Сутність і види податків

25.3. Відповідальність платників за порушення податкового законодавства

Податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність.

Згідно ст. 110 ПКУ платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно ст. 111 ПКУ за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності:

- фінансова;

- адміністративна;

- кримінальна.

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Адміністративна відповідальність — вид юридичної відповідальності. Підставою для адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення. Питання порядку застосування адміністративної відповідальності регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП). До порушників застосовуються адміністративні стягнення (попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація, позбавлення спеціального права, громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт).

Суб'єктами адміністративної відповідальності можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку. Законодавством встановлено певні обмеження адміністративної відповідальності для неповнолітніх, службових осіб, іноземців, які згідно з міжнародними договорами користуються імунітетом щодо адміністративної юрисдикції в Україні.

Кримінальна відповіда́льність — різновид юридичної відповідальності, обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати державного осуду в формі кримінального покарання . Передбачені Кримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, що вчинила злочин, що індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої влади держави. Фізична особа є кримінально-відповідальною з 14 років.

Змістовний модуль 15 Податкова політика в системі державного регулювання економіки

Лекція 26 Формування та реалізація податкової політики

26.1. Сутність податкової політики та напрями її проведення

26.2. Види і форми реалізації податкової політики

26.1. Сутність податкової політики та напрями її проведення

Історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не тільки джерелом поповнення бюджету, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів. Свідоме використання податків для досягнення відповідних цілей проходить в межах податкової політики, яку проводить держава.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регулювання та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошевих ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення державної маси податкових надходжень, зміни форми оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення, може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики.

Важливою характеристикою податкової політики є рівень податкового навантаження (тиску) на платників податків. Для його вимірювання використовують різні  показники:

,

де  — сукупне податкове навантаження;

 — сукупні податкові платежі;

 — валової внутрішній продукт.

Податкове навантаження на загальнодержавному рівні показує яка частина виробленого суспільного продукту перерозподіляється через бюджет.

При характеристики податкового навантаження на підприємстві можна використати таки показники:

,

де  — податкове навантаження на прибуток підприємства;

 — податкові виплати підприємства;

 — прибуток підприємства.

,

де  — податкове навантаження но об'єм реалізації підприємства;

 — податкові виплати підприємства;

 — об'єм реалізації підприємства.

Податкова політика є однією із найважливіших основ макроекономічної політики будь-якої країни, оскільки вона має здатність впливати на сукупний попит. Держава формує регулюючий вплив на економічну діяльність за допомогою системи оподаткування і податкових пільг. Рішення уряду про підвищення податкових ставок приводить до скорочення витрат приватного сектору на інвестиції. Падіння рівня інвестиційних витрат веде до того, що податкова політика може скоротити норму накопичення.

26.2. Види і форми реалізації податкової політики

Податкова політика має бути спрямована на вирішення довгострокових та короткострокових завдань. Перед керівництвом країни стоять такі довгострокові цілі: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути поповнення бюджетів, їхня збалансованість, на певному рівні щодо ВВП, стимулювання інвестиційної діяльності.

Завданнями макроекономічної політики є:

1)       збільшення сум податкових надходжень за рахунок автоматичних та або дискреційних змін. До автоматичних відносять підвищення сум викликаних розширенням податкової бази. Дискреційний зріст надходжень є результатом змін у податкової системі, таких, як перегляд податкових ставок, ведення нових податків тощо;

2)       формування прийнятної податкової бази. Широка податкова база дає можливість забезпечити податкові надходження при відносно низьких податкових ставках для тогу, щоб забезпечити відповідний доход бюджету. Внаслідок цього зростає ймовірність ухилення від сплати податків;

3)       мінімізації витрат пов'язаних із сплатою податків. Податкова система повинна забезпечувати фінансування державної при мінімальних витратах, а також при мінімальних порушеннях характеру виробництва.

Економічна теорія надала в розпорядження практики два основних види реалізації податкової політики щодо формування макроекономічної та соціальної рівноваги, економічного зростання та зайнятості. Це — автоматична та дискреційна податкова політика.

Автоматичні стабілізатори, які виступають фінансово-економічним підґрунтям недискреційної податкової політики, є інструментом обмеженої дії, тому виникає потреба її доповнення дискреційною, яка становіть сукупність оперативних регулюючих заходів щодо основних інструментів податкової політики. В основі такої політики — свідоме планування податків та державних видатків з метою регулювання зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцію та прискоренням економічного зростання. Для стимулювання виробництва та і зайнятості в умовах стагнації економічна теорія пропанує збільшувати державні видатки. Дефіцит ВВП, який виникає в результаті недостатнього сукупного попиту стосовно пропозиції, стримує розвиток економіки. Державні закупівлі за рахунок бюджетного дефіциту здатні збільшувати скупний кінцевий попит. Але ця діяльність з боку держави обмежена її фінансовими ресурсами.

У ринкової економіці з усталеною циклічністю дискреційна политика змінюється у кожної фазі циклу:

1)  рефляційна (стимулююча) політика під час виходу з кризи (стимулювання економічного росту та зайнятості);

2)  дефляційна (стримувальна) політика під час економічного зростання (стримування інфляції).

Основними елементами автоматичної податкової політики, коли зміни відбуваються у системи оподаткування та податкового регулювання, виступають автоматичні стабілізатори, які дозволяють без додаткового втручання держави, шляхом попередньо визначених і закладених у законодавчо-нормативні акти правила і нормі реагувати на порушення рівноваги, сприяючи її відновленню. Відповідні зміні рівнів податкового регулювання та норм оподаткування відбуваються автоматично. Це пояснюється тим, що переважна більшість податків залежить від доходу і тому змінюється пропорційно до зміні ВВП, навіть за стабільних податкових ставок і рівнів трансфертів.

Незважаючи на те що автоматичні чисті податки виконують стабілізаційну функції без спеціальних державних рішень, їх ефективність в кінцевому підсумку теж залежить від держави. Роль держави полягає у тому, що вона вмонтовує, тобто впроваджує в економіку певну систему податків та трансфертних платежів.

Реалізації податкової політики можлива у наступних формах:

1.                  Політика максимальних податків. При проведенні такої політики держава застосовує достатньо високі податкові ставки, скорочує податкові пільги і запроваджує нові податки з максимального збільшення суми податкових надходжень. За умов, коли відсутні економічні, соціальні і полемічні передумови для проведення політики максимальних податків (економічна криза, надзвичайні політичний стан, війна), відразу ж виявляються негативні наслідки такої політики:

а) скорочення фінансових ресурсів у платників податків робить неможливим забезпечення економічного зросту і суттєво скорочує обсяг розширеного відтворення у суспільств;

б) небажання платити високі податки спотворює податкову етику платників податків і породжує таке суспільне-соціальне зло, як ухилення від сплати податків;

в) масово розвивається тіньова економіка, основою якої є просте викачування фінансових ресурсів із національного багатства суспільства і переведення їх на закордоні рахунки іноземних банків.

2.                  Політика економічного розвитку. Держава в максимально можливих розмірах податкового навантаження враховує не тільки фіскальні інтереси, а більше уваги приділяє економічним інтересам податкоплатників. Послаблюючи податкове навантаження на бізнес, держава стимулює нарощення фінансових ресурсів у платників податків та створює умови для розширення суспільного відтворення. Основна мета при проведені такої політики — збільшення економічного зростання шляхом поліпшення інвестиційної активності за рахунок найбільш вигідного податкового клімату. Але при проведене такої політики випливають і недоліки:

а) скорочення податкових надходжень неминуче призводь до недофінансування певних соціальних програм, освіти, охорони здоров'я, науки;

б) суттєво скорочується сфера суспільного блага, тобто благ, які опосередковано оплачуються за рахунок бюджетних видатків;

в) обмежується вплив держави на процеси споживання і зайнятість та скорочується соціальний захист малозабезпечених верств.

3.                  Політика виважених податків. Суть такої політики полягає у встановленні такого рівня оподаткування, який максимально би забезпечив фіскальні інтереси держави і одночасно враховувала би економічні інтереси платників податків.

Податкова політика як солодова економічної політики держави базується на діяльності держави у сфері запровадження, правого регулювання та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошевих ресурсів держави. Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, що проводиться державою.

Змістовний модуль 16 Неподаткові платежі в бюджет

Лекція 27 Неподаткові платежі в бюджет

27.1. Поняття та сутність неподаткових платежів в бюджет

27.2. Склад неподаткових доходів бюджету

27.1. Поняття та сутність неподаткові платежі в бюджет

Неподаткові доходи є частиною доходів держави (державних доходів). Поняття державних доходів значно ширше від поняття доходів Державного бюджету. Воно охоплює не тільки доходи Державного бюджету, а й доходи інших централізованих і децентралізованих фондів коштів. Неподаткові доходи є частиною системи державних доходів, яка являє собою внутрішню єдність, що склалася на даний період часу всієї сукупності доходів, з одного боку, та її диференціацію на окремі групи і види — з іншого. Єдність і диференціація всієї сукупності доходів зумовлюється єдністю економічного джерела утворення державних доходів — національного доходу, який створюється у сфері матеріального виробництва, і різноманітністю окремих видів доходів. Різноманітність видів державних доходів дозволяє класифікувати їх за багатьма критеріями, зокрема, за суб’єктами і об’єктами відносин, які виникають, бюджетним значенням, формами, методами і умовами залучення, територією стягнення коштів тощо.

Неподаткові доходи — це врегульовані правовими нормами обов’язкові та добровільні платежі до Державного та місцевого бюджетів, державних цільових фондів, позабюджетних фондів, які вносяться юридичними та фізичними особами, мають, як правило, цільовий, відплатний або компенсаційний характер і не залежать від доходу (прибутку) платника.