Оприбуткування прибутку підприємств

 

     Розрахунок  показує, що показники рентабельності за 2009 і 2010 роки підвищились. Показник рентабельності активів свідчить, що кожна гривня активів принесла 0,006 грн. збитку у 2009 році та 0,045 грн. прибутку в 2010 році. Рентабельність виробничого капіталу показує, що на одну гривню виробничого капіталу припадає збитку 0,6 коп. у 2009 та 3,8 коп. чистого прибутку 2010 році. Збільшення в динаміці відбувається за рахунок зменшення збитку у 2009 році, збільшення прибутку у 2010 році та зростання вартості активів.

     Як  бачимо, показники рентабельності продажу  знаходяться на дуже низькому рівні. Так чиста рентабельність продажу  “говорить”, що підприємство з однієї гривні продажу отримало збиток 0,51 у 2009 році та 3,79 коп. прибутку у 2010 році.

     Збільшення  валової рентабельності продажу  пояснюється тим, що темпи зростання  чистої виручки від реалізації продукції  є більшими, ніж темпи зростання  собівартості продукції і свідчить про більшу ефективність виробничої діяльності.

     Операційної рентабельність показує здатність керівництва підприємства одержувати прибуток від діяльності до вирахування витрат, які не відносяться до операційної діяльності. При розгляді цього показника разом із показником валової рентабельності можна отримати уявлення про те, чим викликані зміни рентабельності. Операційна рентабельність зростає швидше ніж валова. Це пов’язано із тим, що виручка зростає швидше аніж адміністративні і збутові витрати.

     При аналізі коефіцієнтів рентабельності набула поширення модель корпорації “Дюпон”, яка призначена визначити фактори, які впливають на ефективність роботи підприємства і оцінити цей вплив. На думку аналітиків, найбільш значним показником є рентабельність власного капіталу (RВК). Для проведення аналізу необхідно побудувати модель рентабельності власного капіталу.

     За  формулою “Дюпона” рентабельність власного капіталу визначається: 

      ,                                                 (2.18)

     де              Rвк – рентабельність власного капіталу;

                         Rпч – рентабельність продажу чиста;

                         Рвід. – ресурсовіддача;

                        Кфз – коефіцієнт фінансової залежності.

 Звідки  фактори впливу на рентабельність власного капіталу будуть визначатися: 

Рентабельність  продажу чиста = ;                         (2.19) 

     Ресурсовіддача = ;                      (2.20) 

     Коефіцієнт  фінансової залежності = .                  (2.21) 

     Розрахуємо  вплив факторів на зміну рентабельності власного капіталу ЗАТ СП “Теріхем-Луцьк” у 2009 – 2010 роках. Для цього побудуємо допоміжну таблицю 2.5.

Таблиця 2.5

Зміна коефіцієнтів рентабельності власного капіталу і  факторних показників ЗАТ СП “Теріхем-Луцьк” у 2009 – 2010 роках

Фактори (показники)	2009 р.	2010 р.	Зміна у 2009 р.	Зміна у 2010 р.
Чиста рентабельність продажу	-0,0051	0,0379	0,0339	0,043
Ресурсовіддача	1,1804	0,9987	0,0954	-0,1817
Коефіцієнт  фінансової залежності	1,208	1,328	0,151	0,12
Рентабельності  власного капіталу	-0,0073	0,0503	0,038	0,0576

 

     Отже, рентабельність власного капіталу ЗАТ  СП “Теріхем-Луцьк»" у 2010 році у порівнянні з 2009 роком на –зросла на 0,0576. Це відбулось за рахунок впливу факторів:

1. Зміни чистої рентабельності продажу:

     RВК = ΔRПЧ х РВІД.0 х КФЗ0,                                (2.22)

     у 2009 році: RВК = 0,0339 х 1,085 х 1,057 = 0,039;

     у 2010 році: RВК = 0,043 х 1,1804 х 1,208 = 0,0613.

2. Зміни ресурсовіддачі:

 

     RВК = RПЧ1 х ΔРВІД. х КФЗ0,                                 (2.23) 

     у 2009 році: RВК = (-0,0051) х 0,0954 х 1,208 = -0,00059.

     у 2010 році: RВК = 0,0379 х (-0,1817) х 1,208 = 0,0083.

  3. Зміна коефіцієнта фінансової залежності:

     RВК = RПЧ1 х РВІД.1 х ΔКФЗ,                                 (2.24)

         у 2009 році: RВК = (-0,0051) х 1,1804 х 0,151 = -0,00091;

     у 2010 році: RВК = 0,0379 х 0,9987 х 0,12 = 0,0045.

Сукупний  вплив факторів:

     у 2009 році: 0,039 + (– 0,00059) + (-0,00091) = 0,0375;

     у 2010 році: 0,0613 + 0,0083 + 0,0045 = 0,0741.

     Узагальнимо вплив цих факторів у таблиці 2.6. 

     Таблиця 2.6

Зведена таблиця впливу факторів на рентабельність власного капіталу

ЗАТ СП “Теріхем-Луцьк” у 2009 – 2010 роках

Показники (фактори)	Зміна у 2009 році	Зміна у 2010 році
Чиста рентабельність продажу	0,039	0,0613
Ресурсовіддача	– 0,00059	0,0083
Коефіцієнт  фінансової залежності	-0,00091	0,0045
Всього (рентабельність власного капіталу)	0,0375	0,0576

 

     Таким чином, у 2009 році за рахунок підвищення чистої рентабельності продажу на 0,0339 і рівня ресурсовіддачі на 0,0954 показник рентабельності власного капіталу збільшився у 2009 на 0,039 і знизився на – 0,00059 пунктів. Збільшення коефіцієнта фінансової залежності на 0,151 негативно позначилось на зміні рентабельності власного капіталу – вона зменшилась на 0,00091. Загалом зміна факторів спричинила зменшення рентабельності власного капіталу на 3,75 %.

     У 2010 році рентабельність власного капіталу збільшилась на 5,76 %. За рахунок збільшення чистої рентабельності продажу на 0,043 та коефіцієнта фінансової залежності на 0,12 рентабельність власного капіталу збільшилась на 0,0613 та 0,0045 відповідно. За рахунок впливу ресурсовіддачі рентабельність власного капіталу збільшилась на 0,0083.

     На  основі проведеного аналізу показників рентабельності ЗАТ СП “Теріхем-Луцьк” за останні два роки можна зробити  висновок, що всі показники знаходились на дуже низькому рівні, але спостерігається тенденція до їх зростання. Основною причиною цього є зменшення витрат на виробництво і реалізацію продукції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Шляхи підвищення ефективності оподаткування прибутку промислового підприємства

    В цьому питанні показано, що механізм оподаткування прибутку підприємств в Україні, який удосконалюється вже більше десяти років, у цілому побудовано на обґрунтованих ідеях, які випробувані в країнах з розвинутими ринковими відносинами. Проте їх реалізація на практиці виявилася не самою вдалою.

    По-перше, це стосується спеціальних податкових правил визнання доходів і витрат (за першою з подій, що сталася раніше), що суперечать загальноприйнятим при  розрахунку фінансових результатів  принципу відповідності і методу нарахування (accrual basis). Застосування таких податкових правил підриває самі концептуальні засади оподаткування прибутку (вилучення на суспільні потреби частини приросту доходів, а не їхнього джерела).

    По-друге, потрібно налаштувати механізм оподаткування прибутку таким чином, щоб він за інших рівних умов був по можливості нейтральним і привносив якнайменше небажаних перекручувань, і насамперед стосовно впливу на рішення інвесторів. Для цього необхідно удосконалити оподаткування прибутку, що розподіляється на дивіденди.

    По-третє, такий механізм повинен бути більш  економічно і фіскально ефективним. Іншими словами, потрібно зробити так, щоб податкове регулювання, засноване  на комплексі стимулів, спеціально створених і вбудованих у механізм дії податку, досягало намічених цілей з мінімальними втратами для бюджету. У цьому контексті принципове значення має розгляд доцільності й ефективності застосування пільг з податку на прибуток, а також обґрунтування основних напрямів реалізації політики пільгування.

    В Україні порядок оподаткування  прибутку, що розподіляється на дивіденди, пройшов декілька етапів. У даний  час застосовується підхід, який можна  віднести до групи класичних (дезінтегрована система), коли прибуток корпорації, що розподіляється, обкладається податком двічі  – один раз на рівні підприємства у вигляді податку на прибуток і другий раз – на рівні акціонерів, у складі їхніх особистих доходів. При цьому між емісійним і позиковим методами фінансування існує суттєвий податковий клин (на користь кредитних установ), що утруднює становлення фондового ринку України і перешкоджає підвищенню ступеня капіталізації українських підприємств.

    Ґрунтуючись на аналізі переваг і недоліків  окремих методів усунення такого клину, а також зважаючи на незадоволені потреби України щодо залучення іноземних капіталів для модернізації вітчизняного виробничого потенціалу, запропоновано встановити в законодавстві (за прикладом Німеччини), що тільки половина прибутку, який розподіляється на дивіденди як на користь резидентів, так і нерезидентів, обкладається податком на прибуток підприємств (що за своїми наслідками рівносильно застосуванню зниженої ставки податку на дивіденди). Це, з одного боку, буде створювати кращі порівняно з нинішніми податкові умови для нерезидентів, а з іншого боку, збереже роль корпорації як збирача податків у джерела виплати дивідендів.

    Аналіз  ефективності використання пільг з  податку на прибуток підприємств  для стимулювання розвитку промисловості  показав, що у наш час не існує переконливих доказів наявності істотної прямої залежності між галузевим пільгуванням і кінцевими результатами господарської діяльності підприємств відповідних галузей промисловості. Такі галузеві пільги в умовах недосконалості демократичних інститутів і процедур прийняття фіскальних рішень легко перетворюються на метод політичних маніпуляцій, що на практиці можуть мати мало спільного з дійсними суспільними інтересами. З огляду на цю обставину, а також ураховуючи курс на інтеграцію України в європейські та інші міжнародні господарські структури, від них потрібно поступово відмовлятися.

    При цьому умовою підвищення ефективності використання регулюючого потенціалу податку  на прибуток підприємств є, по-перше, узгодження політики податкових пільг  з головними цілями економічної політики і загальною стратегією розвитку національного господарства.

    По-друге, перехід  від часткових (у тому числі галузевих) пільг до загальних пільг, які  створюють менше перекручувань  і призначені, насамперед, для стимулювання інноваційного шляху розвитку економіки.

    І, по-третє, надання  пільг на умовах дотримання залежності між суспільними витратами (пільгами) і результатами (суспільно корисним ефектом).

3.1 Механізм покращення оподаткування прибутку підприємств 

     Аналіз  світового досвіду податкового реформування доводить, що коли економіка країни потребує істотної структурної перебудови та масштабних соціальних реформ, ряди використовують здебільшого різного роду податкові пільги, які є одним із найефективніших інструментів податкової політики держави для стимулювання розвитку економіки. Показовим прикладом широкомасштабного використання податкових пільг є досвід США, Швеції, Німеччини, Франції, Ірландії. Водночас, коли економіка працює в межах певного технологічного укладу, для підтримки та стимулювання економічного зростання в податковій політиці найчастіше застосовується підхід, який умовно назвемо егалітарним: єдині низькі податкові ставки та ширина база оподаткування. Прикладом егалітарного підходу в податковій політиці є встановлення єдиної ставки податку з доходів фізичних осіб для усіх платників в Україні[10, 5].

     Дослідження фіскальної ефективності пільгового оподаткування  прибутку підприємств в Україні  на основі офіційних статистичних даних  Держкомстату, ДПА України про  розміри пільг з податку на прибуток та його надходження в регіональному розрізі за 2007 – 2010 роки показало таке.