Прогнозування грошової маси

Зміст

Вступ..............................................................................................................................3

1.1 Прогнозування  грошової маси…………………..………......................................4

1.2 Методи  прогнозування…………………………....................................................7

1.3 Дослідження  купівельної спроможності грошової  одиниці...............................10

Висновки......................................................................................................................12

Список  використаної літератури................................................................................13 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Вступ

   Актуальність  теми дослідження. Гроші – одне з найдавніших явищ у житті суспільства – відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Уже в працях Платона й Аристотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки.

   Важливу роль у досягненні сталого економічного розвитку держави відводиться прогнозуванню грошової маси та дослідженню купівельної спроможності грошової одиниці.

   Все сказане вище зумовлює актуальність теми дослідження.

   Об’єктом  дослідження даної роботи виступає проблема вивчення грошової системи.

   Предметом дослідження виступає прогнозування грошової маси та дослідження купівельної спроможності грошової одиниці.

   Метою роботи є висвітлення особливостей прогнозування грошової маси та дослідження купівельної спроможності грошової одиниці.

   Відповідно  до мети, у роботі поставлені такі завдання:

• теоретичне обґрунтування прогнозування грошової маси;
• аналіз методів прогнозування;
• дослідження купівельної спроможності грошової одиниці.

 
 
 
 
 
 
 
 

1. Прогнозування грошової маси

 

  Кількість грошей, які перебувають в обігу, впливає на випуск продукції, рівень цін, зайнятість та інші явища, тому важливим завданням статистики є прогноз  грошової маси.

  Прогнозні розрахунки грошової маси можна виконувати двома способами:

  1) прогнозування попиту на гроші;

  2) прогнозування пропозиції грошей.

  Зіставлення прогнозів попиту на гроші і пропозиції грошей дозволяє дійти висновків  про рівновагу грошового обігу, сталість його розвитку.

  Початковим  моментом при прогнозуванні пропозиції грошей є визначення грошової бази. Грошова база включає готівку  небанківського сектору економіки, готівку банківських установ, депозити комерційних банків, приватного сектору  і державних структур. Вона вимірюється  як приріст активів банківської  системи: державного боргу грошово-кредитним  установам, зобов’язань комерційних  банків перед центральним банком, закордонних чистих активів (результат  платіжного балансу), а також приросту нерезервних зобов’язань центрального банку (капітал і прибуток цього банку, закордонні та інші зобов’язання).

    Динаміка грошових агрегатів  об’єднаної банківської системи  може бути пов’язана з динамікою  грошової бази центрального банку  таким рівнянням:

  M = kR = K (NFA + NDCG + DCB + OIN),

    де М — грошовий агрегат, NFA — чисті зовнішні активи; NDCG — чисті зобов’язання уряду; DCB — чисті зобов’язання комерційних банків; OIN — інші статті (нетто).

  При прогнозуванні попиту на гроші незалежним параметром є обов’язкові і змінні фактори «можливих витрат». Можливі  фактори мають ураховувати співвідношення кількості грошей з обсягом операцій, які потрібно профінансувати. Під  можливим фактором звичайно розуміють  валовий внутрішній продукт. Фактор «можливих витрат» виражає ступінь  переваги готівки порівняно з  іншими активами. Деякі економісти пропонують для «можливих витрат»  використовувати ставки за короткостроковими  цінними паперами (ощадні та позичкові  депозити, векселі). На думку інших фахівців, попит на гроші (реальні касові залишки) залежить від рівня доходів на облігації та акції. З огляду на це вони рекомендують при прогнозуванні попиту на гроші для фактора «можливих витрат» використовувати відсоткові ставки на довгострокові активи.

  Попит на гроші залежить також від рівня  інфляції, коли реальніше відображається зміна цін і попиту на гроші.

  Для цілей аналізу та прогнозування  необхідно чітко розмежувати  грошові агрегати в реальному (постійних  цінах) і номінальному виразах (поточних цінах).

  Гроші утримуються добровільно для  фінансування потоку операцій і як заощадний актив. Сума грошей, що населення добровільно утримує, визначатиметься в реальному виразі, тобто у вигляді купівельної спроможності грошей стосовно споживчого кошика товарів і послуг. Наприклад, якщо всі ціни збільшаться у 2 рази і потім залишаться на новому рівні, населення мусить мати в середньому рівно у 2 рази більше грошей, ніж раніше, щоб здійснювати той самий обсяг реальних операцій. Однак хоча попит на гроші і мусить у такому разі розглядатися в реальному виразі, фінансові органи можуть впливати тільки на номінальну кількість грошової маси.

  Значення  зміни номінальної кількості  грошової маси залежить від того, яким чином змінюються фактичні грошові  залишки, що визначаються в реальному  виразі, чи співвідносяться вони з  попитом населення на ці реальні  грошові залишки. Якщо фінансові  органи надають більше (менше) грошей, ніж населення бажає мати, то населення  знижує (збільшує) цінність цієї грошової маси.

  Як  саме населення може впливати на реальні  грошові залишки? Існує два основних механізми:

  1. Населення може купувати (або  продавати) іноземну валюту в  обмін на національну. В результаті  цих операцій кількість національної  валюти в чистому виразі знижуватиметься  (збільшуватиметься), так само як  і обсяги зовнішніх активів,  що знаходяться у володінні  фінансових органів.

  2. Населення може купувати (продавати)  національні товари в обмін  на національну валюту. Якщо населення  вважає, що в його володінні  дуже багато грошей порівняно  з реальною товарною масою,  споживання збільшується. Подібне  підвищення попиту на товари спричинить збільшення внутрішніх цін. Населення фактично зменшить обсяг реальних грошових залишків шляхом інфляції, хоча номінальний обсяг грошової маси залишиться незмінним.

  Ці  механізми можуть працювати одночасно. Якщо фінансові органи надають дуже багато (мало) грошей, ціни на внутрішні  товари можуть збільшуватися (зменшуватися), а платіжний баланс — погіршуватися (поліпшуватися). Вплив на платіжний  баланс буде настільки істотнішим, наскільки відкритішим є ринок товарів і капіталів і менш гнучкою система обмінних курсів. Наприклад, в економіці з фіксованим обмінним курсом, де відсутнє валютне регулювання і регулювання торгівлею, у влади не буде контролю за номінальним обсягом грошової маси. Будь-яка незбалансованість між попитом і пропозицією грошей призведе до збільшення або скорочення розмірів грошової маси через платіжний баланс, що незначно позначиться на цінах. На противагу цьому в економіці з абсолютною вільним обмінним курсом і відсутністю регулювання обмінний курс врівноважуватиме попит і пропозицію іноземної валюти таким чином, щоб зовнішні чисті активи залишалися незмінними. У такому разі збільшення розмірів грошової маси приведе до довгострокового збільшення номінального рівня грошових агрегатів, що супроводжуватиметься підвищенням цін, включаючи ціну іноземної валюти, тобто обмінного курсу.

  Підвищення  рівня витрат внаслідок збільшення розмірів грошової маси може привести до зростання реального обсягу виробництва, особливо в тих випадках, коли є  недовикористані потужності. І навпаки, зниження рівня витрат може привести до зниження реального обсягу виробництва. Так, зростання реального обсягу виробництва веде до збільшення числа операцій, які необхідно фінансувати, що спричинить збільшення попиту на гроші. Таким чином, зміна обсягу виробництва може бути додатковим фактором відновлення рівноваги в економіці. Як правило, існує прямий зв’язок між зростанням грошових агрегатів і номінальним обсягом виробництва. Однак існують різні точки зору на сутність цього зв’язку і на те, яким чином розподіляється вплив зміни номінального обсягу грошової маси між цінами та реальним обсягом виробництва. 

  2. Методи прогнозування 

  Оскільки  домогосподарства і підприємства визначають реальну цінність грошових агрегатів, прогнозування цих агрегатів  потребує врахування поведінки цих  економічних агентів. Як правило, розглядаються  два основних методи. Один з них  базується на використанні методики регресії для оцінки функції попиту на гроші. Інший підхід ґрунтується  на тенденції швидкості обігу  грошей. Вибір методу залежить від  наявності статистичних даних і  стабільності у часі інституціональних  структур, а також від поведінки  агентів, що визначають реальну цінність грошових агрегатів.

  Розглянемо  кожній з цих методів окремо. Перший базується на побудові рівняння попиту на гроші і передбачає, що фінансова  поведінка економічних агентів  може бути подана у вигляді функції  невеликого числа економічних змінних. Метод також передбачає, що взаємозв’язок  між грошовими агрегатами, які  перебувають у добровільному  володінні, та факторами попиту на гроші  не змінюється у часі. Існують різні  фактори, які можуть зробити цей  взаємозв’язок нестабільним, обмежуючи  корисність такого підходу.

  Поширенішою є функція попиту на гроші, що включає  як факторну ознаку, пов’язану з  економічними операціями. Найчастіше для цього використовують валовий  внутрішній продукт. Також можна  застосовувати як факторну ознаку і  величину, що демонструє відносну привабливість  зберігання грошей порівняно з іншими фінансовими активами і нерухомістю.

  Вибір змінної відносної вартості залежить від визначення грошового агрегату та інституціональної структури. Деякі  загальні номінальні відсоткові ставки можуть бути показниками відносної  вартості зберігання грошових активів, які не дають відсоткового доходу. Для грошових активів, які дають  такий дохід, можна взяти як таку змінну, що вимірює різницю відсоткових  ставок між грошовими та іншими фінансовими  зобов’язаннями. У країнах, де фінансові  зобов’язання банківської системи  перед приватним сектором являють  собою найбільшу частку загальних фінансових активів приватного сектору, реальна відсоткова ставка іноді використовується замість доходу від фінансових активів порівняно з доходом від нерухомості (очікуваний ефект реальних відсоткових ставок на попит на грошові агрегати є додатним). Якщо відсоткові ставки залишаються незмінними протягом довгострокового періоду, цей ефект може бути визначено шляхом розгляду тільки темпів інфляції (очікуваний ефект інфляції на реальні грошові залишку є від’ємним).

  Для оцінки попиту на грошові агрегати використовують логарифмічне рівняння у такому вигляді:

  

  де  М — грошовий агрегат. Це може бути М1 або М2; р — рівень цін (індекс інфляції); Y — номінальний валовий  внутрішній продукт; p — показник відносної  вартості зберігання грошей.

  При цьому коефіцієнт регресії b повинен  бути більшим або дорівнювати  нулю, а коефіцієнт регресії с може мати будь-яке значення.

  У разі побудові рівнянь регресії попиту на грошові агрегати важливим припущенням  є те, що реальний попит на грошові  залишки дорівнює реальній пропозиції грошових агрегатів. Але якщо спостерігається  дисбаланс між попитом і пропозицією  грошей, коригування не може бути миттєвим. Це пояснюється тим, що мають місце  такі фактори, як витрати і складності миттєвого витрачання надлишкових  грошей або час для усвідомлення того, що трапилось збільшення розмірів грошової маси і що обсяг грошових залишків перевищив бажаний рівень. Для досягнення рівноваги на грошовому  ринку можливо використовувати  модель часткового коригування, яка  передбачає, що цей процес протягом певного періоду дорівнює певній частині Х від певної бажаної  величини від бажаної зміни. Звідси — рівняння попиту та пропозиції на грошовому ринку можна подати у такому вигляді:

  

    де 

  Врешті-решт отримуємо остаточне рівняння попиту та пропозиції:

    

  Стабільність  функції попиту на гроші залежить від незмінної інституціональної  структури. Структурні реформи приводять  до зміни загальної поведінки  економічних агентів, що ускладнює  оцінку взаємозалежностей, включаючи і функцію попиту на гроші. Поліпшення функціонування фінансових ринків може зменшити попит на гроші, оскільки з’являтимуться нові, привабливіші фінансові активи. Цей ефект може бути частково компенсований, якщо фінансова реформа зробить заощадження у формі фінансових активів, включаючи гроші, привабливішими. Ступінь реагування попиту на гроші на зміну відсоткових ставок також може значно активізуватися, тому що до лібералізації відсоткові ставки не змінювались настільки часто, щоб можна було визначити їх вплив на вибір різних фінансових активів.

  Незадовільні  результати регресії можуть бути також  пов’язані з проблемами статистичних даних, щодо яких можливий вплив похибки, а також зміни відповідних  визначень і методів збору  інформації. Крім того, ряди даних можуть бути не достатньо тривалі, оскільки необхідна кількість значень  зростає із зростанням незалежних змінних. З метою уникнути структурних  змін і у той же час забезпечити  необхідну тривалість часових даних, необхідно обмежувати період оцінки відносно короткими інтервалами, використовуючи щомісячні та щоквартальні дані.