Система оподаткування в Україні

До місцевих податків належать:

1. податок з реклами – не більше 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами, 0,5% вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час;
2. комунальний податок – не більше 10% неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:

1. готельний збір – не більше 20% добової вартості;
2. збір за паркування автотранспорт у- не більше % неоподаткованого мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1% у відведених місцях;
3. ринковий збір – для громадян – не більше 20% мінімальної заробітної плати, для юридичних осіб – не більше 3-х мінімальних заробітних плат;
4. збір на видачу ордера на квартиру – не більше 30% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
5. курортний збір – не більше 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
6. збір за право використання місцевої символіки – не більше 0,1% вартості виготовленої продукції (виконання робіт, послуг) – для юридичних осіб; не більше 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – для громадян-підприємців;
7. збір на право проведення кіно- і телезйомок – сума, що не перевищує фактичної витрати на проведення зазначених заходів;
8. збір на проведення місцевих аукціонів, конкурентного розпродажу і лотерей – не більше 0,1% вартості до заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея;
9. збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон – до 0,5% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян – з юридичних осіб і громадян України; від 5 до 50 – юридичні особи і громадяни інших країн;
10. збір на видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг – не більше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - для суб’єктів, які здійснюють торгівлю постійно; 1(один) неоподатковуваний мінімум доходів громадян на день за одноразову торгівлю;

Джерела сплати податків і зборів встановлюються відповідними законами про податки, збори. Нормативною  базою системи оподаткування  нині є:

1. Закон України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.97 р.
2. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283-97 ВР від 22.05.97 р.
3. Декрет Кабінету Міністрів України, Про прибутковий податок з громадян”  № 13 від 26.12.92 р. (з подальшими змінами і доповненнями).
4. Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” № 400/97-ВР від 26.06.97 р.
5. Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” № 402/97 від 26.06.97 р.
6. Закон країни “Про фіксований сільськогосподарський податок” № 320 – ХІV від 17.12.98 р.
7. Закон України “Про внесення змін до ст.. ІІ Закону України “Про податок на додану вартість” № 943-ХІV від 14.07.99 р.
8. Закону України “Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування грального бізнесу” № 1160-ХІV від 19 жовтня 1999 р. (набрав чинності з 13.11.99 р.).
9. Закон України “Про страхування”.
10. Закон України “Про внесення змін зо Закону України “Про страхування”.
11. Указ Президента України “Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 р. “Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва за № 746/99 від 28.06.99 р.

Податки в Україні  є основним видом державного доходу.

Податки виконують дві основні  функції – фіскальну та економічну. За допомогою фіскальної функції здійснюється формування бюджетного фонду країни, реалізація економічної функції дає змогу державі безпосередньо впливати на процес суспільного відтворення в цілому, стимулюючи або стримуючи розвиток тих чи інших галузей народного господарства, посилюючи чи послаблюючи нагромадження капіталу, а також впливаючи на платоспроможний попит населення.

Основне призначення  системи оподаткування полягає  в тому, щоб максимально сприяти  розвиткові підприємництва, тобто різних форм власності, й тим самим досягти  максимально можливого росту дохідної частини Державного бюджету.

5.Характеристика  податкової системи

Податкова система України  будується на поєднанні прямих і  непрямих податків. Прямі податки  характеризуються тим, що вони встановлюються безпосередньо на дохід чи майно платника податків, непрямі – включаються у вигляді додатку до ціни товару чи тарифу на послуги і сплачуються споживачами цих товарів. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою та самим платником податку, при непрямому – суб’єктом податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою та виробником, споживачем товару чи послугами.

За останні роки Державний  бюджет України поповнюється за рахунок  нових видів податків, зборів і  платежів та неподаткових надходжень.

• плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин;
• рентна плата за нафту та природний газ, які видобуваються в Україні;
• надходження до інноваційного фонду;
• надходження від реалізації дорогоцінних металів.

Постійні зміни та доповнення податкового законодавства України призводять до недодержання спрогнозованих показників виробничо-господарської діяльності підприємств та її недосягнення кінцевого результату.

- прибутку, рентабельності, окупності капіталовкладень.

Це створює фактор невизначеності підприємств у податковій системі України.

Основи та принципи формування системи оподаткування в Україні, перелік загальнодержавних та місцевих податків, а також права та обов’язки  платників податків визначаються в  Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97/ВР “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування”, який сьогодні іншими словами можна назвати “Податковою Конституцією України”. Названим законом, а також Законом України від 18 вересня 1991 року № 1562-ХІІ “Про джерела фінансування дорожнього господарства України” закріплено вичерпний перелік існуючих в Україні податків, зборів та обов’язків платежів. Перелік включає не лише податки, а й обов’язкові платежі, які платники зобов’язані сплачувати до бюджету чи до державних цільових фондів. При цьому вони об’єднанні в загальне поняття “система оподаткування”. Ставки, механізм стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів, за виключенням мита, а також пільги в оподаткуванні не можуть бути встановлені чи змінені іншими законами України, крім законів з питань оподаткування.

Усі закони, які містять  норми щодо оподаткування, повинні  відповідати Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України “Про систему  оподаткування”.

Необхідно зазначити, що в суспільстві постійно відбуваються зміни і тому постійно проявляються певні недоліки існуючі податкові системи. Все це викликає необхідність постійного корегування податкового законодавства. Ось чому податкова система повинна бути мобільною та еластичною.

У світовій практиці податок  на прибуток підприємства та податок  на прибуток є однією з основних частин бюджету будь-якої країни. У  більшості країн ставка не є єдино  визначеною, існують знижені, мінімальні й максимальні ставки податку. В  Україні ставка податку на прибуток залишається незмінною – 30%, але змінюється підхід до визначення об’єктна оподаткування, тобто прибутку. Методика оподаткування прибутку спонукає підприємців до збільшення продуктивності праці і максимального одержання прибутку, що зрештою призводить до збільшення надходжень до державного бюджету. До введення Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” об’єктом оподаткування вважався балансовий прибуток підприємства, що являв собою загальну суму прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, одержаний як на території України, її континентальному шельфі, у виключній економічній зоні, так і за її межами, відображений у його балансі, який включав прибуток від реалізації  продукції, в тому числі продукцію допоміжного і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей та інших видів фінансових результатів, матеріальних цінностей. А також прибуток від орендованих операцій, прибуток від поза реалізованих операцій, тобто величина, яка обліковувалась на рахунку № 80 “Прибутки і збитки”. Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97 ВР від 22 травня 1997 р. прибуток для оподаткування визначається сумою скоригованого валового доходу, одержаного шляхом зменшення суми валового доходу (виручки у грошовій та натуральній формах) звітного періоду на суму валових витрат виробництва (безпосередньо пов’язані з одержанням доходу), суму амортизаційних відрахувань. Таким чином, об’єктом оподаткування стала величина, що не збігається з величиною, яку прийнято було обліковувати на рахунку № 80 “Прибутки і збитки”.

Згідно з новим Планом рахунків податки на прибуток обліковуються  на рахунку № 98 “Податки на прибуток”. На цьому рахунку ведеться облік належної за даними бухгалтерського обліку суми податку на прибуток від звичайної діяльності та надзвичайних подій.  Не дебеті рахунка відображається нарахована сума податку на прибуток, на кредиті – включення до фінансових результатів на рахунку № 79.

Облік нарахованої суми податку на прибуток від звичайної  діяльності, що визначається від прибутку відображеного в бухгалтерському  обліку (незалежно від суми прибутку для потреб оподаткування), без зменшення  на суму податку на прибуток, внаслідок обчислення податку на прибуток від алгебраїчної суми прибутку від звичайної діяльності та збитку від надзвичайних подій.

Поточні зобов’язання підприємства по податках і платежах відображаються на рахунку № 64 “Розрахунки за податками  й платежами, який має такі субрахунки:

На субрахунку № 641 “Розрахунки  за податками” ведеться облік податків, які нараховуються та сплачуються  відповідно до чинного законодавства (податок на прибуток, податок на додану вартість).

На субрахунку № 642 “Розрахунки  за обов’язковими платежами” ведеться облік розрахунків за зборами, які стягують відповідно до чинного законодавства, та облік, який не ведеться на рахунку № 65 “Розрахунки зі страхування”.

Аналітичний облік розрахунків  за податками й платежами ведеться за їх видами. Для відображення витрат на сплату податків на прибуток призначений рахунок № 98 “Податки на прибуток” (замість рахунку № 81 “Використання прибутку”). Збитки від надзвичайних подій відображається у звіті про фінансові результати за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності в наслідок цих збитків.

У новому Плані рахунків бухгалтерського обліку принципово новим є рахунок № 54 “Відстрочені податкові зобов’язання”, призначений  не для сум податкової заборгованості, термін сплати яких відстрочено згідно із законодавством (він не відповідає рахунку № 67 “Податкові зобов’язання”), а для відображення тимчасової різниці в сумі податку на прибуток, яка виникає внаслідок розбіжності в сумах прибутку за даними бухгалтерського обліку та прибутку, який є об’єктом оподаткування.

Система податку на додану вартість розроблена у Франції в 1954 р. економістом М.Лорс. У світовій практиці податок на додану вартість став основним податком непрямої дії  і в багатьох країнах замінив  податок з обороту. Податок на додану вартість (ПДВ) є частиною новоствореної вартості і сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів. Додану вартість – це прибуток, заробітна плата з нарахуваннями на неї та інші витрати, пов’язані з власне виробничим процесом. В Україні ставка податку на додану вартість становила 20% оподатковуваного обороту. Згідно з рішенням Кабінету Міністрів України від 6 січня 1995 р. вилучення та нарахування о бюджетів окремих податків і платежів здійснюється в такому порядку:

• податок на додану вартість нараховувався за ставкою 20% до оподатковуваного обороту, який не включив ПДВ. По імпортних товарах  податок на додану вартість нараховувався у розмірі 20% до митної вартості з урахуванням фактично сплачених сум мита та інших платежів і стягувався митними органами України;
• по товарах, що експортуються за межі митних кордонів України, застосовувалася ставка податку у розмірі 0%.

Податок на додану вартість становить основну частину доходів  держбюджету України. Так, на 1996 р. ПДВ становив 21% дохідної частини держбюджету;

Закон України “Про податок  на додану вартість” № 168/97 ВР, прийнятий  Верховною Радою 3 квітня 1997 р. містить 11 статей, якими визначено категорії  платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податково накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Податок за нульовою ставкою  обчислюється щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені платником податку за межі митної території України, а також з продажу робіт, призначених для використання та споживання за межами митної території України.

Датою виникнення права платника податку  на податковий кредит вважається:

• дата здійснення першої з подій;
• або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів, дата виписки відповідного рахунка – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток комерційних знаків;
• або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів

Податковий кредит (дебет  рахунка № 644) звітного періоду складається  із суми податків, сплачених платником  податку з звітному періоді у  зв’язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями або іншими розрахунковими документами. Суми податку на додану вартість, сплачені платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням основних фондів, що підлягають амортизації, включають ся до складу податкового кредиту такого звітного періоду незалежно від строків введення до експлуатації основних фондів. Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. У разі, коли за результатами звітного періоду податкове зобов’язання має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платникові податку з Державного бюджету України. Підставо