належить острів у Карибському морі, який використовується для зупинок під час круїзу. На межі ХХ-ХХІ ст. стали будувати вже 14-палубиі круїзні лайнери.

В останні десятиліття XX ст. поширилися круїзи на підводних човнах. Наприкінці минулого століття в експлуатації знаходилося близько 50 підводних човнів. Про їх популярність свідчить такий факт: тільки в 1996 р. подорожі на підводних човнах здійснили більше 2 млн. пасажирів, а прибуток від цього виду подорожі склав близько 150 млн. дол. СІНА. У зв'язку зі збільшенням уваги громадськості до збереження природного середовища, у другій половині XX ст. стали більш популярними всі підвиди екологічного туризму.

Святкування 2000-річчя Різдва Христового привернуло велику кількість туристів до релігійних центрів християнства — Єрусалима, Віфлеєма, Риму та інших.

Наприкінці XX ст. більшість  туристичних компаній розвинених країн світу працювали за принципом: «Ми можемо вам запропонувати все, що ви побажаєте». Хоч подорож до Антарктиди, хоч політ у космос. Першим космічним туристом став у 2001 р. американець Денис Тіто, він заплатив за цей тур 20 млн. дол. США.

Новинкою для туристів у другій половині XX ст. стали тематичні  парки. Перший такий великий парк — Діснейленд — був побудований у 1954 р. в Анахаймі (Каліфорнія, США). У 1971 р. Діснейленд відвідали 100 млн. туристів, для яких у Каліфорнії було побудовано 26 готелів. В цьому ж році був побудований ще один Діснейленд — в Орландо (Флорида, США), потім у 1983 р. в Токіо і в 1992 р. під Парижем. Власником усіх названих парків є супергігант шоу-індустрії компанія Walt Disney Co.

В останній чверті XX ст. відбулися великі зміни в обсязі туристично-рекреаційних потоків, а також менш значні, але все ж таки суттєві зміни в їх спрямуванні. Лідируючими країнами-реципієнтами залишалися країни Європи, насамперед Західної. У 1989-1996 рр. кількість туристів, які відвідали європейські держави, збільшилася з 274 до 347 млн. чоловік. При цьому близько 90 % міжнародних туристів у Європі складали туристи з європейських країн — німці (близько 20 %), британці (10 %) та інші. Єдиною неєвропейською країною серед перших десяти туристоутворюючих для Європи були США. Серед головних причин такого високого рівня внутрішньо регіонального туризму були існування великої кількості країн і державних кордонів на відносно невеликій площі та першокласна мережа комунікацій. Рекреаційно-туристичні потоки в європейському макрорегіоні спрямовувалися, в основному, до центрів відпочинку Західної та Південної Європи (64,5 % усіх прибуттів до Європи). Такі особливості концентрації туристично-рекреаційних потоків були спричинені звичкою європейців проводити літні канікули та відпустки на середземноморських та атлантичних пляжах. Найбільшими туристично-рекреаційними центрами (за кількістю людей, які до них приїжджали) були Франція (60 млн. туристів у 1995 р.), Іспанія (близько 45 млн.), Італія (близько 30 млн.). Ненабагато менше туристів відвідали Великобританію, яка відома як центр насамперед освітнього, пізнавального туризму. На «зеленому туризмі» в Європі спеціалізувалися скандинавські країни та Ірландія.

Рекреаційно-туристичні потоки до Центральної та Східної  Європи складали в 1995 р. лише 22 % загальної  кількості європейських прибуттів.

Другим за масовістю  рекреаційно-туристичних потоків, що прибували у середині 1990-х рр., був макрорегіон Америка, до якого, за визначенням ВТО, входять Північна Америка, Центральна Америка,Південна Америка і острови Карибського басейну. У 1996 р. Америку відвідали 115,5 млн. чол., що склало 19,5 % загальносвітових прибуттів. У межах цього регіону лідирували з великим відривом від інших країн США (44 % прибуттів), багато людей їздили з рекреаційно-туристичними цілями також до Канади та Мексики. У Північній Америці був чудово розвинутий і внутрішній туризм. Лідерство США у прийомі рекреаційно-туристичних потоків пояснюється не лише великою кількістю та високою якістю в цій країні унікальних природних та історико-культурних об'єктів, але й високо розвинутою інфраструктурою, наявністю найбільшої у світі готельної та транспортної індустрії.