Особливості оподаткування окремих платників податків. Оподаткування банківських установ

Після визначення середньозважених оцінок якісних та кількісних факторів податкового ризику за кожним із визначеної групи банком, побудуємо матрицю  податкових ризиків. Порядковий номер  кожного банку відповідає точці  перетину середньозважених оцінок за кількісними і якісними факторами  податкового ризику, нанесених на матрицю податкових ризиків. Матриця  податкових ризиків для І групи  банків України у 2008 році виглядає наступним  чином (рис. 1).

Як бачимо, більшість банків знаходиться в секторі «1», який відповідає мінімальному рівню податкового  ризику. До банків, які потрапили  до даного сектору, відносяться ПАТ  «ПриватБанк», ПАТ «Укрексімбанк», ПАТ «Ощадбанк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Фінанси та кредит», ПАТ «Промінвест» та ПАТ «ОТП Банк». 

 

Рисунок 1. Матриця податкових ризиків для банків першої групи за класифікацією НБУ у 2008 році 

 

Із розрахованих значень  оцінки факторів ризику перелічені банки  мають досить високий рівень організації  облікового процесу та кваліфікації працівників, ефективно здійснювали  управління податковими платежами  та витратами.

До «2» сектору матриці  з допустимим рівнем ризику потрапили  банки, які мають недоліки у податковому  плануванні та податковому аналізі. До таких банків відносяться ПАТ  «Альфа-Банк», ПАТ «Банк Форум» та ПАТ «Кредитпромбанк».

Також, ще два банки потрапили  до сектору «3» з контрольованим рівнем ризику – ПАТ «Перший український  міжнародний банк» та ПАТ КБ «Надра». Оцінка факторів податкових ризиків  дозволила виявити недоліки з  питань організації податкового  обліку та якості внутрішніх нормативних  документів банку.[7]

Побудуємо матрицю податкових ризиків за підсумками 2010 року для  банків першої групи, яка представлена на рисунку 2. 

 

 

 

Рисунок 2. Матриця податкових ризиків для банків першої групи  за класифікацією НБУ у 2010 році 

 

З матриці за 2010 рік можна  зробити висновки, що більшість банків першої групи потрапили до сектору  «4» з критичним рівнем ризику. Управління податковим ризиком здійснюється на стратегічному рівні і передбачає перегляд внутрішніх нормативних матеріалів щодо здійснення податкової діяльності, а також перегляд методики проведення податкового планування та аналізу.

При проведенні оцінювання даних банків ми виявили значний  вплив зовнішніх факторів податкового  ризику, пов’язаних із наслідками фінансової кризи.

Кілька банків, таких як ПАТ «Ощадбанк», ПАТ «ВТБ Банк», ПАТ  «Приватбанк» та ПАТ «Укргазбанк», потрапили до сектору «3» матриці податкових ризиків з контрольованим рівнем ризику.

Отже, за результатами проведеного  дослідження рівня податкового  ризику банків першої групи на класифікацією  НБУ можна зробити висновки, що у 2008 році обрані для дослідження  банки досить ефективно проводили  управління податковою діяльністю, незважаючи на економічну ситуацію в країні в кінці року. За розрахунками за 2010 рік внаслідок впливу непрямих зовнішніх факторів, пов’язаних з мінімізацією негативних наслідків фінансової кризи, рівень податкового ризику для першої групи банків і для банківської системи в цілому значно зріс. [6]

Таким чином, запропонована  методика побудови матриці податкових ризиків дозволяє виявити причини  виникнення податкових ризиків, розробити  програму необхідних заходів щодо здійснення податкової діяльності та мінімізувати вплив податкового ризику на діяльність банку. 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ БАНКІВСЬКИХ  УСТАНОВ В УКРАЇНІ

3.1 Проблеми оподаткування діяльності комерційних банків

 

Розвиток адекватних заходів  державного регулювання зачіпає  не окремі сторони фінансової діяльності економічних агентів, а весь комплекс фінансово-кредитних стосунків в  національному господарстві. У цих  умовах необхідно реформувати систему  оподаткування комерційних банків, забезпечити її ефективну роботу. Тому на сьогодні є актуальна проблема оподаткування банківської діяльності оскільки неузгодженостей у даній  сфері більше чим достатньо.  

 Серед українських  дослідників, які займались питаннями  оподаткування банківської діяльності, слід виділити Я.О. Берзанюк, А.Т. Ковальчук, М.П. Кучерявенко, О.Г. Сербина, О.В. Щербанюк.  

 Проблема оподаткування  банківської діяльності існувала, існує та мабуть буде існувати  ще довго, Навіть в нещодавно  прийнятому Податковому кодексі  не виділено окремо оподаткування  банківської діяльності, а банки  оподатковуються на загальних  засадах (на виокремленні оподаткування  банківської діяльності в податковому  законодавстві виступали такі  вчені як Я.О. Берзанюк, А.Т Ковальчук., О.Г. Сербина).  

 До однієї із головних  проблем в оподаткуванні банківської  діяльності належить не досконале  законодавство. Прийняття Податкового  кодексу Верховною Радою України,  безспірно, є позитивним явищем  в оподаткуванні банківського  сектора. Так, в Кодексі обов'язки  та відповідальність банківських  установ, розглянуто ряд питань  що стосуються формування, використання  та обслуговування страхових  резервів, визначено основні правила  оподаткування процентних доходів  та основні положення щодо  операцій з іноземною валютою,  визначено деталізований перелік  банківських доходів та витрат, що враховуються при визначенні  об'єкта оподаткування [1,п. 135.4.2 та 138.1.1]. Проте існує й ряд проблемних  аспектів. Наприклад: незрозуміло,  що буде вважатись звітною датою - кінець кварталу або місяця; наявність двох методів визначення собівартості реалізованої валюти суперечить нормам П(С)БО 16 «Витрати», де собівартість реалізованої іноземної валюти, визначається тільки за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти; незрозуміло, як враховується у податковому обліку сума неамортизованого дисконту/премії щодо придбаних цінних паперів. Спірним залишається питання, щодо зменшення нормативу створення банками страхових резервів за рахунок валових витрат [8].  

 Ми вважаємо, що введення  цієї норми - може призвести,  по-перше, до зменшення гарантованої  суми повернення грошей вкладникам  банків, а по-друге, банки, в  такому випадку, повинні будуть  зменшити суми вже створених  ними на даний час страхових  резервів.  

 Ще однією проблемою  залишається те, що регулювання  банківської діяльності шляхом  податкового механізму повинно  здійснюватися в рамках самої  банківської системи за активної  участі НБУ, в руках якого  немає традиційних податкових методів впливу.  

 Серед методів державного  регулювання пріоритетом виступає  грошово-кредитне регулювання, а  не податкове, тому що банки  - це «фабрики» з виробництва кредитів [9].  

 На нашу думку, для  вирішення цих проблем доцільно, по-перше - вдосконалити податковий  механізм. Його вдосконалення має  полягати не тільки в регулюванні  податкових ставок, а й у вдосконаленні  самого механізму справляння  податків, якості аудиторських перевірок  та підготовці банківської звітності.  По-друге, банки доцільно звільняти  від оподаткування їх прибутків  в тому разі, якщо ці прибутки  направляються у вигляді прямих  інвестицій у підприємства пріоритетних  галузей. По-третє, потрібно виявити  особливості оподаткування банків  порівняно з іншими секторами  і галузями економіки. По-четверте, потрібно встановити механізми  та методи мотиваційних впливів  чинної системи оподаткування  банків. Йдеться про вплив податків  на банківську інвестиційну та  кредитну діяльність. Банкам доцільно  надавати пільги з оподаткування  їх прибутків, якщо вони інвестуються  в інноваційні підприємства або направляються у довгострокове інвестиційне кредитування. По-п'яте, у зв'язку із прийняттям Податкового кодексу, важливо дослідити обсяг і структуру податкових платежів банків до бюджету і оцінити виконання банками своїх податкових зобов'язань перед державою і суспільством.  

 Отже можна зробити  висновок, що прийняття Податкового  кодексу не вирішило повною  мірою ключових питань у сфері  оподаткування банківської діяльності. Все ще залишається необхідність  у вдосконаленні та розгляді  головних норм оподаткування  банківського сектору.  

 Банки відграють важливу  роль у розвитку економіки,  наповненні державного бюджету,  активізації господарської діяльності, оновленні матеріально-технічної  бази та активізації інноваційно-інвестиційних  процесів в Україні. В зв'язку  з цим виникає необхідність  сформувати таку систему оподаткування  банків, яка стимулювала б діяльність  комерційних банків у напрямі  збільшення вкладень капіталу  в реальний сектор економіки,  допомогла б збільшити їх доходи, а, отже, і їх оподатковуваний  прибуток, що призведе до збільшення  надходжень податкових платежів  до державного бюджету. 

3.2 Податковий аспект капіталізації банків як банків як засіб удосконалення оподаткування комерційних

 

       Комерційні банки є економічними інститутами, які здійснюють низку важливих соціально-економічних  функцій. Виконуючи роль фінансових посередників, банки забезпечують ефективне використання тимчасово вільних коштів населення і підприємств, перетворюючи їх на позичковий капітал. Стабільний розвиток банківської системи створює необхідні умови для сталого зростання національної економіки. З іншого боку криза банківської системи може стати суттєвою загрозою для всієї економіки країни. Усе це обумовлює те, що комерційні банки стають об’єктом регулювання, пов’язаного із практично усіма аспектами їх діяльності. Таке регулювання в країні здійснюється Національним банком України, а його зміст визначається цілями грошово-кредитної політики, що проводиться НБУ. Проте комерційні банки вступають в економічні відносини не тільки з центральним банком держави, суб’єктами господарювання, а також із державою у процесі сплати податків, що є вагомим джерелом формування доходів бюджетів відповідних рівнів. Однак, регулююча функція податків стосовно банківських установ ігнорується урядом, хоча податки мають суттєвий вплив на ефективність банківського бізнесу. Використання податкового механізму з метою регулювання банківської діяльності є суто економічним методом і має доповнювати систему регулювання і нагляду, яка побудована НБУ.

         Отже, заходи щодо удосконалення оподаткування комерційних банків, перш за все, мають бути спрямованими на забезпечення реалізації регулюючої

функції податків стосовно банківської діяльності. Тобто має бути проведено таке реформування системи оподаткування комерційних банків, яке сприятиме

розв’язанню найбільш актуальних проблем, що стоять перед ними на сучасному етапі розвитку української банківської системи.

Однією із найбільш серйозних проблем в банківській діяльності останнім часом стало залучення і підтримання достатнього обсягу капіталу.

Попри досить інтенсивну розробку проблем податкового регулювання банківської діяльності [7-9], податковий аспект капіталізації комерційних банків є недосліджуваним. З огляду на це метою даної статті є пошук шляхів зростання рівня капіталізації банківських  установ через удосконалення їх оподаткування.

Розуміння сутності і призначення  власного капіталу банку дозволяє розглядати питання зростання його обсягів у взаємозв’язку з активами. Розглянемо дещо

детальніше ці питання.

Капітал банку відображає кошти, які належать безпосередньо самому комерційному банку. Його величина розраховується як різниця між активами та

зобов’язаннями комерційного банку [10, с. 143].

Існують декілька джерел формування власного капіталу комерційного банку, але їх значимість є різною, залежно від різних стадій розвитку банківської установи і різних економічних умов її функціонування. Відповідно до

світових банківських  стандартів до складових власного капіталу комерційного банку, створеного у формі акціонерного товариства, належать [9]:

• звичайний акціонерний капітал, величина якого оцінюється за номінальною вартістю звичайних акцій, випущених комерційним банком, дохід за яким є змінним і залежить від рішення ради директорів щодо виплати дивідендів;
• привілейований акціонерний капітал, оцінюється за номінальною вартістю акцій, за якими банком виплачуються дивіденди по фіксованій ставці;
• емісійні різниці, що є різницею між ціною, яку акціонери сплачують за кожну акцію, і її номінальною вартістю;
• нерозподілений прибуток, який є частиною чистого прибутку, яку було залишено банком на збільшення капіталу, а не виплачено акціонерам як дивіденд;
• резерви, які є коштами, що залишені на непередбачувані витрати;
• субординовані зобов’язання, що відображають довгостроковий позичковий капітал, наданий клієнтами банку, зобов’язання банку перед якими у випадку його банкрутства погашаються у певній черговості  – після погашення зобов’язань перед будь-якими іншими кредиторами, але перед виплатами власникам комерційного банку. Такі боргові зобов’язання, як правило можуть бути конвертовані у майбутньому на акції банку, тобто перетворитися на його власний капітал.

На етапі створення і початку функціонування комерційного банку власний капітал практично повністю представлений статутним (акціонерним) капіталом, але з досягненням стадії зрілості структура і значущість джерел формування власного капіталу змінюється.

Стосовно українських банків, то як одне з основних джерел формування капіталу на сучасному етапі їх розвитку доцільно використовувати нерозподілений прибуток. Переваги такого способу формування капіталу полягають у незалежності від відкритого ринку, а також у відсутності витрат пов’язаних із розміщенням емітованих акцій і відсутності загрози втрати контролю і дохідності для існуючих акціонерів банку внаслідок зменшення їх

часток в капіталі.

Крім того, збільшення частки прибутку, що реінвестується, забезпечує зростання величини банківського капіталу, дозволяє здійснювати пропорційне зростання активів, а відтак створює умови для зростання обсягів прибутків у наступні періоди.