Законодавство україни і шляхи його вдосконалення

       3) надзвичайні (як різновид тимчасових  законів) — ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях  і діють на період надзвичайного  стану (наприклад, проголошення  окремих місцевостей зонами надзвичайної  екологічної небезпеки, оголошення  війни), їх особливість полягає  в тому, що вони припиняють  дію інших законів. Так, введення  воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю.[3, c.167]

       Види  законів за суб'єктами законотворчості:

       - ухвалені громадянським суспільством (народом) у результаті референдуму;

       -    ухвалені законодавчим органом  держави.  

       Види  законів за межами дії:

       -   закони України;

  -   закони Автономної Республіки  Крим.

Види  законів за структурною  формою:

       -   кодифіковані;

       -   некодифіковані.

       До  останніх примикають Зібрання законодавства, Зводи законів, які є актами такого виду систематизації законодавства, як консолідація.

       Види  законів за галузевою  ознакою:

       — конституційно-правові;

       — цивільно-правові;

       — адміністративно-правові тощо.

— міжгалузеві (комплексні)

       Види  законів за сферами  суспільного життя:

       —  закони в галузі регулювання економіки;

       — закони в галузі регулювання політики;

       — закони в галузі регулювання соціальної сфери;

        — закони в галузі регулювання військової сфери та ін. (Закон України «Про оборону України» , Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу»).[4, c.253]  

       

2. Процедура прийняття законів  в Україні

       Основу  законодавчої діяльності становить  законодавчий процес. Законодавчий процес — це діяльність державних органів  та їх посадових осіб, пов`язана з  поданням до законодавчого органу проекту  закону, розглядом, прийняттям (зміною, припиненням чинності) і введенням  в дію законів, а також з  формуванням єдиної системи законодавства  України, яка здійснюється за процедурою, визначеною Конституцією України і  законами України.

       Стадіями  законодавчого процесу  є:

       а) законодавча ініціатива;

       б) підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України;

       в) розгляд проекту закону Верховною  Радою України;

       г) прийняття та введення в дію закону;

       д) підписання прийнятого Верховною Радою  України закону Президентом України;

       е) набрання чинності законом.

       Особливою формою здійснення законодавчої діяльності є прийняття закону за народною ініціативою  всеукраїнським референдумом.

       Суб'єктами законодавчого процесу в Україні  є визначені Конституцією України  суб'єкти права законодавчої ініціативи та Верховна Рада України.[9,c.154]

       Перша стадія законодавчого  процесу — законодавча  ініціатива, зводиться до внесення на розгляд Верховної ради законопроекту. Право на здійснення такого роду дій іменується правом законодавчої ініціативи. Згідно Конституції України право законодавчої ініціативи належить Президентові України, ВРУ, депутатам Верховної Ради, Урядові України, законодавчим (представницьким) органам суб'єктів України. Це право належить також Конституційному судові України, Верховному Судові України і Вищому Арбітражному Судові України із питань їхнього ведення.

       Законодавча ініціатива — це звернення суб'єкта права законодавчої ініціативи, визначеного  Конституцією України, до Верховної  Ради України стосовно прийняття  нового закону, припинення чинності або  зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом подання проекту закону на розгляд Верховної Ради України. Законодавча ініціатива підлягає обов`язковій  реєстрації у Верховній Раді України  і прийняттю її до розгляду.

       Розробка  проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Порядок розробки проектів законів визначається Положенням про порядок розробки проектів законів. Розробка законопроекту про державний бюджет є обов'язком Уряду України, передбаченим законом, і здійснюється ним за правом. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України мають особи і органи, визначені Конституцією України; воно здійснюється у формі, встановленій Конституцією України та Законом України про статус народного депутата України. Законодавча пропозиція чи законопроект після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду та підготовки висновку про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії, а також про порядок подальшої роботи над ними передаються Президією Верховної Ради відповідним комісіям Верховної Ради з визначенням спільно з Погоджувальною радою депутатських груп (фракцій) терміну виконання і одночасно передаються постійній комісії, до компетенції якої входять питання конституційності актів. При цьому для підготовки висновку визначається головна комісія, якій інші комісії у визначений термін подають свої висновки про наслідки розгляду ними законодавчої пропозиції чи законопроекту.

       Законодавча пропозиція чи законопроект, не прийняті Верховною Радою остаточно, з  її рішенням щодо них відразу направляються  Секретаріатом Верховної Ради Президенту України та Уряду. У разі відхилення законодавчої пропозиції чи законопроекту  Секретаріат Верховної Ради повідомляє про це Президента України та Уряд.

       Розгляд законопроектів у  першому читанні

       Заслуховування  доповіді ініціатора(основні положення,будова)

       Законопроект, підготовлений головною комісією до першого читання, висновки відповідних  комісій та інші матеріали до нього  надаються депутатам; питання.

       Розгляд законопроектів у  другому читанні

       Заслуховування  законопроекту прийнятого у першому  читанні  пропозиції поправки які  були внесені в першому читанні 

       Законопроект, підготовлений до другого чи повторного другого читання, висновки відповідних  комісій та інші матеріали до нього  поширюються серед депутатів.

       Розгляд законопроектів у  третьому читанні

       Законопроект, підготовлений до третього читання, висновки відповідних комісій Верховної  Ради та інші матеріали щодо нього  поширюються серед депутатів  для прийняття закону шляхом голосування

       Прийняття та введення в дію  закону

       Тексти  законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

       Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон  зі своїми вмотивованими і сформульованими  пропозиціями до Верховної Ради України  для повторного розгляду.

       У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон  для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України  і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

       Якщо  під час повторного розгляду закон  буде знову прийнятий Верховною  Радою України не менш як двома  третинами від її конституційного  складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити  протягом десяти днів. У разі якщо Президент  України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України  і опубліковується за його підписом.

       Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

       Підписані Президентом закони та інші акти, прийняті Верховною Радою, публікуються у "Відомостях Верховної Ради України", а також  в газеті "Голос України" .

 

       РОЗДІЛ 2

       СИСТЕМАТИЗАЦІЯ  ЗАКОНІВ ТА ЇЇ СПОСОБИ

       2.1. Поняття систематизації  законодавства та  її мета

       Систематизація  законодавства — це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи. У сучасних цивілізованих державах є значна кількість нормативних актів, що приймаються різними правотворчими органами. Правотворчість не може зупинитися на певному етапі, а весь час перебуває в дії, розвитку в силу динамізму соціальних зв'язків, виникнення нових потреб суспільного життя, котрі потребують правового регулювання. Система права, що постійно змінюється, її розвиток і вдосконалення, прийняття нових нормативних актів, внесення до них змін, скасування старих нормативних рішень об'єктивно обумовлює упорядкування всього комплексу чинних нормативних актів, їх укрупнення, приведення у певну науково обґрунтовану систему, видання різного роду збірників і зібрань законодавства. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства.[9, c. 301]

       Систематизація  законодавства необхідна, по-перше, для його подальшого розвитку. Аналіз і оброблення чинних нормативних  актів, групування правових приписів за певною схемою, створення внутрішньоєдиної системи актів є необхідною умовою ефективності правотворчої діяльності, сприяє усуненню прогалин, протиріч у  чинному законодавстві.

       По-друге, вона забезпечує зручні умови при  реалізації права, можливість оперативно знаходити і вірно тлумачити  усі потрібні норми. Крім того, систематизація є необхідною передумовою цілеспрямованого і ефективного правового виховання, наукових досліджень, навчання студентів.

       У різні періоди життя держави  потреба у систематизації законодавства  буває різною. Коли накопичується  протягом багатьох років великий  обсяг нормативно-правового матеріалу, коли діє значна кількість нормативних  актів, прийнятих у різні періоди, і, до того ж ті, що дублюють один одного, систематизація законодавства особливо необхідна.

       В умовах же революційного перетворення правової системи, коли скасовуються великі нормативні блоки, що регулюють застарілі  відносини, коли створюється якісно нова суспільно-економічна система, яка  об'єктивно потребує оновлених законів  — систематизація законодавства  відступає на другий план.

       Сьогодні  в Україні темпи правотворчої і, насамперед, законодавчої діяльності як ніколи дуже високі. Створюються  сотні і тисячі нових нормативних  актів, що суттєво змінюють характер й основні принципи правового  регулювання. Проте, якщо нині не займатися  упорядкуванням чинної нормативної  бази, яка зростає швидкими темпами, в майбутньому виникнуть великі труднощі стосовно знаходження і  використання чинних норм прав. Справа ускладнюється і тому, що сьогодні, коли створюється практично нова правова система України, необхідно  терміново вирішити долю формально  чинних в країні нормативних актів  та їх частин, які повністю або частково протирічать новим нормативним  рішенням або безнадійно застаріли.[11, c.223]

       Звичайно  у поняття систематизації законодавства  включають чотири самостійні форми  правової діяльності:

       1. Збирання державними органами, підприємствами, фірмами й іншими установами  і організаціями чинних нормативних  актів, їх оброблення і розміщення  за певною системою, зберігання, а також видання довідок для  зацікавлених органів, установ,  окремих осіб за їх запитаннями  (облік нормативних актів).

       2. Підготовка і видання різного  роду зібрань і збірників нормативних  актів (інкорпорація законодавства).

       3. Підготовка і прийняття укрупнених  актів на базі об'єднання норм  розрізнених актів, виданих з  одного питання.

       4. Підготовка і прийняття нових  актів (типу кодексів), в яких  зібрані як старі норми, що  виправдали себе, так і нові  нормативні приписи (кодифікація  законодавства). Досвід законодавчої  і правозастосовної діяльності  в Україні і зарубіжних країнах  свідчить, що якість обліку нормативних  актів у державних органах  і установах, ступінь його налагодженості, ефективність збирання і зберігання  даних про чинні нормативні  акти, про внесення до них змін  і доповнень, багато в чому  визначають юридичну культуру  правотворчості, ефективності правозастосовної  діяльності та правового виховання.