Організація культурно-пізнавального туру до Іспанії

Курсова робота на тему: Організація культурно-пізнавального туру до Іспанії

ВСТУП

Туризм в Україні є важливою економічною гілкою. Щороку Україну відвідують понад 17 мільйонів туристів (18,9 млн. іноземних громадян у 2006), насамперед з Росії та Східної Європи, а також Західної Європи та США.

Актуальність теми роботи пов’язана з тим, що у наш час сфера екскурсійно-пізнавального туризму активно розвивається і у світі, і в Україні, тому актуальним є розгляд тенденцій розвитку  туризму у наш час та якісне обслуговування його учасників.

Іспанія – країна-мозаїка. Вона складається з материкових і острівних частин. Провінції та узбережжя володіють відмінним одне від одного обліком та характером. Навіть розташовані поруч курортні містечка відрізняються одне від одного: один може бути побудований на березі затоки і радує пальмовою набережною та широкими пляжами; інший дивиться на море з високих скель, вибираючись крутими схилами по крутих вулицях-східцях; третій - перетворений в елегантний яхт-клуб з фешенебельними готелями і ресторанами.

Значення географічного розташування на відгородженому від європейських сусідів гірським бар’єром Піренеїв Піренейському півострові, між Атлантичним океаном і Середземноморським морем, з багатьма зручними природними гаванями визначило специфіку Іспанії, на розвиток якої також подіяло сусідство з Африкою.

Мета курсової роботи – розробка екскурсійно-пізнавального туру, а саме по Іспанії екскурсійно-пізнавального характеру.

Завдання курсової роботи полягає в тому, щоб розробити вступну теоретичну частину, розробити схему маршруту, програмне забезпечення туру, зробити маркетингове дослідження та рекламну стратегію, розробити ціну вартості туру та зробити документальне оформлення туру, також зробити висновки.

Об’єктом курсової роботи є екскурсійно-пізнавальний туризм у Іспанії, а предметом курсової роботи є тур.

Розділ 1. Тур, як основний продукт діяльності туристичних підприємств

1.1.           Основні поняття туризму

Згідно із Законом України "Про туризм" сутність основних термінів туризму визначаються так:

Туризм - тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю;

Турист (мандрівник) - особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь - якої оплачуваної діяльності та з зобов'язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін;

Туристична діяльність - діяльність з надання різноманітних туристичних послуг відповідно до вимог цього закону та інших актів законодавства України;

Екскурсійна діяльність - діяльність по організації подорожей, що не перевищують 24 години у супроводі фахівця - екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам'ятками історії, культури, природи, музеями, з визначними місцями тощо;

Туристичні ресурси - сукупність природно - кліматичних, оздоровчих, історико - культурних, пізнавальних та соціально - побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста;

Суб'єкти туристичної діяльності - підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг;

Туристична індустрія - сукупність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів;

Туристичні послуги - послуги суб'єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно - рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів;

Туристичний продукт - комплекс туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі;

Туристський ваучер (путівка) - документ, що підтверджує статус особи або групи осіб як туристів, оплату послуг чи її гарантію і є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг;

Тур - туристична подорож (поїздка) за визначеним маршрутом у конкретні терміни, забезпечена комплексом туристичних послуг (бронювання, розміщення, харчування, транспорт, рекреація, екскурсії тощо);

Керівник туристської групи - особа, що є представником суб'єкта туристичної діяльності і виступає від його імені, супроводжує туристів, забезпечує виконання умов договору про надання туристичних послуг, володіє фаховими знаннями про країн (місцевість) перебування, і, як правило, мовою країни перебування або загальнозрозумілою там мовою;

Гід (екскурсовод) - особа, яка володіє фаховою інформацією про країну (місцевість) перебування, визначні місця, об'єкти показу, а також мовою цієї країни чи мовою іноземних туристів, яких приймають, або загальнозрозумілою для них мовою, надає екскурсійно-інформаційні, організаційні послуги та кваліфіковану допомогу учасникам туру в межах договору про надання туристичних послуг. Гід-індивідуал здійснює свої функції лише на підставі ліцензії;

Ліцензія на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг - спеціальний дозвіл, що підтверджує право його власника на здійснення відповідного виду або комплексу видів діяльності, визначених цим Законом та іншими актами законодавства України;

Сертифікат відповідності - документ, що підтверджує якість туристичних послуг та їх відповідність конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.

Деякі поняття не знайшли визначення у Законі України "Про туризм":

Туроператорська діяльність - діяльність  з  формування, просування та реалізації туристичного продукту, яка здійснюється на основі ліцензії юридичною особою або індивідуальним підприємцем;

Турагентська діяльність - діяльність з просування та реалізації туристичного продукту, яка здійснюється на основі ліцензії юридичною особою або індивідуальним підприємцем;

Туризм внутрішній - подорожі в межах України громадян, які постійно проживають в Україні;

Туризм виїзний - подорожі громадян, які постійно проживають в Україні, в іншу країну;

Туризм в'їзний - подорожі в межах України громадян, які не проживають в Україні постійно;

Туризм соціальний - подорожі, що фінансуються із коштів, які виділяються державою на соціальні потреби;

Туризм самодіяльний - подорожі з використанням активних засобів пересування, які організовуються туристами самостійно;

Просування туристичного продукту - комплекс засобів, спрямованих на реалізацію туристичного продукту (реклама, участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, організація туристичних інформаційних центрів продажу  туристичного продукту, видавництво каталогів, буклетів тощо);

Туристична путівка - документ, який підтверджує факт передачі туристичного продукту;

Туристичний ваучер - документ, який встановлює право туриста на послуги, що входять в склад туру, і підтверджує факт їх отримання.

Туристична індустрія - це сукупність засобів транспорту, розміщення, об'єктів харчування, розваг і пізнавання оздоровчого, спортивного, ділового та іншого призначення, що входять до організацій, які здійснюють туроператорську та турагентську діяльність, а також організацій, що надають екскурсійні послуги та послуги гідів перекладачів.

Туристична індустрія складається з матеріально-технічної бази, забезпечує зайнятість значної кількості людей і взаємодіє практично з усіма галузями національної економіки. У більш широкому розумінні туристичну індустрію можна визначити як міжгалузевий самостійний комплекс, який складається з:

-         пасажирського транспорту (залізничний, повітряний, водний, автомобільний);

-         різноманітних спеціалізованих туристичних підприємств, організацій та підприємств різних галузей, що не мають чітко вираженого туристичного характеру (транспортного машино – та автомобілебудування, паливної промисловості, капітального та шляхобудування, місцевої промисловості з вироблення сувенірів, харчової промисловості, галузей сільського господарства);

-         широкої сфери послуг, якими користується турист (інформаційні мережі, зв'язок, радіо, телебачення тощо).

У своєму функціонуванні туристична індустрія опирається на матеріально - технічну базу (МТБ). До неї відносяться туристичні фірми (туроператори та турагенства), готелі, мотелі, кемпінги, туристичні бази, підприємства харчування і торгівлі, автотранспортні підприємства, пункти прокату туристського обладнання та інвентарю, бюро реалізації туристичних путівок, контрольно -порятункові служби, туристичні клуби, станції тощо.

1.2.           Структура та територіальна організація індустрії туризму

Виробництво турпродукту є основною функцією індустрії туризму, яка, як міжгалузевий комплекс, підвладна дії всіх сучасних процесів, притаманних світовому господарству. Сучасна світова економіка на межі ХХ-ХХІ ст. характеризується процесом глобалізації, що полягає перш за все в певній єдності виробничої сфери, але розповсюджується й на інші сфери життя, формуючи відповідний життєвий стандарт. Процес цей ґрунтується на поступальному русі науково-технічного прогресу, прояви якого відбиваються в усіх аспектах життєдіяльності: це техніка і технології, засоби пересування і комунікації, планувальні особливості й архітектура поселень, облаштування помешкань, насиченість їх складними технологічними приладами тощо. Новітні технології сприяють інтернаціоналізації економіки, її «над державності», що знаходить прояв у формуванні різних економічних союзів, в інтеграційних процесах. Розробка та впровадження новітніх технологій, що забезпечують стійкі позиції на світовому ринку, потребують значної концентрації діяльності, тобто виробничих потужностей і капіталу, та забезпеченості кадрами відповідної кваліфікації. Тому сучасній економіці притаманні процеси централізації діяльності та концентрації капіталу, що в поєднанні з міграцією робочої сили сприяє процесу глобалізації. На розвиток індустрії туризму і туристичного ринку пропозиції справляє значний вплив загальний перебіг процесів на світовому ринку послуг та його регіональні прояви. Слід зазначити, що своєрідність прояву глобалізаційних процесів на національних ринках (глокалізація), відтворена у різнорідності форм їх територіальної організації, є одним з найскладніших і найактуальніших питань географічних досліджень світового господарства, суспільно-географічних досліджень ринкових процесів. Світовому ринку послуг, як складовій світогосподарської системи, притаманні всі процеси, викликані глобалізацією суспільного життя. Світове господарство на сучасному етапі є динамічною інноваційною системою, що базується на циклічній зміні товарів та їх груп в індустріальній економіці. Відповідна циклічність прослідковується й на ринку послуг і полягає в хвилеподібному поширенні інновацій та інноваційних технологій у сфері послуг, в їх перебігу з країн, що становлять соціально-економічно розвинений Центр до країн Напівпериферії та Периферії. До того ж дедалі цей процес відбувається все динамічніше. Динамізм посилюється постфордистськими тенденціями в організації виробничого процесу, зокрема, переходом від великих підприємств, що випускають в значному обсязі стандартну продукцію до дрібносерійного виробництва спеціалізованої і диференційованої продукції. Постфордистська схема організації виробництва стимулює світогосподарські зв'язки, інтенсифікує діяльність на світовому ринку як «вглиб» (в напрямку поглиблення спеціалізації, що знаходить свій прояв у проведенні стратегії «нішевої економіки»), так і «вшир» (у напрямку освоєння нових ринків у різних регіонах та країнах світу). Ця система підтримується та заохочується світовою фінансовою системою, якій з 80-х років XX ст. притаманні процеси дерегуляції - зняття жорсткого державного контролю за фінансами. Наслідком дерегуляції стало формування єдиного світового ринку капіталу, діяльність якого (кредитні ставки, обмінні курси валют, правила зовнішньоекономічної діяльності тощо) не залежить від національних фінансових систем та політичної кон'юнктури окремих країн. Тобто, Функцію контролю над фінансами все більшою мірою став виконувати сам капітал. Переважні функції розпорядника цим капіталом перебирають на себе транснаціональні корпорації (ТНК) - фінансово-промислові групи, процеси кооперації між складовими яких сприяють їх діяльності як суб'єктів світового господарства, підвищують відкритість національних економік, впливаючи на міжнародний поділ праці. Таким чином, світове господарство функціонує на основі міжнародного поділу праці між національними економіками та транснаціонального поділу праці, що склався внаслідок конкуренції ТНК. Основною рушійною силою світового господарства є не стільки міждержавна торгівля, скільки світові потоки капіталу у формі прямого інвестування, які переважно управляються ТНК. Ринку фінансів притаманна концентрація в світових фінансових центрах, представлених «світовими містами». «Світові міста» є вузловими елементами територіальної структури світового господарства, що сформувалися внаслідок його глобальної транснаціоналізації як центри контролю та управління інтеграційними світогосподарськими процесами. Переважна фінансова та технологічна роль ТНК надає їм можливість створення стратегічних альянсів у найважливіших сферах світової економіки і на будь-яких територіях, посилюючи глобалізаційні тенденції, в тому числі й на основі інтегрованого інформаційного простору. Інтеграційні процеси підсилюються розвитком нових комунікаційних технологій, виникненню яких в свій час сприяла саме потреба прийняття швидких управлінських рішень на основі аналізу великих масивів інформації, внаслідок чого виникла індустрія інформації як інтелектуальна галузь економіки. Якісним зрушенням в бік глобальності комунікаційних систем став запуск з 60-х років XX ст. супутників задля комерційних телекомунікацій. Це прискорило розвиток інформаційно-залежних видів бізнес-діяльності, таких як фінансова, надання ділових послуг тощо. Подальше впровадження скловолоконних технологій, що збільшили обсяг, покращили якість і прискорили передачу інформації, і їх використання в трансконтинентальних комунікаціях створили єдиний інформаційний простір, прискоривши процеси глобалізації світового господарства, його територіальну структуризацію. Таким чином, глобалізація в сучасних географічних дослідженнях світового господарства розглядається як процес розширення меж інтернаціоналізації до загальносвітових, підвищення ступеня взаємозалежності держав, наслідком чого є формування глобального ринку. Проявами глобалізації є зростання взаємозалежності національних ринків, розмивання національно-державних економічних кордонів, що впливає на економічну безпеку країн, створюючи нові геополітичні реалії, транснаціоналізація світового господарства, зростання ролі фінансових центрів в управлінні світогосподарськими процесами. Глобалізація в той же час не відміняє основ функціонування ринку на конкурентних засадах, навпаки, глобалізаційна модель розвитку світового господарства передбачає вільний перебіг капіталу між країнами відповідно до кон'юнктури ринку: з країни зі слабкими конкурентними перевагами до країни, що може забезпечити стабільність високої норми та маси прибутку.

Суб'єктами глобального ринку, таким чином, є держави, ТНК та міжнародні організації, що здійснюють координуючу роль в сфері міжнародного поділу праці. Вони здійснюють регуляторну політику в світогосподарських зв'язках - держави на протекціоналістських чи неоліберальних засадах, ТНК на підставі власних маркетингових стратегій, міжнародні організації на засадах міжнародних норм та угод. Регулятором глобального ринку є перебіг та акумуляція капіталу. Саме каскадна акумуляція капіталу (його перебіг з країн-лідерів з високим рівнем економічного розвитку і розвиненим ринком капіталу до країн-послідовників з дещо нижчим рівнем і т.д.) є підставою диференціації національних ринків та ієрархізації форм просторової організації світового господарства. Дослідники (Ю. Шишков, Н. Мироненко, Б. Яценко та інші) зазначають, що сучасне світове господарство являє собою ярусну, багатополюсну та асиметричну (внаслідок нееквівалентності обміну) систему.

Динамізм, диверсифікація та реструктуризація сфери послуг є результатом як проведення державної політики (часто протекціоналістської для багатьох галузей третинної сфери), так і транснаціоналізації: серед 500 провідних ТНК світу, які щорічно визначаються журналом «Fortune» за обсягами річного прибутку, біля 50% спеціалізуються в сфері послуг. Обіг світового ринку послуг постійно зростає, складаючи зараз майже чверть вартості світового експорту. На нього припадає також 40% прямих інвестицій в світі. Відповідно зростає й чисельність зайнятих, бо більшість робочих місць створюється саме в сфері послуг. Простежується загальна тенденція прямої залежності між рівнем розвитку окремої країни, часткою сфери послуг у ВВП та часткою зайнятих у сфері послуг: чим вищий рівень економічного розвитку, тим більш розвиненим є національний ринок послуг, тим більшу роль він відіграє на світовому ринку послуг, оскільки може продукувати послуги, що виступають товаром міжнародної торгівлі.

Для світового ринку послуг характерне постійне зростання обсягів діяльності. За останні двадцять років обсяг експорту послуг виріс майже у 4, а імпорту - у 3,6 рази, розвиваючись практично рівноцінно. Стабілізація темпів росту в останнє десятиріччя, після значних коливань 70-80-х років XX ст., може свідчити про певну впорядкованість на ринку послуг, яка на даному етапі закріпилась і в певних геопросторових формах поляризованої світогосподарської системи.
У структурі експортних операцій світового ринку послуг переважають транспортні та туристичні.

На транспортні послуги, що включають оренду (фрахт) транспортних засобів, які здійснюють перевозку пасажирів та вантажів, і комплекс супутніх послуг з обслуговування в портах(навігаційне, технічне обслуговування,розвантажувально/навантажувальні роботи, зберігання тощо) припадає майже чверть загальних обсягів діяльності. Майже третину світової торгівля послугами становлять послуги, пов'язані з мандрівками населення в ділових та особистих цілях. Тобто, можна стверджувати, що на ринок туристичних послуг, з урахуванням транспортної складової, припадає майже 40% обсягу світової торгівлі послугами. Картосхема «Ринок, послуг (експорт)». Картосхема «Ринок послуг (імпорт)» На світовому ринку послуг домінують економічно розвинені країни. Так, на долю восьми розвинених країн (США. Велика Британія, Франція, Німеччина, Японія, Бельгія, Нідерланди, Італія) припадає 2/3 світового експорту послуг і понад 50% імпорту. При цьому цікавим є співвідношення товарів і послуг в експортно-імпортних операціях цієї групи країн: на США та Велику Британію припадає 30% світового експорту послуг і тільки 20% експорту товарів. Сфера послуг цих країн, а також Швейцарії, Австрії, Бельгії, Гонконгу та ряду інших орієнтована переважно на експорт, про що свідчить співвідношення частки експорта й імпорта послугу ВНП. У той же час значна частка послуг в експорті не є прерогативою розвинених країн. В ряді країн, що розвиваються, послуги також складають значну частку їх експорту, що почасти перевищує 50%. На країни, що розвиваються, та країни перехідної економіки припадає 24% вартості світового ринку послуг і ще 1% надають міжнародні організації.