Види нормативно-правових актів

 

Виконання актів місцевого  самоврядування забезпечується заходами адміністративного впливу і захищається  в судовому порядку.

 

Підзаконний нормативний  акт місцевих органів виконавчої влади — акт-документ (постанова, рішення), який видається в межах  компетенції місцевого органу виконавчої влади (урядової адміністрації), містить  норми права, обов'язкові для установ  і організацій, які здійснюють діяльність у межах цих територій, а також  для населення відповідної території. Це правовий акт держави на місцевому  рівні.

 

Підзаконні нормативні акти місцевих органів виконавчої влади:

 

— акти (постанови, рішення  і розпорядження) Ради Міністрів  Автономної Республіки Крим, є загальними в межах даної території для  всього населення

 

— акти (розпорядження) місцевих виконавчих органів влади, є обмежено-загальними

 

Рішення голів місцевих державних  адміністрацій, які суперечать Конституції  і законам України, можуть бути (відповідно до закону) скасовані Президентом  України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

 

Нормативні акти відділів, управлінь, інших служб місцевих органів виконавчої державної влади, господарського управління і контролю, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають  міжвідомчий характер, вступають  у дію через 10 днів після їх державної  реєстрації. Реєстрація здійснюється управлінням юстиції обласних, Київської  та Севастопольської міських державних  адміністрацій, якщо в них не передбачений пізніший строк надання чинності, але не раніше дня їх офіційного обнародування.[13;145-146]

 

Підзаконний нормативний  акт державного підприємства, установи, організації і Підзаконний нормативний  акт комерційної організації  — локальні нормативні акти (нормативний  наказ, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внутрішнього розпорядку та ін.), що діють лише в межах даного підприємства, установи, організації, комерційної організації. До локальних  нормативних актів належать також  санкціоновані державою акти сходів та інших форм народовладдя.

 

Основне призначення локальних  нормативних актів — конкретизувати розпорядження закону стосовно умов діяльності відповідного колективу, не виходячи за рамки закону і не обмежуючи  ініціативу виконавців, які діють  у межах закону, їх ще називають  корпоративними нормативними актами.

 

Корпоративний нормативний  акт — це акт-документ органу управління комерційної та некомерційної корпорації — підприємства, установи, організації, який містить корпоративні норми, спрямовані на саморегулювання відносин, що складаються  в ній, шляхом конкретизації розпоряджень нормативно-правових актів, виданих законодавцем, а також вищими правотворчи-ми органами, з якими він знаходиться у відносинах службової підлеглості.

 

Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут, положення або інший фундаторський  документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даної організації  в управлінні її діяльністю, правила  обліку господарської та фінансової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це й є корпоративний  нормативний акт, який видається  органами управління підприємства, компетентними  у вирішенні тих чи інших питань виробничого і соціального життя  колективу, тобто питань локальних  — лише в межах корпорації. У  ньому тією чи іншою мірою має  виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обов'язковість  корпоративного нормативного акта.

 

Корпоративний нормативний  акт має такі ознаки:

 

1) має правотворчий характер, тому що в ньому корпоративні  норми встановлюються, змінюються  і припиняються;

 

2) видається органом (посадовою  особою) управління корпорації лише  в межах своєї компетенції;

 

3) видається з дотриманням  передбаченого законом порядку,  якщо такий встановлено;

 

4) відповідає Конституції  України, законодавству, а також  нормативним актам, які мають  вищу юридичну чинність;

 

5) має форму письмового  акта-документа (рішення загальних  зборів, ради директорів, наказ керівника  і т. ін.) із певними реквізитами  (найменування акта, дата ухвалення,  номер, підписи посадових осіб  та ін.).

 

Корпоративні нормативні акти різняться за суб'єктами:

 

- акти колективів підприємств,  акціонерів у вигляді актів  корпоративних референдумів, актів  загальних зборів;

 

- акти виконавчих органів  корпорацій — акти рад директорів, правлінь, рад підприємств та  ін.;

 

- акти керівників корпорацій, ухвалених у порядку єдиноначальності.

 

Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою ознакою:

 

- фінансові корпоративні  акти — акти, що регулюють фінансову  діяльність корпорації;

 

- адміністративні корпоративні  акти — акти, що регулюють сферу  управління;

 

- трудові корпоративні  акти — акти, що регулюють сферу  застосування праці;

 

- цивільно-правові нормативні  акти — акти, що регулюють майнову  сферу в межах корпорації, та  ін.

 

Слід зазначити, що серед  корпоративних нормативних актів  є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулюють порядок  застосування матеріальної правової норми (наприклад, Положення про порядок  накладення дисциплінарного стягнення, Положення про порядок нарахування  заробітної плати, Положення про  порядок розподілу прибутку, Положення  про порядок укладення договорів  тощо).

 

За наявності типових  актів локальні акти розробляються  стосовно них, а за їх відсутності  — самостійно.[5;247]

 

2.1.3 Міжнародні договори

 

Міжнародний договір —  угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними, наприклад, міжнародний  договір про видачу злочинців (екстрадиція).

 

Як основне юридичне джерело  сучасного міжнародного права міжнародний-правовий акт може мати різні форми і  назви: договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нотами, заключний  акт та ін. За структурою міжнародний-правовий акт переважно складається з  преамбули, основних статей і прикінцевих  положень.

 

Класифікувати міжнародні договори можна за різними підставами.

 

За рівнем, на якому вони укладаються:

 

- міждержавні;

 

- міжурядові;

 

- відомчі.

 

За кількістю сторін:

 

-двосторонні;

 

- багатосторонні.

 

За об'єктом регулювання:

 

-політичні;

 

- економічні;

 

- з спеціальних питань. Розрізняють міжнародні договори:

 

• що підлягають ратифікації;

 

• що не підлягають ратифікації.

 

Договори, що підлягають ратифікації  набирають сили в порядку, передбаченому  для законів України, тобто через 10 днів із дня їх офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування  в офіційному друкованому виданні.

 

Ратифікація (затвердження) — акт міжнародного права, за допомогою  якого держава, через свої компетентні  органи, наділені повноваженнями укладати договори, виражає свою згоду взяти  на себе зобов'язання в

 

міжнародному плані на підставі відповідного договору.

 

Держава має право відмовитися  від ратифікації договору, не підпадаючи під дію вимог, що випливають із міжнародних  зобов'язань. Проте відмова ратифікувати конвенцію, особливо двосторонню, є  скоріше винятком, ніж правилом.

 

Не підлягають ратифікації, приєднання до яких або прийняття (укладення) яких проводиться — від імені  України (міждержавний договір);

 

від імені Уряду України (міжурядовий договір); від імені  міністерств чи інших центральних  органів виконавчої влади України (відомчий договір).

 

— набирають чинності в  порядку, передбаченому для указів Президента України, тобто через 10 днів із дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами

 

— набирають чинності в  порядку, передбаченому для постанов Кабінету Міністрів України, тобто  з моменту їх прийняття, якщо пізнішій строк не передбачений у цих актах 

 

— набирають чинності з  моменту їх підписання або з моменту  затвердження міністерствами (відомствами), від імені яких договори були підписані 

 

Вимоги до міжнародних  договорів, що підлягають ратифікації:

 

1) обов'язковість їх якнайшвидшої  ратифікації, яка здатна надати  їм внутрішньодержавної сили;

 

2) суб'єктом ратифікації  міжнародних договорів може бути  законотворчий орган; 

 

3) порядок ратифікації  міжнародних договорів є таким  самим, що й порядок ухвалення  нормативно-правових актів; 

 

4) строки ратифікації та  порядок вступу в дію нормативних  міжнародних договорів — такі  самі, що й для нормативно-правових  актів. 

 

В Україні лише Верховна Рада наділена правом давати згоду на ратифікацію  міжнародних договорів України (ст. 85 Конституції України).

 

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції  України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.[4]

 

Єдина система реєстрації і обліку міжнародних договорів  України перебуває у віданні  Міністерства закордонних справ  України. Реєстрація міжнародних договорів  України в Секретаріаті ООН і  у відповідних органах інших  міжнародних організацій здійснюється Міністерством закордонних справ.

 

Міжнародні договори, що потребують ратифікації, і міжнародні договори, що не потребують ратифікації, приєднання до яких або ухвалення яких провадиться  від імені України, публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України», «Зібранні  чинних міжнародних договорів України».

 

Міжнародні договори, що не потребують ратифікації, приєднання до яких або ухвалення яких провадиться  від імені уряду України, публікуються в «Офіційному віснику України», газеті «Урядовий кур'єр».

 

Договори, укладені від імені  міністерств або інших центральних  органів державної виконавчої влади  України, публікуються в «Зібранні  чинних міжнародних договорів України».[14;317 – 318]

 

2.2 Класифікація за дією  нормативно-правових актів в просторі  і за колом осіб

 

Дія нормативних актів  в просторі здійснюється на основі територіального і екстериторіального принципів.

 

Територіальний принцип  припускає дію нормативного правового  акту в межах державних або  адміністративних територіальних кордонів діяльності правотворчого органу.

 

Під державною територією прийнято розуміти частину земної поверхні в межах державних кордонів, її надра, внутрішній і територіальні  води, повітряний простір над ними, території посольств, військових і  інших кораблів у відкритому морі, літальні апарати.

 

У федеральних державах регулювання  відносин здійснюється на основі пріоритету загальнофедерального законодавства. Акти загальнофедеральних органів діють в межах територіальних меж федерації в цілому. Акти суб'єктів федерації регулюють відносини в рамках їх територіальних меж. Нормативні акти органів місцевого самоврядування діють в межах адміністративних меж кожного з цих органів.[15;392]

 

Залежно від правового  статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:

 

а) на всю територію України (закони України, нормативні Укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

 

б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної  Ради Автономної Республіки Крим та інших  її органів);

 

в) на територію відповідних  адміністративно-територіальних одиниць  або певну їх частину (рішення  органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних  адміністрацій).

 

Екстериторіальність дії  нормативних актів означає розповсюдження правових актів даного суб'єкта правотворчості за межі території його юрисдикції. Наприклад, при розгляді судом певних зовнішньоторговельних операцій, у  деяких справах про спадок допускається використання іноземного законодавства.[2;314]

 

Крім того, відповідно до законодавства Російської Федерації  при розгляді речових цивільних  суперечок суд або інший орган, управомочений на вирішення виниклого конфлікту, повинні застосовувати правові акти тих державних органів, на території яких знаходиться оспорюване майно.

 

Дія нормативних актів  по коло осіб тісно пов'язана з  територіальними межами функціонування актів. Існує загальне правило, відповідно до якого нормативні акти розповсюджуються на всіх осіб, що знаходяться на території  юрисдикції правотворчого органу (як на громадян даної держави, так і  на іноземців і осіб без громадянства). Проте з цього правила є  виключення:

 

по-перше, чинне кримінальне  законодавство Російської Федерації  розповсюджується не тільки на осіб, па території Росії, що знаходяться, але  і на її громадян за кордоном;

 

по-друге, адресність нормативних  актів похідна від їх змісту і  призначення. Так, деякі акти можуть мати значення для всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, що знаходяться  на території юрисдикції правотворчого  органу (Конституція або КК). Інші нормативно-правові акти можуть мати обмежену значущість і адресуватися лише конкретній категорії осіб (студентам, пенсіонерам, військовослужбовцям, особам, що проживають в районах Крайньої Півночі, і т.д.);

 

по-третє, свої особливості  має дію нормативних актів  відносно іноземців і осіб без  громадянства: