Розвиток нотарiату в Украiнi

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ

ФАКУЛЬТЕТ МОРСЬКОГО ПРАВА 
 

Кафедра цивільного і трудового права 
 

РЕФЕРАТ

З ДИСЦИПЛІНИ «НОТАРІАТ УКРАЇНИ»

НА  ТЕМУ: «РОЗВИТОК НОТАРІАТУ В УКРАЇНІ. ЗАСІДЧЕННЯ КОПІЙ ДОКУМЕНТІВ І ВИПИСОК З НИХ, СПРАВЖНОСТІ ПІДПИСУ НА ДОКУМЕНТАХ, ВІРНОСТІ ПЕРЕКЛАДУ» 
 
 
 

                                                Студента 4 курсу

                                                ОЗФ «Правознавство»

                                                Хаваліц К.Р.

                                                Шифр 508004 
 
 
 
 
 

Одеса 2012

ПЛАН

ВСТУП

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НОТАРІАТУ В УКРАЇНІ.
2. ЗАСІДЧЕННЯ КОПІЙ ДОКУМЕНТІВ І ВИПИСОК З НИХ.
3. ЗАСВІДЧЕННЯ СПРАВЖНОСТІ ПІДПИСУ НА ДОКУМЕНТАХ.
4. ЗАСВІДЧЕННЯ ВІРНОСТІ ПЕРЕКЛАДУ.

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

     У Стародавньому Римі ще в період республіки (приблизно ІІІ ст. до н.е.) з’являються особи, обов’язком яких було підведення правового випадку під ту чи іншу формулу (в древньоримському праві панував суворий формалізм, а тому дотримання формул було обов’язковим для всіх, хто звертався у судові установи). До таких осіб належали передусім численні писарі. Частина з них перебувала на службі при посадових особах римського управління і суду. В період імперії такі писарі почали у канцелярії при римських магістратах із складною бюрократичною організацією.

     Поряд із офіційними, існували приватні писарі, які відігравали роль своєрідних власних юрисконсультів у приватних осіб і, будучи, як правило, рабами останніх, надавали їм допомогу своїми юридичними знаннями. Згодом виник ще окремий клас вільних людей - табеліонів, які, не перебуваючи на державній службі, займалися у вигляді вільного промислу складанням юридичних актів і судових документів та отримували за це винагороду, передбачену законом. Свою діяльність вони здійснювали в конторах, що знаходились у визначених публічних місцях. Поряд із світським інститутом табеліонів, що з плином часу отримував дедалі більшого поширення, у сфері християнської церкви виникає аналогічна йому установа –нотаріат. Спочатку (приблизно ІІІ ст. н. е.) при єпископах, а згодом – потім і при абатах і інших церковних урядниках під час їх бесід із народом були присутні спеціальні особи (нотаріуси), зобов’язані записувати такі бесіди і складати протоколи. Згодом церковна влада почала впроваджувати цей інститут і у світське життя шляхом призначення окремих нотаріусів для мирян.

Зараз цим займається - Нотаріат в Україні. Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. 

1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НОТАРІАТУ В УКРАЇНІ

    Виникнення  і розвиток приватної власності  вимагали правового забезпечення різних угод щодо цієї власності, її переходу за спадщиною, а також посвідчення інших обставин, які мали значення для реалізації суб’єктивних цивільних прав. Тому виникнення нотаріату було зумовлене певними об’єктивними закономірностями суспільства.

    Нотаріат  виник як інститут цивільного права  ще за часів республіки у Стародавньому Римі. Тоді в Римі вже існували вже існували службові особи – писці, в обов’язки яких входило ведення судових журналів, різних записів публічно-правового характеру. Крім цих службових писців, у багатих римлян домашніми секретарями працювали приватні писці, які вели ділову переписку та оформляти різні юридичні угоди, їх називали нотаріусами, бо вони користувалися стенографічними значками для швидкого запису.

    Подальший розвиток цивільного обороту викликав у Римі появу табеліонів, яких можна  назвати родоначальниками сучасного  нотаріату. Будучи особами вільної  професії, вони стягували за вчинення нотаріальних дій винагороду, розмір якої встановлювався державою. Табеліони складали судові папери, а також посвідчували різні угоди. Процесуальний порядок їх посвідчення був настільки досконало розроблений, що гарантував їхню законність і виключав будь-яку можливість оспорювання справжності угод, бо законність посвідчення повинна була бути підтверджена ще й судом.

    Нотаріуси завжди відігравали значну роль у суспільному житті країн. Їхня діяльність стосувалася дуже вадливого аспекту існування людей – їхньої власності. Тому особа нотаріуса завжди була оточена ореолом таємничості і поваги. Це були люди, сповнені почуття людської та професійної гідності. І сьогодні професія нотаріуса є однією з престижних і поважних.

    У нашій країні за роки радянської влади  нотаріат втратив своє значення, тому що було скасовано приватну власність на землю, на засоби виробництва. Серед правоохоронних органів він посідав останнє місце, бо його діяльність в основному стосувалася людини, її власності, її прав та інтересів. Людині з вищою юридичною освітою працювати в нотаріальній конторі було не престижно: низька заробітна плата, непристосовані для роботи приміщення, відсутність необхідних технічних засобів, нецікава робота, бо 70% нотаріальних дій – це засвідчення достовірності копій документів, тоді як у країнах із розвиненою правовою системою ці дії становлять усього 7-10%.

    02.09.1993 р. в Україні був прийнятий Закон України “Про нотаріат” (далі - Закон). Сам факт, що вже через два роки після проголошення Акта про незалежність України (24.08.1991 р.) одним з перших був ухвалений Закон, який по-новому на той час регламентував діяльність українського нотаріату, підтверджує його важливість. Закон вніс до українського нотаріату багато новацій: створення кваліфікаційних комісій нотаріату для визначення рівня професійної підготовки осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю; видача свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю всім нотаріусам України; заснування в обласних центрах, містах Києві, Сімферополі, Севастополі державних нотаріальних архівів, що є складовою частиною Національного архівного фонду і здійснюють тимчасове (до 75 років) зберігання нотаріальних документів і, мабуть, найголовніше - право осіб, які мають свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, зареєструвати приватну нотаріальну діяльність. У жовтні 1996 року в роботу нотаріусів України запровадили спеціальні бланки нотаріальних документів, а 1997 року Міністерством юстиції України було засноване державне підприємство „Інформаційний центр”, що сьогодні відіграє провідну роль у комп’ютеризації та інформаційному забезпеченні органів юстиції. Реєстри, що підтримуються та обслуговуються цим підприємством, це електронні бази даних, в яких накопичується відповідна інформація стосовно заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку, посвідчених правочинів, іпотек, заповітів та заведених спадкових справ, отриманих та використаних спеціальних бланків, Єдиного реєстру нотаріусів.

    22.04.1993 р. на Конференції нотаріусів і зареєстрована Міністерством юстиції України 8 червня цього самого року. Основна мета Української нотаріальної палати - об’єднання на професійній основі зусиль нотаріусів для задоволення та захисту їхніх законних соціальних та інших спільних інтересів, сприяння підвищенню їхнього професійного рівня та вдосконалення правової допомоги, що надається органами нотаріату громадянам, підприємствам і організаціям. Вже десять років основні зусилля УНП спрямовує на перехід до нотаріату латинського типу - вільного, самоврядного, а саме це є основою латинського нотаріату - вільний нотаріус, який, з одного боку, є незалежним представником держави, наділеним повноваженнями на вчинення нотаріальних дій, а з іншого боку, нотаріус несе особисту майнову відповідальність за вчинені нотаріальні дії.

    Нині  в системі органів, які здійснюють правоохоронну функцію, важливе  місце належить саме нотаріатові. Його роль, значення, авторитет невпинно зростають із розвитком нашої державності, що зумовлюється новими економічними відносинами, виникненням приватної власності на засоби виробництва, на землю. Особливо це стосується підприємницької діяльності, пов’язаної з оформленням і реєстрацією договорів, створенням різних форм власності та угод щодо цієї власності. Це спричинило виникнення великої кількості угод, раніше невідомих нашому законодавству, ускладнено їх посвідчення. Відтак виникла потреба в детальному подальшому регулюванні нотаріальних дій, підвищенні кваліфікації нотаріусів та їхньої відповідальності – адже саме від якості роботи нотаріальних органів залежить правильне функціонування цивільного обороту в господарстві, ефективність захисту майнових прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

    Нотаріат  в Україні – це система органів  і посадових осіб, на яких покладено  обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (ст. 1 Закону України «Про нотаріат»).

    Це  поняття містить суб’єктивний та об’єктивний боки діяльності нотаріату, а також мету вчинення нотаріальних дій.

    Суб’єктивний бік поняття вказує на систему нотаріальних органів, до якої входять державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси. Крім того, у населених пунктах, де немає ні державних, ні приватних нотаріусів, деякі нотаріальні дії мають право вчиняти уповноважені на це особи місцевих рад. Нотаріальні дії за кордоном вчиняють консульські установи України, а у випадках, передбачених законом, - дипломатичні представництва України. Відповідно до ст. 40 Закону України «Про нотаріат» посвідчення заповітів і доручень може вчинятися відповідними посадовими особами. Наприклад, головними лікарями, директорами і головними лікарями будинків для престарілих та інвалідів, капітанами морських суден, начальниками експедицій та ін. Таке посвідчення прирівнюється до нотаріального посвідчення і має на меті забезпечити в невідкладних життєвих ситуаціях вчинення цих нотаріальних дій.

    Об’єктивний бік поняття нотаріату вказує на повноваження нотаріальних органів і посадових осіб стосовно кола тих дій, що їх вони, відповідно до Закону України «Про нотаріат», можуть вчиняти. При цьому вчинення передбачених законом нотаріальних дій не повинне викликати спору, бо предметом нотаріальної діяльності є справи, у яких відсутній спір про право цивільне. Якщо у процесі вчинення нотаріальної дії такий спір виникає, то він підлягає вирішенню в органах суду чи арбітражного суду, а сама нотаріальна дія в такому разі зупиняється до набуття рішенням законної сили. 

2. ЗАСІДЧЕННЯ КОПІЙ ДОКУМЕНТІВ І ВИПИСОК З НИХ

     Засвідчення вірності копій документів потребує додержання певних умов, за яких ця нотаріальна дія може бути вчинена, а копія документа матиме юридичну силу.

     По-перше, документ, з якого засвідчується копія, повинен відповідати вимогам закону, тобто документ не повинен суперечити закону за змістом і за формою.

     Якщо оригінал документа викликає сумнів щодо його дійсності, нотаріус може затримати його і направити на експертизу на підставі постанови (ст. 51 Закону). Якщо експертиза виявить порушення закону, нотаріус повідомляє про це для вжиття заходів відповідні підприємства, організації чи прокуратуру.

     По-друге, документ повинен мати юридичне значення. Документ, з якого свідчиться вірність копії, повинен стосуватися прав і законних інтересів громадян, мати значення для подальшої їх реалізації, створювати певні правові наслідки для громадянина. Якщо у нотаріуса виникають сумніви щодо юридичного значення документа, він може з’ясувати, з якою метою засвідчується копія. Неправомірною буде відмова нотаріуса засвідчити вірність копії документа, якщо строк його дії закінчився. Незважаючи на закінчення строку дії документ може мати юридичне значення за певних обставин, бо в ньому можуть стверджуватися факти минулого, які на цей момент мають значення для громадянина.

     По-третє, засвідченням вірності копії документа є перевірка факту, чи може нотаріус з поданого документа засвідчити копію.

     Закон України “Про нотаріат” не містить переліку документів, з яких не можна засвідчувати вірність копії. Тому в цьому разі необхідно керуватися п. 138 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також Указом Президії Верховної Ради СРСР від 04.08.83 (який не суперечить законодавству України), де визначено перелік документів, з яких вірність копій не засвідчується. Зокрема, це паспорт, а також документи, що його замінюють: довідка про втрату паспорта, видана органами внутрішніх справ, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національний паспорт іноземця, довідка про звільнення з місць позбавлення волі. До документів, з яких забороняється засвідчувати вірність копії, належать:профспілкові, військові, студентські квитки, депутатські та службові посвідчення; документи, що видаються органами охорони здоров’я — довідки лікувальних установ про народження дитини; лікарняні свідоцтва і фельдшерські довідки про смерть; довідки і висновки про наявність психічних захворювань; свідоцтва про хворобу колишніх військовослужбовців та ін.; виписки із залікових відомостей, якщо не пред’явлено дипломів про закінчення навчального закладу; протоколів засідання екзаменаційних комісій при проведенні кандидатських іспитів; перепустки для входу в установу; посвідчення про відрядження військовослужбовців; довідки про перебування в партизанських загонах; акти громадського стану, оскільки видача їх громадянам забороняється, а юридичне значення матиме видане за встановленою формою свідоцтво; трудові книжки у разі виїзду громадянина за кордон, бо трудові книжки не підлягають легалізації та вивозу за кордон. За запитами видаються архівні довідки.