Шпаргалка по "Праву"

#27

В Україні суспільні відносини, які пов´язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною з метою захисту національної безпеки регулює Закон України "Про державну таємницю" від 21.09.99р. № 1079-XIV.

Це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані державною таємницею і підлягають охороні державою.

Віднесення інформації до державної таємниці — це процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.

Гриф секретності —  реквізит матеріального носія секретної  інформації, що засвідчує ступінь  секретності даної інформації.

Державний експерт із питань таємниць — посадова особа, уповноважена здійснювати віднесення інформації до державної таємниці у сфері  оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування.

Допуск до державної таємниці — оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.

Доступ до державної таємниці — надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та проведення діяльності, пов´язаної з державною таємницею, або ознайомлення (з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов´язаної з державною таємницею) цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень.

Засекречування матеріальних носіїв інформації — введення обмежень на поширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом надання відповідного грифу секретності документам, виробам або іншим матеріальним носіям цієї інформації.

Звід відомостей, що становлять державну таємницю, — акт, в якому  зведено переліки відомостей, що згідно з рішеннями державних експертів із питань таємниць становлять державну таємницю.

Категорія режиму секретності  — категорія, яка характеризує важливість та обсяги відомостей, що становлять державну таємницю, які зосереджені в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях.

Криптографічний захист секретної  інформації — вид захисту, що реалізується шляхом перетворення інформації з використанням спеціальних даних (ключових даних) з метою приховування (або відновлення) змісту інформації, підтвердження її справжності, цілісності, авторства тощо.

Матеріальні носії секретної  інформації — матеріальні об´єкти, в тому числі фізичні поля, в яких відомості, що становлять державну таємницю, відображені у вигляді текстів, знаків, символів, образів, сигналів, технічних рішень, процесів тощо.

Охорона державної таємниці — комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних  та оперативно-розшукових заходів, спрямованих  на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв.

Режим секретності — встановлений єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці.

Розсекречування матеріальних носіїв секретної інформації — зняття в установленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом скасування раніше наданого грифу секретності документам, виробам або іншим матеріальним носіям цієї інформації.

Спеціальна експертиза щодо наявності умов для провадження діяльності, пов´язаної з державною таємницею, — експертиза, що проводиться з метою визначення в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях наявності умов, для провадження діяльності, пов´язаної з державною таємницею.

Ступінь секретності ("особливої  важливості", "цілком таємно", "таємно") — категорія, яка характеризує важливість секретної інформації, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою.

Технічний захист секретної  інформації — вид захисту, спрямований на забезпечення інженерно-технічними заходами конфіденційності, цілісності та унеможливлення блокування інформації.

Законодавство про державну таємницю поширюється на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи прокуратури України, інші органи державної влади, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації усіх форм власності, об´єднання громадян, що провадять діяльність, пов´язану з державною таємницею, громадян України, іноземців та осіб без громадянства, яким у встановленому порядку наданий доступ до державної таємниці.

Державну політику щодо державної  таємниці як складову засад внутрішньої та зовнішньої політики визначає Верховна Рада України.

Компетенцією органів  державної влади, органів місцевого  самоврядування та їх посадових осіб у сфері охорони державної таємниці є:

1. Президент України, забезпечуючи  національну безпеку, видає укази  та розпорядження з питань  охорони державної таємниці.

2. Рада національної безпеки  і оборони України координує  та контролює діяльність органів  виконавчої влади у сфері охорони державної таємниці.

3. Кабінет Міністрів України спрямовує та координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади щодо забезпечення здійснення державної політики у сфері охорони державної таємниці.

4. Центральні та місцеві  органи виконавчої влади, Рада  міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в сфері охорони державної таємниці в межах своїх повноважень.

Спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Забезпечення охорони  державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов´язана з державною таємницею, покладається на керівників цих органів, підприємств, установ і організацій.

#36

Реалізація державного примусу  в його найгострішій формі, якою є  кримінальне покарання, вимагає  постійного контролю держави за виконанням покладених на засуджених каральних  обмежень. З цією метою виконання кримінальних покарань визнається виключною прерогативою (функцією) держави, для здійснення якої створюються спеціалізовані установи і органи. 
Так, виконання позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі покладається на виправно-трудові установи Державного департаменту з питань виконання покарань. Виконання покарання військовослужбовців у вигляді направлення до дисциплінарного батальйону покладається на дисциплінарні частини Збройних Сил України. Особливі органи (кримінально-виконавчі інспекції) утворюються також для виконання покарання у вигляді виправних робіт при Державному департаменті з питань виконання покарань. На них же покладено контроль за виконанням таких кримінальних покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та громадських робіт. Для нововведених покарань у виді обмеження волі і арешту створюються відповідно кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) та арештні дома. 
Установи і органи виконання покарань утворюють у своїй сукупності кримінально-виконавчу систему, діяльність якої регулюється Виправно-трудовим кодексом та іншими нормативними актами. 
На побудову системи установ і органів виконання покарань чинять вплив різні соціально-економічні, політичні та духовні фактори. Серед них — демографічні, кримінально-правові та кримінально-виконавчі характеристики засуджених. Так, відповідно до норм міжнародних актів діючого кримінально-виконавчого законодавства у виправно-трудових установах реалізується принцип роздільного тримання засуджених залежно від статі, віку, громадянства, характеру та степеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, злочинної діяльності в минулому і строку призначеного покарання. Визнається необхідним ізольоване від інших засуджених і одночасно роздільне тримання деяких категорій засуджених (наприклад, злісних порушників режиму). 
Внаслідок цього, з одного боку, утворюються виправно-трудові установи різних видів, а з другого — у ВТУ одного виду роздільно відбувають покарання різні категорії засуджених. Це дозволяє диференціювати карально-виховний процес у місцях позбавлення волі, підходити до виконання покарання і виправлення злочинця з урахуванням тяжкості й характеру вчиненого злочину, ступеня суспільної небезпеки особи злочинця, динаміки її зміни під час відбування покарання. 
Відбування покарання у виді позбавлення волі полягає згідно із статтею 63 КК в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Види таких установ передбачаються главою З ВТК (статті 12—18). 
У ст. 12 ВТК перераховуються види виправно-трудових установ: виправно-трудові колонії, тюрми і виховно-трудові колонії. 
До виправно-трудових колоній належать: колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності; колоній-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини; колонії загального, посиленого, суворого й особливого режиму. 
Категорії осіб чоловічої статі, що утримуються у ВТК: 
- колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності — вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності; 
- колонії-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини — вперше засуджені до позбавлення волі, а також особи, переведені в ці колонії в порядку, передбаченому ст. 46 ВТК, з колоній загального, посиленого і суворого режиму; 
- колонії загального режиму — вперше засуджені за злочини, що не є тяжкими; 
- колонії посиленого режиму — вперше засуджені за тяжкі злочини; 
- колонії суворого режиму — засуджені за особливо небезпечні державні злочини, або ті, що раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі; 
- колонії особливого режиму — засуджені, яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі або яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії. 
Категорії осіб жіночої статі, які відбувають покарання у ВТК: 
- колонії суворого режиму — засуджені за особливо небезпечні злочини проти держави; жінки, яким покарання у вигляді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; 
- колонії загального режиму — засуджені особи жіночої статі, переведені з виховно-трудових колоній загального режиму в порядку, встановленому ст. 26 ВТК, а також засуджені жінки, переведені з колоній-поселень для осіб, що вчинили злочини з необережності, і з колоній-поселень для осіб, що вчинили умисні злочини в порядку, встановленому ст. 47 ВТК. 
У тюрмах відбувають покарання особи, засуджені до довічного позбавлення волі, особи, засуджені до позбавлення волі у вигляді ув’язнення в тюрмі, які по досягненні 18-річного віку вчинили особливо небезпечні державні злочини або вчинили інші тяжкі злочини, за які засуджені до позбавлення волі на строк більше п’яти років; особи, переведені з виправно-трудових колоній за підставами, передбаченими ст. 47 ВТК. 
У тюрмах також відбувають покарання особи, залишені в тюрмі в порядку, встановленому ст. 24 ВТК, для роботи по господарському обслуговуванню. 
У виправно-трудових колоніях загального режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, вперше засуджені до позбавлення волі, причому засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від засуджених за тяжкі злочини, а також всі засуджені неповнолітні жіночої статі. 
У виховно-трудових колоніях посиленого режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, а також переведені з виховно-трудових колоній загального режиму за злісне порушення вимог режиму (ст. 47 ВТК). 
Виправно-трудова колонія є основним видом виправно-трудових установ. Вона має ряд переваг перед іншими установами, що виконують покарання у вигляді позбавлення волі, наприклад тюрмою. По-перше, для ВТК характерне застосування заходів виправно-трудового впливу в повному обсязі, на відміну від тюрми, де залучення засуджених до праці, навчання стимулюються потребою суворішої ізоляції засуджених. По-друге, в організаційному плані виправно-трудова колонія побудована за принципом об’єднання засуджених у соціально-психологічні відділення, що розміщуються у звичайних житлових приміщеннях (гуртожитках); виховна робота із засудженими орієнтована в основному на застосування колективних методів впливу на особу. В тюрмах, а також стосовно частини засуджених у колоніях особливого режиму, забезпечується покамерне тримання засуджених, що визначає специфіку організаційної побудови цих установ, форми і методи виховної роботи із засудженими.

№37

Підготовка персоналу в Училищі здійснюється за такими видами:

• первинна підготовка осіб, які вперше прийняті на службу в органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України;
• підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України з метою вдосконалення професійної майстерності, вивчення новітніх досягнень науки і техніки, використання позитивного досвіду у роботі;
• перепідготовка персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України з метою одержання нових знань, умінь та навичок, які необхідні у разі переміщення на іншу посаду.

Станом на 01.01.2009 року професійну підготовку в Училищі  пройшло 13095 осіб з числа персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Важливу роль у становленні  Білоцерківського училища професійної  підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відіграла співпраця зі Швейцарською Конфедерацією. Основними напрямками співробітництва стали:

І. Участь працівників  училища в реалізації п'ятого етапу українсько-швейцарського проекту "Установа-модель" (1999-2001 роки).

ІІ. Підвищення кваліфікації викладачів училища - навчання з дидактики (2002-2005 роки).

ІІІ. Узагальнення досвіду  українсько-швейцарського співробітництва (2007-2008 роки).

ІV. Участь працівників  училища в реалізації українсько-швейцарського  проекту „Біла  Церква – центр компетентності з питань реформування пенітенціарної системи в Україні” (2008 рік).

Училище є відповідальним за реалізацію Завдання 1.

№38

 

Законність - явище багатогранне. Її розглядають як принцип формування правової держави, як метод управління суспільством, як режим точного виконання закону. Законність трактують і як сукупність вимог, гарантій, що забезпечують порядок у державі. Важливе значення мають і такі категорії, як зміцнення законності, порушення законності, стан законності тощо. Передусім спинімося на законності як режимі точного виконання чинного  закону, оскільки закон тільки тоді має соціальну цінність, коли він виконується. Тобто, законність — це правовий режим точного виконання чинних законів усіма суб'єктами права у сфері правотворчості та правореалізації, в інших сферах життєдіяльності людей; режим, за якого забезпечуються права і виконуються обов'язки людиною, державою і громадянським суспільством. Основними засадами законності вважають: а) верховенство закону в  системі нормативних актів; б) єдиність вимог щодо дотримання виконання законів; в) незаперечність закону в  соціальній практиці; г) реальний характер законності; ґ) забезпечення прав людини; д) невідворотність відповідальності за правопорушення; е) взаємозв'язок законності й доцільності, законності й культурності, законності й справедливості тощо. В Україні діє принцип  верховенства права (правового закону). Найвища юридична сила належить Конституції  України, норми якої мають пряму  дію. Решта нормативно-правових актів (включно з Конституцією та правовими  актами Автономної Республіки Крим) не повинні суперечити Конституції  України. Щодо громадян діє принцип: "Дозволено все, що не заборонено законом ". Державні органи, органи місцевого  самоврядування, посадові особи діють  за принципом "дозволено лише те, що визначено законом". Єдина законність означає, що не може бути різної дії закону в різних регіонах і щодо різних людей в Україні. На всій території України закон однаковою мірою повинен діяти стосовно всіх суб'єктів права. Незаперечність закону в  соціальній практиці характеризується тим, що ніхто не може скасувати закон, окрім органу, який його прийняв. Реальний характер законності має місце тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в життя. Забезпечення прав людини. Одним із важливих принципів законності е ідея здійснення законів в інтересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов'язки людини і громадянина закріплені в Конституції України та деталізуються в чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує права людини в усіх сферах її життєдіяльності. Невідворотність відповідальності за правопорушення. Кожне скоєння  правопорушення має тягти за собою  відповідальність винної особи. Важливо  не те, щоб винний був тяжко покараний  за скоєння правопорушення, а те, щоб жодне правопорушення не залишалося нерозкритим. Взаємозв'язок законності й  доцільності. Закони та на їхній основі підзаконні нормативні акти повинні встановлювати все, що доцільно, забороняти все, що є недоцільним для громадянського суспільства і суспільних інтересів. Закон не повинен захищати інтереси тільки якоїсь певної партії, класу чи групи людей. Якщо норма права перестає бути доцільною, її належить негайно скасувати, а до того її дію має призупинити відповідний суд за власною ініціативою чи за поданням виконавчих або інших органів. Взаємозв'язок законності та культурності. За відсутності єдиної законності немає й культурності. Ці два поняття взаємозумовлювані. Якщо немає достатньої культурності, то немає й достатньої законності. Взаємозв'язок законності та справедливості. Не тільки сам закон, а й способи його здійснення, а також його втілення в повсякденне життя мають спиратися на справедливість. Законність і демократія. Демократія (в перекладі з грецької -" народовладдя") означає: а) широку участь громадськості  в управлінні справами держави й  суспільства; б) підвищення активності політичних партій і громадських організацій, інших громадських об'єднань; в) зміцнення правової основи державного та суспільного життя; г) утвердження прав і свобод громадян і людини; г) свободу інформації та постійне врахування громадської думки; Д) удосконалення системи  державних органів і органів  місцевого самоврядування. Законність є невід'ємним  елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи поза законом, а тільки в межах закону. Конституція  України має вищу юридичну силу, її норми прямої дії. Решта правових актів не повинні суперечити Конституції і конституційним законам України. Державні органи, органи місцевого  самоврядування та їхні посадові особи  мають діяти в межах їхньої компетенції.

 

 

№39

ГАРАНТИИ  ЗАКОННОСТИ - комплекс организационных,экономических, политических, идеологических факторов и юридических мер, обеспечивающих соблюдение законов, прав граждан и интересов общества и государства.Среди общих условий, создающих благоприятную среду Г.з.: экономические, политические,идеологические, социальные и общественные условия.Экономические условия - это прежде всего обеспечение равноправного существования разных форм собственности, установление и охрана частной собственности, свобода частного предпринимательства, устойчивая денежная система и налоговая политика, ритмичная работа всего хозяйственного механизма, полная и своевременная оплата труда и т.д.Политические условия включают развитие и совершенствование демократических устоев общества, формирование правового государства, разделение властей и их сотрудничество между собой, плюрализм мнений и идеологическое многообразие, обеспечение многопартийности и свободного развития общественных организаций, гласность, внедрение идей парламентаризма и т.д.Идеологические условия предполагают создание в обществе высокого уровня правовой культуры, основанной на уважении к закону, на внутреннем согласии людей с нормативными предписаниями. Это развитие правосознания, широкая пропаганда и распространение среди граждан правовых знаний, создание привычки, внутренней потребности соблюдать закон, навыкав и уме-. ния использовать правовые нормы в повседневной жизни.Социальные условия предполагают высокий жизненный уровень населения, заботу о социально незащищенных слоях общества, обеспечение и охрану прав и свобод личности.Общественные условия - это активное привлечение граждан к борьбе с нарушениями закона, к профилактике правонарушений, создание атмосферы морального бойкота лиц, переступающих или способных переступить требования закона.Специальные юридические гарантии как совокупность установленных законодательством способов и средств, направленных на предупреждение, устранение и пресечение правонарушений, на охрану и обеспечение прав и свобод личности, других субъектов права включают: исчерпывающее и эффективное регулирование правовыми средствами всех отношений, которые нуждаются в юридической регламентации; улучшение качества законодательства, его совершенствование; установление специальных институтов и процедур, направленных. на обеспечение законности в деятельности государственного аппарата (судебное обжалование действий администрации, нарушающих права граждан, презумпция невиновности, независимость суда и др.), тщательную разработку процессуальных норм при рассм. отрении уголовных, гражданских и иных дел; установление мер ответственности (юридических санкций) за правонарушение;четкую и эффективную деятельность правоохранительных органов - суда, прокуратуры, милиции, специальных инспекций, направленную на предупреждение и пресечение преступлений и иных правонарушений, привлечение виновных к ответственности:контрольно-надзорную деятельность специальных органов - КС, судебных, прокурорских и следственных органов; контроль государственных органов за подведомственными им подразделениями, совершенствование юридической службы государственных, частных и иных учреждений и организаций.ПиголкинА.С: