Головні напрямки податкової політики

 

2. Оподаткування доходів  має носити однократний характер. Багатократне обкладення доходу  або капіталу неприпустиме.

 

Прикладом реалізації на практиці цього завдання є заміна податку  з обороту податком на додану вартість. Тепер новостворений чистий продукт  обкладається податком усього один раз  аж до його реалізації.

 

В результаті кожна надбавка до ціни сировини, що виникає в міру її проходження по виробничому ланцюжку аж о кінцевого продукту, оподатковується  лише один раз. В цьому одна з переваг  ПДВ.

 

3. Сплата податків має  носити обов’язковий характер. Податкова  система не повинна залишати  сумнівів у платника податків  в неминучості платежу. Система  штрафів, санкцій і громадська  думка в країні повинні бути  сформовані таким чином, щоб  несплата або невчасна сплата  податків були ще менш вигідні  платникові, ніж вчасне і чесне  виконання зобов’язань перед  бюджетом.

 

Діюча система штрафів  не є оптимальною. У законодавстві  є багато “прогалин”, які дозволяються уникнути покарань. Тому необхідно  проглянути існуючу систему штрафів і санкцій за несплату податків. Зробити акцент на виховному характері покарань та їх посиленні від першого випадку з кожним наступним рецидивом.

 

4. Система і процедура  сплати податків повинні бути  простими, зрозумілими і зручними  для платників податків і податкової  адміністрації. 

 

Це означає, що оподаткування  повинно проводитись з мінімальними адміністративними витратами, а  законодавчі акти по податках і податкових платежах повинні бути прості і зрозумілі  як для податкоплатників, так і  для контролюючих органів.

 

5. Податкова система має  бути гнучкою і такою, що  швидко адаптується до мінливих  економічних і суспільно-політичних  потреб. Один з важливих аспектів  цього положення — практика  застосування різних пільг. Не  можна “безоглядно” і “безсистемно”  їх роздавати. В такій ситуації  необхідно практикувати адресне  податкове стимулювання різних  галузей або регіонів. До речі, такий підхід збігається із  світовою практикою пільгового  оподаткування і стимулювання  розвитку економіки. В жодній  країні не має прикладів огульного  надання пільг заради самого  пільгування, без найдокладнішого  економічного обґрунтування й  розрахунків. 

 

6. Податкова система має  забезпечувати перерозподіл створюваного  валового внутрішнього продукту  і бути ефективним інструментом  державного регулювання економічної  політики.

 

На даний час, у нашій  країні не розроблена податкова політика, яка б усіх влаштовувала. завдання, яке ставиться сьогодні перед  Державною податковою адміністрацію  України, — створити податкову службу, яка навіть при недосконалому  законодавстві зможе на досить високому рівні забезпечити надходження  податків до бюджету. Для досягнення цієї мети розробляється проект модернізації податкової служби за участю Світового  банку і Міжнародного Валютного  Фонду.

 

 

5. Головні напрямки податкової  політики 

 

Податкова політика України 2005-го року спрямована на стабілізацію фінансового стану підприємств  у цілому, у першу чергу, за рахунок  зниження податкового навантаження, виконання дохідної частини бюджетів всіх рівнів, чіткого розмежування повноважень та відповідальності виконавчої і законодавчої влади в процесі  підготовки, затвердження та виконання  бюджету, а також визначення відповідальності розпорядників бюджетних коштів на усіх рівнях.

 

Основні завдання податкової політики 2005 року полягають у:

 

- зниженні граничного  рівня перерозподілу валового  внутрішнього продукту через  доходну частину бюджету; 

 

- розширення бази оподаткування  шляхом законодавчого скасування  пільг; 

 

- послаблення податкового  навантаження на фонд оплати  праці; 

 

- запровадження податкового  стимулювання діяльності малого  підприємництва, насамперед, у пріоритетних  сферах матеріального виробництва;  звільнення від оподаткування  частини їх прибутку (доходу), що  спрямовується на рефінансування;

 

- наданні експортерам  високотехнологічної продукції,  знижок з діючих ставок податку  на прибуток у залежності від  росту експортної продукції.;

 

- наданні податкових пільг  під крупні іноземні кредити,  що спрямовуються в інвестиційні  проекти, передбачені державними  програмами;

 

- підвищенні ролі акцизного  збору у наповненні доходів  бюджету; 

 

- подальшому впровадженні  і посиленні ролі місцевих  податків і зборів у формуванні  доходів місцевих бюджетів;

 

- посиленні контролю за  правильністю справляння податків, боротьби з ухиленням від сплати  платежів, контролю за бюджетною  дисципліною та цільовим використанням  бюджетних коштів.

 

Однозначно, що держава, проводячи  свою податкову політику повинна  дотримуватись визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватися поступово, еволюційним  шляхом. З набуттям незалежності України  почала формувати свою власну податкову  політику. Її аж ніяк не можна назвати  стабільною, так як це був період пошуку оптимальних форм і механізмів стягнення податків, який триває й  досі.

 

Стабільність податкової політики по-перше, дає змогу всім суб’єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них  вести перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється щороку, а то й декілька разів  на рік, то це призводить до нерівноваженості і невпевненості у фінансовій діяльності підприємств. Ні про яке  нормальне фінансове планування в таких умовах не може бути й  мови. По-друге, стабільність податкової політики забезпечує високий рівень податкової роботи, оскільки податкова  служба теж повинна мати певний час  на освоєння механізму стягнення  того чи іншого податку. Коли ж податки  і порядок їх стягнення весь час  змінюються, то на невизначеність фінансових інтересів платників накладається це й плутанина в роботі податкової служби. Але слід зазначити, що стабільність податкової політики має і певні  обмеження. У зв’язку з тим, що соціально-економічна ситуація в кожній країні весь час змінюється, необхідні  і відповідні зміни в податковій політиці. Ці зміни можуть відбуватись або шляхом податкової реформи, або еволюційним шляхом поступового вдосконалення податкової системи. Причому гнучкість податкової політики забезпечується, насамперед, через поступову зміну податкової системи. Така податкова політика і легше сприймається населенням, і приносить більше користі.

 

Висновки 

 

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації  справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Податкова політика повинна забезпечити вирішення  двоєдиного завдання. З одного боку — це встановлення оптимальних податків, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, а з іншого — забезпечити надходження  до бюджету коштів, достатніх для  задоволення державних потреб.

 

Податкову політику, які  діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків розглядають  у широкому і вузькому планах. У  вузькому плані вона охоплює діяльність держави тільки у сфері оподаткування  — встановлення видів податків, платників, об’єктів, ставок, пільг, термінів і механізму зарахування в  бюджет.

 

Податкова політика ведеться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основне завдання полягає  у встановленні такого рівня оподаткування  у державі, за якого розвиватиметься  підприємницька діяльність і надходження  до бюджету коштів буде достатнє для  задоволення державних потреб. Податкова  політика України 2005-го року спрямована на стабілізацію фінансового стану  підприємств у цілому, у першу  чергу, за рахунок зниження податкового  навантаження, виконання дохідної частини  бюджетів всіх рівнів, чіткого розмежування повноважень та відповідальності виконавчої і законодавчої влади в процесі  підготовки, затвердження та виконання  бюджету, а також визначення відповідальності розпорядників бюджетних коштів на усіх рівнях.

 

 

 

Використана література:

 

1. Закон України "Про  систему оподаткування" від  25.06.91р. №1251 //Відомості Верховної  Ради (ВВР),1991.- №39.- ст.510 із змінами  та доповненнями.

 

2. Кучерявенко Н.П. Налоговое  право: Учебник - Харьков: Консум, 1997.

 

3. Опарін В.М. Фінанси  (Загальна теорія): Навч. Посібник - 2-ге  вид., доп. перероб. - К.: КНЕУ, 2001.-с. 142.

 

4. Податкова система України:  Підручник/ В.М. Федосов, В.М.  Опарін, Г.О. П'ятаченко та ін./ За ред. В.М. Федосова. - К.: Либідь, 1994. - с.22-24, 427.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН 

 

1. Загальне поняття податкової  політики 

 

2. Головні завдання податкової  політики 

 

3.Податкова політика і  її вплив на економічну безпеку

 

4. Принципи податкової політики

 

5. Головні напрямки податкової політики

 

Висновки 

 

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Загальне поняття податкової  політики 

 

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації  справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову  політику держава шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування  окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню  чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури  на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування збалансованої  соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава  регулює пропорції як у економічній  структурі виробництва й обміну, так і у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування  впливає на реалізацію суспільного  продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого  потенціалу держави.

 

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів  оптимального оподаткування. З одного боку, податки мають забезпечити  сталу фінансову базу держави, з  іншого — залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з  метою збереження максимальної заінтересованості  в результатах діяльності. При  цьому держава не може задовільнитися лише загальними пропорціями розподілу  ВНП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена  суспільства. Інакше кажучи, податкова  політика ведеться за народним прислів’ям “щоб і вівці були цілі, і вовки  ситі”. Це досягається за умови наукового  поєднання критеріїв податкової політики: фіскальної досконалості, економічної  ефективності, соціальної справедливості, стабільності, гнучкості.

 

Загальновідомо, що кожна  держава для забезпечення виконання  своїх функцій зобов’язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджету. Через прибутки та видатки центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему, здійснюється пряме державне регулювання економіки.

 

 

Джерелом формування коштів бюджету є:

 

- по-перше власні доходи  держави, тобто надходження платежів  за ресурси, що належать їй  відповідно до законодавства; 

 

- по-друге, податки, які  сплачують юридичні і фізичні  особи зі своїх доходів. 

 

Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини  власних доходів. У результаті податки  стають основних джерелом формування коштів бюджету.

 

Ефективність державного регулювання за допомогою податків вирішальною мірою залежить від  вибору системи оподаткування, висоти податкових ставок (ставки ПДВ, податку  на прибуток, прибуткового податку  з громадян та інші повинні ретельно і обґрунтовано обраховуватись і  бути оптимальними за даної економічної  ситуації), видів і розмірів податкових пільг (необгрунтоване і безсистемне  надання пільг веде до втрати державою значних фінансових ресурсів).

 

Податки здійснюючи свою регулюючу  функцію, завжди прямо або опосередковано впливають на економічну діяльність суб’єктів господарювання. Тому податкова  система повинна будуватися з  урахуванням вище названих чинників, а вони, в свою чергу, можуть впливати на результати її функціонування. Створення  податкової системи і розробка податкової політики не можуть вестися спонтанно.

 

2. Головні завдання податкової  політики 

 

Податкова політика повинна  забезпечити вирішення двоєдиного завдання. З одного боку — це встановлення оптимальних податків, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, а з іншого — забезпечити надходження до бюджету коштів, достатніх для  задоволення державних потреб.

 

Тому основне завдання держави і її органів полягає  в тому, щоб створити настроюваний податковий механізм впливу на господарську поведінку юридичних і фізичних осіб.

 

У широкому плані податкова  політика охоплює питання формування державних доходів за рахунок  постійних джерел (податків) і тимчасових (позик). Оскільки кожна держава не може встановлювати надто високий  рівень оподаткування, бо цьому протидіє суспільство, то вона змушена використовувати  державні позики для покриття державних  видатків. І взагалі, щодо поняття  справедливості в оподаткуванні, то воно є відносним і те що здається правильним і справедливим для одного платника, іншим сприймається як антитеза. Взагалі не існує і не може існувати податкової системи, яка б задовольняла усіх платників податків і державу  в цілому одночасно.

 

Тому на величину податкових надходжень впливає і таке явище  як ухиляння від сплати податків. Надмірне підвищення норми оподаткування  призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а разом і до скорочення податкової бази.

 

Проблему ідеальної фіскальної системи можна поставити широко: який із способів — податки чи позики більше відповідає вищим цілям розвитку суспільства, забезпечує оптимальний  розподіл наявних і завжди обмежених  ресурсів між приватним сектором і державою? Наукова думка й  фінансова практика здавна шукають  відповідь на питання: як податки  і позики окремо або в поєднанні  впливають на комбінацію соціально-економічних  параметрів (особистий добробут, суспільне  багатство, фінансовий стан державної  скарбниці), якими є державно-фінансові й одночасно економічні, господарсько-майнові ефекти фіску?

 

У зв’язку з цим в  арсенал фінансової науки введені  поняття “податкові фінанси” (tax finance) та позичкові фінанси (debt finance). В  принципі шляхом референдуму чи голосування  за кандидатів з різними програмами виборці роблять альтернативний вибір між фінансами “податковими”  і “ніякими” — в останньому разі фінансування потреби просто відхиляється.

 

Першим дослідником податкових і позичкових фінансів був Давід  Рікардо. Він дійшов висновку, що ці дві форми фінансів еквівалентні стосовно впливу на характер і обсяг  суспільного добробуту (“теорема еквівалентності  Рікардо”). Іншими словами, в стосунках  платників податків з державою податки  та позики сприймаються приватними особами  однаково.

 

В вітчизняній фінансовій літературі багато разів посилалися на протилежну думку Рікардо, що для  блага людства треба позбутися  державного боргу; що система позик  більш спустошлива для національного  капіталу, ніж система оподаткування  того ж розміру. Зручні для політиків  позичкові фінанси мають проте, очевидну тенденцію до марнотратства.