Організація відпочинку як цілісний комплекс послуг

В індустрії гостинності  та туризмі під анімаційною програмою  розуміють об'єднаний  загальною  метою  або  задумом  план  проведення  туристських, фізкультурно-оздоровчих  та  культурно-масових,  пізнавальних  і  аматорських занять.

Комплекс  прийомів  роботи  аніматора,  організація  цієї  роботи, використання  спеціальних  технічних  засобів  (об'єктів,  споруд,  інструментів тощо) є технологією  створення анімаційних програм.

Технологія  створення  і  реалізації  анімаційних  програм  для  молоді,  як система,  складається  з  декількох  взаємопов'язаних  підсистем.  Розглянемо кожну з  них окремо:

1.  Організаційна  –   організація  спільної  діяльності  анімаційної команди, економічного, технічного, рекламного відділів;

2.  Інструкторсько-методична   –  створення  і  розробка  сценаріїв заходів,  текстів   екскурсій,  підбір  спортивних  ігор  і  змагань, складання  маршрутів походів з подальшою розробкою методичних рекомендацій на основі узагальнення досвіду;

3.  Режисерська  –   розподіл  ролей,  складання   планів  репетицій, постановка  спектаклю, шоу; 

4.  Технічна  –  підготовка  технічних  засобів  (об'єктів,  споруд, інструментів тощо), майданчика  (сцени) для анімаційних заходів,  реквізиту, декорацій. 

Реалізація анімаційного проекту залежить від професійної  майстерності постановника і режисера анімаційної програми в сфері  туристської діяльності, що визначається умінням знаходити найбільш оптимальні, прийнятні способи впливу на особистість  туриста, задоволення його потреб і  інтересів на основі застосування універсальних, придатних для різних організаційно-економічних  умов  методів,  які  представляють  собою  визначені  закономірності,  стійкі  і надійні правила функціонування технологічного процесу.

Для  створення  анімаційної  програми  недостатньо  лише  розбиратися  в законах  її  драматургічної  побудови.  Необхідно  знати  і  точно  розуміти можливості  кожного  виразного  засобу,  вміти  використовувати  можливості методів художнього монтажу, ілюстрування, театралізації гри. За допомогою цих  методів  створюється  (з  проекту  переходить  у  реальну  конструкцію) анімаційна програма, у  якій вирішуються соціально-педагогічні  і психологічні завдання. Розглянемо методи:

1.  Художній монтаж  – творчий  метод, який  передає   думку  автора сценарію, його  ідею, бачення світу; вимагає професійної  підготовки фахівця,  а  також   визначеного  рівня  його  життєвого  досвіду, культури;

2.  Ілюстрування – як  показ змісту і форми інформаційного  матеріалу; 

3.  Театралізація  –   поєднання  пластики,  звуків,  кольору,  мелодії  в просторі  і  часі,  що  розкриває   образ  у  різних  варіаціях,  які проходять    їх  через   єдину  „наскрізну  дію”  програми.  Метод покликаний  створити  видовищно-активну  ситуацію,  при  якій кожний  присутній  буде  активно  реагуючим  глядачем,  а  не пасивним споглядальником;

4.  Ігровий метод –  найбільш вдало сполучає інформаційно-логічний  та інформаційно-образний  початки,  що  синтезують  свідомість, педагогіку, мистецтво і творчість. 

Сполучення даних методів  дозволять глибоко і повно  розкрити і втілити в практиці  анімаційні  програми,  що  створюють  передумови  для  розвитку туристської  діяльності.

Основна сутність характеризуючи дозвілля це:

-         звільнення від зобов’язань;

-         можливість вибору дозвіллєвих занять;

-         гедоністичність дозвілля (створкння настрою).

Одним із основних завдань  аніматорів є формування у рекреантів доброго життєрадісного настрою. Дозвіллєва сфера тісно пов’язана з знанням педагогіки, психології, історії, географії.

Форми дозвіллєвої діяльності:

-         концерт;

-         конкурсна програма;

-         фестиваль;

-         танцювальні вечори;

-         музична вітальня;

-         любительські об’єднання;

-         клуби за інтересами;

-         молодіжні клуби;

-         сімейні клуби;

-         розважально-ігрові програми;

-         комплексні заходи;

-         ігротека;

-         більярд;

-         казино;

-         кінозал;

-         тематичні вечори.

У багатьох випадках культурно-дозвіллєве середовище цілком визичається діяльністю. Прикладом такого роду може бути театральний спектакль з акторами на сцені, декораціями, костюмами, із залою для глядачів і т. ін. Це усе створює особливу якість певного культурно-дозвіллєвого простору. Діяльнісне освоєння людиною різних культурно-просторових ситуацій і вплив цих ситуацій на її поводження і діяльність є, мабуть, центральною проблемою віднощення до культурно-дозвіллєвого середовища.

У певному культурно-дозвіллєвому оточенні людина поводиться по-особливому: активно переживає й оцінює це оточення, виробляє до нього емоційне відношення, зберігає в пам'яті його образи, наділяє його різними асоціаціями і символами. Людина сприймає оточення, в якому перебуває і з яким взаємодіє, у нерозривності зв'язків усієї цілісності культурно-дозвіллєвого середовища як системи. Якщо людина зосередить свою увагу на предметі мистецтва для того, щоб його оцінити, то вона свідомо, підсвідомо або несвідомо сприймає його в системі зв'язків з іншими предметами, дією, часом, який розгортається в культурно-дозвіллєвому середовищі.

Специфічними ознаками культурно-дозвіллєвого середовища є предметність і просторовість. За цими ознаками культурно-дозвіллєве середовище наповнюється змістом предметних мистецтв: художнього та рекреаційного дизайну. До просторових видів мистецтв культурно-дозвіллєвого середовища відносяться: мистецтво інтер'єра, виставочне мистецтво, музейне мистецтво, мистецтво ансамблю й т. ін. Проміжне місце займають прикладні і декоративні види мистецтв, які, у свою чергу, включають такі підвиди: мистецтво свят, карнавальне мистецтво, різні святкові ходи і т. ін. До спеціалізованих утворень можуть бути віднесені пластичні мистецтва, народні мистецтва, оформлювальні мистецтва: декоративна, прикладна творчість народні й художні промисли та ремесла.

Предметно-просторове оточення в культурно-дозвіллєвій установі, яке насичене творами мистецтва і відповідає дизайнерському задуму високого художнього рівня, не може завжди являти собою культурно-дозвіллєве середовище. Щирий зміст воно здобуває лише тоді, коли людина включається в художнє життя цього предметного простору. Лише у взаємодії з людьми предмети мистецтва, усе культурно-дозвіллєве середовище ніби одухотворюється і починає жити.

Без людей, без людини, без  діяльнісного початку культурно-дозвіллєве середовище являє собою неживий предметно-художній простір. Виходячи з цього, дозвіллєві програми установ культури повинні бути орієнтовані на різні форми участі людини в художньому житті. Ігрове розуміння занять, елементи театралізації, реальне або внутрішнє, духовне включення людини в хід спектаклю або концерту, емоційне переживання у виставочних залах і таке інше створюють ситуацію сюжетно-рольового поводження людини. Це дає людині можливість усвідомити, що вона може змінитися, стати кращою.

Ще однією важливою умовою удосконалювання діяльності сучасних центрів дозвілля є знання специфічних особливостей сприйняття культурно-дозвіллєвого середовища. Сприйняття можна розглядати як почуттєвий образ зовнішніх характеристик предметів і процесів матеріального світу, що безпосередньо впливають на людину.

Гармонійність культурно-дозвіллєвого середовища зумовлюється дотриманням основних критеріїв її сприйняття й оцінок:

а) усвідомлення (людиною) себе в культурно-дозвіллєвому середовищі, здатність орієнтуватися в ньому, у його культурному значенні; самооцінка, яка виражається у відчутті спокою, упевненості, натхненності, комфорту, ідентифікації себе з естетикою даного культурно-дозвіллєвого середовища;

б) власна естетична оцінка, яка спричинює почуття радості, здивівання; образ культурно-дозвіллєвого середовища, його естетичне наповнення визначає відчуття причетності не тільки до культурно-дозвіллєвого середовища, а й до зовнішнього, навколишнього середовища - будинку, міста, краю;

в) оцінювання соціальної значимості культурно-дозвіллєвого середовища включає: усвідомлення значимості історичного культурного минулого, сучасності, пам'ять про події і людей, пам'ятники культури, мистецтва, почуття гордості, поваги і самоповаги, відчуття причетності до культури, мистецтва й історії;

г) оцінка практичної зручності і психологічного комфорту, мікроклімату культурно-дозвіллєвого середовища, що, в свою чергу, формує загальне уявлення про міру взаємної відповідності (або невідповідності) рівня культури людини і культурно-дозвіллєвого середовища.

Культурно-дозвіллєві програми, які розраховані на масову аудиторію, завжди породжують різні ігрові форми поводження як наслідок сприйняття інших присутніх людей як персонажів дії. Це можуть бути групи й окремі знайомі і незнайомі люди. Самітність у публічних заходах не виключає, а скоріше підсилює рольову діяльність.

У наш час йде розвиток позитивних тенденцій по створенню  культурно-дозвіллєвого середовища, адекватного сучасним соціально-культурним потребам суспільства. Створення нових типів установ культури таких, як соціально-культурних центрів і центрів дозвілля, пов'язане з якісними змінами потреб населення. У таких установах культури з метою утворення позитивного культурно-дозвіллєвого середовища повинно гарантуватися: висока якість наданих населенню культурних послуг; постійне відновлення і розширення форм дозвіллєвої діяльності; демократичність умов включення особистості в активну культурну діяльність.

Таким чином, основні функції  сучасного центра дозвілля, які визначають його внутрішню структуру, безпосередньо  пов'язані з феноменом культурно-дозвіллєвого середовища і можуть бути виражені такими напрямами своєї діяльності:

- організація і забезпечення умов для проведення культурного дозвілля у всій його повноті і розмаїтості відповідно до потреб, інтересів і можливостей усіх груп населення;

- розроблення і поширення  нових технологій дозвіллєвої діяльності, взаємодія з іншими типами установ культури, відпочинку, спорту для забезпечення ефективності, якості й інтенсивності роботи всієї сфери дозвілля в цілому;

- апробація, відпрацьовування і впровадження нової техніки, які розробляються промисловістю для їх використання в сфері дозвілля;

- виділення приміщень для фізкультурно-оздоровчого дозвілля в складі клубу;

- об'єднання різних видів розважальних програм (танцювальних, атракціонних, комп'ютерних і т. п.);

- пристосування існуючих будівель, спочатку не призначених для утворення культурно-дозвіллєвого середовища: реконструкція житлових будинків, особняків, дозвіллєвих споруд, використання дворів і т. ін.;

- використання паркових зон, непроїзних вулиць, які прилягають до клубних територій;

- створення спеціалізованих клубів: туристів, молоді, любителів тварин, філателістів, нумізматів тощо, організація аматорських клубів і студій, дискотек, виставок.

Отже, культурно-дозвіллєве середовище як самокоштовне явище являє собою органічну єдність предметного оточення і процесу діяльності, активної участі в ньому людини і несе в собі певне значеннєве навантаження. Культурно-дозвіллєве середовище є чинником активного формуючого впливу на людину. Створюючи стійке культурно-просторове середовище, дозвіллєві установи в цілому формують певне емоційне відношення до навколишнього середовища, і до діяльності людини в цілому. Таким чином, культурно-дозвіллєве середовище виступи в ролі простору для діяльності, де здійснюються переживання ціннісного стану, що виявляє собою культуру і духовні цінності. Це, в свою чергу, є основою особистості і її способу життя.

Створення культурно-дозвіллєвого середовища установами культури - це розроблення культурних, виховних програм і в кінцевому результаті - ситуацій діяльності в цьому середовищі. У цих установах предметне, культурно-дозвіллєве середовище завжди повинно формуватися з урахуванням конкретних занять. Людина, знаходячись у контакті з культурними цінностями ніби переноситься в пережитий світ і в той же час зберігає свідомість своєї присутності в реальному світі.

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Аванесова Г.А. Культурно-досуговая деятельность: Теория и практика организации: Учебное пособие для студентов вузов /       Г.А. Аванесова. – М.: Аспект Перс, 2006. – 236 с. 
2. Байлик С.І. Організація анімаційних послуг в туризмі: навч. посіб. / С.І. Байлик, О.М. Кравець. – Х.: ХНАМГ, 2008. – 197 с.
3. Бочелюк В.Й. Дозвіллєзнавство: навч. посіб. / В.Й. Бочелюк,         В.В.Бочелюк. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 208 с.
4. Ведмідь Н.І. Організація дозвілля туристів: навч. посіб. /                Н.І.Ведмідь, С.В. Мельниченко. – К.: Київ. нац. торг-екон. ун-т, 2008. – 85с.
5. Гаранин Н.И. Менеджмент туристской и гостиничной анимации: учеб. пособ. / Н.И Гаранин., И.И. Булыгина. – М.: Советский спорт, 2004. – 128с. 
6. Килимистий С.М. Анімація в туризмі: навч. посіб. /                       С.М.Килимистий. – К.: Вид-во ФПУ, 2007. – 188 с.
7. Курило Л.В. Теория и практика анимации: Ч. 1. Теоретические основы туристкой анимации: учеб. пособ. / Л.В. Курило; Российская международная академия туризма. – М.: Советский спорт, 2006. – 195 с. 
8. «Педагогічні та рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля» І.В. Смаль, В.В. Смаль /Міжнародна науково-практична конференція/ Київський національний університет культури і мистецтв /4-6 червня 2004 р.