На  території України є мінеральні води основних бальнеологічних груп.

• Група А. Води без специфічних компонентів та властивостей, їхня лікувальна дія зумовлена основним іонним складом та загальною мінералізацією; азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) тощо.
• Група Б. Води вуглекислі. Лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100 % газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах Поляна, Голубине, Сойми (Закарпатська область).
• Група В. Води сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросуль-фідного іона). Води цієї групи вивчені та використовуються на курортах Любеня Великого (Львівська область), Синяка (Закарпатська область), Черче (Івано-Франківська область).
• Група Г. Води залізисті, миш'яковисті або миш'якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена (окрім їхнього іонного, газового складу та мінералізації) одним або декількома з фармакологічних активних компонентів. Ця група вивчена та використовується у санаторіях Закарпатської області.
• Група Ґ. Води бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено два типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води групи вивчені та використовуються на курортах Трускавця (Львівська область), Березівських мінеральних вод (Харківська область).
• Група Д. Радонові (радіоактивні) води - використовуються на курорті Хмільник (Вінницька область).

    Рекреаційні ресурси пляжів відіграють важливу  роль в організації курортів на березі морів, річок, озер. У Криму, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях є штучні та природні пляжі.

    Для санаторно-курортного лікування, фасування  та розливу у пляшки використовуються запаси понад 200 родовищ мінеральних  вод і 25 родовищ лікувальних грязей. На території України поширені мінеральні води практично всіх бальнеологічних типів: вуглекислі (Полянська, Голубінське родовище), радонові (Хмельницьке), сульфідні (Синякське, Великолюбенське), залізисті (Слов’янське, Кемчінське), миш’яковисті (Шаянське), йодні, йодобромні (Бердянське), кремнієві (Березівське, Рай-Оленівське), води з підвищеним вмістом органічних речовин (Трускавецьке, Збручанське), води без специфічних компонентів та властивостей (Миргородське, Євпаторійське, Одеське, Куяльницьке) та лікувальні грязі всіх генетичних типів: мулові сульфідні (Сакське, Куяльницьке, озера Соляне, Ріпне), торфові (Сеременківське, Великолюбенське), сопкові (Булганацьке родовище) та сапропелеві.

    Грязелікування  застосовується на 19 курортах України, зокрема на таких відомих як Куяльник, Саки, Євпаторія, Бердянськ, Кирилівка, Слов’янськ, Миргород та ін., а також у міських грязелікарнях, фізіотерапевтичних відділеннях, деяких санаторіях, в лікарнях

[2, с.147].

За ґенезисом, який відображає умови утворення  і визначає головні особливості  складу і властивості, лікувальні грязі  поділяються на чотири ґенетичні типи.

• торфові;
• мулові-сульфідні;
• сапропелеві;
• сопочні.

    В Україні для курортного лікування  застосовують переважно мулові органо-мінеральні сульфідні грязі - антропогенові  відклади солоних водойм на ранній стадії літоґенезу. Вони представляють собою пластичну масу зелено-сірого або чорного кольору. Встановлено, що запаси мулових сульфідних грязей та лиманів в Україні досить значні (табл. 1); їх застосовують поряд з іншими методами лікування на курортах Одеської групи і в АР Крим.

    Поширені, але обмежено використовуються торфові  лікувальні грязі - торф з високим  вмістом (понад 25 %) і ступенем розкладання  понад 40 % органічних речовин. Найціннішими є гіпсові і купоросні торфи  з мінералізованим (понад 2 г/л) грязевим розчином. Для лікування їх застосовують на курортах Шкло, Моршин і Миргород.

    Сопкові грязі - це продукти діяльності грязьових  вулканів, винесені на поверхню під  тиском газів та підземних вод. Обмежено використовують сопкові мінеральні мули Булганацької групи грязьових  вулканів на Керченському півострові, які містять цінні мікрокомпоненти. [8] 

    Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки України, забезпечуючи зайнятість населення та стимулюючи зростання ВВП. Згідно з дослідженнями Всесвітньої ради подорожей та туризму в Україні обсяг індустрії туризму у ВВП постійно зростає. Так, туризм забезпечив в 2005 році ВВП в розмірі 7,2 млрд. грн., в 2006 – 8,1; в 2007- 10,8; в 2008 - 14,9; в 2009 -15,7 млрд. грн. [9].

    Аналіз  статистичних даних свідчить, що сучасний стан туризму в Україні характеризується достатньо динамічним розвитком галузі. За останні роки спостерігається стійка тенденція до зростання туристичних потоків в нашій країні (табл.2). Але економічна криза вплинула і на український ринок туристичних послуг. Так в 2008 році динаміка в’їзного туризму ще зберігала тенденцію до зростання, а попит на зарубіжні поїздки знизився на 10,6%. В 2009 році відбулося зменшення всіх туристичних потоків. Загальна кількість туристів, що обслуговані туроператорами протягом 2009 року зменшилась на 24,7% в основному через світову економічну кризу, яка суттєво вплинула на доходи населення. Виїзний потік туристів скоротився на 28,7% в порівняльні з 2008 роком, обсяги в'їзного та внутрішнього туризму скоротились на 24,3% і 21,1% відповідно. 

1.2.Принципи  та шляхи розвитку рекреаційних  зон курортного призначення

      Формування  державної стратегії розвитку рекреаційного  господарство України і курортно-рекреаційного  природокористування є актуальною проблемою у зв’язку з необхідністю масового оздоровлення населення країни, а також основою для конструктивної взаємодії органів державної  влади України та її суб’єктів щодо забезпечення комплексного використання природно-рекреаційних ресурсів і потенціалу рекреаційного господарства [5, с. 11-13].

      Для забезпечення комплексних  досліджень різноманітних природних  лікувальних ресурсів, оцінки їх  сучасного стану, що обумовлюють  розвиток курортів різного профілю,  необхідно:

• проведення повної еколого-економічної оцінки і паспортизації рекреативних ресурсів України;
• перехід від часткових і розрізнених досліджень окремих проблем розвитку рекреаційної інфраструктури та використання рекреаційних ресурсів за відомчою ознакою до комплексних досліджень і опрацьовування відповідних програм в масштабі окремих областей;
• забезпечення повноцінного фінансування науково-дослідних робіт з вищезазначених питань [1, с.9-11].

    Збереження  природних лікувальних ресурсів повинно бути засновано, насамперед, на охороні курортно-рекреацйних  зон. Незважаючи на очевидну економічну і потребу в розвитку оздоровчо-рекреаційного комплексу, на сьогодні в Україні, за незначними винятками, не встановлені межі охоронних зон усіх видів (зон санітарної охорони курортів, прибережних захисних смуг вздовж морів тощо), майже не визначені показники резервних територій для розвитку курортів навіть на найближчу перспективу. Тому особливої уваги потребує комплекс питань з санітарної охорони курортів та родовищ природних лікувальних ресурсів.

    Для сучасної оцінки природного потенціалу курортів і забезпечення сталого розвитку курортів необхідно, перш за все, державне зведення даних про природні лікувальні ресурси й об’єкти курортної інфраструктури, що є головним завданням Державних кадастрів природних територій курортів і природних лікувальних ресурсів. Крім того, при оголошенні природної території курортною та застосуванні спеціальних економічних заходів мають бути враховані результати екологічно-еколо-економічної соціально-економічної оцінок природного потенціалу курортів та об’єктів їх інфраструктури.

    Першочерговими  завданнями формування політики у сфері  діяльності курортів має бути розробка Концепції розвитку курортів, яка  б визначала види санаторно-курортних  закладів та напрями їх спеціалізації  та Програми координації діяльності курортів незалежно від відомчої підпорядкованості і форм власності, яка має охоплювати такі основні питання:

• раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорона;
• дотримання уніфікованих державних стандартних методик у галузі лікування і методичної реабілітації;
• розробка Положення про охорону курортних територій, родовищ природних лікувальних ресурсів, режимів і округів санітарної охорони;
• створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних  ресурсів;
• розробка державного моніторингу природних лікувальних ресурсів і природних територій курортів;
• розробка економічно обґрунтованих нормативів плати за користування природними лікувальними ресурсами. [3, с. 5-14].

    Важливою  проблемою є забезпечення курортного комплексу розвиненою інфраструктурою, яка б відповідала світовим стандартам, сприяла підвищенню його конкурентоспроможності. Її розвиток потребує вирішення територіально-функціональних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань.

    Наявність унікальних природних лікувальних  ресурсів, відомостей що до їх сучасного стану, розвинутої інфраструктури, санаторно-лікувальних закладів становлять той базовий потенціал, на основі якого має формуватись державне ставлення до раціонального використання рекреаційних можливостей курортних територій, що обумовить подальший розвиток курортної галузі України.

РОЗДІЛ 2. БАЛЬНЕОЛОГІЧНІ КУРОРТИ УКРАЇНИ  ЯК ЕЛЕМЕНТ КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНОГО  КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

2.1. Особливості функціонування та  перспективи розвитку бальнеологічних  курортів України

Бальнеотерапі́я — розділ водолікування, що вивчає лікувальну й профілактичну дію т. з. мінеральних вод, доцільність та недоцільність їх призначення хворим, а також методи їх застосування. Деякі автори відносять до бальнеотерапії грязелікування та лікування морськими купаннями. Лікувальні властивості мінеральних вод відомі з давніх часів (Греція, Рим). В Україні також здавна використовувалась вода деяких цілющих озер та джерел. Для розвитку вітчизняної бальнеотерапії у 19 і 20 ст. характерний неврогенний напрям, створений працями С. П. Боткіна, І. П. Павлова та інших видатних вчених. 

На відміну  від звичайної прісної води, мінеральні води містять більшу кількість різних солей (натрію, кальцію, магнію, хлору), особливі активні іони (йоду, брому, заліза, миш'яку). Деякі мінеральні води мають підвищену температуру. В складі кожного окремого виду мінеральної води співвідношення вищезазначених речовин досить різноманітні. Лікувальна дія мінеральних вод, одержаних з різних джерел, залежить від особливостей їх хімічного й газового складу та способу застосування. В практиці бальнеотерапії мінеральні води застосовуються зовнішньо (місцеві та загальні ванни, душі, обливання) та для внутрішнього вжитку (пиття, інгаляції, промивання кишечника, зрошування). Спосіб застосування мінеральних вод в кожному окремому разі визначається лікарем (залежно від характеру захворювання). При зовнішньому застосуванні мінеральні води діють на численні нервові закінчення та кровоносні судиніи шкіри, при внутрішньому вжитку — на слизові оболонки. Бальнеотерапія зумовлює поліпшення діяльності нервової та серцево-судинної систем, шлунка, печінки, нирок, викликає перерозподіл мас крові в організмі тощо. Вуглекислими та сірководневими мінеральними водами лікують деякі серцево-судинні й нервові хвороби; радіоактивними — ревматизм, подагру, жіночі хвороби, неврити та ін. Ці мінеральні води застосовуються переважно зовнішньо; сульфатні, гідрокарбонатні та хлоридні мінеральні води використовують для внутрішнього вжитку. Пиття мінеральних вод показане при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, хронічних запорах, хворобах печінки, нирок, при розладах обміну речовин (ожиріння, подагра) тощо. Протипоказання до бальнеотерапії — інфекційні та гострі запальні захворювання, ураження злоякісними пухлинами та ін.