Законодавство україни і шляхи його вдосконалення

ВСТУП 

       На  сьогоднішній день більшість країн  світу – це держави соціально-демократичної  орієнтації, які прагнуть стати правовими. Україна також відноситься до їх числа. Однак бути правовою державою – означає дотримання і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина. Найвищою  соціальною цінністю такої держави є особа. Для повної і всебічної охорони і захисту прав людини необхідні документи, які чітко закріплюють взаємовідносини держави і особи, сприяють зміцненню законності та правопорядку у суспільстві. Серед інших документів провідну роль відіграє закон, як нормативно-правовий акт вищого органу державної влади в країні. Діяльність усіх державних органів, установ та організацій повинні підпорядковуватись його волі та приписам. У зв’язку з цим необхідно дослідити основні положення науки теорії держави і права щодо визначення поняття закону. Базуючись на положеннях даної науки, вітчизняна юридична практика регламентує свою діяльність щодо створення закону та реалізації його норм. 

       Темою даної курсової роботи є «Законодавство України та шляхи його вдосконалення». Тому об’єктом дослідження виступає національне законодавство, при цьому зверталась увага на теоретичні аспекти цього питання. Досліджувались, зокрема, принципи, ознаки, види законів та їх класифікація. Значна увага приділяється проблемі удосконалення вітчизняного законодавства, то пристосування його до євро інтеграційних процесів. 

       Закон - це нормативно-правовий акт, що приймається  в особливому порядку органом  законодавчої влади або референдумом, має вищу юридичну чинність і регулює найбільш важливі суспільні відносини. Юридичний закон — це певний вираз зовнішньої форми правової природи речей, що безпосередньо спостерігаються, тобто зовнішніх проявів людських взаємовідносин. Саме тому, писав К.Маркс, правова природа речей не може " . пристосовуватися до закону — закон, навпаки, повинен пристосовуватися до неї". Законодавець шляхом законотворення, тобто встановлення норм права, які він повинен виводити з реально існуючих суспільних відносин, життєво необхідних потреб, надає праву "в собі", як писав Гегель, форму загальності та істинної визначеності. Проте це не означає, що воля законодавця сама по собі є правом, вона лише засіб його об'єктивізації, конкретизації і реального застосування. Саме тому існує об'єктивна різниця між правовим полем і простором дії закону. Дія закону поширюється зверху донизу, а вплив права відбувається і знизу вгору, і зверху донизу. "Право, — наголошує Дж. Берман, — одночасно росте знизу догори, із структури і звичаїв всього суспільства, і рухається зверху донизу під впливом політики Цінностей людей, що перебувають при владі. Право допомагає інтегрувати і те, і інше". В цьому сутність принципу верховенства права. Право повинно домінувати над владою, не допускати можливого свавілля з боку останньої, забезпечувати можливість контролю з боку громадянського суспільства за державною діяльністю. Реалізація принципу верховенства права є найважливішою передумовою панування у життєдіяльності українського суспільства правових принципів, досягнення правового прогресу. Це передумова створення в Україні нового, заснованого на пріоритеті загальнолюдських цінностей не тільки приватного, а й публічного права, зокрема державного, адміністративного, судового, муніципального тощо, забезпечення єдності та внутрішньої узгодженості національного законодавства, зміцнення правопорядку у державній діяльності і встановлення нового, притаманного саме «державі для людини», співвідношення людини і держави

       Метою даної роботи є дослідити поняття «Закон», «Законодавчий процес» та проаналізувати їх. Також метою є дослідити систему національного законодавства, з’ясувати недоліки та шляхи їх усунення.

 

       РОЗДІЛ 1

       ЗАКОН ЯК ПРАВОВИЙ АКТ ВИЩОЇ  ЮРИДИЧНОЇ СИЛИ

1. Поняття та види законів

       Закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури. 

       Характеристика  закону як правового документа вищої  юридичної чинності означає таке:

       - закон є незаперечним, тобто ніякий  інший орган, крім законодавчого,  не може його скасувати або  змінити;

       - усі інші нормативні акти (державних  органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм. [12, c.301]

       Ознаки  закону:

       1. Акт точно визначених, вищих за  статусом суб'єктів влади в  державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);

       2. Акт, що може бути лише нормативним  за змістом (на відміну від  акта застосування норм права  і акта тлумачення норм права);

       3. Завжди письмовий акт-документ, який  закріплює норми права, що вводяться,  або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких  раніше в правовій системі  не було, до того ж — норми  з ключових, основних питань життя,  встановлює права і обов'язки громадян;

       4. Акт, що ухвалений у суворій  відповідності з конституцією  і раніше ухваленими законами  і не потребує додаткового  затвердження;

       5. Акт, що може бути замінений,  як правило, лише законом і  перевірений на відповідність  конституції лише Конституційним Судом;

       6. Акт, що має вищу юридичну  чинність, тобто акт найвищого  юридичного «рангу»; всі інші  акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

       7. Акт, ухвалений із дотриманням  особливої законодавчої процедури,  яка зветься законодавчим процесом. Структура закону це організація змісту, доцільного розташування нормативно-правових розпоряджень і інших правових атрибутів. Структура закону займає важливе місце в законодавчій техніці і має істотне практичне значення. Правильний розподіл правового матеріалу в тексті закону робить його структуру чіткою, стрункою, логічно послідовною, допомагає швидко орієнтуватися в змісті закону, сприяє кращому його засвоєнню, забезпечує використання на практиці відповідно до вимог законності. Структура закону складається з наступних основних елементів (частин).[15, c.234]

         З метою ефективного використання виникаючої безлічі законів, що виникають, необхідно однозначне розуміння їх видів і загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. Є два офіційні засоби встановлення класифікації законів:

       1. Конституційний, коли в конституціях  закріплюється перелік основних  нормативно-правових актів. Наприклад,  у Конституції Австрії є розділ II «Законодавча влада федерації», у Конституції ФРН — розділ VII «Законодавство федерації», та ін.

       2. Видання спеціального закону  про правові акти з наведенням  у ньому їх переліку і нормативних  характеристик, зазначенням способів  забезпечення з метою правильного  співвідношення між собою. Наприклад,  в Італії діють «Загальні положення про Закон» (1942 р.), у яких перелічено джерела права: закон, регламент, корпоративна норма, норма-звичай, а також встановлено межі регулювання кожним актом. У Болгарії діє Закон «Про нормативні акти»(1973p.). Цікаво, що в Росії раніше федерального був ухвалений закон про нормативно-правові акти в Якутії (Саха). В Україні підготовлено проекти законів «Про нормативно-правові акти», а також «Про закони і законодавчу діяльність», які регулюватимуть процес організації законопроектних робіт, визначатимуть порядок підготовки, експертизи, узгодження, ухвалення, тлумачення і дії нормативно-правових актів.

       За  значенням і місцем у системі законодавства  закони можна поділити наступним чином:

• конституції
• конституційні закони
• звичайні (поточні) закони
• забезпечуючі (оперативні) закони

       1. Конституції — основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян.

       Вони  бувають двох видів:

       - кодифіковані — становлять єдиний писаний основний закон (Конституція України, Конституція РФ,

       Конституція США та ін.). їх ще називають моноконституційними  актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є кодифікованою, не. можна  назвати моноконституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 р. рішенням Конституційної ради прирівняні такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і преамбула Конституції 1946 p.;

       - не кодифіковані — складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права — основи суспільного і державного ладу, права і свободи громадян та ін. закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції (наприклад, розділ XIII Конституції України).

       Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції.

       На  жаль, у Конституції України чітко  не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції України можна дійти висновку, що конституційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших.

       У Конституції Росії чітко визначений блок федеральних конституційних законів. До них віднесені закони, що регламентують  надзвичайний стан (ст. 56), зміну статусу суб'єкта Федерації (ст. 66), опис і порядок використання Державного прапора, герба і гімну Росії (ст. 70), референдум (ст. 87), введення на території Російської Федерації або в окремих її місцевостях надзвичайного стану (ст. 88), порядок діяльності уряду Російської Федерації (ст. 114), встановлення судової системи Росії (ст. 118) та ін. (усього 15).

       2.Конституційний  закон:

       Конституційний  закон відрізняється  від інших законів  такими ознаками:

       а) юридичною чинністю;

       б) предметом регулювання — особлива сфера;

       в) порядком ухвалення — особлива процедура.

       Як  правило, конституційний закон ухвалюється  кваліфікованою більшістю голосів (в Україні — 2/3, у Росії — 3/4).

       3. Звичайні закони — регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

       Найтиповішими за обсягом регулювання  є такі види звичайних  законів:

       а) загальні закони — закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:

— кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний  кодекс та ін.);

— поточні (наприклад, Закон про вибори);

       б) спеціальні закони — закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.).

       4. Забезпечуючі (оперативні) закони — нормативно-правові акти, якими вводяться вдію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик.

       Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

       Види  законів за строком  дії:

       1) постійні — закони, що діють  без обмеження строку;

       2) тимчасові — закони, що діють  з обмеженням строку (наприклад, закони «Про оподатковування», «Про бюджет на 2009 рік»);

       3) надзвичайні (як різновид тимчасових  законів) — ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях  і діють на період надзвичайного  стану (наприклад, проголошення  окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю.[3, c.167]