Курортное хозяйство

На південний схід від Свидовця між Чорною Тисою і Білою Тисою лежить Чорногірський масив. Це – найвища частина Закарпаття й України. Чорногора найменше розчленована ерозією, має круті схили, на яких поширені льодовикові форми рельєфу. Тут знаходяться і найвищі вершини Українських Карпат – гори Говерла (2061 м), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногірський (2022 м), Петрос (2020 м).

Південніше Свидовця і Чорногори лежать Рахівські гори, або Гуцульські Альпи. Для них характерні круті, місцями стрімкі схили, гострі скелясті гребені й вершини, глибокі долини. Амплітуди відносних висот досягають 1000 м. Найвища вершина – гора Піп Іван Мармароський (1936 м). Збереглися рештки льодовикових цирків, на схилах трапляються обвали, виникають зсуви.

На північ від Полонинського хребта лежить Верховинський хребет, який р. Ріка розділяє на масиви Бескиди і Горгани. Хребти Горган тягнуться на південний схід від верхів'я Ріки. Вони мають гострі вузькі гребені, круті схили з кам'янистими осипами. Горгани глибоко розчленовані річковими долинами. Висоти збільшуються із заходу на схід від 1400 до 1700 м і більше. Найвищі вершини – гори Братківська (1788 м) та Попадя (1742 м). Бескиди лежать на північний захід від верхів'я р. Ріка і мають нижчі висоти (1000-1300 м), м'які обриси поверхні, пологі схили і куполоподібні вершини. Верховинський хребет називають ще Вододільним, бо він є головним вододілом карпатських рік. Знижені місця хребта є зручними перевалами.

Верховинський хребет відділяє від Полонинського Верховинська долина, а від Свидовця і Чорногори – Ясинська улоговина. Ці форми рельєфу мають висоти 600-800 м над рівнем моря і є наслідком поздовжніх розломів земної кори.

На південь від Полонинського хребта лежить поздовжня Тур'я-Боржавська (Берзне-Ліпшанська) долина, яка відділяє його від Вигорлат-Гутинського (Вулканічного) хребта. Останній розчленований долинами рік Уж, Латориця, Боржава, Тиса на окремі масиви – Вигорлат, Маковиця і Синяк, Великий Діл, Тупий, Гутин. Їх висоти сягають 800-1000 м, найвища вершина – гора Бужора (1085м). Хребет є пасмом згаслих вулканів з рештками конусів, які чергуються з плоскими поверхнями лавових плато. Південні схили хребта переходять у смугу невисоких передгір'їв, які поступово знижуються у бік Закарпатської низовини. Між масивами Великий Діл і Тупий лежить Іршавська улоговина, створена ріками Іршава та Боржава. В її південній частині поширений ярково-балковий рельєф, який виник внаслідок вирубування лісів і неправильної оранки схилів.

Південно-західну частину області займає Закарпатська (Притисинська) низовина, яка є частиною Середньодунайської рівнини. Північна її межа починається від м. Ужгород і звивистою лінією пролягає через Середнє, Мукачеве, Сільце і Рокосів. Поверхня низовини в основному плоска (100-120 м над рівнем моря) із слабким нахилом з північного сходу на південний захід. Незначний спад поверхні і невелика глибина річкових долин утруднюють поверхневий стік, тому в деяких місцях проходить процес заболочування; при сильних зливах і таненні снігу в горах знижені місця нерідко затоплюються водою.

На фоні одноманітної рівнинної поверхні Закарпатської низовини на північний схід від м. Берегове піднімається Берегівське вулканічне горбогір'я. Заокруглені вершини горбів мають абсолютні висоти 180-367 м, а відносні – 65-250 м. Окремі ("острівні") вулканічні, гори знаходяться також на південний схід від Мукачевого та на схід від Виноградова (Чорна Гора висотою 565 м).

Закарпатська низовина на схід від с. Рокосів переходить у вузьку (3-1,5 км) долину р. Тиса (т.з. "Хустські ворота"), якою з'єднується з Верхньотисинською улоговиною. Рельєф тут погорбкований, відносні висоти над долинами рік – 150-300 м. Біля м. Солотвина в місцях виходу на поверхню соленосних відкладів поширені форми соляного карсту – гострі скелі, зубчасті гребені, карові утворення, лійки. Біля містХуст і Тячів височать ерозійні горби-останці.

Рельєф Закарпаття дуже різноманітний і має значний вплив на життєдіяльність людей. Схили гір вкриті цінними лісами, на вершинах є багато полонин, які служать пасовищами для худоби. В міжгірних долинах і на низовині, захищених від холодних вітрів, розкинулись найбільші поселення, сади, виноградники, поля.

В Закарпатський області спостерігається ряд процесів, пов'язаних з рельєфом, які негативно відбиваються на умовах життя і діяльності людей. Це – селі, зсуви, осипи, обвали, площинна і лінійна ерозія. Водокам'яні і грязекам'яні селеві потоки виникають на схилах під час танення снігу в горах та злив, а також у невеликих гірських потоках, що у верхів'ях рік Уж і Боржава, та в ярах на передгір'ї Вулканічного хребта.

Зсуви поширені в Ясинській і Верхньотисинській улоговинах, на масиві Свидовець і Полонинському хребті. Вони завдають значної шкоди шляхам сполучення і населеним пунктам. Обвально-осипні процеси характерні для найвищої частини гір – Горганів, Свидовця і Чорногори. Вони особливо посилюються в місцях лісовирубок; відновлення лісового покриву тут стає неможливим. В Чорногірському і Свидовецькому масивах спостерігаються снігові лавини.

Ерозійні процеси поширені в передгір'ях Вулканічного хребта і на схилах Полонинського і Свидовецького хребтів (вибоїни, яри).

Посилення сучасних ерозійних, селевих, обвально-осипних, зсувних процесів викликане діяльністю людини: вирубуванням лісів, неправильною оранкою схилів тощо.

Основну частину водних ресурсів Закарпаття становлять річкові стоки. Води наявних озер і деяких штучних водойм за кількістю незначні. Вся територія Закарпаття є водозбором бассейну р. Тиса (притоки р. Дунай), яка бере початок у гірських лісах Рахівського району (р. Біла та Чорна Тиса). Тиса має протяжність близько 220 км на території Закарпаття. Вона приймає на території області притоки таких річок як Боржава, Ріка, Теребля, Тересва, Чорна і Біла Тиса, а води рік Латориця й Уж, що також формуються на території області, впадають у річки Лаборець і Бодрог, а далі – у р. Тиса вже за межами України. На рис. 2.3 приведено карту гідрографічної мережі в Закарпатській області. На цій же карті приведено характеристику ландшафтів- водозборів основних річок області. Гідрографічна мережа області налічує 9 426 річок і водотоків різного рівня. Серед них: 4 річки (Тиса, Боржава, Уж, Латориця) мають довжину понад 100 км, 153 річки довжиною більше 10 км, 2 030 річок довжиною менше 10 км. Загальна довжина річок у області – 19 793 км. Середня густота річкової мережі становить 1,7км/км2,що в чотири рази перевищує цей показник по Україні.

Середній багаторічний водний баланс Закарпаття і інших західних областей та в цілому по Україні приведено в таблиці (2.1).

Таблиця 2.1 Середній багаторічний водний баланс

Загальний стік західних областей складає понад 35% стоку всіх рік України, а половина з нього припадає на річки Закарпаття, хоча його площа становить лише 2,1% площі держави.

Частина цього стоку формується на румунській, угорській, словацькій територіях бассейну р. Тиса. Так, ріки Вішеу та Іза з румунської території впадають в р. Тиса вище м. Тячів, ріки Красна та Самош із угорської території також впадають у р. Тиса в низинній зоні (вище м. Чоп), а річки Убля й Улічка зі словацької території є правобережними притоками р. Уж поблизу смт. В.Березний.Загало м ріки, що формуються в Українських Карпатах, належать до трьох великих річкових басейнів, а саме р. Вісла, яка впадає в Балтійське море та рік Дністер і Дунай, які впадають у Чорне море. Річки Закарпаття мають типово гірський характер: русла мають значний ухил, швидку та бурхливу течію (до 3-5 м/с), незначну глибину (0,5-1,5 м). Так, р. Чорна Тиса має нахил 19 м/км, потік Говерла 75 м/км, ріка Брустурянка – 100 м/км. В середньому за рік спостерігається до 20 піків підняття рівня води в річках Закарпаття. Влітку живлення рік відбувається в основному за рахунок дощів, навесні – снігове і дощове, восени – дощове і підземне.

Ширина долини гірських річок залежить від рельєфу території (рис.2.3). Питома водність на 1 людину у Закарпатті значно перевищує середньоукраїнські показники. Водночас, в області відчутна нестача води, особливо для забезпечення населення. Однією з причин цього є великий річний стік води, яка переважно транзитом скидається через територію області у р. Тиса й далі в р. Дунай. Протягом року цей стік дуже нерівномірний. Майже 75% стоку припадає на весняні і осінні паводки і тільки 25% – на інші періоди року.

У гідрологічному відношенні на стік дуже впливає стан і ландшафт території водозбору, характеристику якого приведено на (див. рис. 2.3). Для водозбірної території верхів’я басейну р. Тиса характерним є гірський ландшафт і значна залісненість території. Гірський ландшафт впливає як на перебіг атмосферних процесів (інтенсивність дощів, снігопадів тощо), так і на темпи стоку, розподіл водних ресурсів по території (через мережу гірських долин). Він також впливає через вертикальну поясність на формування ґрунтів та на продуктивність рослинного світу, тобто на екологічний стан гірських комплексів. Залісненість і стан лісів (які також тісно пов’язані з вертикальною зональністю, а в теперішній час значною мірою й з господарською діяльністю) впливають на формування клімату та на регулювання атмосферних опадів. Науковцями Карпатської дослідної станції на гірському лісогідрологічному стаціонарі поблизу м. Свалява встановлено, наприклад, що стиглі букові ліси затримують (і випаровують) на могутніх кронах бучин до 25% опадів, а вічнозелені смерекові деревостани – аж 37% від кількості опадів. Звичайно, решта опадів потрапляє під намет дерев і подальша їх участь у процесах транспірації, випаровування, переводу в ґрунтові стоки залежить від стану підстилки і ґрунту, від крутизни схилів, від кількості й інтенсивності опадів і т. ін. Важливо, щоб не формувався (або був незначним) поверхневий стік, який на знеліснених територіях може перевищувати 60% загальної кількості опадів, тоді як на заліснених майже не виражений або незначний (до 3%). Тобто заліснені території зменшують поверхневий стік у багато десятків разів (до 70 разів), навіть під час зливових дощів – у 10-20 разів. [3, с. 371]Лісова підстилка є надійною губкою для переведення поверхневого стоку в ґрунтовий та захистом від ерозійних процесів. Підстилка здатна акумулювати в 10-15 разів більше води за свою вагу. Ось одна з причин того, чому законодавством України з 2006 року заборонено використання тракторного трелювання та транспортування деревини в лісозаготівельній практиці. русла річок. Особливістю гірських річок є значна кількість твердого стоку, який транспортується по руслу річок у вигляді гальки та розмитої глини (завислі мулові та піщані частинки). По їх дну, особливо в паводки, переноситься велика кількість наносів. Останні змінюють русло річок, утворюють загати, зменшують їх пропускну здатність. Потужність твердого стоку знаходиться в прямому взаємозв’язку з еродованістю земельних площ лісового та сільського господарства, станом річкових долин (особливо берегів річок) тощо, тобто є вкрай небажаним. Для території Закарпатської області, як і всього регіону Карпат, характерна підвищена кількість опадів, яка до того ж дуже нерівномірно розподілена як у часі, так і по території. Найбільше опадів у гірській частині області, яка займає близько 75% її території. Тут в середньому за рік випадає 900-1400 мм опадів, тоді як у низинній частині області – 600-700 мм. В окремі роки, роки високої водності, опади в горах досягають 2400 мм, тобто дві середньорічні норми. В окремі місяці може випасти 250-400 мм опадів при нормі 70-120 мм, а в окрему добу зливові дощі можуть перевищувати місячну норму опадів протягом доби. У такі періоди можливі паводки й інші природні процеси (селі, зсуви тощо), яким сприяє значне перезволоження території. розподіли

Опади бувають дощові, снігові або змішані. Формування річкового стоку за рахунок снігових опадів у Закарпатті також має свої особливості, які пов’язані з великими коливаннями в часі кількості опадів і температури. Максимальні води в сніговому покриві формуються в кінці лютого при щільності снігу 0,2-0,4 г/см3. У багатосніжні роки висота снігу в горах може досягати 200 см, а в гірських долинах – до 80 см. Особлива роль тут належить полонинам і приполонинським лісам, від стану яких суттєво залежить регулювання стоку. На території області це – гігантський акумулятор вологи на площі близько 80 тис. га. За оцінками науковців водорегулююча здатність 1 га приполонинського лісу еквівалентна 10 га лісових площ нам нижчих висотних рівнях, а підвищення лісистості в водозбірних басейнах річок на 1% збільшує водність річок у меженний період на 9,0-11,9 мм тобто збільшується водорегулююча здатність лісу.

Більшість приток річок області формується в гірській зоні, де ухили території і швидкість води в руслах відносно великі (до 6 м/с). Проходження великої маси води під час паводку має велику руйнівну силу при таких швидкостях. Це спричинює бокову та донну ерозію русел водотоків, а в надзаплавних терасах – руйнування комунікацій, будівель тощо. Найбільші модулі стоку характерні для гірських річок. Наприклад, у верхів’ях річок Тересва, Шопурка, Мокрянка середньорічний поверхневий стік з 1 км2 площі складає понад 1 млн. м3 води (40 л/с), а в середньогір’ї цей показник складає 400-700 тис. м3. На одного жителя області середньорічний стік становить понад 7 тис. м3, тоді як у середньому по Україні всього 1,1 тис. м3. Якість поверхневих вод за екологічною оцінкою вважається високою (близька до якості природних вод) у верхніх ділянках річок. Тут практично відсутня господарська діяльність. У зонах із антропогенним навантаженням, де має місце забруднення поверхневих вод, вони оцінюються як чисті або умовно чисті. У Закарпатті, порівняно з іншими районами України, ситуація з забрудненням поверхневих вод вважається кращою. Однак екологічна рівновага в гірських районах дуже хитка. Антропогенні навантаження тут можуть дати катастрофічні наслідки. Природний потенціал самоочищення поверхневих вод оцінюється за інтегральними показниками як дуже низький у гірській, низький – у передгірній, середній – у низинній зоні. Це якісна оцінка стійкості поверхневих водних області ресурсів щодо техногенного навантаження. Озера, ставки, водосховища, яких в області 137, з них 32 – високогірні озера, не відіграють великої ролі в водному балансі області. Загальна площа дзеркала ставків і водоймищ – 1,5 тис. га. Більшість із них – це незначні за площею водного дзеркала озера (<1 га). Найбільшим в області є озеро Синевир (“Морське око”, площа 7 га), яке розташоване на висоті 989 м нрм. і має запрудне походження. В області зарегульованого річкового стоку в водоймах тільки 58,6 млн. м3, що складає менше 1% від середньорічного стоку, який формується на території області. Це ставки та водоймища, які частково використовуються для риборозведення й енергетики, зокрема водоймище Теребле-Ріцької ГЕС загальним проектним об’ємом 27 млн. м3. [6, с. 256] У теперішній час він значно менший через накопичення твердих наносів. Серед цікавих озер назвемо озера з кришталево чистою водою вулканічного походження – Ворочівське (0,4 га, 700 м нрм.), Синє (~2 га, 600 м нрм.), Липовецьке (0,18 га, 500 м нрм.), гірські екзотичні озера – Верхнє (0,24 га, 1628 м нрм.), Бребенескул (0,4 га, 1801 м нрм.), Несамовите (0,3 га, 1750 м нрм.), Брескул (0,1 га, 1750 м нрм.), Апшинець (1,2 га, 1487 м нрм.) та інші. Всі закарпатські гірські озера мають чисту, прозору воду, дуже екзотичні, оточені багатою рослинністю і мальовничими краєвидами. Це є унікальні екосистеми, котрі мають велике пізнавальне та рекреаційне значення.

Підземні прісні води, прогнозний запас яких у Закарпатській області складає 400 млн. м3, з них затверджені запаси – 124 млн. м3 на рік (близько 340 тис. м3 на добу),як найчистіші, мають важливе значення для питного водопостачання. Основний водоносний горизонт приурочений до Закарпатського внутрішнього прогину, до валунно-галечникових відкладів річок Тиса, Боржава, Латориця та Уж. Розвідані підземні води відносяться до умовно захищених (20% запасів) або зовсім не захищених від забруднення через поверхневі водоносні горизонти.Тому якість води в них залежить від збереження чистоти поверхневого стоку, тобто від дотримання норм екологічної безпеки суб’єктами господарської діяльності як у зоні водозабору, так і на водозбірних площах річок. Це стосується й численних криниць, які дуже поширені в сільській місцевості з глибиною дзеркала вод від 0,5 м і більше.

Розділ 2. Історія розвитку найпопулярніших курортних господарств

2.1. Історія використання лікувальних властивостей мінеральних вод Закарпаття.

Перші відомості про використання мінеральних вод у лікувальних закладах на Закарпатті належать до ХVІ-ХVІІ ст. Були це примітивні водолікарні - "купальні", а також викопані в землі ями біля виходу мінеральних джерел. 

1600 р. Поблизу села Лумшори Перечинського району приватними особами був організований лікувальний заклад, який у XVIII ст. почали називати "Курортом Лумшори". 

1631 р. В Ужгородській інвентарній книзі зроблений запис про наявність мінеральних джерел та водолікарні. 

1755 р. Власник більшості мінеральних джерел Свалявщини - граф Шенборн Євген-Ервін направив до Відня (тодішньої столиці Австро-Угорської імперії) для аналізу мінеральних вод Неліпинського і Сусківського джерел, але результати цих аналізів залишилися невідомими. 

1796 р. Хімічний склад мінеральних вод Закарпаття вивчав відомий вчений, почесний член Московського фізико-хімічного товариства і Петербурзького товариства лікарів та природознавців, професор хімії й ботаніки медичного факультету єдиного на той час Угорського університету - Пауль Китайбел. 

Кінець XVIII ст. Наприкінці XVIII ст. поблизу поселення Міжгір'я (Волове) приватні підприємці відкрили водолікарню для вуглекислих купалень. У XIX ст. біля неї були споруджені невеликі помешкання. В 1900 році після визначення хімічного складу МВ джерела "Сойми" цей район визнано курортною місцевістю. Найбільшого розвитку курорт Сойми набув у 1910-1914 рр., але в період першої світової війни він був повністю знищений. Приватні підприємці на місці попереднього курорту відкрили невеличку водолікарню, яка також незабаром перестала існувати.