ПДВ: Платники податку

1.ПДВ:Платники  податку.

Платниками податків є  суб’єкти податкових правовідносин, на яких за наявності об’єкта оподаткування  покладено певний комплекс податкових обов’язків і прав, установлених законодавством.

   Платникам податків  властиві такі ознаки:

   1. Платники податків  є суб’єктами податкових правовідносин.

   Традиційно платниками  податків виступають фізичні  та юридичні особи, перелік  яких визначено цивільним законодавством. Разом з тим, є категорії  платників податків, що передбачені  винятково податковим законодавством. До них належать консолідована  група платників податків, юридичні  та фізичні особи, які діють  у складі групи, що не має  статусу юридичної особи.

   2. Платники податків  є зобов’язаними суб’єктами. На  правовий статус платників податків  впливає метод фінансово-правового  регулювання. Державне управління  в сфері формування доходної  частини бюджету об’єктивно зумовлено  необхідністю підпорядкування суб’єктів,  за рахунок коштів яких і  формується ця частина бюджету.  Саме тому правове регулювання  відносин у сфері податкової  діяльності держави спрямовано  на однобічні владні розпорядження  державних органів щодо безумовно  зобов’язаних суб’єктів. У зв’язку  з цим у правовому статусі  платників податків пріоритетним  є комплекс податкових обов’язків  щодо податкових прав, які є  похідними від обов’язків.

   Платники податків  — це суб’єкти, які сплачують  податки за рахунок коштів, що  їм належать. Хто безпосередньо  сплачує податок — другорядне  питання: це може бути особисто  платник податків, його представник  або податковий агент.

   Різноманіття платників  податків зумовлює потребу їх  класифікації за різними підставами. Класифікація має важливе значення  як для теорії податкового  права, так і для податкового  законодавства. По-перше, вона  дає вичерпне уявлення про  всі різновиди платників податків, і, по-друге, така класифікація  закладає основи правового статусу  того чи іншого платника податків.

   Платників податків  можна класифікувати за такими  підставами:

   I. Залежно від способу  організації господарської діяльності:

   1) фізичні особи;

   2) юридичні особи;

   3) іноземні юридичні  особи; постійні представництва  іноземних юридичних осіб;

   4) юридичні та фізичні  особи, що діють у складі  групи, яка не має статусу  юридичної особи (іноземні і/чи  національні юридичні та фізичні  особи, що діють в Україні  на правах партнерів у складі  групи, яка не є юридичною  особою, на підставі договору  про спільну діяльність);

   5) відокремлені підрозділи  без статусу юридичної особи;

   6) консолідована група  платників податків.

   II. Залежно від  податкової юрисдикції держави:

   1) резиденти —  особи, які мають місце постійного  проживання чи місцезнаходження  в даній державі і доходи  яких підлягають оподатковуванню  з усіх джерел (особи, які несуть  повну податкову відповідальність);

   2) нерезиденти —  особи, які не мають місця  постійного знаходження в державі  і в яких оподатковуванню підлягають  лише доходи, отримані ними на  даній території (особи, які  несуть обмежену податкову відповідальність).

   Розмежування резидентів  і нерезидентів здійснюється  на основі трьох принципів:

   - постійного місцезнаходження  на території держави (найчастіше  закріплюється кількісний критерій  — в Україні це 183 календарних  дні);

   - джерела отриманих  доходів;

   - межі податкової  відповідальності — повної чи  обмеженої.

   Принцип територіальності  визначає національну належність  джерела доходу. При цьому оподатковуванню  в даній країні підлягають  тільки доходи, отримані на її  території, у той час як будь-які  доходи, отримані за її межами, звільняються від оподаткування  в даній країні.

   Деякі країни за  основу беруть критерій резиденства  (Велика Британія, США, Росія, Україна); інші — переважно критерій  територіальності (Франція, Швейцарія,  країни Латинської Америки). Різне  об’єднання цих критеріїв зумовлює  неоднаковий податковий режим  і часто є основною причиною  подвійного оподаткування.

   III. Залежно від  розмірів сукупного валового  доходу:

   1) великий платник  податків — це особа (юридичний,  відособлений підрозділ без статусу  юридичної особи, постійне представництво  іноземної юридичної особи), сукупний  валовий доход якої становить  від 4 до 20 млн. грн.;

   2) середній платник  податків — це особа (всі  платники, перераховані в першій  групі), обсяг сукупного валового  доходу якої становить до 4 млн.  грн. У встановлених законодавством випадках ці суб’єкти можуть виступати малими платниками податків;

   IV. Залежно від  критерію юридичного та фактичного  обов’язку сплати податку:

   1) юридичний платник  податків;

   2) фактичний платник  податків. Цей критерій має місце  при непрямому оподатковуванні.

   Наприклад, при  податку на додану вартість  кошти в бюджет перераховує  суб’єкт, який реалізував товар  (роботу, послугу), тобто юридичний  платник податків, але за рахунок  коштів, отриманих від покупця  (користувача, кінцевого споживача), який є фактичним платником  податків. Отже, юридичний платник  податку — це суб’єкт, який  формально зобов’язаний перерахувати  податок у бюджет.

   Фактичний платник  податків — це суб’єкт, що  реально зобов’язаний надати  грошові кошти в процесі придбання  товару (роботи, послуги). До моменту  сплати непрямого податку фактичний  платник податків виступає носієм  податку.

   Більше відповідає  змісту визначення платника податків  саме юридичний платник, оскільки  відповідальність за неперерахування,  несплату податку лежить тільки  на ньому. Чинне законодавство  в даному разі визначає платником  тільки одного суб’єкта. Відповідно  до  п. 1.3 ст. 1 Закону України “Про  податок на додану вартість”  платник податку — це особа,  яка зобов’язана здійснювати  утримання і внесення в бюджет  податку, що сплачується покупцем.

   Наведена класифікація  платників податків є загальною,  тобто поширюється на всі їх  види. У свою чергу, кожну окрему  групу платників податків можна  класифікувати за своїми специфічними  підставами.

 

2.Плата(податок)за  землю:Платники.Категорії земель  за якими відбувається сплата  податку.

Плата за землю - це податок  на володіння та користування землею, який ся з юридичних та фізичних осіб. Механізм оподаткування плати за землю юний на схемі 1:

Структурно-логічна схема  земельного податку

 

 

 

Платники

Об’єкт оподаткування

Ставки

Площа земельної ділянки Диференційовані за: А)землями сільськогосподарського призначення залежно від напрямів використання землі (риля,багаторічні  насадження,синокоси) та  родючості  грунтів. Б)землями несільськогосподарського призначення за групами населених  пунктів

 

Фізичні особи

Юридичні особи

Власники землі і землекористувачі

 

 

 

 

Сума земельного податку

 

Плату за землю в Україні  введено з 1 липня 1992 року відповідно до Закону України від 03.07.92 р. № 2535-ХП "Про плату за землю". 31 січня 1997 року набрала чинності нова редакція Закону України "Про плату за землю" від 19.09.96 р. № 378 ВР, яким було змінено  ставки земельного податку та порядок  справляння цієї плат пільги щодо оподаткування  землі та відповідальність платників, а також визначено,» використання землі в Україні є платним.

Об'єктом плати за землю  є земельна ділянка, а земельна частка (пай), перебуває у власності або  користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Платником є власник земельної  ділянки і землекористувач, у  тому числі оренда;

Плата за землю справляється у двох формах:

- земельний податок;

- орендна плата.

Земельний податок сплачують  власники земельних ділянок та землекористувач (крім орендарів та інвесторів) - учасників угоди про розподіл продукції.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата  за землю.

Відносини, пов'язані з  орендою землі, регулюються Законом  України 06.10.98р. №161-XIV "Про оренду землі", який визначає правові засади оренди землі, об'єкти, орендодавців та орендарів землі, їх відповідальність і права, порядок набуття права  на оренду земельних ділянок, у тому числі права третіх осіб на орендовану земельну ділянку, умови та порядок  укладення договорів оренди землі, їх змін припинення, розірвання й поновлення тощо.

Орендна плата за землю  — це платіж, який орендар вносить  орендодавцеві: користування земельною  ділянкою.

Договір оренди землі —  це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно дії яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння  і користування земельну ділянку  для господарського використання на обумовлений договором строк.

Об'єктом оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності  громадян таї юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності), держави.

Нова форма оренди землі - суборенда земельних ділянок, умови  договору якої мають бути визначені  в межах договору оренди земельної  ділянки (її частини) і не суперечити йому. Суборенда землі підлягає державній  реєстрації і посвідчуєте нотаріально.

Орендовцями земельних ділянок  є:

1. Громадяни та юридичні  особи, у власності яких перебувають  земельні ділянки;

2. Органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради) щодо земельних ділянок комунальної  власності;

3. Органи державної влади  (районні, обласні, Київська і  Севастопольська міські державні  адміністрації; Рада міністрів  АРК, КМУ) щодо земельних ділянок  державної власності.

Зазначені органи державної  влади рішення про надання  в оренду земельних ділянок приймають  за попереднім погодженням цих питань з відповідними радами.

У разі якщо орендодавцем землі  є відповідна місцева рада, то орендар, уклавши з нею договір на оренду землі, самостійно сплачує орендну  плату за землю на бюджетний рахунок  відповідної ради, на території якої знаходиться земельна ділянка. Розмір орендної плати за земельні ділянки  державної і комунальної власності не може бути меншим відповідного розміру земельного податку і справляється винятково в грошовій формі.

У випадку коли орендодавцем є власник землі, то орендар, уклавши  при цьому з ним договір  на оренду землі, сплачує власнику орендну  плату за землю, а власник, у свою чергу, сплачує на бюджетний рахунок  відповідної ради, на території якої знаходиться земельна ділянка, земельний  податок. сплати податку за оренду приміщень, то необхідно зауважити, що оскільки землі або землекористувачі є  як правило, орендодавцями приміщень, то вони і е платниками земельного податку, а орендарі приміщень у  даному випадку не є ми земельного податку, оскільки земельна ділянка  їм не виділялась і об'єкт Ііання у них відсутній. а за землю, яку  отримує орендодавець приміщення з  орендаря, є складовою частиною орендної плати за приміщення і окремо не виділяється. У свою чергу нень сплачує  земельний податок у встановлених розмірах на загальних

У випадках коли підприємства, установи, організації здають в оренду належні їм приміщення, підвали тощо, то за земельні ділянки, зайняті цими будівлями, і за ділянки, що їх обслуговують, земельний податок сплачують  саме ці підприємства,організаціям яким ці ділянки виділено у постійне або  тимчасове користування, тобто власники землі та землекористувачі.

Якщо окремі установи, організації, що користуються пільгами по земельному податку, мають у підпорядкуванні  госпрозрахункові підприємства або  здають в оренду мі будівлі чи їх частини, земельний податок за земельні ділянки, зайняті цими .v,. розрахунковими підприємствами або земельними ділянками, будівлями (їх частинами), зданими в  оренду, сплачується ними за повними  ставками на загальних підставах.