Світові та вітчизняні тенденції охорони авторських прав

     Вступ

     Діяльність  засобів масової інформації у  контексті створення, опрацювання  і поширення матеріалів нерозривно пов’язана з використанням об’єктів авторського права і суміжних прав. У свою чергу, авторське право  і суміжні права є одними з  базових понять інтелектуальної  власності, які регулюють відносини, що виникають у сфері літератури, науки та мистецтва. До інтелектуальної  власності належить володіння будь-якими  результатами творчої діяльності людей, що відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством. У добу тотальної  інформатизації суспільства саме правомірність  результатів такої діяльності і  ознайомлення з ними широких кіл  громадськості за посередництвом мас-медійної галузі є головними чинниками  при визначенні загальних пріоритетів  окремих держав у поціновуванні  ними інтелектуальних надбань людства.

     Відповідно  до чинного законодавства України  до журналістської природи функціонування авторських прав слід підходити з  двох площин: прав авторів творів, що використовуються засобами масової  інформації, і прав самих ЗМІ у  контексті використання авторських творів (у тому числі журналістських виступів). У цьому контексті правова  освіченість працівників масовоінформаційної  галузі є запорукою їх цивілізованої  діяльності на ринку інформаційних  послуг.

     Нині  наша держава досягла значних  результатів щодо регламентації  авторсько-правових відносин у сфері  інформаційного виробництва. Зокрема, відбувається процес прискореної адаптації  вітчизняних норм до міжнародних  конвенцій, пов’язаних з дотриманням  авторського права і суміжних прав, а також внесення відповідних  змін і доповнень до власних нормативно-правових актів, у тому числі тих, що регулюють  діяльність мас-медіа, та прийняття  нових тематичних законів. Можна  стверджувати, що повноцінне становлення  сучасної системи охорони авторських прав в Україні розпочалося з  прийняття 11.07.2001 р. нової редакції Закону «Про авторське право і суміжні права», який нерозривно пов’язаний з безпосереднім функціонуванням журналістики, про що свідчить, зокрема, впровадження епітету «публіцистичний» як характерної складової літературних письмових творів, визначених у ст. 8 закону.

     Про досягнення Україною значних позитивних результатів у прагненні до законодавчого  вдосконалення відносин у галузі авторського права і суміжних прав на шляху до євроінтеграції свідчить виключення її в 2005 р. зі “Списку-301”. Проте  існують певні розбіжності між  вітчизняним законом та міжнародними договорами в цій сфері.

     З метою визначення того, чого нашій  державі не вистачає, а чого цілком достатньо задля інтеграції у  світовий інформаційний простір, доцільно порівняти її досвід із досвідом сусідньої  Польщі, яка, попри географічну наближеність до України, повною мірою досягла  задоволення власних євроцентристських  амбіцій. У свою чергу, про важливість авторського права на цьому шляху  свідчить хоча б те, що останні зміни до Закону Республіки Польща «Про авторське право і суміжні права» набрали чинності із набуттям цією державою повноправного членства в Європейському Союзі – 1 квітня 2004 р.

     Протягом  досить тривалого часу Польща та Україна  мали спільні правові традиції, і  відносини у сфері авторського  права і суміжних прав на теренах  сусідньої держави отримували подекуди спільне з українським правове  розв’язання. Проте відмінності  в регулюванні інтелектуальної  власності в межах законодавств обох країн є, особливо на сучасному  етапі, коли Польща якомога повніше  пристосувала своє регулювання цієї галузі до нових реалій інформаційного суспільства та норм, прийнятих у Євросоюзі.

     В Україні проблему циркулювання об’єктів авторського права і суміжних прав у ЗМІ було піднято в ряді наукових праць Святоцького О. Д., Підопригори О. А., Тимошика М. С., Іванова В. Ф. та ін. Функціонуванню авторського права в Інтернеті присвятив свою працю Пастухов О. М. Афанасьєва К. О. досліджувала авторське право в контексті вітчизняного медіапростору. Увагу цій темі в межах польських сьогоденних реалій присвятили А. Карпович, Я. Собчак, Я. Барта та інші науковці.

     Проте в цілому цю тему ще не достатньо  розроблено, і сьогодні українській  журналістиці не вистачає комплексних  досліджень з правових аспектів використання авторських творів у вітчизняних  засобах масової інформації на перспективу.

     Розділ 1. Вітчизняні тенденції  охорони авторського  права

     В Україні протягом досить тривалого  часу відносини у сфері авторського  права визначалися російськими  нормативно-правовими актами. На сьогодні першочерговим завданням законодавців у цьому розумінні є створення  національної системи охорони інтелектуальної  власності в цілому з її орієнтацією  на ринкову економіку та відповідністю  всім міжнародним стандартам.

     Верховна Рада прийняла Закон України «Про авторське право і суміжні права» у редакції від 11.07.2001 р., в якому зроблено акцент на публіцистичності творів, що підлягають охороні.

     Авторське право проголошено у двох статтях (ст. 41 і ст. 54) Конституції України. Воно охороняється також четвертою  книгою Цивільного кодексу (статті 418 – 470), однією з переваг якого є  розміщення цієї книги відразу після  третьої, яка обумовлює юридичний  бік права власності та інших  речових прав, що лише підсилює товарно-матеріальну  роль інформації в умовах існування  сучасного інформаційного суспільства.

     Удосконалено  ст. 176 чинного Кримінального кодексу  на предмет збільшення штрафних санкцій  за порушення прав на об’єкти інтелектуальної  власності, навіть до ув’язнення. Проте  навряд чи цією нормою можна захистити  права журналістів, оскільки розмір заподіяння матеріальної шкоди визначається як великий та особливо великий, а  також необґрунтовано пом’якшено відповідальність службових осіб за таке порушення  внаслідок використання ними свого  становища щодо підлеглої особи.

     В умовах функціонування українського інформаційного простору у дотриманні авторських прав велику роль відіграють нормативно-правові  акти в інформаційній галузі, яких існує понад 20.

     Крім  того, Кодекс етики українського журналіста зараховує авторське право до категорії етичних норм: так, плагіат  суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його колегами і оцінюється ними як ганебний вчинок.

     Принципово  новим регулюванням інформаційної діяльності стала ст. 13 тематичного закону, згідно з якою, крім журналіста, співавтором інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, і опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згодою цієї особи. Останнє твердження видається логічним лише з огляду на затвердження респондентом примірника інтерв’ю перед його опублікуванням з метою уникнення фактологічних помилок, що могли виникнути при розшифруванні матеріалу, проте це не конкретизовано в законі.

     Натомість за законом винагорода за використання твору повинна належати журналісту і респонденту порівну. Але існують  деякі аспекти інтерв’ювання, що не завжди дають змогу дотримуватися  цієї норми: інтерв’ю може замовити сам  респондент або видання, воно може бути використане лише як вихідний матеріал тощо. Проте нині не існує навіть законодавчого визначення терміна «інтерв’ю».

     Немає також визначення «програми / передачі телерадіоорганізації / організації мовлення». Водночас розклади телерадіопередач визнані об’єктами, що не охороняються авторським правом, хоча очевидно, що терміни «програми телерадіопередач» та «розклади телерадіопередач» вживаються як синоніми.

     Існує два підходи до трактування належності майнових авторських прав у журналістиці: виключне право видавця газети чи журналу на використання видання  в цілому і право журналіста чи автора твору, який зберігає права на свої твори незалежно від видання (ст. 19 Закону «Про авторське право і суміжні права»). Тобто не є порушенням ситуація, коли журналіст опубліковує власний матеріал на шпальтах декількох видань, але ця норма діє тільки в разі, коли він не перебуває в трудових відносинах з власником видання, оскільки ст. 16 закону про авторське право закріплює виключне майнове право на службовий твір саме за роботодавцем.

     Хоча  закон передбачає укладання договорів  на використання матеріалів у пресі  в усній формі, будь-яке відчуження на користь ЗМІ авторських прав на твір, який може бути неодноразово використаний або є композиційно складним, варто оформити письмовим договором. При цьому переваги підписання таких договорів – не тільки на боці авторів, адже видавець може обумовити таким чином монополію на використання твору, передбачити продаж отриманих прав, уможливити опублікування за межами держави і навіть покласти відповідальність на автора в разі виникнення непорозумінь.

     Значно  складніше врегулювати авторсько-правові  відносини з позаштатними авторами, оскільки останнім іноді надзвичайно  складно оцінити можливості потенційного використання їхнього матеріалу  в майбутньому.

     Досить  актуальною є проблема плагіату, оскільки згідно з законом кожна щонайменша зміна твору може вважатися новим  об’єктом правової охорони. Вважаємо за доцільне обумовлювати захист творчої  праці автора не тільки поняттям форми  твору, а й критеріями художньої  образності. Недосконалість вітчизняного законодавства у контексті забезпечення правомірного використання творів призводить до того, що головним фільтром під час  написання матеріалів є ступінь  моральності кожного автора, що послуговується у своїй роботі здобутками попередників. Часто можна зустріти вислови типу «крадіжка чужих ідей», «привласнення чужих ідей» тощо, які свідчать про те, що саме ідеї, а не слова, в які їх втілено, є мірою авторства, проте згідно зі ст. 8 тематичного закону авторське право не поширюється на ідеї.

     Щоб запобігти звинуваченням у привласненні плодів чужої творчості, слід оволодіти  нормами посилання на джерела, які  використовуються. Це ще й вигідно  для самого автора матеріалу, адже, крім поваги до своїх попередників, що розробляли тему до нього, він уникає перекручення оригінального тексту і неналежного його трактування  шляхом вкраплення у свій твір окремих  уривків чужого твору без загального контексту.

     Усвідомлення  співвітчизниками вартості продуктів  своєї інтелектуальної та творчої  діяльності спричинило появу низки  позовів, спрямованих на захист і  відновлення порушених прав авторів. Щодо ЗМІ судові спори виникають, зокрема, через невизначеність або  необумовленість у договорі конкретної відповідальної особи, різні підходи  до трактування термінів, відсутність  посилань на джерело інформації. На телебаченні чимало спорів спричинені незаконною трансляцією програм  однієї організації мовлення іншою. Дедалі частіше телерадіомовні організації  порушують майнові права композиторів та режисерів. Трапляються випадки, коли й самі державні структури в  межах своїх повноважень є  ініціаторами позовів.

     Розділ 2. Світові тенденції  охорони авторського  права

     Законодавчі системи світових держав, у тому числі України, створюються задля  ефективного забезпечення: з одного боку, надійного захисту авторських і суміжних прав, з іншого – якомога  ширшого доступу зацікавлених осіб до надбань літератури та мистецтва.

     У міжнародній практиці існує чотири міжнародні угоди в галузі авторського  права і чотири – щодо суміжних прав. Неохопленою системою вітчизняного законодавства залишилися Брюссельська конвенція (Конвенція про супутники) 1974 р. та FRT 1989 р., але це – справа часу. Про успіхи України на шляху до євро інтеграції свідчать оцінки її законодавчої бази з регулювання інтелектуальної  власності в цілому провідними організаціями  світу в цій галузі.

     В межах СНД Україна приєдналася  до двох угод щодо інтелектуальної  власності – Угоди про співробітництво  в галузі охорони авторського  права і суміжних прав та Угоди  про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної  власності. Крім того, наша держава  приєдналася до Угоди про партнерство  та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, а також  затверджено Угоду про співробітництво  між Кабінетом Міністрів України  і Всесвітньою організацією інтелектуальної  власності (ВОІВ). Україна є також  підписантом численних двосторонніх договорів, серед яких – Угода  між урядом України і урядом Республіки Польща про співробітництво в  галузі культури, науки і освіти, що набрала чинності в 1999 р.

     Відсутність поширення в українському тематичному  законі охорони авторським правом на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи тощо, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені та проілюстровані у творі, не суперечить Бернської конвенції  про охорону літературних і художніх творів, яка залишає деякий простір  для врегулювання окремих питань системами національних законодавств, проте створює правові колізії  на ґрунті практичного втілення цього  положення в мас-медійній галузі.