Економічна сутність податку на додану вартість, його роль і значення як основного джерела формування державного бюджету

До найбільш цінних економічних  переваг податку на додану вартість належить його здатність не спотворювати поведінку платників як учасників  господарсько-комерційного процесу, не міняти економічних рішень під впливом ПДВ.

Проте, необхідно також враховувати  те, що використання податку на додану вартість характеризується не лише його позитивними сторонами. Цілий ряд  спірних, або негативних моментів роблять  дуже актуальними дискусії щодо необхідності справляння даного податку. Розглянемо деякі з цих моментів.

Являючись, в принципі, податком на кінцеве споживання, який лягає на населення і бюджетну сферу, ПДВ  при досить високій ставці і високих  темпах інфляції перетворюється в один із факторів, що стримують розвиток виробництва.  Відбувається  це внаслідок зростання цін і стримування на основі

Податок на додану вартість

 

переваги

 

виступає фактором, що регулює розмір заробітної плати і ціни

 

виступає фактором, що ліквідує лишні  ланки господарського управління

 

виступає фактором, що стримує кризу  надвиробництва і прискореного витіснення з ринку слабких виробників

 

володіє економічними і організаційно-технічними перевагами стягнення, простотою нарахування

 

володіє нейтральністю по відношенню до платників, до переміщення товарів і послуг, розміщення ресурсів

 

володіє механізмом взаємної звірки платниками податкових зобов'язань

 

дає можливість отримувати кон'юнктурний  прибуток, стримувати неоправданий ріст цін

 

недоліки

 

виступає фактором, що стримує розвиток виробництва

 

виступає фактором, що стимулює інфляцію

 

виступає фактором, що негативно  впливає на високотехнологічні і  наукоємкі виробництва

 

володіє масовим регресивним характером як моментально, так і в часі

 

володіє можливістю ухилення в умовах недосконалого бухгалтерського обліку

 

потребує підготовки громадської  думки, пояснювальної роботи з платниками, професійної підготовки персоналу  податкових органів

 

Рис. 1.2. Переваги і недоліки податку на додану вартість

 

цього можливостей оплати покупцем товарів (робіт, послуг). Звісно, ці кошти повернуться до покупця (або з бюджету, або в той момент, коли він сам реалізує продукцію), але при умові, що ланцюг актів реалізації не перерветься або настане з певним кроком "запізнення", коли частково ці кошти будуть обезцінені інфляцією.

Крім цього, застосування ставок ПДВ  на рівні 20-28% стимулює як інфляційні процеси  в цілому, так і негативно впливає  на високотехнологічні і наукоємкі  виробництва. Тому, хоча й застосовувана  ставка робить податок на додану вартість одним із головних джерел наповнення бюджету, але видимість його бездефіцитності дуже оманлива. Саме в зв'язку з цим оптимальну ставку ПДВ економісти частіше за все пов'язують з рівнем 15-18%.

Зайнявши домінуючі позиції  в світовій податковій системі, ПДВ зберігає й деякі негативні риси, пов'язані з можливістю ухилення від його сплати. Тому в системі ПДВ виключне значення має досконалий і вичерпний бухгалтерський облік, реєстрація всіх операцій.

Світовий досвід також показує, що важливою проблемою введення податку на додану вартість є підготовка громадської думки, пояснювальна робота з платниками і професійна підготовка персоналу податкових органів.

ПДВ є масовим регресивним податком на товари і послуги широкого споживання. Справді, якби весь дохід, отриманий платником протягом життя, використовувався виключно на споживання, ПДВ можна було б вважати пропорційним податком, рівномірним у часі. Але ж більша частина доходів накопичується і капіталізується. Ця обставина не тільки доводить давню істину про надзвичайну тяжкість непрямих податків для бідних, так як саме вони являються чистими споживачами, але й робить ПДВ, що сплачується в молодості, більш регресивним, ніж в старості.

Отже, як видно, в ПДВ співіснують  суперечливі риси, які гармонійно поєднуються в єдине ціле. Так, ПДВ, виконуючи чисто фіскальні функції, одночасно здійснює економічний вплив на важливі макроекономічні показники: виступає як дефлятор, скорочує обсяг споживання, потенційно створює можливість зниження рентабельності майбутніх інвестицій. Одночасно ріст податкових поступлень зменшує бюджетний дефіцит, скорочує потребу в державних позиках, сприяє зниженню рівня відсотку і тим самим стимулює інвестування.

Економічні якості ПДВ були належним чином оцінені діловим світом. Невипадково з'явились пропозиції про заміну податку на прибуток корпорацій податком на додану вартість. В порівнянні з податком на прибуток корпорацій ПДВ має ті фіскальні й етичні переваги, котрі роблять невигідними окремі внутріфірмові, так звані трансфертні ціни, він не реагує і на такі хитрощі бізнесу, як фіктивне списання майна, прискорена амортизація, практика підвищення затрат, маніпуляції з відсотками по боргу.

Завоювавши симпатії ділових кіл, ПДВ був зустрітий прохолодно і навіть вороже широкими соціальними верствами. Але вдалося знайти спосіб нейтралізації суспільного обурення, виключивши з сфери ПДВ найбільш соціально значимі цінності: землю, страхування, поштову службу, навчання і охорону здоров'я, не забувши навіть про ритуальні послуги. На вартість продуктів харчування, на послуги водопостачання і каналізації, на паливо і електроенергію, дитячий одяг і взуття, житлове будівництво і послуги транспорту запропоновані, за деяким виключенням, нульові ставки. Як форма універсального акцизу ПДВ наділений відчутними соціальними преференціями, розрахованими на заспокоєння масових емоцій, що, звісно, не заважає його суспільному іміджу.

Саме тому, податок на додану вартість завоював репутацію унікального  фіскального інструмента оптимального розподілу ресурсів. Суспільно необхідні перерозподільчі мікро- і макроекономічні ефекти цього податку виявились найбільш суспільно прийнятними. Ось чому ПДВ привертає увагу країн, які намагаються підвищити темпи економічного росту.

Разом з тим не завжди сам по собі ПДВ здатний принести успіх. Через свою адміністративну важкість податок на додану вартість малоефективний в тих країнах, які ще не досягли рівня впорядкованої ринкової економіки, високої фіскальної дисципліни, цивілізованої громадської поведінки.

Далі зупинимося на механізмі справляння податку на додану вартість до бюджету.

 

2. Принципи побудови і аналіз механізму справляння

податку на додану вартість до бюджету

Українське законодавство про  ПДВ характеризується надто великою  рухливістю та мінливістю. З часу прийняття першого Закону України "Про податок на добавлену вартість" від 20.12.1991 р. видано ще чотири законодавчі акти, якими вносились зміни та доповнення до Закону. Пізніше став діяти Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. "Про податок на добавлену вартість", до якого 13 разів вносилися зміни та доповнення.

На сьогоднішній день податок на додану вартість в Україні регулюється  Законом України "Про податок  на додану вартість", прийнятим Верховною  Радою 3.04.1997 р., зміненим і доповненим більш як 50 разів.

Даний Закон містить 11 статей, якими  визначено категорії платників  ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування експортних та імпортних операцій, порядок спеціальної  реєстрації платників ПДВ, визначення податкового кредиту та податкових зобов'язань.

1. Платники податку на додану вартість

Платниками ПДВ є як суб'єкти, так і не суб'єкти підприємницької  діяльності (юридичні та фізичні особи) за умови, якщо обсяг їхніх оподатковуваних  операцій з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців перевищував 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Сплачують податок також особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України, в тому числі фізичні особи – на підакцизні товари, в обсягах вартістю понад 200 євро, та які здійснюють підприємницьку діяльність з торгівлі за готівку (крім фізичних осіб за умови сплати ринкового збору). Категорію платників податку на додану вартість поповнюють особи, які на митній території України надають послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України; особи, відповідальні за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування на залізничному транспорті, визначені у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; особи, які надають послуги зв'язку і здійснюють консолідований облік доходів та витрат, пов'язаних з наданням таких послуг та отриманих (понесених) іншими особами, що знаходяться в підпорядкуванні перших.

Відповідно до міжнародних норм справляння ПДВ та необхідності створення  єдиної бази даних про платників  податку останні проходять спеціальну реєстрацію у державній податковій адміністрації за місцем їх знаходження  з метою отримання Свідоцтва  про реєстрацію платника ПДВ та індивідуального податкового номера платника ПДВ.

Індивідуальний податковий номер  платника податку на додану вартість має 12-значний код. Оригінал свідоцтва  видається у єдиному примірнику і зберігається на підприємстві як документ суворої звітності. Крім цього, можна одержати і необхідну кількість копій для своїх філій, торгівельних точок тощо. Це може бути звичайна ксерокопія, але обов'язково засвідчена у відповідній податковій адміністрації. Необхідною умовою реєстрації в якості платника ПДВ є також наявність у бухгалтера і директора особового ідентифікаційного номера громадянина-податкоплатника.

Після проходження вищезгаданої процедури  реєстрації платники отримують право  на нарахування податку та складання  податкової накладної при продажу товарів (робіт, послуг). Податкова накладна надається продавцем покупцеві за умови їхньої реєстрації як платників ПДВ та є документом, який дає право:

• продавцю на визначення податкових зобов'язань (ПЗ);
• покупцю на зменшення податкових зобов'язань протягом звітного періоду на суму ПДВ, сплаченого у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат (податковий кредит – ПК).
2. Об'єкти оподаткування

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції із:

• продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;
• ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), які надаються нерезидентами для їх використання чи споживання в межах України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;
• вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами України.

До операцій, що не є об'єктом  оподаткування ПДВ, належать зокрема  операції із:

• випуску, розміщення та продажу за кошти цінних паперів, які випущені в обіг суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, Державним казначейством та органами місцевого самоврядування;
• передачі майна орендодавця (лізингодавця) у користування орендарю (лізингоотримувачу) за умови його повернення орендодавцю (лізингодавцю);
• надання послуг зі страхування, перестрахування, соціального та пенсійного страхування;
• обігу валютних цінностей, у тому числі національної та іноземної валют, лотерейних білетів (з дозволу Міністерства фінансів України); бланки з непогашеними поштовими марками (крім колекційних);
• надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування та інших;
• оплати вартості державних платних послуг, обов'язковість отримання яких обумовлена законодавством;
• виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій за рахунок бюджетів та державних цільових фондів;
• передачі основних фондів у якості внеску до статутних фондів юридичних осіб в обмін на їхні корпоративні права;
• оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних робіт, що здійснюється за рахунок державного бюджету України.
3. Визначення бази оподаткування