Статистичне дослідження робочої сили в Україні

 

Вступ

 

Сучасна статистика окремо вивчає потенціальну робочу силу (трудові ресурси), працівників, зайнятих у суспільному виробництві (економічно активне населення), та тих, які зайняті у сфері матеріального  виробництва.

Робочий час е універсальним  вимірником кількості трудових витрат на виробництво. Економія робочого часу - важливий фактор зростання ефективності і використання трудових ресурсів народного господарства.

До завдань статистики належать вивчення складу, чисельності та розподілу  робочої сили у народному господарстві, її галузевого та територіального руху, підготовки кадрів, використання працюючих та робочого часу.

Перехід до ринкових відносин на сучасному  етапі розвитку ставить перед  статистичними органами ряд важливих завдань щодо перебудови аналітичної роботи з вивчення зайнятості трудових ресурсів, перерозподілу робочої сили, перепідготовки кадрів, ринку пращ тощо.

Ці питання набувають важливого, передусім практичного і одночасно  суспільно-політичного значення, оскільки зачіпають інтереси кожного громадянина і країни в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Теоретичні  аспекти статистичного дослідження  робочої сили на підприємстві.

1.1.Сутність та значення  статистики робочої сили

Робоча сила - капітальний товар  для суспільства, оскільки робоча сила - це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань, які використовуються у процесі виробництва матеріальних благ та духовних цінностей.

Робоча сила реально існує в  особі людини-працівника, яка є основною продуктивною силою суспільства.У ринковій економіці робоча сила стає товаром, тобто предметом купівлі-продажу, який називається наймом, а працівник - найманим працівником.

Робоча сила як товар відрізняється  від усіх інших товарів цілим  рядом специфічних характеристик, а саме:

- продаж товару "робоча сила" не відмежується від людини, а  лише використовується згідно  з умовами договору про найм, що передбачає безперервне відновлення  і корегування умов використання  робочої сили і плати за  працю 

- найманий працівник і роботодавець  - юридично рівноправні люди і однаковою мірою користуються правами людини й громадянина

- відносини між найманим працівником  та роботодавцем юридично оформлюються  трудовим договором, де вказуються  взаємні права і обов'язки сторін  по виконанню усіх умов купівлі-продажу робочої сили

- робочу силу не можна скоротити,  відкласти до кращих часів 

- робоча сила продається в  кредит, тобто оплачується роботодавцем  після використання її протягом  певного часу 

- найманий працівник може відмовитись  від умов, на яких роботодавець хоче його використовувати, може звільнитись за власним бажанням, страйкувати тощо

- робоча сила не може розглядатись  як однорідна субстанція, це - рідко  якісний товар, навіть якщо  працівники належать до однієї  професії та спеціальності, на  відміну від інших товарів, вироблених за одним стандартом технологією.

Специфічність товару "робоча сила" полягає і в тому, що він продається на певний термін, є не тільки споживачем, а й створює національний доход  суспільства; має обмежену мобільність; це живий товар з власним характером, психологією, бажанням до самовираження, самореалізації, він утримує свою сім'ю, отже, потребує соціального захисту у випадку погіршення кон'юнктури на ринку праці.Купівля-продаж робочої сили регулюється державою через систему законодавчо-правових документів.

Робоча сила як товар може успішно  функціонувати на ринку праці  при наявності таких економічних  і соціальних умов:

- створення багатоукладної економіки, 

- вільне переміщення працівників,  власників робочої сили,

- ефективно діюче законодавство з питань праці і оплати.

Функціонування ринку праці  підпорядковується законами товарного  виробництва: закону попиту і пропозиції, закону вартості, закону конкуренції, що виражається у використанні ним  певних функцій, а саме:

- суспільного поділу праці – він розмежовує роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями й регіонами;

- інформаційної функції – ринок  дає учасникам процесу купівлі-продажу  товару „робоча сила” інформацію  щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;

- посередницької – встановлює  зв’язок між роботодавцями та  найманими працівниками для задоволення  взаємних інтересів та потреб  щодо вигідних умов купівлі-продажу  товару „робоча сила”; 

- ціноутворюючої – встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили, на ринку діє закон вартості і відбувається загальне визнання витрат праці на відтворення товару „робоча сила” та його суспільної корисності;

- стимулюючої – ринок вимагає  якісної робочої сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати свій рівень професійних знань та вмінь, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці;

- регулюючої – впливає на  формування пропорцій суспільного  виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої  сили з одних регіонів та господарств в інші, що пріоритетно розвиваються;

- оздоровчої – в умовах дії  закону конкуренції одержують  перевагу працівники з більш  високими характеристиками якості  робочої сили, ринок створює таку  мотивацію праці, яка, з одного  боку, примушує працівників утримувати свої робочі місця, а отже, і доход в умовах гострої конкуренції, а з іншого – матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативність, компетентність, кваліфікованість.

 

1.2.Зайнятість робочої сили та вивчення рівня безробіття

При обмежених можливостях працевлаштування і низькій заробітній платі близько 2 млн. економічно активних громадян України - передусім у віці 20-49 років - працюють за кордоном. Однак після тривалого періоду скорочення з 2007 р. почала збільшуватись чисельність працюючих і в Україні, хоча випереджаючими темпами збільшується зайнятість осіб до 20 років і старше працездатного віку, що віддзеркалює зростання попиту на робочу силу низької кваліфікації. Швидкість реакції українського ринку праці на зростання ВВП істотно відрізняє його від інших країн з перехідною економікою, де стале збільшення попиту на робочу силу розпочиналося тільки через кілька років від початку економічного піднесення. Економічне зростання припинило процес перетоку робочої сили із сектора найманої праці до сектора самостійної зайнятості, однак темпи зростання чисельності самозайнятих все ще значно вищі.

Світовий досвід яскраво демонструє, що самозайнятість є привабливим для населення видом діяльності переважно під час економічної кризи. З її подоланням більшість стає або найманими працівниками, або підприємцями.

Однак в Україні повернення зайнятих у цьому сегменті до найманої праці  є вельми проблематичним навіть за умов створення необхідної кількості  робочих місць через те, що середні  доходи самозайнятого населення істотно перевищують доходи інших категорій зайнятих.

На тлі позитивних зрушень, пов'язаних передусім із сприятливими економічними тенденціями, в Україні зберігається нераціональна структура зайнятості. Результати аналізу свідчать про  надто сильне скорочення впродовж кризового періоду обсягів промислового виробництва і відповідне зменшення попиту на робочу силу у цій галузі. Скорочення зайнятих у промисловості ще продовжується, і в 2009 році у цій галузі працювало 5,1 млн. осіб (у 2008 - 5,3 млн.)

Незважаючи на скорочення у 2007 році у сільському господарстві все ще сконцентровано 4,8 млн. працюючих (23,42% всіх зайнятих у 2003 р) - це значно більше, ніж у країнах з розвиненою та перехідною економікою. Попри помітне  зростання впродовж останніх років низькою є зайнятість у будівництві. Випереджаюче збільшення обсягів виробництва цієї галузі є нагально необхідним з огляду на її важливість для забезпечення сталого економічного розвитку.

Всупереч поширеній думці про  недостатню концентрацію працюючих у невиробничих галузях їх частка у загальних обсягах зайнятості в Україні в цілому відповідає світовим стандартам. Помітно нижчою є тільки питома вага зайнятих фінансовою діяльністю, що відбиває недостатній розвиток ринкової інфраструктури.

Зайнятість в особистому підсобному господарстві (а тут сконцентровано більше 8% всіх працюючих) фактично дозволяє виживати частині українського населення, але вона не забезпечує належної ефективності виробництва, запровадження сучасних технологій, не вимагає високої кваліфікації робочої сили.

Зниження безробіття у відповідь  на економічне зростання вдвічі перевищує  теоретичні очікування: за 2007-2009 роки при  зростанні реального ВВП на 30,4% рівень безробіття зменшився на 27,8% і становить 9,1%, однак більше половини безробітних не працюють понад рік.

Підприємства, збільшуючи обсяги виробництва, поступово зменшують чисельність  працюючих в умовах вимушеної  неповної зайнятості. Поліпшення ситуації відчули представники всіх без винятку  вікових груп, але найбільше скоротилось безробіття серед молоді.

Характерною ознакою українського безробіття є безумовна відсутність  будь-яких проявів тендерної дискримінації.

Основними причинами втрати роботи залишаються звільнення за власним  бажанням, вивільнення з економічних  причин (у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією виробництва, скороченням чисельності або штату працівників підприємств, установ, організацій), неможливість знайти роботу після закінчення навчальних закладів.

Стандарти тривалості надання допомоги з безробіття в Україні цілком відповідають загальноєвропейським, зафіксованим Конвенцією Міжнародної організації праці № 102 "Мінімальні норми соціального забезпечення", але її рівень є невиправдано низьким. І хоча впродовж 2007-2009 років середній розмір допомоги з безробіття істотно збільшився (як в абсолютному вимірі, так і стосовно до встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб або до середньої заробітної плати), він становить лише 118,32 грн.Такий рівень не компенсує в прийнятних межах втраченого доходу, а отже не забезпечує необхідного соціального захисту безробітних, і є однією з причин того, що значна їхня частина не реєструється у Центрах зайнятості.

Заслуговує позитивної оцінки істотне  збільшення частки виплат допомоги з  безробіття, що надається авансом для відкриття власної справи і сприяє зростанню економічної активності безробітних.

 

1.3.Статистика показання чисельності та руху робочої сили

Головним показником звітності  підприємств та організацій по праці  є середньоспискова чисельність  працівників. Її використовують для розрахунків

значної кількості важливих якісних  показників роботи підприємств (продуктивність праці, середня заробітна плата, фондоозброєність та ін). Середньоспискова чисельність характеризує розміри  робочої сили, яку мало підприємство у звітному періоді, і за своїм змістом являє собою середню арифметичну зі спискового складу; працівників за кожен день періоду.

Цей показник можна встановити діленням суми спискової чисельності працівників  за усі дні місяця (включаючи дні  відпочинку) на загальну кількість календарних днів.

Спискове число працюючих за будь-який день складається з кількості  осіб, які з’явилися на роботу, та осіб, які не з’явилися за тих  чи інших причин. У зв’язку з  цим середньоспискову чисельність  працюючих за місяць за даними табельного обліку дістають діленням загальної суми явок та неявок на кількість календарних днів періоду.

За більші періоди часу (квартал, рік) середньоспискову чисельність  визначають як просту середньоарифметичну  за даними помісячної звітності.

Рівень використання робочої сили на підприємстві додатково аналізують за допомогою показників середньої явочної та середньої фактичної чисельності працюючих.

Середня явочна чисельність показує  середнє число працівників підприємства, які з’явилися на роботу в робочі дні. Для її обчислення загальну кількість явок на роботу ділять на кількість робочих днів у періоді.

У табельному обліку явки на роботу розподіляють на фактично відпрацьовані людино-дні  та людино-дні цілоденних простоїв. Середню кількість фактично працюючих одержують, поділивши загальну кількість відпрацьованих людино-днів на кількість робочих днів у періоді.

3іставлеиня трьох вищезгаданих  показників чисельності дає змогу  виявляти деякі резерви у використанні  робочої сили.

Описані показники чисельності  робочої сили використовують у більшості галузей матеріального виробництва, за винятком колгоспів, де середньорічну чисельність працівників отримують як просту середню арифметичну кількості зайнятих без урахування відпрацьованих людино-днів.

Рух робочої сили являє собою процес поповнення, вивільнення та переміщення спискової чисельності працівників. Цей процес вивчається статистикою по окремих підприємствах, галузях та територіях за допомогою балансів руху робочої сили. У балансах наводяться дані про спискову чисельність працюючих на початок періоду, кількості прийнятих на роботу (обороту по прийому), кількості звільнених (обороту по звільненню) та списковій чисельності на кінець періоду. Статистична звітність підприємств у балансі робочої сили враховує також переведення працівників з однієї категорії до іншої.