Поняття та загальна характеристика податкових правовідносин

Стосовно розмежування понять «суб’єкт податку» та «платник податку», то тут враховують принцип  фактичної (юридичної) сплати податку. Оскільки суб’єкт та носій податку  можуть співпадати (прямі податки), а можуть і не співпадати (непрямі  податки, ПДВ). При цьому суб’єкт  податку характеризується обов’язком щодо сплати податку (збору), тобто особа, що реалізує юридичний обов’язок  по сплаті податку, а платник податку  – особа, яка надає для цього  реальні кошти, яка сплачує податок[13,с.144].

Важливо підкреслити, що єдиного  підходу щодо класифікації суб’єктів  податкових правовідносин серед  науковців також немає. Серед  суб’єктів податкових правовідносин  необхідно виділити наступні: державу; фізичних осіб (громадян, іноземців, осіб без громадянства) – платників  податків ( зборів, обов’язкових платежів); юридичних осіб (їх філії, структурні підрозділи) – платників податків (зборів, обов’язкових платежів); контролюючі  органи; інші державні органи зі спеціальними податковими повноваженнями; адміністративно – територіальні одиниці (територіальні громади) та органи місцевого самоврядування; осіб, які допомагають належному виконанню податкового обов’язку.

Відносини з приводу  оподаткування виникають:

• між державою і платниками — стосовно визначення основних елементів оподаткування, порядку обчислення та справляння податків;
• між державою й органами місцевого самоврядування — щодо розмежування їх прав законодавчої компетенції в податковій сфері, законодавчого закріплення за бюджетами кожного рівня влади власної дохідної бази;
• між державою та органами, що забезпечують справляння податків, - з приводу визначення правового статусу цих органів, порядку адміністрування податків, відповідальності за забезпечення своєчасного надходження податків до бюджетів;
• між контролюючими органами і платниками - стосовно взаємних прав та обов'язків і механізму їх реалізації.

 

3. Види податкових правовідносин.

Податкові правовідносини відображають певні функції, тому їх можна поділити на:

1. загально – регулятивні (спрямовані на закріплення кола суб’єктів податкового права, їх загального юридичного статусу);
2. конкретно-регулятивні (спрямовані на закріплення конкретної поведінки суб’єктів);
3. комплексні (що виникають на стику загально-регулятивних і конкретно – регулятивних відносин);
4. охоронні ( спрямовані на реалізацію заходів державно-примусового характеру).

Види правових відносин діють на принципах єдності:

• конкретно-регулятивні правовідносини функціонують лише тоді, коли вступили в дію загально-регулятивні;
• охоронні відносини передбачають існування регулюючих обов’язків, при порушенні яких застосовуються заходи юридичної відповідальності.

Отже, система податкових правовідносин складається з  кількох «рівнів» правовідносин, що взаємодіють один з одним[14, с.34].

Зміст загально-регулятивних відносин визначається нормами, що встановлюють принципи податків і повноваження окремих  суб’єктів податкових правовідносин. Загальні і конкретно регулятивні правовідносини утворюють основну масу правовідносин у суспільстві і регулюють суспільні відносини шляхом установлення суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Розвиток регулюючих відносин, своєчасна їх поява, безперешкодне і належне здійснення є свідченням повного і реального використання права. Загально-регулятивні правовідносини виконують в основному функцію закріплення кола суб’єктів права і їхнього статусу[14,с.65].

Конкретно-регулятивні  правовідносини виступають як форма  реалізації загально-регулятивних податкових правовідносин. У цій ситуації загальні права й обов’язки проектуються на діяльність конкретних суб’єктів. Якщо загально-регулятивні  податкові правовідносини виділяють із системи правовідносин ті, що пов’язані зі сплатою податків, то конкретні правовідносини це уточнюють за різними напрямами ( за видами податків, за платниками). Конкретно-регулятивні відносини закріплюють конкретну поведінку суб’єктів, зміст їхніх прав і обов’язків[14, с.66].

Комплексні податкові  правовідносини перебувають на своєрідному  стику конкретних і загально-регулятивних податкових правовідносин. Вони досить вузько персоніфіковані, передбачаючи конкретного платника ( що відрізняє  їх від загальних), але однією з  їхніх ознак є складний зміст, що відрізняє їх від простих.

Охоронні податкові правовідносини виникають за умови порушення  прав і невиконання обов’язків, якщо учасники правовідносин мають потребу в правових способах захисту з боку держави. Однією із сторін таких правовідносин виступає компетентний суб’єкт, що є носієм владних повноважень і наділений державою повноваженнями примусу. Іншою стороною є особа або орган, до якого застосовуються способи державного примусу деталізуються санкцією правової норми. Охоронні податкові правовідносини формуються в процесі правового регулювання, опосередковують охоронну функцію податкового права. Охоронні правовідносини мають похідний характер. Вони забезпечують реалізацію міри державно примусового впливу щодо осіб, які порушили юридичні обов’язки зі сплати податків. У межах охоронних податкових правовідносин здійснюється захист суб’єктивних прав, запроваджуються у життя заходи юридичної відповідальності.

Отже, податкові правовідносини за всіма своїми характеристиками можна  віднести до адміністративних правовідносин. Так само як і адміністративне  право, податкове право регулює  владні відносини між його учасниками, а саме, відносини щодо встановлення, запровадження і стягування податків і зборів в державі, а також  відносини, що виникають у процесі  здійснення податкового контролю, оскарження актів податкових органів, дій (бездіяльності) їх посадових осіб та притягнення до відповідальності за чинення податкового правопорушення[15, с.96].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Таким чином, проблема дослідження суті та змісту податкових правовідносин в Україні є надзвичайно актуальною. В юридичній літературі немає єдиного підходу стосовно визначення поняття податкових правовідносин. враховуючи вищенаведені позиції різних науковців, можна запропонувати наступне визначення: податкові правовідносини – це суспільні, які врегульовані нормами податкового права та гарантовані силою державного примусу, що виникають відповідно до норм податкового законодавства та юридичних фактів між суб’єктами податкових правовідносин з приводу встановлення, зміни та стягнення з платників податків (зборів,обов’язкових платежів) частини їхніх доходів до бюджетів та державних цільових фондів у вигляді податків та зборів 9обовязкових платежів).

У ході бурхливого розвитку економічних та політичних процесів суспільного життя в країні податкові  правовідносини також зазнають змін і перетворень. З врахуванням  постійної трансформації діючого  податкового законодавства, яке  на сьогодні є досить недосконалим, гостро стоїть питання щодо належного  врегулювання податкових правовідносин, визначення та закріплення на законодавчому  рівні загального поняття податкових правовідносин, об’єктів та суб’єктів  податкових правовідносин, закріплення  їх прав та обов’язків.

Сьогодні, в умовах побудови соціальної, демократичної, правової держави  суб’єкти податкових правовідносин, насамперед платники податків та зборів, в цих  відносинах повинні мати не лише комплекс юридичних обов’язків, а і комплекс суб’єктивних прав, чітко визначених та гарантованих державою.