Порушення митних правил та організація боротьби з контрабандою

      Огляд місця події – слідча дія, що проводиться  з метою одержання доказів  шляхом візуального спостереження  і дослідження слідів злочину  та інших матеріальних джерел доказової  інформації. Порядок проведення огляду місця  події, приміщень, місцевості, предметів та документів регламентовано статтями 190, 191,195 Кримінально-процесуального кодексу України.

      Обшук – це примусове обстеження приміщень, споруд, ділянок місцевості та інших  об’єктів, що перебувають у віддані  певних осіб, з метою знайдення  та вилучення прихованих там слідів злочину та інших речей, що можуть мати значення у справі або знайдення  осіб, що розшукуються ( ст. ст. 177, 179 – 181, 183, 185, 186, 188 – 189 КПК України)

      Виїмка  – це слідча дія, що полягає у  вилученні з володіння окремих  осіб предметів і документів, що мають значення у справі, якщо відомо їх місцезнаходження ( ст. ст. 178 – 183, 186, 188 – 189 КПК України)

      Затримання -  процесуальний акт, який офіційно ставить особу в стан підозрюваного. Допит підозрюваного провадиться  негайно, але не пізніше 24-х годин  після затримання (ст. ст.106, 107 КПК  України).

      Допит свідка провадиться з метою отримання  доказів по справі ( ст. ст. 166, 167, 170 КПК України).

      Очна  ставка провадиться з метою усунення суперечностей у показаннях осіб, які були раніше допитані,якщо вони не усунуті іншим шляхом (ст. ст. 172, 173 КПК України).

  Пред’явлення  особи або предметів для впізнання  регламентується статтями 174 – 176 КПК  України.

      Судова  експертиза проводиться у разі , якщо для вирішення питань по кримінальній справі потрібні спеціальні знання в  галузі науки, техніки тощо (ст.ст. 196,198-200,204, 205 КПК України).

      Обрання міри запобіжного заходу розкрито у  статтях 148-165 КПК України. Підстави для застосування мір запобіжного  заходу зазначені у статті 148 КПК  України. Перелік мір запобіжного  заходу – у статті 149 КПК України.

      Докази  в кримінальному процесі –  це будь-які фактичні дані, на підставі яких орган дізнання, слідчий і  суд встановлюють: наявність або  відсутність злочину, винність особи  та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: показаннями  свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених; висновками експертів; речовими доказами; протоколами та іншими документами.

      Докази  за своїм змістом можуть бути:

• прямими і непрямими ( побічними);
• обвинувальними та виправдувальними;
• первинними і похідними.

  Поділ доказів на прямі або непрямі  здійснюється на підставі того, як вони відносяться до обставин, що підлягають доказуванню. Прямі докази безпосередньо  вказують на наявність або відсутність  певних обставин. Не прямі не містять  в собі такої категоричності, і  на підставі таких фактичних даних  можливо лише припускати наявність  або відсутність таких обставин.

  На обвинувальні та виправдувальні докази поділяються  в залежності від того, чи встановлюють вони обставини, що підтверджують вчинення злочину, або не підтверджуют його вчинення.

  Розподіл  доказів на первинні і похідні  здійснюється в залежності від джерел отримання відомостей про факти, які підлягають доказуванню.

  Доказування в кримінальному процесі –  це діяльність суб’єктів кримінального  процесу (слідчих, прокурорів, суддів, обвинувачуваних тощо) по збиранню, перевірці, оцінці доказів та їх процесуальних  джерел.

  При оцінці доказів звертається увага на такі ознаки, як достовірність, належність та допустимість.

  Достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні  та нематеріальні сліди події.

  Належність  доказів визначається їх придатністю  для встановлення наявності чи відсутності  обставин, що входять до предмета доказування.

  Допустимість  доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання.

  Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить  дізнання. Оцінюють докази за своїм  внутрішнім переконанням, що ґрунтується  на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

  Основні функції, що здійснюються посадовими особами  митних органів в боротьбі з контрабандою:

• здійснення митного контролю за товарами та іншими предметами, що переміщуються через митний кордон України, і виявлення при цьому таких, що переміщуються з порушенням існуючого порядку;
• використання у своїй діяльності оперативної інформації, що надходить від інших органів державної влади (МВС, СБУ тощо);
• використання методу «контрольованої поставки» й супроводження товарів під нагласним контролем для виявлення шляхів і способів незаконного переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України;
• участь у міжнародному співробітництві в сфері організації боротьби з контрабандою;
• організація і проведення інших заходів щодо попередження контрабанди.

  З метою  виявлення джерел і каналів незаконного  обігу наркотичних засобі, психотропних речовин і прекурсорів, осіб, які  беруть участь у цьому, разом з  іншими державними органами (підрозділами), які мають право здійснювати  оперативно розшукову -  діяльність, при яких партія наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, що незаконно переміщується або  така, що викликає підозру і про  яку стало відомо митним та правоохоронним органам, допускається під контролем  і оперативним наглядом цих органів  до ввезення в Україну, вивезення  з України або транзиту через  її територію.

            Підставою для здійснення «контрольованої поставки» наркотичних засобі, психотропних речовин та прекурсорів являється достатня інформація про їх незаконне переміщення.

            Проведення операції «контрольованої поставки»  здійснюється відповідно до розробленого плану, на підставі законів України «Про оперативно-розшукову  діяльність», «Про заходи протидії незаконному  обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», Митного кодексу України з належним документальним оформленням.

            З метою виявлення  та притягнення до відповідальності осіб, причетних до контрабандних  операцій, а також з метою вилучення  товарів, що незаконно переміщуються  через митний кордон України, таке переміщення  товарів може здійснюватись під  контролем та наглядом правоохоронних органів.

            З метою організації  боротьби з контрабандою та порушення  митних правил створено спеціальні підрозділи митних органів – митна варта. Завданнями митної варти, серед іншої, є здійснення зоходів, пов’язаних із виявленням, розкриттям, припиненням, профілактикою порушень митних правил, запобіганням таким порушенням.

            Митна варта під  час виконання покладених на неї  завдань може взаємодіяти з підрозділами Держкомкордону (проведення спільних операцій, спільне розташування митно-прикордонних нарядів тощо). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури

1. Закон України «Про судоустрій» (станом на 5.0701р.). – Харків: Арсіс, 2001
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення (на 1.08.2001).-К.: Атіка, 2001
3. Конституція України. – К.: Парламентське видавництво,1999
4. Кримінальний кодекс України. – К.:Атіка, 2001
5. Митний кодекс України. – К.: Панорама, Консалтинговий центр, 2002
6. Цивільний процесуальний кодекс України  (на 1.09.2001р.). К.: Атіка, 2001
7. Бахрах Д.Н. Административное право для вузов. – М., 1997
8. Біленчук П. Правова деонтологія. – К..: Атіка, 1999
9. Гетманова А.Д. Логика для юристов. – М.: Омега – Л, 2003
10. Дьомін Ю.М. Поняття та місце митного конролю в системі функцій Української держави. Право України.  – 2003
11. Петров Ю.М., Кудрявцева И.В. Практика таможенного регулирования. – М.: Автор, 2002