Статистичне дослідження робочої сили в Україні

Галузева структура зайнятості жінок-мігрантів у різних країнах різна залежно від потреб національних економік. Серед жінок, що працюють у Росії, третина зайнята в торгівлі (за наймом) і чверть — у будівництві; серед працюючих у Чехії 45,9% — у громадському харчуванні і 31,5% — у промисловості (переважно легкій та харчовій). У сільському господарстві зайнято дві третини українських жінок, що працюють у Польщі, ще майже 20% виконують роботу домашньої прислуги. Остання сфера діяльності переважає серед українських емігранток, що знаходяться в Італії, причому в якості домашньої прислуги працюють за кордоном переважно жінки середнього і старшого працездатного віку.

Поєднання результатів обстеження "Життєві шляхи населення України" з інформацією інших джерел дозволяє здійснити оцінку (знову ж таки мінімальну) обсягів зовнішніх трудових міграцій в Україні в цілому. Дослідниками розроблено і застосовано три способи такої оцінки.

Перший спосіб спирається на розраховані  за результатами обстеження показники  інтенсивності трудових міграцій у восьми охоплених регіонах та застосування аналогового методу. Так, показник участі в трудових міграціях для населення центральних регіонів, скоріше за все, відповідає середньому рівню для 3-х розглянутих областей, які не мають виходу до західних кордонів (Рівненська, Донецька, Луганська). Інтенсивність залучення населення до трудових поїздок за кордон, очевидно, трохи вища в областях, які мають протяжний кордон з Росією — Сумській та Харківській. Це припущення ґрунтується на співставленні рівня участі населення в трудових міграціях на Луганщині та Донеччині (в першому з цих регіонів цей показник помітно вищий). В областях західної частини України, не включених в обстеження, а також в Одеській області й у місті Києві, питома вага трудових мігрантів є ще вищою і наближається до рівня регіонів, прикордонних з Польщею і Румунією. Розрахунки, здійснені на основі цих припущень, показують, що чисельність трудових мігрантів з України має становити близько 800 тис. осіб.

Другий метод полягає у співставленні  результатів обстеження та відомостей про чисельність громадян України, що працюють у тих країнах, по яких є досить надійні дані. Так, за інформацією МЗС України, у 2008 р. в Португалії було легалізовано 47 тис. Українських трудових мігрантів. За даними обстеження "Життєві шляхи населення України", частка Португалії становить 3,8% загального потоку трудових міграцій з восьми регіонів. Приймаючи цю частку однаковою для всієї України (оскільки обстеження охопило як західні, так і східні області, це припущення є цілком ймовірним), отримуємо сумарну чисельність трудових мігрантів з України за кордоном — близько 1,2 млн. осіб.

Третій спосіб оцінки спирається на використання даних обстеження про  фактичний (за мінімальною оцінкою) обсяг працюючих за кордоном мешканців  восьми областей та відомостей державної статистики про чисельність працевлаштованих за допомогою офіційних посередників по тій самій групі регіонів та по державі в цілому. Якщо співвідношення фактичної та офіційно зареєстрованої чисельності трудових мігрантів для України буде таким же, як і в розглянутих регіонах, то загальна чисельність українських працівників за кордоном становитиме 2,3 млн. осіб. Однак, потрібно взяти до уваги, що близько 2/3 обсягу вибулих на роботу за кордон на офіційній основі забезпечує Одеська область. Переважна більшість зареєстрованих трудових мігрантів з Одещини — моряки, які порівняно з іншими категоріями працівників мають відносно кращі можливості офіційного працевлаштування за кордоном. Застосування описаної процедури третього способу оцінки при виключенні з розгляду Одеської області свідчить, що чисельність зовнішніх трудових мігрантів у 26 з 27 регіонів України дорівнює 960 тис. осіб.

Таким чином, застосування трьох способів визначення обсягів зовнішніх трудових міграцій населення в Україні дає аналогічні результати. З урахуванням можливих похибок розрахунків можна стверджувати, що мінімальна чисельність громадян України, які працюють за кордоном, становить приблизно 1 млн. осіб.

Підсумки обстеження "Життєві  шляхи населення України" дають змогу зробити висновок, що застосування додаткового модуля до анкети Обстеження економічної активності населення для оцінки фактичних масштабів зовнішніх трудових міграцій — цілком виправданий крок, реальний спосіб досягнення цієї мети. Проведений розрахунок обсягу трудових міграцій населення України є мінімальною оцінкою, свого роду нижньою межею довірчого інтервалу масштабів явища. Визначення верхньої межі цього інтервалу (оцінки максимальних можливих масштабів трудової міграції в Україні) навряд чи можливе на основі лише вітчизняних інформаційних джерел, для цього слід залучати дані оцінок фахівців з країн-реципієнтів української робочої сили.

На жаль, те, що обстеження охопило  менш як третину регіонів держави, звузило  коло досліджень. Більш глибоке вивчення трудових міграцій може бути здійснено на основі організації аналогічного обстеження по всій Україні.

Отже, головним мотивом потенційної  трудової міграції населення України  до інших країн є бажання поліпшити  свій добробут. При цьому орієнтовний місячний заробіток за кордоном в основному коливається від 200 до 1000 дол. США.

Незначна частина потенційних  мігрантів орієнтована на вищі заробітки. Це або представники професійних  груп підвищеного попиту на зарубіжних ринках праці або особи, що поставили перед собою мету швидкого заробітку великої суми грошей. На більші заробітки зорієнтовані також висококваліфіковані фахівці: вчителі, науковці, медики, керівники підприємств та їх підрозділів. До цієї ж групи належать і студенти вузів. Взагалі для молоді характерна орієнтація на високу оплату праці. У статевому розрізі на високу заробітну плату більш зорієнтовані чоловіки.

2.2.Аналіз трудових ресурсів України в умовах політичної та економічної нестабільності

Сучасне становище характеризується високою нестачею кваліфікованих кадрів за окремими професіями та спеціальностями. Однією з причин є неспівпадання структури професійної освіти з потребами ринку праці за кваліфікаційним рівнем та професійною структурою. Кожний четвертий український менеджер вважає, що брак кваліфікованих кадрів стримує зростання виробництва. Підприємствам важко знаходити навіть некваліфікований персонал. У 40% випадків середній розряд робітників на підприємствах відстає від робіт, що виконуються, на 0,2 – 0,3 розряду, простій техніки внаслідок недостатньої кваліфікації робітників становить 30 – 50% часу простоїв обладнання.

Аналіз статистичних матеріалів за останні роки свідчить про те, що в Україні склалися три регіони  з різними за масштабами резервами  трудових ресурсів. До складу таких резервів входять незайняті в народному господарстві, зайняті в особистому і підсобному сільському господарстві та особи працездатного віку, що навчаються. До першого регіону входять: Київська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька, Черкаська та Хмельницька області, в яких зазначені потенційні резерви трудових ресурсів становлять майже 17% загальної чисельності трудових ресурсів, у Київській області резерви трудових ресурсів становлять до 25%. До другого регіону входять Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Харківська та Херсонська області, в яких потенційні резерви трудових ресурсів становлять 25-29% загальної чисельності наявних трудових ресурсів. Третій регіон охоплює області з найвищою часткою незайнятих в народному господарстві. До його складу входять Львівська, Одеська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. У цьому регіоні незайняті в народному господарстві становлять від 31 до 41% загальної чисельності трудових ресурсів.

Стабільно високим залишається  відсоток молодих безробітних у  віці до 35 років: 52,5%  у 2008 році, 45,5% у 2009 році від кількості всіх безробітних. У 2009 році на 23,6% у порівнянні з  2008 роком зросла кількість не працевлаштованих випускників вищих навчальних закладів. Кількість осіб, які закінчили або припинили навчання у вищих та професійно-технічних навчальних закладах також збільшилася на 29,8% у 2009 році. Серед зареєстрованих безробітних у 2009 році 67% складали особи з повною вищою, базовою та неповною вищою, професійно-технічною освітою ( у 2008 році – 64,4%).

У 2009 році продовжувалося вивільнення  працівників з галузей економіки, які найбільше постраждали від  кризи. Без роботи у 2009 році залишилося 119 616 робітників сільського господарства (у 2008 році – 222 723 робітника), 111 650 працівників переробної промисловості (у 2008 році – 171 502 працівника), 72 241 працівник сфери торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів (у 2008 році – 107 137 працівників), 26 493 будівельники (у 2008 році – 38 928 працівників).

Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян найбільше здійснювалося  також по цим галузям. У 2009 році у  сільське господарство працевлаштовані 153 034 особи (у 2008 році – 203 693 особи), у переробній промисловості – 136 286 працівників (у 2008 році – 232 196 працівників),  у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів – 135 279 працівників (у 2008 році – 238 306 працівників), на будівництві – 25 894 робітника (у 2008 році – 50 850 робітників). Найбільш дефіцитними на сьогодні є професії, за якими відсутня спеціальна базова освіта.

За даними Держкомстату протягом 2009 року відбувається тенденція поступового  зростання рівня занятості. В  січні – 930 тис. осіб, в червні – 671 тис. осіб., що сладає 2 і 1,45% щодо загальної чисельності населення відповідно.Статистичні дані враховують лише кількість зареєстрованих у Центрах занятості осіб.

Рівень безробіття в Україні  за підсумками 2009 року становитиме близько 9%. Про це 17 лютого 2009 р., повідомив директор Державного центру зайнятості - керівник виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття Володимир Галицький, передає УНІАН.

Він зазначив, що за прогнозами Державного центру зайнятості, поточного року послугами служби зайнятості скористаються близько 3 млн українців. Для порівняння, за підсумками 2007 року в Державну службу зайнятості звернулося 2,419 млн осіб, 2008 року – 2,5 млн осіб.

Галицький зазначив, що сьогодні вакансії є практично в усіх галузях  економіки. При цьому підвищений попит спостерігається на менеджерів з реклами та продажу, а також  на IT-спеціалістів. Крім того, повертається попит на банківських службовців.

Простежується гірка особливість нашої економіки: галузі, які мають  найбільшу потребу в персоналі робочої сили, найбільше його і вивільняють, здійснюючи таким чином ротацію кадрів, водночас зменшуючи заробітну плату та погіршуючи умови праці. Тому оцінку використання кадрів фахівців на будь-якому підприємстві проводиться в наступній послідовності:

1. Керуюча система;

2. Розподіл кадрів спеціалістів  по функціям управління;

3. Співвідношення рівня кваліфікації  кадрів спеціалістів;

4. Оцінка відповідності рівня  освіти необхідному;

5. Оцінка відповідності спеціальності  роботі, що виконується.

Потреба підприємств, установ та організацій  у працівниках на кінець 2009 року становила 65 846 робочих місць (у 2008 році – 91 127). З яких 42 % припадає на робітничі  місця та стільки ж на посади службовців (у 2008 році – 48 % та 37 % відповідно). Переробна промисловість потребує 18 % працівників, державне управління – 17 %, торгівля – 12 %, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 11,5 %.Приблизно такий розподіл характерний для минулого року також.

Незайняте населення на кінець року становило 542 827 осіб. Попит підприємств  у працівниках складав 65 846 осіб. Навантаження на одне робоче місце  становить трохи більше 8 осіб.

У громадських роботах у  2009 році взяло участь 240 440 безробітних, у 2008 – майже вдвічі більше: 426 825 осіб.

Незайняте населення, яке пройшло  професійне навчання у минулому році становить 135 332 особи, що на третину  менше, ніж у 2008 році. За спеціальностями  найбільше підготовлено електрогазозварників, кухарів, перукарів, продавців продовольчих товарів, операторів котельні та водіїв.[5]

Станом на 1 квітня 2010 року офіційна статистика визнає існування в Україні 2 млн. безробітних, з яких 518,9 тис. зареєстровано  у державній службі зайнятості. Але за результатами профспілкового моніторингу, реальне число безробітних орієнтовно становить 4 млн. 588 тис. 700 осіб. На відміну від офіційних державних органів, система моніторингу НФПУ враховує не тільки безробітних, які реєструються у службі зайнятості, а й різні форми прихованого безробіття.

Найбільшою була кількість працівників, які перебували у тимчасовій вимушеній  у будівництві – 12,4% усіх працюючих  у галузі. У режимі скороченого  робочого дня або тижня тут  працювали 25,9% усіх зайнятих у галузі. У промисловості відповідні показники співвідносяться як 2,2% до 15,6%. У сфері транспорту і зв’язку – 1,6% і 13,0%.

З точки зору вузького пiдходу до визначення обсягiв сукупної пропозицiї  на ринку працi пропозицiю в поточному  перiодi становитиме частина економiчно активного населення, яке є тимчасово незайнятим i активно шукає роботу самостiйно або через вiдповiднi служби. Саме воно потребує матерiальної допомоги та допомоги в працевлаштуваннi в поточному перiодi.

Потенцiйними джерелами пропозицiї в такому випадку є всi працюючi за наймом, зайняте поза ринком працi населення, незайняте економiчно активне населення та тимчасово непрацездатнi, якi не втратили працездатностi повнiстю i можуть повернутись на ринок працi. Отже, потенцiйнi джерела пропозицiї можуть проявитись у майбутнiх перiодах, тому iнформацiя про них є важливою для розробки програм зайнятостi.

Отже, джерелами пропозицiї робочої  сили на ринку працi можуть бути як зайняте, так i незайняте, як працездатне, так i непрацездатне  населення.

Загалом, розглядаючи джерела пропозицiї  на ринку працi, треба виокремити сегментацiю їх за квалiфiкацiйною ознакою, ознакою конкурентоспроможностi, за формами договiрних вiдносин, за причинами  вступу до складу безробiтних.

За квалiфiкацiйною ознакою можна виокремити чортири групи: