Вартість послуг нотаріуса та порядок її визначення

Державна  податкова служба України

    Національний  університет державної податкової служби України 
 
 

    Реферат

    з курсу: «Нотаріат в Україні»

    на  тему: «Вартість послуг нотаріуса та порядок її визначення» 
 

                                                                    Виконала:

                                                                    студентка групи ПБ - 48

                                                           Цибульська О.

                                                                     Перевірив:                                      

                                                                     викладач Мілевський О.О.

                      

                                            Ірпінь - 2012

 

Зміст 

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Принципи латинського нотаріату……………………………………..3

Розділ 2. Концепція реформування………………………………………………6

Розділ 3. Визанчення розміру плати за вчинення нотаріальних дій…………...8

            3.1. Посередництво держав……………………………………………….9

Розділ 4. Оподаткування………………………………………………………...11

Висновки…………………………………………………………………………13

Список використаних джерел…………………………………………..14

 

Вступ 

     На  сьогодні розробляються пропозиції щодо змін до закону «Про нотаріат», якими планується врегулювати процеси встановлення вартості нотаріальних послуг. У світі існують дві моделі нотаріату - англосаксонська та латинська. Перша з них базується на визнанні нотаріальних послуг як товару, в зв’язку з чим плата за їх надання здійснюється вільними цінами, за законами ринку. Серед базових системних ознак нотаріату латинського типу навпаки, є одержання нотаріусом плати за нотаріальні послуги відповідно до тарифу, розмір та порядок стягнення якого встановлюється державою. І Україна, як відомо, обрала шлях запровадження нотаріату саме латинського типу.

      
 

Розділ 1. Принципи латинського нотаріату 

     Державний контроль за нотаріальною діяльністю існує з перших днів створення  в Україні інституту приватного нотаріату. Між іншим до сфери  державного регулювання нотаріальної діяльності не належить встановлення єдиних тарифів за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами. Чи є  питання єдиної тарифікації нотаріальних послуг таким, що підлягає негайному  вирішенню? Поглянемо на це з урахуванням  досвіду країн, які приєдналися  до латинського нотаріату, та ситуації, яка на цей час склалася в українському нотаріаті.

     Сьогодні  приватні нотаріуси в Україні  справляють плату за вчинення нотаріальних дій за домовленістю з клієнтом, використовуючи при цьому як мінімальний  тариф ставку державного мита за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними  конторами, передбачену Декретом Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року. Крім того, як приватні нотаріуси, так і державні нотаріальні контори стягують плату за надання додаткових послуг правового характеру, які не належать до вчинюваної нотаріальної дії, та послуги технічного характеру.

     Здається, що саме принцип оплати «за домовленістю сторін», закладений у ст.31 Закону України  «Про нотаріат», повною мірою відповідає сутності нотаріату як саморегулюючої незалежної професії. Однак не треба  забувати, що латинський нотаріат базується  ще й на інших принципах, таких, як державне регулювання та професійне самоврядування. Нотаріус латинського  типу є представником професії, яка  має ліберальний характер. Вільний  нотаріус, з одного боку, є незалежним представником держави, наділеним  повноваженнями на здійснення її функцій, а з іншого - він самостійно організовує свою роботу, за власний рахунок набуває необхідне майно, наймає помічників і несе повну матеріальну відповідальність за заподіяні збитки.

     Покладання  державою обов’язку на нотаріат щодо виконання частини її функцій  з фінансового, податкового та іншого адміністративного контролю передбачає наявність зворотного обов’язку  держави створити умови для того, аби професія нотаріуса могла  бути захищеною вільною професією. Проте приватний нотаріат в Україні  працює в умовах, коли державне регулювання  його діяльності, всупереч принципам  латинського нотаріату, не здійснюється повною мірою.

     Переклавши  на плечі приватних нотаріусів низку  проблем, пов’язаних із відсутністю  фінансування установ державного нотаріату, наділивши їх певними фіскальними  функціями, залучивши нотаріусів до фінансового моніторингу та передавши  клопіт зі зберігання державної власності - архіву нотаріальних документів, держава відсторонилася від участі у визначенні чисельності нотаріального корпусу й вирішенні низки інших питань, які дають змогу назвати професію нотаріуса в Україні захищеною та вільною.

     Як  наслідок, останнім часом виникла  критична диспропорція кількості нотаріусів у різних нотаріальних округах.

     На  кінець 2010 - го в умовах фінансової кризи, яка призвела до падіння на ринку нерухомості, руйнування банківської системи та практичного знищення іпотеки, в Україні працювало 6 760 державних та приватних нотаріусів. Природно, виникла надмірна кількість пропозицій надання нотаріальних послуг поряд зі зменшенням кількості нотаріальних дій. Це призвело до того, що нотаріуси стали об’єктом фінансового та психологічного тиску з боку клієнтів, а оплата за вчинення нотаріальних дій - предметом торгів. За таких умов інтерес споживача нотаріальних послуг нерідко обмежується зниженням ціни, навіть якщо якість цих послуг бажає бути кращою. Зменшення оплати за нотаріальні послуги з боку нотаріусів, які лише розпочали нотаріальну діяльність, відтягло клієнтів з контор, де працюють їх досвідчені колеги. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Концепція реформування 

     Такий стан справ у приватному нотаріаті  не залишився поза увагою Міністерства юстиції, в зв’язку з чим наприкінці 2010 року була затверджена Концепція  реформування органів нотаріату.

     Далі  новації, зумовлені в тому числі  такими факторами, як надмірна концентрація надання нотаріальних послуг у  
м. Києві та обласних центрах; відсутність законодавчо закріплених морально-етичних та професійних правил поведінки у нотаріальній діяльності, системи цінностей; відсутність професійної нотаріальної палати та невизначеність її статусу. Одним із завдань реалізації концепції є усунення такого недоліку в організації системи нотаріату в Україні, як відсутність нотаріального самоврядування.

     Безперечно, об’єктивно приватний нотаріат України потребує  запровадження єдиних тарифів на нотаріальні послуги, але цьому повинно передувати введення на законодавчому рівні обмеження кількості нотаріусів та створення професійної самоврядовної організації, яка, в свою чергу, візьме на себе контроль за дотриманням ними морально - етичних та професійних правил поведінки.

     При визначенні єдиного нотаріального  тарифу треба брати до уваги не лише економічні аргументи, а й врахувати  відповідальність нотаріуса при  вчиненні нотаріальної дії та, безперечно, її соціальне значення. Сьогодні приватний  нотаріус в Україні самостійно визначає суму оплати за вчинені нотаріальні  дії та послуги правого і технічного характеру, враховуючи при цьому  такі фактори, як: періодичність звернень, що залежить від місцевості, де знаходиться його робоче місце, а точніше - від ознак населення, потреби якого впливають на кількість нотаріальних дій та на природу необхiдних послуг. Серед таких ознак важливими, безумовно, є: вiк, рiвень освiти, середнiй прибуток та професiйна діяльність клієнта. Так, нотаріус, робоче місце якого знаходиться в районному центрі, працює переважно із сільським населенням, яке має мінливі, як правило, сезонні доходи. У той же час мешканці мегаполісів або промислових міст відповідно мають більші прибутки. Селянин звертається до нотаріуса переважно з питань впорядкування майнових прав на випадок смерті або пов’язаних зі спадком. Вік таких клієнтів зазвичай старший за 60 років (а це, як відомо, люди, серед яких 40 % проживає за межею бідності). Немаловажним є й той факт, що витрати на утримання робочого місця не можуть бути однаковими для всіх нотаріусів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3. Визанчення розміру плати за вчинення нотаріальних дій 

       Найскладніше для нотаріуса - скласти бюджет витрат у перший рік функціонування, адже вже до реєстрації нотаріальної діяльності він має понести значні витрати на обладнання робочого місця відповідно до вимог Закону «Про нотаріат». При цьому, як відомо, відшкодування цих витрат не передбачено в чинному Податковому кодексі України.

     Більше  того, нотаріус, який лише зареєстрував свою нотаріальну діяльність, на відміну  від досвідченого нотаріуса, не володіє  інформацією щодо можливого загального доходу від своєї професійної  практики. Як результат виникають  великі розбіжності в погодинній вартості роботи нотаріуса, та, відповідно, й інших співробітників нотаріального  бюро або контори.

     З огляду на те, що порада нотаріуса є  основним і природним засобом  запобігання правовим конфліктам, дорадча  діяльність нотаріуса займає значну частину його робочого часу. А оскільки ця послуга нематерiальна і вимiром  її оплати є витрачений на час, це досить важко оцінювати. Визначення оплати з урахуванням часу, витраченого  на підготовку до вчинення нотаріальної дії, є актуальним, наприклад, при  веденні спадкової справи, коли важко, а подекуди навiть неможливо визначити  наперед усi необхiднi кроки, а отже, приблизний, потрiбний для виконання  такої роботи час.

     Нарешті, при визначенні оплати за вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії враховується і такий фактор, як важливiсть  справи. Зокрема, при вчиненні договорів  та інших правочинів щодо нерухомостi, виходячи з професійної вiдповiдальностi нотарiуса перед сторонами, закономiрним є пiдвищення оплати залежно вiд  зростання вартостi вiдповiдного  майна. Це пiдвищення пояснюється зростанням професiйного ризику. Такий підхід нотаріуса до визначення суми винагороди за свою роботу є обґрунтованим, оскільки за виконання своїх професiйних обов’язкiв, будь-то порада чи вчинення дії, нотаріус несе повну матеріальну вiдповiдальнiсть.

     Однак досить часто при визначенні оплати за посвідчення договору купівлі-продажу  нерухомого майна нотаріус має справу з тим, що договірна ціна приховується сторонами. При цьому жодними  повноваженнями вимагати висновку незалежного  оцінювача нотаріус не наділений.

     Як  відомо, країни латинського нотаріату  декларують, що гонорари, одержуванi нотаріусом, повиннi бути i справедливими, i достатнiми. Отже, сьогодні, визначаючи оплату, нотарiус повинен брати до уваги: витраченi на справу час i зусилля, складність та важливiсть справи, свiй досвiд i знання, а також міру відповідальності. 

3.1. Посередництво держав 

     Безперечно, введення єдиного нотаріального  тарифу в Україні наблизить український  нотаріат до латинської моделі, але  цей крок має бути добре прорахований, аби не відкинути нас до радянських часів. На жаль, українські нотаріуси  вже мали справу з посередництвом державної влади в установленні плати за вчинення нотаріальних дій. Прикладом цього є внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України  «Про державне мито» стосовно ставки державного мита за видачу свідоцтва  про право на спадщину, яке порушило латинський принцип «справедливої  ціни». Відповідно до цих змін за видачу свідоцтва про право на спадщину, незалежно від вартості успадкованого  майна, спадкоємець сплачує до державного бюджету суму, яка є меншою за вартість квитка до кінотеатру.

       З цього слід зробити такі висновки : по-перше, існування приватного нотаріату в Україні підтвердило факт визнання державою того, що приватні особи можуть виконувати її функції так само добре, або навіть ще краще, але при цьому держава має виважено підійти до втручання в економічну незалежність нотаріуса; по-друге, досвід країн латинського нотаріату свідчить про те, що за умови державного регулювання кількості посад нотаріусів у нотаріальних округах і всебічного вивчення практики та наслідків встановлення тарифів в інших країнах, єдина тарифікація нотаріальних послуг приведе до позитивних наслідків.

     При цьому слід мати на увазі, що некомерційний  характер нотаріальної діяльності покладає на державу обов’язок зі створення  правових умов для реального дотримання обмежень, які встановлені у сфері  реалізації нотаріусом своїх прав. Мається на увазі створення продуманої фінансової основи приватного нотаріату, тобто встановлення таких тарифів, які відповідають принципу пропорційності ризиків нотаріальної діяльності й  розміру оплати за її здійснення; гарантування надання клієнтові незалежної й  неупередженої юридичної допомоги на основі рівності, законності і справедливості.

     Із  цієї точки зору цікавим є підхід до встановлення тарифів у Німеччині, де останні забезпечують соціальне  урівноваження. Трудомісткі процеси  з меншою ціною операції дотуються  простими процесами з високою  ціною. Вищі ціни операції містять і  великі ризики, при цьому виправдовують  їх, ураховуючи відповідальність нотаріуса, вищі тарифи.

     Зважаючи  на той факт, що фактична кількість  приватних нотаріусів в Україні  сьогодні є критично великою, до введення єдиного нотаріального тарифу слід розширювати сферу втручання  нотаріату в регулювання цивільно-правових відносин. Проте сьогодні ми спостерігаємо  в Україні протилежну тенденцію. Як відомо, з червня цього року непотрібно нотаріально засвідчувати справжність  підписів засновників юридичної  особи на статутах. Ця спрощена процедура  відкрила ряд можливостей для  зловживань та шахрайства і, за словами  державних реєстраторів, вже призвела до певних негативних наслідків. І це при тому, що участь нотаріуса у  створенні юридичних осіб в більшості  країн є необхідною й обов’язковою.