Характеристика місцевих податків та зборів

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

 Платниками податку  є фізичні та юридичні особи,  в тому числі нерезиденти, які  є власниками об’єктів житлової  нерухомості.

Об’єктом оподаткування  є об’єкт житлової нерухомості.

Не є об’єктом оподаткування:

а) об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності  держави або територіальних громад (їх спільній власності);

б) об’єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку;

ґ) об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім’ям та  прийомним сім’ям, у яких виховується  троє та більше дітей, але не більше одного такого об’єкта на сім’ю;

д) гуртожитки.

Єдиний податок — місцевий (п.10.1.2 Податкового кодексу України) податок, що стягується в Україні  з підприємств і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької  діяльності, які обрали спрощену систему  оподаткування.

Мінімальна ставка податку 20 грн., максимальна — 200 грн.

Переклад поняття «Єдиний  податок» на англійську як «Single Tax»  — неправильний, оскільки в англійській  мові «Single Tax» зазвичай асоціюється  з ідеєю про єдиний податок, заснований на цінності землі.

За весь період дії спрощеної  системи оподаткування ставки єдиного  податку залишались незмінними. Як і у 1998 році максимальна ставка цього  податку для фізичних осіб-підприємців  становить 200 грн. на місяць (у 1998 році 200 грн. = $ 75; у 2009 році = $25,5, у 2011 -320 грн). За результатами 2009 року середнє податкове  навантаження на фізичних осіб-підприємців  зі сплати єдиного податку в розрахунку на місяць становило 184 грн.

Платники єдиного та фіксованого  податку сплачують єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне  страхування.

Платники єдиного податку  не є платниками таких податків і  зборів, визначених Податковим кодексом України:

податок на прибуток підприємств;

ПДФО (для фізичних осіб –  підприємців);

ПДВ з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання  яких розташоване на митній території  України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

Земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької  діяльності;

Плата за користування надрами;

Збір за спеціальне використання води;

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності

Платниками збору є  суб'єкти господарювання (юридичні особи  та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому  цією статтею порядку торгові  патенти та провадять такі види підприємницької  діяльності:

 а) торговельна діяльність  у пунктах продажу товарів;

 б) діяльність з  надання платних побутових послуг  за переліком, визначеним Кабінетом  Міністрів України;

 в) торгівля валютними  цінностями у пунктах обміну  іноземної валюти;

 г) діяльність у  сфері розваг (крім проведення  державних грошових лотерей).

Не є платниками збору  за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних  послуг такі суб'єкти господарювання:

 а) аптеки, що перебувають  у державній та комунальній  власності;

 б) розташовані у  селах, селищах і містах районного  значення підприємства та організації  споживчої кооперації та торгово-виробничі  державні підприємства робітничого  постачання;

 в) фізичні особи  - підприємці, які провадять торговельну  діяльність у межах ринків  усіх форм власності;

 г) фізичні особи  - підприємці, які здійснюють продаж  вирощених в особистому підсобному  господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках  продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці  (як у живому вигляді, так  і продукції забою в сирому  вигляді та у вигляді первинної  переробки), продукції власного бджільництва;

 ґ) фізичні особи  - підприємці, які сплачують державне  мито за нотаріальне посвідчення  договорів про відчуження власного  майна, якщо товари кожної окремої  категорії відчужуються не частіше  одного разу на календарний  рік;

 д) суб'єкти господарювання, утворені громадськими організаціями  інвалідів, які мають податкові  пільги згідно із законодавством  та здійснюють торгівлю виключно  продовольчими товарами вітчизняного  виробництва та продукцією, виготовленою  на підприємствах "Українське  товариство сліпих", "Українське  товариство глухих", а також  фізичними особами - інвалідами, зареєстрованими відповідно до  закону як підприємці;

 е) суб'єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність  виключно з використанням таких  видів товарів вітчизняного виробництва:  хліб і хлібобулочні вироби; борошно  пшеничне та житнє; сіль, цукор,  олія соняшникова і кукурудзяна;  молоко і молочна продукція,  крім молока і вершків згущених  із домішками і без них; продукти  дитячого харчування; безалкогольні  напої; морозиво; яловичина та  свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та  інші продукти бджільництва, бджолоінвентар  і засоби захисту бджіл; картопля  і плодоовочева продукція; комбікорм  для продажу населенню;

 є) суб'єкти господарювання, що реалізують продукцію власного  виробництва фізичним особам, які  перебувають з ними у трудових  відносинах, через пункти продажу  товарів, вбудовані у виробничі  або адміністративні приміщення, що належать такому суб'єкту;

 ж) суб'єкти господарювання, які провадять діяльність із  закупівлі у населення продукції  (заготівельна діяльність), якщо  подальша реалізація такої продукції  відбувається за розрахунками  у безготівковій формі (пункти  приймання склотари, макулатури, відходів  паперових, картонних і ганчіркових;  заготівля сільськогосподарської  продукції та продуктів її  переробки);

 з) підприємства, установи  та організації, які провадять  діяльність у торговельно-виробничій  сфері (ресторанне господарство), у тому числі навчальних закладах, із обслуговування виключно працівників  таких підприємств, установ та  організацій, а також учнів  і студентів у навчальних закладах.

Не є платниками збору  за провадження діяльності у сфері  розваг суб'єкти господарювання, які  провадять комп'ютерні та відеоігри

Ставка збору за провадження  торговельної діяльності (крім провадження  торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:

 а) на території  міста Києва та обласних центрів  - від 0,08 до 

0,4 розміру мінімальної  заробітної плати;

 б) на території  міста Севастополя, міст обласного  значення (крім обласних центрів)  і районних центрів - від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної  плати;

 в) на території  інших населених пунктів - до 0,1 розміру мінімальної заробітної  плати.

Збір за місця для паркування транспортних засобів (17.02.2011)

Платниками збору є  юридичні особи, їх філії

(відділення, представництва), фізичні особи – підприємці, які

 згідно з рішенням  сільської, селищної або міської  ради

 організовують та провадять  діяльність із забезпечення паркування

 транспортних засобів  на майданчиках для платного  паркування та

 спеціально відведених  автостоянках.

Об’єктом оподаткування  є земельна ділянка, яка

 згідно з рішенням  сільської, селищної або міської  ради спеціально

 відведена для забезпечення  паркування транспортних засобів  на

 автомобільних дорогах  загального користування, тротуарах  або інших

 місцях, а також комунальні  гаражі, стоянки, паркінги (будівлі,

 споруди, їх частини), які побудовані за рахунок  коштів місцевого

 бюджету, за винятком  площі земельної ділянки, яка  відведена для

 безоплатного паркування  транспортних засобів, передбачених

 статтею 30 Закону України  “Про основи соціальної захищеності

 інвалідів в Україні” ( 875-12 ).

Базою оподаткування є  площа земельної ділянки,

 відведена для паркування, а також площа комунальних  гаражів,

 стоянок, паркінгів  (будівель, споруд, їх частин), які  побудовані

 за рахунок коштів  місцевого бюджету. 

Ставки збору встановлюються за кожний день

 провадження діяльності  із забезпечення паркування транспортних

 засобів у гривнях  за 1 квадратний метр площі земельної  ділянки,

 відведеної для організації  та провадження такої діяльності, у

 розмірі від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної  плати,

 установленої законом  на 1 січня податкового (звітного) року.

Туристичний збір - це місцевий збір, кошти від якого зараховуються  до місцевого бюджету.

Платниками збору є  громадяни України, іноземці,

а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Платниками збору не можуть бути особи, які:

а) постійно проживають, у  тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;

б) особи, які прибули у  відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів  І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

г) ветерани війни;

ґ) учасники ліквідації наслідків  аварії на Чорнобильській АЕС;

д) особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії  та пансіонати.

Cтавка збору встановлюється  сільською, селищною та міською  радою у розмірі від 0,5 до 1 відсотка  до бази справляння збору.

Місцеві податки

Місцеві податки за формою встановлення їх та за способом зарахування  до місцевих бюджетів також поділяються  на 3 групи:

* перша група: прямі  й непрямі місцеві податки,  які майже в усіх країнах запроваджуються місцевими органами влади і повністю надходять до їхніх бюджетів. Прямими податками в цій групі є промисловий податок, податки на нерухоме майно фізичних осіб, на землю, автомобілі, професію тощо. Непрямими податками в цій групі є індивідуальні й універсальні місцеві акцизи на споживання предметів широкого вжитку та інших ресурсів. Це акцизи на бензин, алкогольні напої та інші товари. В Японії - акцизи на споживання газу та електроенергії. У Великобританії місцевих непрямих податків немає;

* друга група: податки,  що встановлюються місцевими  органами влади як надбавки до загальнодержавних податків або як відрахування від них (місцеві надбавки до земельного та сільськогосподарського податків в Італії, відрахування від Прибуткового податку фізичних осіб, податок на прибуток корпорацій у США, надбавка до податку на додану вартість у Франції та ін.);

* третя група місцевих  податків найбільша. Серед них: податки на заняття торгівлею, на собак, на розваги, на видовища, на володіння транспортними засобами, на торгівлю спиртними напоями, на надання ліцензій на спадщину, на подарунки, на осіб, котрі володіють двома квартирами, на мисливство та рибальство, на відкриття питних закладів, готелів, на прибирання вулиць і ліквідацію побутових відходів, на кар'єри, на рекламу та інші (подібних податків центральна влада, як правило, не стягує).

Основну роль у країнах із розвиненою ринковою економікою відіграють майнові місцеві податки, у першу чергу на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб і на землю. У США за рахунок податків на майно формується близько 45 % усіх доходів місцевих бюджетів, у Франції - 40 %. У федеративних державах суб'єкти федерацій мають власні служби, які збирають місцеві податки. Муніципальні податкові служби є і в органах місцевого самоврядування в багатьох федеративних та унітарних державах. Контроль за стягуванням загальнодержавних податків, які надходять до центрального бюджету, здійснюють державні податкові служби.

Як правило місцеві  податки і збори (обов'язкові платежі) не відіграють вирішальної ролі у  формуванні консолідованого і місцевих бюджетів. Вони виступають як додаткові  джерела фінансування, що доповнюють надходження від загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) до Державного і місцевих бюджетів. Перехід регіонів на місцеве самоуправління і самофінансування вимагає створення відповідної системи фінансування регіонального господарства. Тому об'єктивно зростає роль і значення системи місцевих податків, зборів (обов'язкових платежів) у сучасних умовах.

Динаміка та стан надходжень коштів до місцевих бюджетів за рахунок  місцевих податків, зборів (обов'язкових  платежів) свідчить про їх низьку питому вагу у порівнянні з доходами державного бюджету.

З урахуванням особливостей кожного регіону, держава, шляхом правового  регулювання податкових і бюджетних  відносин, надає місцевим органам  самоврядування право запроваджувати місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), які в межах своєї  компетенції також мають право  застосовувати пільгові ставки, повністю відміняти місцеві податки і  збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників  та надавати відстрочки у їх сплаті.