Лижний туризм

                                                                    Зміст

1.Характер і техніка руху туриста-лижника…………………………………………………2

2.Рух по рівнині…………………………………………………………………………………………...3

3.Рух у лісі…………………………………………………………………………………………………....4

4.Турист-лижник у поході……………………………………………………………….………..…6

5.Кріплення………………………………………………………………………………………………….7

6. Профілактика захворювання та  техніка безпеки…………………………………….8

7.Список літератури……………………………………………………………………………………..9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Лижний похід значно відрізняється від пішого способу пересування та побуту і вимагає більшої організованості і підготовленості як юних, так і дорослих мандрівників. Він також потребує більш ретельної підготовки.             

 Значну роль  відіграє погодні умови, а також,  сезонність.              

 Під час лижного походу вихідного дня, а також тривалого періоду (якщо ваша відпустка співпадає із зимовими або весняними канікулами ваших дітей) ви маєте можливість потрапити в місця, труднодоступні влітку, зміцнити здоров'я, одержати достатнє фізичне навантаження і загартувати організм, збагатитися неповторними враженнями.             

 Оздоровлюватися  необхідно і це можна реалізувати  займаючись не лише спортом,  а й вилазками на прогулянки, походи чи катання на лижах.  Перспективи на Закарпатті більше  ніж достатньо і нам це відомо  краще за інших !             

 Гори оточують  нас з усіх сторін, тому актуальність, популярність лижного спорту  ніколи не зменшиться, не говорячи  вже про його занепад чи  зникнення.              

 Здоровий  і цікавий – лижний туризм, але серйозний і небезпечний,  тому, всім хто бажає займатись,  чи вже займається мають знати  про деякі особливості цього  виду розваг.

Характер  і техніка руху туриста-лижника. Характер і особливості руху в лижному поході чи подорожі залежать від багатьох факторів: від рельєфу, умов руху, стану снігового покрову, наявності доріг, від фізичної й технічної підготовки учасників. Усе це визначає режим, швидкість, темп і ритм руху. Туристи-лижники йдуть, лижнею один за одним. Колону очолює, а отже й прокладає лижню, фізично міцний і витривалий підготовлений турист. Він також вибирає напрямок і підтримує такт руху, посильний для найслабшого учасника походу в подорожі. Час від часу його змінюють Інші фізично підготовлені лижники. При такому русі швидкість, залежно від згаданих чинників, коливатиметься в межах 2—8 км на годину, а протягом дня туристи долатимуть 15—20 км.          

 Керівник  групи, як правило, йде за  направляючим і стежить за  станом кожного учасника, а в складних умовах руху, орієнтування чи вибору напрямку очолює колону, щоб правильно визначити дії групи. Дистанцію в колоні витримують залежно від рельєфу і видимості. На відкритій рівнині інтервал між лижниками становить 2—3 м, на спусках  і важкій місцевості  10-15 м.             

 Щоб похід або подорож пройшли успішно, в передпохідний тренувальній період туристи мають опанувати цілий ряд технічннх прийомів, техніку прокладання лижні, різні способи руху на рівнині, спуски і підйоми в горах, повороти і пересування в лісі, подолання приводних перешкод тощо.    

          Туристи-лижники в основному застосовують двокроковий і чотирикроковий хід, а також одночасні ходи. До навперемінного двокрокового ходу вдаються при русі по будь-якій місцевості. Одночасний двокроковий хід виправдав себе на рівнині при доброму ковзанні. Одночасний безкроковий і одночасний однокроковий ходи - застосовують на рівнині при доброму ковзанні, а при поганому— на спусках. Навперемінний чотирикроковий хід доцільний на глибокому снігу, пря поганому ковзанні, коли поштовхи палицями дають малий ефект.             

 Розглянемо  окремі способи і технічні прийоми руху детальніше.              

 Рух по рівнині. Якщо маршрут проходить дорогою, рівною сніговою цілиною, то група з найменшою затратою сил прокладає лижню. На готовій лижні і по неглибокому снігу вдаються до ковзних кроків. Коли ж сніг глибокий і пухкий або часто провалюється під лижами (після снігопаду і морозу), застосовують ступаючі кроки так званий спосіб переступання. При цьому лижу щоразу пересувають якнайдалі вперед і поступово переносять до неї вагу тіла.             

 Той, хто  прокладає лижню, йде попереду  не більш як 1—2 хв залежно від товщини снігового покрову, або робить наперед обумовлену кількість кроків і міняється бездодаткової команди. Він сходить з лижні, пропускає групу і стає або перед замикючим турисом, або вперед тими учасниками  походу,  які  не  беруть участі у прокладанні лижні. Якщо група нечисленна, час прокладання лижні кожним учасником трохи збільшується, зате зменшують швидкість руху.             

 Лижня повинна  бути вузькою, по можливості  прямолінійною і проходити через найзручніші для руху місця.                                                                               

 На рівнинній місцевості  туристів нерідко підстерігає  небезпека хуртовини. Раптово налетівши, вона часом не вщухає кілька діб. Крім переохолодження організму хуртовина може спричинитися до втрати орієнтування. Варто один раз помилитись — і визначити місце свого перебування до кінця хуртовини буде неможливо. Тому рухатися в хуртовину вкрай небезпечно. Продовжувати рух слід лише в тих випадках, коли не можна розраховувати на захисток і зупинка небезпечна.                                                                      

 Коли виникла  потреба послати кількох чоловік  для розвідки шляху чи за допомогою, то вони обов'язково повинні мати з собою набір спорядження, що дозволило б самостійно перечекати негоду.             

 Рух у лісі. Найбільшою перешкодою для руху в лісі є глибокий   сніг. Тому треба вибирати такі ділянки, де глибина лижні буде найменшою. На снігу завглибшки понад 0,5 м торувати лижню з рюкзаком дуже важко, і тому слід якнайчастіше змінювати направляючого.              

 Напрямок у лісі визначають за компасом. Як правило, компас знаходиться в туриста, котрий не бери участі в торуванні лижні. Враховуючи поправки за компасом, він коригує рух ведучого командами : «Ліворучі», «Праворуч!».                                                         

           Рух через водойми. Якщо маршрут проходить через річку або Озеро, туристам слід пам'ятати, що в цих місцях можуть бути ділянки з тонким льодом. Вони розташовані в гирлах приток або витоків, а також біля берегів над пустотами, що утворилися внаслідок зниження рівня води. Такі місця треба обходити, орієнтуючись на стежки або прокладену лижню.             

 На березі  вибирають надійне і зручне  місце виходу на лід. Ведучий повинен ударами палиць перевірити міцність льоду і весь час стежити за його станом. Дотримуючи дистанції 6—10 м, на лід виходить решта учасників походу або подорожі. Обминаючи джерела, гирла приток і витоків, ідуть по найміцніших ділянках льоду. Слід остерігатися йти вздовж імовірної течії на озері або бистрини на річці. Обминаючи прогалини чи ополонки, доводиться переходити від одного берега до іншого. Якщо до того ж течія швидка і глибина велика, то є небезпека провалу під лід. В такому разі туристи повинні переходити льодові мости у зв'язці.             

 Коли ведучий  на поверхні криги виявив воду, він повинен подати команду всім учасникам розійтися і ковзним кроком обминути небезпечне місце.             

 Рух у горах.  Пересуваючись у гірській місцевості, слід якнайефективніше використовувати рельєф, вдаючись до найрізноманітніших прийомів гірськолижної техніки.             

 Низ долин  та ущелин, гірські луки, долинні  льодовики, фірнові поля дуже часто бувають відносно рівними. Тому лижники використовують навперемінний хід без великого виносу рук і з коротким ковзним кроком. Якщо місцевість ,має незначний ухил, то вдаються до одночасного трикрокового ходу. Із збільшенням схилу переходять на одночасний безкроковий хід, енергійно відштовхуючись обома палицями.             

 При рухові  під ухил туристи додержують  дистанції 80—100 м, а на ділянках з лавинонебезпечними схилами — до 150—200 м. При цьому збільшують і швидкість.                      

 Підйоми. На  коротких пологих схилах найдоцільнішим  є ступаючий крок з припліскуванням лиж. Це збільшує їх зчеплення зі снігом. Такі схили можна долати під прямим кутом, на відміну від довгих і стрімких, де вдаються до руху по діагоналі або зигзагами.             

 На пологах  схилах повороти виконують переступанням,  на крутіших — махом.             

 Круті (понад  30°) схили можуть бути лавинонебезпечними, тому краще уникати таких місць. Якщо ж обминути їх не можна, то треба рухатися так, щоб   не підрізати сніг лижнею  (це може спричинити до сходу лавини). У таких випадках доцільно скористатися каиуса-ми або іншими пристроями і долати схили під прямим кутом.             

 Підйом «ялинкою» і  «напівялинкою» застосовують на коротких крутих ділянках маршруту.             

 Підйом «драбинкою»  на крутих (до 50°)' схилах найбільш  надійний, але наповільніший.             

 Лижі в учасників  походу або подорожі повинні  мати металеву окантовку. Канти  під час руху по схилу, особливо  по твердому фірку або міцному касту, запобігають зісковзуванню, отже, вберігають туриста від можливого зрину зі схилу.              

 Будь-які підйоми завжди  стомлюють. Тому треба вміло  чергувати рух і відпочинок. Спинившись  для перепочинку на крутому  схилі, палиці ставлять перед собою і спираються на них плечовими суглобами. На пологому схилі палиці ставлять за спиною і на них відгинають рюкзак.             

 На дуже крутих або  небезпечних схилах для перепочинку  готують спеціальну площадку. Знімати  рюкзак тут треба з допомогою  товариша — інакше можна втратити рівновагу і зірватися зі схилу.             

 Спуски. Готуючись до  спуску, слід насамперед перевірити  і ретельно припасувати спорядження, бо саме тут найчастіші випадки падінь, поломок лиж, травм тощо. Центр ваги рюкзака має бути якнайближче до поперека. Рюкзак закріплюють поясним ремінцем, щоб він не переміщався на спині і не порушував рівноваги, особливо на поворотах. Трос лижного кріплення треба зачепити за бічну скобу вантажної площадки. Перевіряють, чи притиснуті п'яти черевиків до площадки лиж. Стоячи на місці, пробують, яке ковзання, і протирають захисні окуляри.             

 Трасу спуску намічає  керівник походу або подорожі. Якщо весь спуск не проглядається,  то вибирають дорогу до місця  зупинки, звідки можна визначити дальший шлях. Усі туристи спускаються одною дорогою, щоб мати змогу подати своєчасну допомогу на випадок біди.             

 Спуск, як правило,  виконують у високій або середній  стійці. У низькій стійці долають  горби, а також спуски в лісі  під гіллям. Важкий рюкзак перешкоджає  вийти з низької стійки, тому  нерівності на схилі треба обминати, а якщо це неможливо, то зменшити швидкість.              

 Під час спуску у  високій або середній стійці  напівзігнуті ноги розводять на ширину ступні, одну для більшої стійкості висувають на півстопи вперед. Голову підводять, а руки згинають у ліктях. Переходячи в низьку стійку, руки переводять уперед. М'язи ніг не напружують — ноги виконують роль ресора. Коліна напівзігнуті. Якщо треба зменшити швидкість, то випрямляють корпус, збільшуючи тим самим опір повітря, що гальмує рух.

Турист  – лижник у поході

У поході на шляху туриста-лижника  постають холод, вітер, глибокий сніг, примушує поспішати зимовий короткий світловий день. Отакі умови вимагають від кожного члена туристської групи хорошої загартованості, фізичної і технічної підготовленості.             

 З метою загартування  організму і підготовки до  походу привчайте дітей і себе  перебувати довгий час на морозі, дихати холодним повітрям не  застуджуючись. Для цього спершу треба холодною водою полоскати рот і ніс у домашніх умовах (вранці та ввечері перед сном), мити ноги холодною водою. Після зарядки спочатку обтиратися змоченим у холодну воду рушником, а згодом обливатися холодною водою до пояса і приймати холодний душ.              

 Вплав холоду і холодної  води — це гімнастика для  судин шкіри і підшкірних тканин, надзвичайно корисна для організму і необхідна для виховання «холодостійкості».              

 Якщо ви готуєтесь  до тривалої мандрівки, проведіть два-три 8—10-годиних походи вихідного дня з максимальним перебуванням на відкритому повітрі. Проводячи тренування під час одноденного або багатоденного походу, дотримуйтесь правил особистої гігієни. На привалах одягайте самі і надягайте на дітей теплі куртки, інший теплий одяг, аби не застудити організм. При температурі повітря нижче —15 °С, зустрічному вітрі на відкритій місцевості будьте особливо уважними шодо переохолодження і відмороження: адже після довгочасових виснажливих переходів у кінці дня туристи стають більш піддатливими до простудних захворювань Особливу узагу звертайте на ноги, які з більшою вірогідністю піддаються відмороженню. Головною причиною цього є взуття, що намокло від снігу. При інтенсивній роботі тепло від ніг передається шкірі черевиків, при цьому зсередини вона зволожується від конденсації парів, а зовні — від таяння снігу на поверхні, тому ноги намокають і дуже швидко замерзають. Щоб черевики не намокали, просочіть їх спеціальними мазями, будь-яким несолоним тваринним або рослинним жиром, попередньо почистивши їх від пилу і бруду і просушивши.