Світові та вітчизняні тенденції охорони авторських прав

     Розбіжності у тлумаченні термінів. Згідно з  Бернською конвенцією до творів, випущених  у світ, не належать сповіщення по кабелях  і передача в ефір. Поняття «випуск твору в світ» містилося лише в старій редакції Закону «Про авторське право і суміжні права», а в новій йому за змістом відповідає визначення «опублікування твору, фонограми, відеограми», де немає жодних застережень з приводу передачі творів в ефір чи по кабелях, а лише зазначено, що опублікування твору повинно здійснюватися таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором. Під випуск твору в світ підпадає також поняття «оприлюднення (розкриття публіці) твору» в українському законі, де зазначено, що таке оприлюднення може здійснюватися шляхом публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо. У свою чергу, поняття «публічний показ» та «публічне виконання» цілком виключають передачу в ефір чи по кабелях, у той час як термін «публічне сповіщення (доведення до загального відома)» передбачає саме такий спосіб оприлюднення творів.

     Стаття 2 Договору ВОІВ про виконання і фонограми визначає «сповіщення для загального відома» як передачу виконання або звуків чи зображень, записаних на фонограму, для публіки будь-яким засобом, крім ефірного мовлення. Натомість термін «публічне сповіщення (доведення до загального відома)» у тематичному законі України передбачає саме передачу вищезгаданих творів в ефір.

     Проблема  захисту авторського права в  Інтернеті виникла передусім  через екстериторіальність останнього, коли доступ до мережі з будь-якої країни світу не залежить від виконання  урядом цієї країни правил міжнародних  договорів. Нині як на національному, так  і на міжнародному рівнях авторське  право на мережеві твори визначається опосередковано – через право  автора розповсюджувати свої твори  в такий спосіб, що представники публіки можуть мати доступ до них  у будь-якому місці і в будь-який час за їх власним вибором.

     Втім, законодавство України є непристосованим  до реалій новітнього інформаційного суспільства, оскільки прив’язує інформацію до конкретних матеріальних носіїв, вартість яких постійно зменшується. При охороні  авторського права в Інтернеті  доцільно змістити акценти від «примірника» до «звернення», тобто частоти використання твору. Тим більше, що Вищий господарський суд України визнав розміщення творів у мережі їх відтворенням у контексті ст. 1 закону про авторське право, – отже, розміщення творів в Інтернеті належить до майнових прав автора. У зв’язку з цим очевидно, що оцифрування газетного номера є новою об’єктивною формою існування твору, а тому власнику ЗМІ слід обумовити таке використання матеріалу з журналістом в кожному окремому випадку і, відповідно, сплатити гонорар.

     Специфіка Інтернету, полягає в тому, що, незважаючи на наміри користувача, копіювання вмісту веб-сайту в оперативну пам’ять  його комп’ютера починається вже  з моменту завантаження сторінки. На території держав – членів Європейського  Союзу, в тому числі в Польщі, проблему невіднесення створення таких тимчасових копій до категорії дій, пов’язаних із відтворенням творів уже вирішено, в Україні – ще ні.

     Використання  в Інтернеті гіперпосилань безпосередньо  на певний матеріал без посилання  на ім’я автора або без зазначення сайту, на якому цей матеріал розміщено, також спричиняє порушення авторського  права.

     Висновки

     В результаті всебічного вивчення ситуації, що склалася з дотриманням авторських прав у мас-медійній галузі, досліджено функціонування авторського права  і суміжних прав в українських  та закордонних засобах масової інформації на законодавчому (національному та міжнародному) і практичному рівнях. Особливо це важливо за сучасного стану захисту та дотримання авторських прав в Україні, оскільки державна політика щодо інтелектуальної власності є порівняно новою, недосконалою, але вже максимально наближеною до ринкової економіки і пристосованою, там де це можливо, до принципів міжнародного регулювання правовідносин між авторами та користувачами їхніх творів.

     На  даному етапі свого розвитку Україна  докладає неабияких зусиль для вдосконалення  законодавства у сфері авторського  права і суміжних прав. Особливо це стосується мас-медійної галузі, оскільки в ній представлено весь спектр інтелектуального доробку літературного, публіцистичного, наукового характеру тощо. Засоби масової інформації, крім того, що самі активно розповсюджують плоди інтелектуальної  діяльності людства, є основними  репрезентантами і головними  виразниками загальних тенденцій  щодо використання авторських творів, а також формують ставлення громадськості  до такого використання.

     Авторське право є одним із базових для  забезпечення ефективної охорони результатів  творчої діяльності учасників комунікативного  процесу на загальнодержавному рівні  в умовах функціонування сучасного  інформаційного суспільства, про що свідчить проголошення авторського  права в Конституції України, оновлення Кримінального кодексу  з метою збільшення покарання  за порушення в цій сфері, а також передбачений ст. 430 Цивільного кодексу акцент на майнових правах автора, які належать творцеві та замовнику спільно.

     На  сьогодні в Україні не існує цілеспрямованої  законодавчої бази з регулювання  вітчизняної Інтернет-журналістики. Були спроби регламентувати обов’язкову реєстрацію веб-сайтів, що належать органам державної влади, безвідносно до інших самостійних наповнювачів мережі, проте й така спроба зазнала поразки. Разом з тим існує судове рішення, яке визнає розміщення творів в Інтернеті їх відтворенням у розумінні Закону «Про авторське право і суміжні права».

     Через безкоштовний у більшості своїй  вміст вітчизняних онлайн-видань та Інтернет-версій друкованих видань поки що видається можливим дотримання концепції копілефту, яка передбачає існування в мережі лише немайнових прав автора. Проте найліпшим чинником у цьому розумінні є саморегуляція  журналістами та іншими користувачами  власної поведінки в мережі, яка  не повинна виходити за межі загальноприйнятих  етичних норм.

     Серед інших механізмів захисту авторського  права в Інтернеті слід відзначити такі: подання файлів із творами  на збереження до веб-депозитарія, використання відповідного програмного забезпечення – так званих детекторів плагіату, авторський моніторинг мережі тощо.

     Список  літератури:

1. Бошицький Ю. Л. Концептуальні аспекти сприяння розвитку інтелектуальної власності нації // Інтелектуальна власність в Україні : проблеми теорії і практики : Зб. наук. статей / За ред. Ю. С. Шемшученка, Ю. Л. Бошицького. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – С. 13-41.
2. Бувері П.-М. Колективне управління: сучасний стан і перспективи // Авторське право і суміжні права. Європейський досвід : У 2-х кн. / За ред. А. С. Довгерта. – Кн. 2 : Виступи, статті європейських спеціалістів. – К. : Видавничий Дім «ІнЮре», 2001. – 520 с.
3. Власник і право власності / Я. М. Шевченко, М. В. Венецька, І. М. Кучеренко та ін. – К. : Наукова думка, 1994. – 162 с.
4. Едвардз М. Порушення авторського права і суміжних прав // Авторське право і суміжні права. Європейський досвід : У 2-х кн. / За ред. А. С. Довгерта. – К. : Видавничий Дім «ІнЮре», 2001. – Кн. 1: Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України. – С. 273-293.
5. Едельман Б. Моральні права автора // Авторське право і суміжні права. Європейський досвід : У 2-х книгах / За ред. А. С. Довгерта. – К. : Видавничий Дім «ІнЮре», 2001. – Кн. 2 : Виступи, статті європейських спеціалістів / Уклад. Р. В. Дроб’язко. – С. 53–69.
6. Закон України «Про авторське право і суміжні права» // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 43. – Ст. 214.