Сувернітет у теорії держави та права

Відповідно до Статуту  ООН будь-яке державне утворення  повинно поважати права нації  на самовизначення і забезпечити  гарантії даного права. Проте право  на самовизначення не тотожне праву на державний суверенітет. Не можна ставити знак рівності між правом народів на самовизначення і правом на відокремлення, на входження до складу тієї чи іншої держави, а також вихід із складу держави. Національний суверенітет не обов'язково припускає державний суверенітет. Самовизначення може мати форму культурної автономії, тобто розвиток національної мови, викладання рідною мовою, відновлення і розвиток власної культури, мистецтва тощо. Якщо всі народи, що входять до багатонаціональної держави, домагатимуться права створення самостійної держави (державного суверенітету), то світ буде утягнуто в хаос. [10].

Державний, народний і  національний суверенітети є взаємозалежними  в демократичній державі.

Україна як суверенна  демократична держава втілює в собі суверенітет держави, суверенітет нації та суверенітет народу. Реалізація в Україні права на політичне самовизначення, аж до відокремлення (вищий щабель національного суверенітету, що призводить до встановлення державного суверенітету), є об'єктивно закономірним процесом.

Висновки

У юридичній літературі досить широко досліджується питання  категорії суверенітету і його взаємопов’язаність із державною владою.

Термін «суверенітет»  з французької - верховна влада. В  державно-правовому смислі дане поняття  вперше застосоване у ХVІ ст. французьким вченим Ж.Боденом. Нині воно означає верховенство і незалежність влади. Таким чином, термін «незалежність» є складовою поняття «суверенітет». В одночас «незалежність» має самостійне політико-правове навантаження – поглиблення і розвиток суверенітету, включення будь-якої підлеглості і залежності.

Суверенітет є властивістю  не всієї держави, а її державної влади. На території країни державна влада є вищою, верховною, і ніяка інша (партійна, суспільна, церковна тощо) не може диктувати їй свою волю. Усередині країни суверенітет обмежений лише основними правами людини.

Зовнішній суверенітет  позначає ті межі, в рамках яких повинні  відбуватися типові для сьогоднішніх умов міждержавні інтеграційні процеси. Отже, принцип незалежності влади однієї держави від влади іншої за всіх політичних режимів має винятково велике практичне значення.

Ознаками суверенітету є його єдність, неподільність і  невідчужуваність. Єдність суверенітету полягає в тому, що в державі  може бути одна суверенна влада, яку здійснює вся система державних органів. Неподільність суверенітету полягає в тому, що державній владі, яка діє на території певної країни, належить вся повнота суверенітету. В Україні, які у більшості країн світу органи держави функціонують за принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, оскільки саме він вважається однією з основоположних засад організації і діяльності державного апарату. Але окрім безпосередньо поділу влади в Україні функціонує механізм взаємних стримувань і противаг між гілками влади.

Першоджерело влади, і  передусім державної, в демократичних країнах є народ. Тому в основі державного суверенітету лежить народний суверенітет. Саме народ, здебільшого через вільні вибори, легітимує державну владу. Оскільки джерелом державної влади є народ, то йому і повинна належати влада. Народний суверенітет здійснюється через виборний представницький орган і безпосередньо народом через вибори, всенародні обговорення, референдум. Отже, в умовах демократії державний суверенітет фактично збігається з народним.

Є три види суверенітету: державний, національний і народний.

Державний суверенітет – верховенство державної влади у своїй країні і її незалежність в зовнішньополітичній сфері.

Суверенітет полягає  у ефективному функціонуванні органів держави – законодавчих, виконавчих, судових, а також у правовій системі. Реалізуючи суверенні права, Україна зміцнює триєдину владу. В цьому плані слід розглядати введення поста президента і обрання цієї вищої службової особи шляхом свенародного голосування. Важливе значення має також введення посад і призначення представників президента України, формування місцевої державної адміністрації. Вироблена концепція судово-правової реформи, яка реалізується вже у законодавчих актах і на практиці.

Національний суверенітет – повновладдя нації, її політична свобода, реальна можливість визначити характер свого національного життя.

Народний суверенітет – повновладдя народу, володіння ним соціально-економічними і політичними засобами, які забезпечують участь громадян в управлінні суспільством і державою. Народ України реалізує суверенітет через обрані демократичним шляхом ради народних депутатів, президента, а також безпосередньо через референдуми. Здійснюється він й через різні громадські організації та формування. Головним виразником суверенітету народу є держава, яка поставила за мету формування правового, демократичного суспільства.

Найчастіше суверенітет  розглядається відносно держав як основний принцип міжнародних правовідносин та істотна ознака сучасної держави в міжнародному праві і визначається як «повнота влади», незалежність держави від інших держав чи міжнародних об'єднань, що виявляється у праві вільно вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи без стороннього втручання.

У «Декларації про  державний суверенітет України» зазначається, що державний суверенітет  — це верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади  Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

У ст. 2 зазначається, що суверенітет  України поширюється на всю її територію. Конституцією проголошується суверенітет держави у повному  обсязі: як внутрішній суверенітет (щодо політичних партій та інших інститутів), так і зовнішній, тобто суверенітет щодо інших держав, до того ж у всіх основних сферах: політичній, економічній, культурній тощо.

Демократизм держави  і державного ладу виявляється насамперед у визнанні нею народу носієм суверенітету, у поєднанні безпосереднього народовладдя із здійсненням влади народом через органи державної влади та місцевого самоврядування, у визнанні й гарантуванні місцевого самоврядування, демократичному порядку формування органів державної влади та місцевого самоврядування, у системі, структурі, функціях і повноваженнях органів державної влади і місцевого самоврядування та у порядку їх діяльності, тобто в демократичних принципах організації і здійснення державної влади.

Таким чином, Україна  як учасник міжнародних відносин та незалежна правова держава ввібрала в себе основні світові демократичні положення норм права.

Список використаних джерел

1. конституція україни. // Відомості Верховної Ради. – № 30. – 1996. – с. 141. (зі змінами). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon. rada. gov. ua
2. Декларація про державний суверенітет України від 16. 07. 1990 р. // Відомості Верховної Ради. – 1990. – № 31. –– с. 429. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon. rada. gov. ua
3. Алексеев С. С. Общая теория государства и права: Курс в 2-х томах. М., 1981.
4. Антонович  М. Демократичний розвиток держави: здобутки і проблеми // Право України. – 2003. – № 12. – С. 32.
5. венгеров А. Б. теория государства и права. Ч.2. теория права. Т. 1,2. М., 1996.
6. Котюк В. О. Основи держави і права. Навчальний посібник. – 3-тє вид., доп і перероб. – К.: атіка, 2001. – 432 с.
7. конституція україни: Науково-практичний коментар /В. Б. Аверянов, О.В. Баталов, Ю. В. Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій, ю. Г. Битяк, В. М. Грошевой та ін. – Харків: Видавництво “Право”; К.: Концерн “Видавничий дім” “Ін Юре”, 2003. – 808 с.
8. Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави та права. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. – К.: атіка. – 2001. – 176 с.
9. Скакун О. Ф. теорія держави і права: Підручник / Пер. З рос. – Харків, Консул, 2006. – 656 с.
10. Суверенітет. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org
11. теория государства и права: Учебник / Под. ред. В К. Бабаева. – М., 2002.
12. теория государства и права. Курс лекцій (Под ред.. Н. И. Матузова и А. В. Малько). М., 1997.
13. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копейчиков, С. Л. Лисенков та ін..; За заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368 с. – Бібліогр.: С. – 358-364.
14. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник. За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 688 с.
15. Теорія держави і права (опорні конспекти). Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. /Авт.-упоряд. Кравчук М. В. – К.: Атіка, 2007. –  288 с.
16. Тодика Ю. Конституция Украины – основа стабильности конституционного строя и реформирования общества.// Симферополь: Таврия. 1997 – 105 с.
17. Хропанюк В. Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений. – М. 1995.
18. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко голова редкол.) та ін. – К.: “Укр.енцикл.”, 1998. – Т. 5. – 736 с.