Шпаргалка по "Праву"

Виправні  колонії є кримінально-виконавчими установами аа критого типу, що створюються для виконання покарання у ішді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі. Відповідно до ч. 2 ст. 18 КВК України, засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:

  —мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання — засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України;

—мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання — чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому ст. 147 КВК України;

—середнього рівня безпеки — жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості у період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України;

—максимального  рівня безпеки — чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, котрим покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України.

#17

ВОЄНІЗОВАНІ ФОРМУВАННЯ

- держ. озброєні формування з орг. структурою військ, типу, створені відповідно до законодавства України. До них належать: внутрішні війська, міліція, протипожежні частини МВС України, сили Цивільної оборони України тощо (див. окремі статті). За Конституцією України політ, партії та громад, орг-ції не можуть мати В. ф. (ст. 37).

Є. Я. Кравець.

#18

Реалізація державного примусу в його найгострішій формі, якою є кримінальне покарання, вимагає  постійного контролю держави за виконанням покладених на засуджених каральних  обмежень. З цією метою виконання кримінальних покарань визнається виключною прерогативою (функцією) держави, для здійснення якої створюються спеціалізовані установи і органи. 
   Так, виконання позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі покладається на виправно-трудові установи Державного департаменту з питань виконання покарань. Виконання покарання військовослужбовців у вигляді направлення до дисциплінарного батальйону покладається на дисциплінарні частини Збройних Сил України. Особливі органи (кримінально-виконавчі інспекції) утворюються також для виконання покарання у вигляді виправних робіт при Державному департаменті з питань виконання покарань. На них же покладено контроль за виконанням таких кримінальних покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та громадських робіт. Для нововведених покарань у виді обмеження волі і арешту створюються відповідно кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) та арештні дома. 
   Установи і органи виконання покарань утворюють у своїй сукупності кримінально-виконавчу систему, діяльність якої регулюється Виправно-трудовим кодексом та іншими нормативними актами. 
   На побудову системи установ і органів виконання покарань чинять вплив різні соціально-економічні, політичні та духовні фактори. Серед них — демографічні, кримінально-правові та кримінально-виконавчі характеристики засуджених. Так, відповідно до норм міжнародних актів діючого кримінально-виконавчого законодавства у виправно-трудових установах реалізується принцип роздільного тримання засуджених залежно від статі, віку, громадянства, характеру та степеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, злочинної діяльності в минулому і строку призначеного покарання. Визнається необхідним ізольоване від інших засуджених і одночасно роздільне тримання деяких категорій засуджених (наприклад, злісних порушників режиму). 
   Внаслідок цього, з одного боку, утворюються виправно-трудові установи різних видів, а з другого — у ВТУ одного виду роздільно відбувають покарання різні категорії засуджених. Це дозволяє диференціювати карально-виховний процес у місцях позбавлення волі, підходити до виконання покарання і виправлення злочинця з урахуванням тяжкості й характеру вчиненого злочину, ступеня суспільної небезпеки особи злочинця, динаміки її зміни під час відбування покарання. 
   Відбування покарання у виді позбавлення волі полягає згідно із статтею 63 КК в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Види таких установ передбачаються главою З ВТК (статті 12—18). 
   У ст. 12 ВТК перераховуються види виправно-трудових установ: виправно-трудові колонії, тюрми і виховно-трудові колонії. 
   До виправно-трудових колоній належать: колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності; колоній-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини; колонії загального, посиленого, суворого й особливого режиму. 
   Категорії осіб чоловічої статі, що утримуються у ВТК: 
   - колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності — вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності; 
   - колонії-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини — вперше засуджені до позбавлення волі, а також особи, переведені в ці колонії в порядку, передбаченому ст. 46 ВТК, з колоній загального, посиленого і суворого режиму; 
   - колонії загального режиму — вперше засуджені за злочини, що не є тяжкими; 
   - колонії посиленого режиму — вперше засуджені за тяжкі злочини; 
   - колонії суворого режиму — засуджені за особливо небезпечні державні злочини, або ті, що раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі; 
   - колонії особливого режиму — засуджені, яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі або яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії. 
   Категорії осіб жіночої статі, які відбувають покарання у ВТК: 
   - колонії суворого режиму — засуджені за особливо небезпечні злочини проти держави; жінки, яким покарання у вигляді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; 
   - колонії загального режиму — засуджені особи жіночої статі, переведені з виховно-трудових колоній загального режиму в порядку, встановленому ст. 26 ВТК, а також засуджені жінки, переведені з колоній-поселень для осіб, що вчинили злочини з необережності, і з колоній-поселень для осіб, що вчинили умисні злочини в порядку, встановленому ст. 47 ВТК. 
   У тюрмах відбувають покарання особи, засуджені до довічного позбавлення волі, особи, засуджені до позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі, які по досягненні 18-річного віку вчинили особливо небезпечні державні злочини або вчинили інші тяжкі злочини, за які засуджені до позбавлення волі на строк більше п'яти років; особи, переведені з виправно-трудових колоній за підставами, передбаченими ст. 47 ВТК. 
   У тюрмах також відбувають покарання особи, залишені в тюрмі в порядку, встановленому ст. 24 ВТК, для роботи по господарському обслуговуванню. 
   У виправно-трудових колоніях загального режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, вперше засуджені до позбавлення волі, причому засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від засуджених за тяжкі злочини, а також всі засуджені неповнолітні жіночої статі. 
   У виховно-трудових колоніях посиленого режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, а також переведені з виховно-трудових колоній загального режиму за злісне порушення вимог режиму (ст. 47 ВТК). 
   Виправно-трудова колонія є основним видом виправно-трудових установ. Вона має ряд переваг перед іншими установами, що виконують покарання у вигляді позбавлення волі, наприклад тюрмою. По-перше, для ВТК характерне застосування заходів виправно-трудового впливу в повному обсязі, на відміну від тюрми, де залучення засуджених до праці, навчання стимулюються потребою суворішої ізоляції засуджених. По-друге, в організаційному плані виправно-трудова колонія побудована за принципом об'єднання засуджених у соціально-психологічні відділення, що розміщуються у звичайних житлових приміщеннях (гуртожитках); виховна робота із засудженими орієнтована в основному на застосування колективних методів впливу на особу. В тюрмах, а також стосовно частини засуджених у колоніях особливого режиму, забезпечується покамерне тримання засуджених, що визначає специфіку організаційної побудови цих установ, форми і методи виховної роботи із засудженими. 
   Залежно від такої характеристики засуджених, як стан їх здоров'я, в системі ВТУ утворюються спеціалізовані установи (колонії-лікарні), а для лікування і тримання інфекційне-хворих засуджених — виправно-трудові колонії на правах лікувальних. Режим відбування покарання в цих установах, залучення засуджених до праці мають свої особливості, що залежать від потреби проведення лікувально-профілактичної і санітарно-протиепідемічної роботи із засудженими. Існування таких установ є прикладом прояву турботи держави про здоров'я засуджених і про реальну дію принципу гуманізму в кримінально-виконавчому законодавстві. 
   Як суб'єкти, які зобов'язані виконувати вирок суду, вказані адміністрація підприємств, установ і організацій щодо таких покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а стосовно позбавлення спеціального чи військового звання — орган, який присвоїв це звання. Таким чином, функція виконання кримінального покарання покладається, як правило, на спеціалізовані державні установи та органи, що утворюються в рамках Державного департаменту з питань виконання покарань, Міністерства оборони та Міністерства юстиції. Адміністрації підприємств, установ і організацій виконують вимоги вироку суду стосовно конкретних засуджених до різних видів покарання. 
   Як бачимо, кримінальні покарання, що застосовуються в Україні, є різнопланові. Одні з них пов'язані із заходами виправно-трудового впливу, інші — ні. Частина покарань має тривалий процес виконання, решта — обмежуються разовими діями. Є покарання, що передбачають ізоляцію волі засудженого, але більшість не мають такого суворого карального змісту. 
   За такої різнобічності кримінальних покарань (відповідно процесу їх виконання) можна виділити загальні завдання установ і органів виконання покарань. Це можна зробити виходячи з цілей кримінального покарання і завдань, які стоять перед законодавством, що регулює процес виконання покарання.

#22

Досліджено поняття  та структуру персоналу Державної кримінально-виконавчої служби. Підкреслено, що ефективність діяльності кримінально-виконавчої служби залежить від якості її кадрового забезпечення. Окреслено основні проблеми, які існують у сфері функціонування персоналу кримінально-виконавчої служби, та окремі напрямки їх вирішення.

Як свідчить аналіз сучасної практики функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України, забезпечення якісного виконання покладених на неї завдань та функцій неможливе без належної організації діяльності її базової складової - персоналу відповідних органів, підприємств, установ та організацій цієї державної служби. Така організація має місце лише за умови наявності науково обґрунтованого та практично апробованого забезпечення процесу управління персоналом пенітенціарній системи, належної практичної реалізації управлінських напрацювань у цій сфері, а також постійного вдосконалення форм і методів роботи з персоналом. Вирішення цілого кола питань, пов'язаних із персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України, є вкрай актуальним. Адже в сучасних умовах, коли до функціонування всієї цієї системи державних органів висуваються підвищені вимоги, коли їх діяльність справляє значний вплив на удосконалення суспільних відносин, розвиток економічних та соціальних процесів, особливої важливості набуває питання якісного оновлення кадрового складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі -ДКВСУ) [1, с 108]. Слід відзначити, що вирішення цього завдання безпосередньо спрямоване на забезпечення виконання положень Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, одним із результатів реалізації якої визнано зміцнення кадрового потенціалу кримінально-виконавчої служби.

Загальні проблеми управління персоналом, правового та соціального захисту працівників правоохоронних органів певною мірою розглядалися філософами, теоретиками права, вченими-адміністративістами, соціологами, політологами, економістами тощо. Значний внесок у розробку даної проблеми зробили такі провідні вітчизняні та зарубіжні вчені, як В. Б. Авер'янов, М. І. Ануфрієв, В. Г. Атаманчук, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, Ю. П. Битяк, І. П. Голосніченко, М. М. Дорогих, Р. А. Ка-люжний, О. П. Клюшніченко, А. Т. Комзюк, О. П. Коренєв, Л. М. Колодкін, Н. П. Матюхіна О. В. Негодченко, В. Ф. Опришко, О. І. Остапенко, В. П. Пєтков, В. М. Плішкін, О. П. Рябченко, М. М. Тищенко, В. В. Цветков, В. М. Шаповал, В. К. Шкарупа тощо. Проблеми правового статусу, соціального забезпечення персоналу та кадрової політики ДКВСУ були предметом досліджень О. Г. Боднарчука, А. О. Галая, С В. Зливки, М. М. Рехкала тощо. Проте вчені так і не досягли єдності поглядів щодо понятійного апарату даної проблематики, відсутні комплексні дослідження правових та організаційних засад функціонування персоналу ДКВСУ, незважаючи на їх важливе наукове та прикладне значення. Особливо гостро ці питання по-стали в умовах розпочатого процесу реформування цього державного органу, що потребує оновлення теоретичної та приведення у відповідність практичної бази його діяльності. Тому існує об'єктивна потреба наукового пошуку у цьому напрямку, що і обумовило мету статті, яка полягає у здійсненні аналізу понятійного апарату кадрового забезпечення ДКВСУ, ви-значення поняття та структури її персоналу.

У юридичній та спеціальній  літературі поняття «персонал», «кадри», «особовий склад» часто використовуються як синоніми, а тому спробуємо здійснити  детальний аналіз най-більш поширеніших  визначень, які вживаються в діяльності правоохоронних органів в цілому та ДКВСУ зокрема. Це дасть можливість більш чітко виявити сутність та риси того явища, яке є об'єктом управління людським фактором пенітенціарної системи.

Термін «персонал» походить від лат. «persona» - особа, а  його використання відображає реальне підвищення ролі людського фактора у забезпеченні ефективного функціонування органів та установ виконання покарань, зростання залежності результатів їх діяльності від якості розвитку, мотивації та характеру використання всього персоналу й кожного працівника окремо. Необхідно зазначити, що після прийняття у 2003 р. нового Кримінально-виконавчого кодексу України термін «персонал» знайшов своє відображення на законодавчому рівні [2], у 2005 р. - у Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» [3]. У ст. 14 цього За-кону України зазначено, що «до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України» [3].

З метою з'ясування значення поняття «персонал» проаналізуємо низку визначень, які містяться в науковій літературі та інших фахових джерелах і які, на наш погляд, дають можливість отримати уявлення про найбільш характерні риси цього явища. Так, до них віднесемо: 1) виділення осіб за ознакою належності до певної організації; 2) включення в організаційну структуру організації, шляхом зайняття відповідних посад; 3) знаходження в трудових, службових відносинах з організацією на постійній або тимчасовій та оплатній основі; виконання відповідної функції, діяльності, операцій в організації на професійній основі;

участь у реалізації цілей та завдань функціонування організації; 6) наділення певними  правами, обов'язками та гарантіями, що притаманні особі у зв'язку із належністю до персоналу цієї організації [4, с 383; 5, с. 331; 6, с. 116; 7, с. 15; 8, c. 121; 9, с. 35].

Отже, як свідчить аналіз наведених точок зору науковців, поняття «персонал» можна тлумачити в широкому та вузькому значенні. Відповідно таке трактування воно має і в системі ДКВСУ. Зокрема, у широкому сенсі це поняття охоплює всіх осіб, які виконують певні обов'язки у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях ДКВСУ та будь-яких їх структурних підрозділах. Поняття «персонал» об'єднує не лише атестованих, але й цивільних осіб. Головне тут - не посада, яку обіймає людина в ієрархії, а те, що дана особа реально виконує певну трудову функцію в да-ній системі управління.

Як було відзначено вище, поряд із поняттям «персонал» використовується поняття «кадри», але між схожими і нерідко  взаємозамінюваними поняттями існують  деякі відмінності. Так, якщо персонал - це сукупність усіх людських ресурсів, які має структурний підрозділ, то кадри це сукупність співробітників підрозділу, яка характеризується професійно-кваліфікаційною, соціально-психологічною, статевою, віковою та іншими спеціально встановленими характеристиками. Тобто до кадрів належать співробітники, які мають професійні здібності до виконуваної діяльності, мають спеціальну підготовку, а саме це поняття характеризує якісну сторону людського ресурсу відповідного державного органу. Виходячи із цього персонал ДКВСУ включає в себе: атестований склад співробітників; неатестований (цивільний) персонал.

#23

. До персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі – особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі – працівники кримінально-виконавчої служби). 
 
2. Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. 
 
3. На службу до Державної кримінально-виконавчої служби України приймаються на конкурсній, добровільній, контрактній основі громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Кваліфікаційні вимоги до професійної придатності визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. При прийнятті на службу може бути встановлений строк випробування до шести місяців. Не можуть бути прийняті на службу особи, які раніше засуджувалися за вчинення злочину. 
 
4. Громадяни України, які вперше зараховуються на посади рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби та у відповідних випадках пройшли встановлений строк випробування, складають присягу такого змісту: 
 
'Я (прізвище, ім'я, по батькові), вступаючи на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України, клянуся завжди залишатися відданим Українському народові, неухильно додержуватися Конституції та законів України, бути чесним, гуманним, сумлінним і дисциплінованим, зберігати державну та іншу охоронювану законом таємницю. Присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, не допускати порушень прав і свобод людини та громадянина, всіляко сприяти зміцненню правопорядку. Якщо я порушу цю присягу, то готовий нести відповідальність, установлену законом'. 
 
5. Особа рядового чи начальницького складу кримінально-виконавчої служби підписує текст присяги, який зберігається в її особовій справі. Порядок складення присяги визначається центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань. 
 
6. Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюються такі спеціальні звання: 
 
1) рядовий склад: рядовий внутрішньої служби; 
2) молодший начальницький склад: молодший сержант внутрішньої служби; сержант внутрішньої служби; старший сержант внутрішньої служби; старшина внутрішньої служби; прапорщик внутрішньої служби; старший прапорщик внутрішньої служби; 
3) середній начальницький склад: молодший лейтенант внутрішньої служби; лейтенант внутрішньої служби; старший лейтенант внутрішньої служби; капітан внутрішньої служби; 
4) старший начальницький склад: майор внутрішньої служби; підполковник внутрішньої служби; полковник внутрішньої служби; 
5) вищий начальницький склад: генерал-майор внутрішньої служби; генерал-лейтенант внутрішньої служби; генерал-полковник внутрішньої служби. 
 
7. Присвоєння і позбавлення спеціальних звань, а також пониження і поновлення у спеціальному званні здійснюються в установленому порядку. 
 
8. Трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). 
 
На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України 'Про державну службу'. Віднесення посад цих спеціалістів до відповідних категорій посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України. 
 
Стаття 15. Обмеження політичної діяльності в Державній кримінально-виконавчій службі України 
 
1. Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби не можуть бути членами політичних партій. 
2. Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби можуть бути членами громадських організацій, статутні положення яких не суперечать засадам діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, і можуть брати участь у їх роботі у вільний від виконання службових обов'язків час. 
3. Організація особами рядового і начальницького складу та працівниками кримінально-виконавчої служби страйків та участь у їх проведенні забороняються. 
 
Стаття 16. Вимоги до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України і його відповідальність 
 
1. Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України зобов'язаний неухильно виконувати закони України, додержуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб, узятих під варту. Жорстокі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність, дії є несумісними зі службою і роботою в органах, установах виконання покарань та слідчих ізоляторах. 
2. Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, які виявили жорстоке ставлення до засуджених і осіб, узятих під варту, або вчинили дії, що принижують їхню людську гідність, притягуються до відповідальності згідно із законом. 
3. У разі вчинення дій, зазначених у частині другій цієї статті, особа рядового чи начальницького складу або працівник кримінально-виконавчої служби підлягає звільненню зі служби (роботи), якщо до нього постановлено обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили, або якщо протягом року за такі ж дії до нього вже було застосовано дисциплінарне стягнення.