Види нормативно-правових актів

 

Конституція необхідна для  правового оформлення організації  і здійснення суверенної влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави. Стаття 8 Конституції України  закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові  акти приймаються на основі Конституції  України і повинні відповідати  їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою  решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним.

 

Норми Конституції України  є нормами прямої дії. Всі органи, посадові особи і громадяни при  розв'язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатись на норми  Конституції. Допускається постанова  судових рішень на основі безпосереднього  застосування норм Конституції.

 

Конституція — акт установчого  характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства  і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального  устрою, організації органів державної  влади і місцевого самоврядування. Конституція — нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. Охорона Конституції України  забезпечується спеціальним органом  — Конституційним Судом України.[2;300]

 

Закони поділяються на окремі види за різними критеріями. Зокрема, це такі:

 

конституційні закони — органічно  поєднані з Основним Законом нормативні акти, які приймаються в порядку, передбаченому розділом ХНІ Конституції  України, або якими вносяться  зміни чи доповнення до Конституції;

 

звичайні закони — нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і  визначають основи правового регулювання  суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон «Про професійно-технічну освіту»). Звичайні закони приймаються  простою більшістю від конституційного  складу Верховної Ради України;

 

надзвичайні закони — нормативні акти тимчасового характеру, які  приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастроф, епідемії; захисту  конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо);

 

кодифіковані закони —  нормативні акти, затверджені законами, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну  групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (наприклад, Митний Кодекс України, Основи законодавства  України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування);

 

тимчасові закони — нормативні акти, прийняті на визначений у часі термін дії (наприклад, Закон України  про державний бюджет на певний рік);

 

допоміжні закони — нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (наприклад, Закон  України «Про ратифікацію Протоколу  до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року).[2;301 – 302]

 

2.1.2 Підзаконні нормативно-правові  акти

 

Підзаконні акти — синонім  законів. Конституція України і  законодавство не визначають суть і  функції підзаконних актів. Це привело  до того, що практично закон і  підзаконний акт стали синонімами. У реальності підзаконні акти підміняють закони. Ще в умовах становлення  радянської влади партійній еліті  потрібні були нормативні акти, надаючі їй пільги і привілеї. Так з'явилися партійні правові акти, що відрізняються від законів порядком видання, змістом і сферою застосування. Надалі виникла відомча нормотворчість. Міністерства і інші структури управління на основі галузевих нормативних актів трансформували і підміняли законодавчу суть корпоративною вигодою, експлуатували закони у власних цілях. Так сформувалася відомча нормотворчість по виконанню законів, яке стало іменуватися підзакон ными актами. Вони успішно діють зараз і мають правову силу у всіх галузях.[6;61]

 

Підзаконний нормативно-правовий акт — акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації  законодавчих розпоряджень та їх трактування  або встановлення первинних норм. Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин. Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати не лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів. Залежно від характеру норм, що приймаються (первинних чи повторних), підзаконні нормативні акти центральних державних органів можна поділити на дві категорії (групи):

 

Такі, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання (можуть видаватися безпосередньо на основі конституції, у цьому аспекті  вони близькі до законів)

 

Такі, що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і  конкретизують первинні норми, приймаються  на їх підставі, спрямовані на їх виконання (відомчі акти)

 

Підзаконні нормативні акти, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового  регулювання: — укази і розпорядження  Президента України, видані в межах  його компетенції і обов'язкові до виконання на території України[4]

 

— акти (постанови) Верховної  Ради України нормативного характеру. Як правило, це постанови про порядок  введення в дію того чи іншого закону

 

— акти (постанови та розпорядження) Кабінету Міністрів України, видані в межах його компетенції. Ці постанови  є самостійними загальними актами управління, поширюються на всю територію  країни і, відповідно до закону (за галузями, групами галузей тощо), можуть поширюватися на все населення (ст. 1 1 7 Конституції України)

 

• набувають чинності через 10 днів після їх офіційного обнародування, якщо інше не визначено самими указами  і розпорядженнями, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні 

 

• набувають чинності через 10 днів після їх офіційного обнародування , якщо інше не визначено самими актами, але не раніше дня їх опублікування  в офіційному друкованому виданні.[8;67-70]

 

Звернемо увагу на поняття  інституту контрасигнації. Укази  і розпорядження президента мають  підзаконний характер і скріплюються, як правило, підписами прем'єр-міністра і міністра, відповідального за акт  і його виконання. Скріплення підписом правового акта називається контрасигнацією (контрасигнатурою, контрасигнуванням) — від лат. contra— проти + siqnare— підписувати; йому відповідають: countersign (англ.), contresiqner (франц.). Контрасигнація — правовий інститут, сутність якого полягає в тому, що особа (прем'єр-міністр або міністр), яка скріпила своїм ім'ям акт глави держави, бере на себе політичну і юридичну відповідальність за цей акт, а глава держави персональної відповідальності не має. Наявність інституту контрасигнації свідчить про те, що президент має певну залежність від уряду, а останній — політичну відповідальність перед парламентом.

 

Відомчий акт — підзаконний  нормативний акт (указ, інструкція, нормативний наказ та ін.), що видається  в межах компетенції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комітету, відомства), який містить  вторинні (похідні) норми, що розкривають  і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання. Відомчі акти (акти конкретних міністерств, комітетів, фондів та ін.) мають внутрішнє, внутрішньовідомче  юридичне значення:

 

1) видаються з питань, віднесених  виключно до їх відання;

 

2) поширюються на осіб, які входять до сфери їхнього  відання, тобто знаходяться в  системі управлінської, службової  та дисциплінарної підлеглості  лише даних відомств.

 

Водночас акти деяких відомств (Міністерства фінансів, Фонду Держкоммайна, у певних межах — відомств, що відають транспортом, охороною громадського порядку) в силу їх статусу і делегованих  їм прав можуть набувати загального, міжвідомчого значення. Відомчі нормативні акти вступають у дію через 10 днів після  їх державної реєстрації (внесення до Державного реєстру), яка здійснюється Міністерством юстиції України, якщо в них не передбачений пізнішій строк, але не раніше їх офіційного дня обнародування. До державної  реєстрації не рекомендуються акти нормативно-технічного характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності тощо).[7;215 – 218]

 

Відомчі акти видаються у  випадках, коли в межах сфери відання  міністерства, комітету, відомства:

 

а) нечітко, лише у загальних  рисах, визначені права і обов'язки суб'єктів;

 

б) є прогалини у певних аспектах взаємовідносин суб'єктів;

 

в) прямо доручено законом (указом, постановою, розпорядженням) видати акт для конкретизації норми  закону.

 

Призначення відомчих актів:

 

1) встановлення права одного  суб'єкта і відповідно до обов'язку  іншого;

 

2) роз'яснення, конкретизація  змісту (значення) прав або обов'язків,  викладених у законі в загальних  рисах;

 

3) розширення (звуження) змісту  права одного суб'єкта і звуження (розширення) права іншого;

 

4) введення нових або  доповнення старих вимог для  здійснення суб'єктом свого права;

 

5) роз'яснення, конкретизація  змісту (значення) контрольної функції  органу управління, який знаходиться  в сфері відання міністерства, комітету, відомства.

 

Відомчі акти мають певні  позитивні риси: мобільність, охоплення  всіх сторін суспільних відносин, безпосередність  спілкування керівника і підлеглого, швидкість інформованості адресатів  виконання і оперативність організації  виконання та ін. Відомчі акти, ухвалені з перевищенням компетенції, є незаконними  і необов 'язковими до виконання.

 

Серед нормативних актів  є група таких, що не підлягають офіційному опублікуванню за рішенням правотворчих органів. Вони мають обмежувальні грифи (секретно). Наприклад, оперативно-розшукова  діяльність до останнього часу регулювалася підзакон-ними актами, які становлять секретні або повністю секретні документи. Такі акти вступають у дію з моменту одержання їх виконавцями.

 

Слід зважити на те, що серед відомчих актів є багато ненормативних, індивідуальних у правлінських актів, які містять індивідуальні  розпорядження і вичерпують себе одноразовим застосуванням (наприклад, призначення на посаду, виділення  бюджетних коштів). Індивідуальні  відомчі акти, як правило, іменуються розпорядженнями, наказами, тоді як відомчі  нормативні акти називаються інструкціями, циркулярами, взірцевими положеннями  і статутами. Не слід їх ототожнювати. Накази і розпорядження міністерств, відомств, які мають разове розпорядницьке значення, не містять нормативних  розпоряджень, тому підзаконними нормативно-правовими  актами вони не є.[7;217]

 

Нова система адміністративного  управління ґрунтується на поєднанні  двох підсистем — місцевого самоврядування і місцевих органів урядової адміністрації. Вони видають підзаконні нормативні акти, які містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують  первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання в межах  відповідної території і тому є обмежено-загальними.

 

Підзаконний нормативний  акт органів місцевого самоврядування — акт-документ (постанова, рішення), що видається в межах компетенції  органу місцевого самоврядування (Верховної  Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних у містах, обласних і районних рад), який містить  норми права, обов'язкові для населення  самоврядованих територій, а також для установ і організацій, які здійснюють діяльність у межах цих територій. Це правовий акт громадянського суспільства.

 

Підзаконні нормативні акти органів місцевого самоврядування:

 

Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

 

Рішення органів місцевого  самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, обласних і районних рад) ;

 

нормативні накази керівників відділів та управлінь виконавчих комітетів  місцевих Рад народних депутатів.

 

Особливістю актів місцевого  самоврядування є їх територіальна  обмеженість і самостійність  в ухваленні рішень, які стосуються питань управління комунальною власністю, формування, затвердження і виконання  місцевого бюджету, встановлення місцевих податків і зборів, здійснення охорони  суспільного порядку та ін. їхні рішення обов'язкові для розташованих на відповідній території підприємств, установ і організацій незалежно  від відомчої підлеглості, а також  для посадових осіб і громадян цієї території.

 

Рішення сільських, селищних міських, районних у містах, обласних і районних рад вступають у  дію з дня їх офіційного обнародування, якщо радою не встановлений пізнішій строк уведення цих рішень у дію.