Оцінка однорідності статистичної сукупності та її значення для статистичного дослідження на прикладі транспорту

Каботажні перевезення займають незначне місце в загальному обсязі перевезень. У зв’язку з тим, що вони здійснюються на невелику відстань (в середньому не більше як на 130—150 км), частка їх у вантажообороті незначна. Зокрема, в Азовському морському пароплавстві в структурі цих перевезень домінує керченська залізна руда, що надходить на металургійні підприємства м. Маріуполя, а у зворотному напрямі — донецьке кам’яне вугілля і кокс. У каботажних перевезеннях серед вантажів переважають мінеральні будівельні матеріали.

Експортно-імпортні перевезення вантажів морським транспортом здійснюються в середньому на відстань до 8 тис. км і більше, внаслідок чого їх частка у вантажообороті морського транспорту перевищує 95%.

Найбільшу кількість міжнародних  перевезень здійснюють чорноморські порти Одеси, Іллічівська і Південний.

На Одеський порт припадає більше п’ятої частини вантажообороту морського  транспорту України. Основними вантажами  тут є руди, нафта і нафтопродукти, будівельні матеріали, хлібні вантажі, цукор, цитрусові та ін. Іллічівський порт розташований за 20 км від Одеси  і є її дублером. Працює він переважно  на забезпечення експортних поставок. У вантажообороті цього порту  високу частку займають метали, кам’яне  вугілля, будівельні матеріали, залізна  і марганцева руди. Порт Південний  обслуговує в основному припортовий  завод і спеціалізується на забезпеченні експорту аміаку.

В Чорноморському пароплавстві значний  обсяг вантажних робіт виконують  Миколаїв, Херсон, які спеціалізуються  на відправленні залізної і марганцевої  руд, будівельних матеріалів. Через  Миколаївський морський порт імпортуються боксити. З листопада по березень ці порти припиняють навігацію через  замерзання Дніпровського і Бузького лиманів.

Порти Азовського пароплавства —  Маріуполь, Бердянськ і Керч спеціалізуються  переважно на експорті залізної і  марганцевої руд, чорних металів, кам’яного  вугілля, цементу.

Порти Українсько-Дунайського пароплавства — Рені, Ізмаїл, Кілія і Вилкове  відіграють важливу роль у здійсненні економічних зв’язків з країнами зарубіжної Європи, особливо Дунайського  басейну.

Таким чином, через морські порти  на експорт надходить кам’яне (коксівне) вугілля, кокс, залізна і марганцева руди, чорні метали, хімічні продукти, зокрема аміак, цемент, цукор, деякі  види машин та інші товари. Україна  імпортує машини та обладнання, мінерально-сировинні  ресурси, зокрема боксити, фосфорити, а також продукцію сільського господарства і т. д. В перспективі  важливе значення можуть мати нафта, нафтопродукти, газ у зрідженому (скрапленому) вигляді. Але їх імпорт стане можливим після завершення будівництва нафто- і газотерміналів. Для освоєння нових вантажопотоків необхідно поповнити флот спеціалізованими суднами, в першу чергу танкерами  і метановозами. Український флот досяг критичного віку, і якщо не буде здійснено його радикального оновлення, то за 6—10 років його витіснять іноземні конкуренти.

Потреба України (окрім танкерів та метановозів) становить близько 120 нових  вантажних транспортних суден вантажопідйомністю більше ніж 1 млн. т і 10—12 пасажирських суден на 5 тис. місць. Маючи власну добре розвинуту суднобудівну промисловість, Україна може щорічно оновлювати свій флот. Поряд з цим потрібна модернізація та реконструкція морських портів, зокрема Одеського, Іллічівського, Південного, Миколаївського, Маріупольського  та ін.

Більш інтенсивне використання паромних переправ Іллічівськ — Варна, Одеса  — Батумі, через Керченську протоку  дозволить розширити можливості торгового флоту України і  надання Україною транспортних послуг іншим країнам. Пасажирські перевезення  здійснюють 17 морських портів. Але значення морського транспорту для перевезення  пасажирів є незначним і дещо скорочується.

Річковий транспорт. Поряд з морським є одним з найдешевих, оскільки використовує природні транспортні магістралі — судноплавні річки.

Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить  більше ніж 4 тис. км, у тому числі  з освітлювальною і світловідбивною  обстановкою — 3,9 тис. км. Основні  водні артерії — Дніпро та його притоки Прип’ять і Десна, Дністер, Південний Буг. Як магістральні річкові  шляхи використовуються також ділянки  Дністровського лиману загальною протяжністю  більше ніж 30 км, а також гирло  Дунаю довжиною 152 км, з них з  морським устаткуванням — 140 км.

Усі інші судноплавні річки — Десна (на північ від Чернігова), Стир, Горинь, Дністер, Самара, Південний Буг, Сіверський Донець, Інгулець, Ворскла, Псьол, Орель — за транспортним використанням належать до малих річок. Загальна протяжність судноплавних ділянок р. Десна — 575 км. Вона відіграє важливу роль у перевезеннях вантажів Чернігівської області. При збільшенні гарантійних глибин у нижній течії. Десна може мати велике значення для економічних зв’язків області з областями середньої і нижньої течії Дніпра. Річки Стир (судноплавні ділянки — 280 км) і Горинь (210 км) обслуговують внутрішньообласні перевезення Волинської і Рівненської областей.

Дністер (судноплавні ділянки більше ніж 120 км) судноплавний у межах Вінницької, Івано-Франківської, Тернопільської, Хмельницької і Чернівецької областей.

У Дніпропетровській області для  судноплавства використовують малі річки — Самару і Орель, у Полтавській  — Сулу і Псьол, у Харківській  і Луганській — Сіверський Донець.

Малі річки використовуються переважно  для перевезення будівельних  матеріалів, деякої продукції АПК  і суттєвої ролі у розміщенні продуктивних сил не відіграють.

Основу річкового транспорту України  становить акціонерна судноплавна  компанія «Укррічфлот», яка складається  з Головного підприємства та 290 структурних  одиниць.

Річковий транспорт України системою каналів зв’язаний з річками сусідніх держав: Білорусі і Польщі (басейн Дніпра з’єднується з басейном Вісли, Дніпро-Бузьким каналом), що дає вихід у Балтійське море.

Основні вантажо-розвантажувальні роботи здійснюються в таких річкових портах, як Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Кременчук, Черкаси, Нікополь, Чернігів, а також Херсон, Миколаїв, Рені, Ізмаїл, Кілія, Вилково. В названих портах річковий транспорт працює у тісному взаємозв’язку  із залізничним і морським транспортом. Завдяки використанню суден типу ріка—море вантажі перевозяться по Дніпру, Чорному морю, Дунаю і  далі в річкові порти Румунії, Болгарії, Угорщини, Австрії, Німеччини; по Чорному і Середземному морях  — в морські порти Туреччини, Греції, Італії, Франції, Ізраїлю та інших країн Середземномор’я.

У структурі перевезень вантажів переважають  мінеральні будівельні матеріали (будівельний  пісок і тверді кристалічні матеріали), цемент, руда, метали і металобрухт, вугілля, продукція АПК. Найбільший обсяг вантажних перевезень мають  Київська, Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська області.

Для подальшого розвитку річкового  транспорту необхідно збільшити  питому вагу спеціалізованих суден  типу ріка—море, що сприятиме розширенню зовнішньоекономічних зв’язків, а  також великовантажних суден  для внутрішніх перевезень масових  вантажів; поглибити фарватери ряду рік, зокрема Десни; пом’якшити чинники  сезонної нерівномірності перевезень за рахунок продовження експлуатаційного періоду та організації цілорічної навігації на півдні; вивести з  експлуатації фізично і морально застарілі судна із заміною їх новими.

Трубопровідний транспорт. Цей вид транспорту є найбільш економічним і ефективним для транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, хімічних продуктів. Його розвиток обумовлений розвитком в Україні нафтової, нафтопереробної і газової промисловості. За останні десятиліття трубопровідний транспорт розвивався найбільш швидкими темпами. Довжина трубопроводів загального користування в 1996 р. досягла 43 тис. км. Обсяг відправлених вантажів — 246 млн. т, в тому числі газу — 174 млн. т, нафти і нафтопродуктів — 68 млн. т, аміаку — 4 млн. т. Вантажооборот трудопровідного транспорту за період 1990—1996 рр. залишався майже стабільним і становив у 1996 р. 196 млрд. т/км, що було значно більше вантажообороту залізничного транспорту (163 млрд. т/км) і становило відповідно 44 і 36% загального вантажообороту всієї транспортної системи.

Початок розвитку трубопровідного  транспорту припадає на 20-ті роки, коли в Прикарпатті було побудовано перший в Україні газопровід Дашава —  Стрий — Дрогобич (1924 р.).

Нафтопровідний транспорт України включає в себе 12 основних нафтопроводів загальною протяжністю біля 3,0 тис. км. Діаметр труб — 720 мм. Нафтопровідна мережа представлена трансєвропейським нафтопроводом «Дружба», протяжність якого в межах України — 680 км. По ньому нафта з Росії через територію України поставляється в країни Центральної Європи (Словаччини і Угорщини). Решта нафтопроводів має внутрішньодержавне і міждержавне значення і забезпечує нафтопереробні заводи України нафтою, основна частка якої поки що надходить з Росії. Зокрема, це нафтопроводи Самара — Лисичанськ — Кременчук — Херсон і Мічурінськ — Кременчук. Через ці нафтопроводи в Україну надходить сибірська нафта.

Важливе значення мають нафтопроводи, які поставляють вітчизняну нафту на нафтопереробні заводи: це Гнідинці — Розбишівське — Кременчук довжиною 395 км; Кременчук — Херсон (428 км), Долина — Дрогобич (58 км), Битків — Надвірна (15 км), Качанівка — Охтирка.

В перспективі важливе значення для забезпечення України нафтою будуть мати її поставки з країн  Близького і Середнього Сходу. Ця нафта буде поставлятись танкерами  до Одеського порту, де через нафтотермінал  здійснюватиметься її перевалка  на Одеський нафтопереробний завод  і через систему нафтопроводів  — доставка на Херсонський, Кременчуцький  і Лисичанський нафтопереробні заводи. Крім того, будівництво нафтопроводу з Одеси до нафтопроводу «Дружба» могло б сприяти поставкам  нафти з названих регіонів і Азербайджану в країни Центральної і Західної Європи з наданням Україною транспортних послуг названим країнам. Необхідна  модернізація нафтопроводів, що йдуть  від Одеси до Херсона і Кременчука з метою збільшення обсягів транспортування  нафти по них, а також переобладнання насосних станцій на них для реверсу  нафти.

Газопровідний транспорт є не лише найбільш ефективним, а й фактично єдиним видом транспорту в Україні для транспортування газу. Загальна протяжність газопроводів України сягає 33 тис. км. Основу становлять магістральні газопроводи, збудовані в 50-х і 60-х роках для експорту газу з України: Дашава — Київ — Москва, Шебелинка — Брянськ, Шебелинка — Острогожськ — Москва, Дашава — Мінськ — Вільнюс — Рига. Три перших газопроводи нині використовуються для поставок в Україну газу з Росії та Туркменистану. Для газифікації країни були збудовані такі газопроводи: Дашава — Дрогобич, Дашава — Стрий, Дашава — Долина — Львів, Угорськ — Івано-Франківськ, Шебелинка — Харків, Шебелинка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Одеса — Кишинів, Шебелинка — Київ — Красилів — західні райони України. З Прикарпаття йдуть газопроводи в Польщу, Словаччину, Чехію. Через територію України прокладено магістральні газопроводи з Оренбурга, Західного Сибіру, якими Росія експортує газ у Західну Європу.

В Україні створено мережу продуктопроводів: аміакопровід Тольятті — Горлівка — Одеса, етиленопровід Чепіль (Угорщина) — Калуш.

Завершується спорудження газопроводів Торжок — Долина, Тула — Шостка —  Київ, Джанкой — Феодосія — Керч, Глібовське — Сімферополь — Севастополь.

Мережею газопостачання охоплено близько 50% міських поселень і лише 8% сільських  поселень України, що дуже мало порівняно  з європейськими країнами.

В перспективі Україна повинна  розширити кількість країн —  постачальників газу. Значна роль у  цьому відводиться Ірану, який має  величезні поклади газу і зацікавлений у торгівлі з Україною. З метою  вирішення цієї проблеми можливе  будівництво газопроводів в Україну  через Закавказзя і Північний  Кавказ. Є й інші варіанти поставок газу з названих регіонів, але уже  морським транспортом для перевезення  газу у зрідженому (скрапленому) вигляді.

Повітряний транспорт. Важливе значення має повітряний транспорт країни. Основна його перевага — велика швидкість перевезень. Для сучасних літаків вона перевищує 900 км/год. Тому авіацію використовують для перевезення пасажирів, поштових та інших цінних вантажів, а також таких, що швидко втрачають свою якість. 
Найбільші з аеропортів України розміщені у Києві (Бориспіль, Жуляни), Харкові, Львові, Сімферополі, Донецьку. 
Понад 60% повітряних перевезень припадає на міжнародні авіарейси. Так, Київ сполучений авіалініями з 55 країнами. Серед них держави Європи і Близького Сходу, Росія, США, Канада тощо. Здійснюють авіаційні перевезення в Україні три великі компанії: «Авіалінії України», «Аеросвіт», «Міжнародні авіалінії України».

1.2  Статистичні показники   транспорту

У розділі ми розглянемо різні статистичні  та економічні дослідження транспорту.

Значну увагу проблемам формування системи статистичних показників приділяють у своїх дослідженнях вітчизняні науковці: А.В. Головач, В.Б. Захожай, А.М. Єріна, Н.О. Парфенцева та ін. Питання побудови системи статистичних показників підприємств виду економічної діяльності „Транспорт” на регіональному рівні носять науково - практичний характер. Монографічні дослідження з поставленої проблеми майже не проводилися. Вперше інформація на національному рівні систематизована та відображена в підручнику „Статистика ринків” під наук.ред. Н.О. Парфенцевої.

На прикладі візьмемо тему «Система показників транспортних послуг».

У цій статті досліджено систему статистичних показників ринку транспортних послуг, які всебічно характеризують явища та процеси, що відбуваються на цьому ринку.

Актуальність проблеми. При формуванні інформаційної статистичної  бази стосовно ринку транспортних послуг необхідно мати повну інформацію про діяльність підприємств виду економічної діяльності „Транспорт” як на рівні національної економіки, регіону так і окремих підприємств населенного пункту, які задовольнять потреби суб’єктів господарювання та населення у необхідних видах перевезень. Аналіз системи статистичних показників ринку транспортних послуг дасть змогу представлення цілісної картини про процеси та явища, що відбуваються на цьому ринку.